Таємниця 110. Деже Мейлінгер - угорський письменник в Осівцях.

 Мейлінгер Деже народився у сім’ї  шевця Рудольфа Одена та Марії Ковач. Навчався в Академії образотворчих мистецтв у Будапешті, яку закінчив у 1914 році та отримав сертифікат учителя малювання. Його майстрами були Віктор Ольгяй, Іштван Реті, Імре Ревес, Лайош Шлані та Лайош Зомборі. Ще в коледжі, у 1911 році отримавши стипендію Конера, він брав участь у роботі художньої майстерні Сольнок. У цьому йому допомогли викладачі коледжу (Шлані, Ольгяй і Зомбори). Під впливом Адольфа Феньєса він захопився ландшафтним живописом.

На початку Першої світової війни він був зарахований до 10-го піхотного полку Мішкольц національної гвардії (Tízes honvédek), і саме тоді він уперше відвідав Мішкольц. Під час Горліцької операції осінню 1915 року разом із 10-м гонведом, де служив, перебував у селі Осівці.

 Він працював військовим креслярем разом зі своїм другом, художником Гюле Кьовером.

Карикатура на Деже Мійленгера, виконана його другом художником Гюла Кьовером.

 Вони мали спільну виставку в Мішкольці в 1917 році в графській ратуші.

Після демобілізації в 1919 році він оселився в Мішкольці і працював учителем мистецтва. Його дружиною була Ержебет Туранська, прийомна донька Акоша Бізоні.

У 1919 році разом зі скульптором Даніелем Нітраєм заснував безкоштовну художню школу. З цього виросла пізніша мистецька школа Мішкольц, яка була заснована в 1921 році в будівлі та великому парку колишнього інституту гідротерапії Егрі Мікса. Влітку мистецька школа діяла при коледжі образотворчого мистецтва, а в інші місяці року вона належала до вільної школи. Деже став одним із засновників Товариства художників Мішкольца.

Його стиль визначали постімпресіонізм і традиції Надьбанья, він відомий насамперед своїми пейзажами. Деже часто виставлявся та брав участь у виставках Műcsarnok та Національного салону, щорічно проводив індивідуальні виставки в Мішкольці, переважно у виставковому залі на першому поверсі готелю «Корона», але також був частим учасником групових виставок. У 1940 році відбулася ювілейна виставка з нагоди 25-ліття діяльності в Мішкольці. У 1939 році він отримав премію Рата, у 1940 році — медаль Зала, а в 1941 році — премію Естерхазі за портрет. Його роботи можна знайти в колекціях музеїв і приватних колекціонерів у Мішкольці, а також через правовласника Кароля Естергазі в Егері.

Таємниця 109. Кьовер Гюла в Осівцях під час І світової війни

 Гюла Кьовер народився в Верпелет, графство Хевеш. Він  навчався у Будапешті в Академії образотворчих мистецтв, між 1902 - 1906 роками у Берталана Секелі та Імре Ревеса. Після коледжу він продовжив навчання в Мюнхені, там же в Академії образотворчих мистецтв, у класі  Петера Гальма, а далі в в Парижі у Г. Мартіна. Його  виставки були в Мюнхені,  в Парижі, Римі, Мадриді та інших великих містах. Свою першу виставку він провів в Угорщині в 1909 році в Будапешті, а наступну там же в 1911 році. У 1914 році він отримав ювілейну коронаційну премію імені Ференца Йожефа, стипендію для підтримки  молодих художників.

З початком Першої світової війни 15 січня 1915 року вступив добровольцем до 10-го піхотного полку - Гонведу в Мішкольці. Закінчив школу офіцерів запасу, звідти був направлений на російський фронт, де разом із Деже Мейлінгером увічнив у малюнках події на полі битви та військові будні. На посаді командира взводу і роти 35 місяців брав участь у боях полку. Як писав Чаба Сассі,  який зустрів художника саме в Осівцях на початку осені 1915 року, він «став військовим художником полку». На цій посаді він був ілюстратором табірного журналу 10 Honvéd, в якому з’явилося багато його карикатур на офіцерів і солдатів.

 Його малюнки були настільки популярні, що їх також продавали на листівках у Мішкольці. У 1916 році він  оформив окремий альбом цих карикатур під назвою «Kacagó lapok a söre styák» (1915–16). Проривний успіх альбому характеризується тим, що навіть ерцгерцог Йозеф гортав його і багато разів посміхався барвистим малюнкам і влучним підписам. Серед інших нагород він отримав срібну та бронзову нагороду Signum Laudis. Після демобілізації він і Мейлінгер мали спільну виставку в Мішкольці в 1917 році в графській ратуші.

Після війни він оселився в Будапешті і малював портрети, пейзажі. Не полишав він і карикатури, малюючи для кількох журналів. У 1917 і 1919 роках він мав групову виставку в Національному салоні, в 1922 році він отримав Erzsébetváros Kaszinó, а в 1923 році Műcsarnok-премію.

Цікава історія його кохання.

1907 році в Мюнхені художник зустрів фінську дівчину Алісу Штюнкель, і вони закохалися. Коли обидва поїхали додому, стосунки не припинилися, вони довго листувалися. Дівчина за згодою Кевера вийшла заміж за інженера у Фінляндії, а потім отримала звістку, що художник загинув на російському фронті. Коли син Аліси вчився на ветеринара в Берліні, він дізнався від тамтешніх угорців, що художник живий. Жінка поїхала до Будапешта, і вони одружилися. Імовірно, подружжя переїхало до Фінляндії після Другої світової війни, і Гюла Кьовер помер тут у 1950 році. Його урна знаходиться на кладовищі Хієтаніемі в Гельсінкі.

Таємниця 108. Чаба Сассі - угорський поет в Осівцях і про Осівці

Чаба Сассі народився в Мішкольці, його батько Арпад Сассі (1844–1915) був журналістом і заступником мера, а брат Аттіла Сассі «Айглон» (1880–1967) - художником.

У квітні 1915 року він записався до 10-го піхотного полку в Мішкольці і виступив у Галичину та брав участь у прориві під Горлицями, а потім 10-м піхотним полком переслідував російські війська аж до Бреста. 

Він постійно повідомляв про події своєї газети з фронту, а коли в липні 1917 року було створено польову газету «10 Honvéd», він був її головним редактором.

 На фронті він писав свої вірші, які також були відтворені на листівках, і з цього доходу збагачувався фонд військових вдів і сиріт полку, а також у цей період було видано дві книги «воєнних» віршів. Його двотомний щоденник, написаний на передовій (Hét ország frontján), є важливим документом і був опублікований у Мішкольці в 1930 і 1931 роках. У 1939 р. вийшла збірка «Пам’ятний альбом І світової війни» 10-го гонведського піхотного полку Мішкольца, у якому підсумовано битви полку під час Першої світової війни та інші події.

Його перші вірші були опубліковані в 1904 році («Зірки, що біжать»), у 1909 році він з’явився в спільній антології з Маргіт Каффка, Яношем Симоном Міскольчі та Рейхардом Пірошкою («Нас семеро»). З його творів, опублікованих між двома війнами, можна дізнатися багато важливих і цікавих фактів із життя Мішкольца. Він написав слова для пісні Rákóczi для Pongrác Kacsóh. Кілька  його творів покладено на музику Ласло Надь Турцо, який був добрим другом полку.

У книзі «Hét ország frontján» К.1, ст. 164-168 (« На фронті семи країн») Чаба Сассі записав свої враження про Осівці:

«Через Бобулинці ми дісталися до Осівець у сутінках 16 вересня. В обох селах живуть красиві білі люди. Таких гарних сільських жінок і дівчат із правильними обличчями я ще не бачив».

«Осівці – дуже красиве українське село. Біля підніжжя величезні ліси. В селі, на берегах Стрипи у Потоцьких є гарний замок із парком. Селяни, судячи з мого поголеного обличчя, вважають мене священиком і я ледве встигаю ховати руки подалі від багатьох поцілунків».

«Першого жовтня сформували маршовий батальйон. Серед них був  Gyula Kövér, всесвітньо відомий художник, якого призвали в Бельгії чи то Нідерландах під час мобілізації влітку 1914 року. Там він малював старовинні, красиві бельгійські міста. Деже Секелі призначив його військовим художником полку.

У той же час в Осівцях я зустрів сержанта Саму Штерна, підрядника водопровідних споруд із Мішкольца, серед іноземних військових, які марширували через село.

24 вересня пан Гадфі, який 14 місяців був командувачем 39-ї дивізії національної оборони, попрощався з полками військової дивізії. Йому було передано командування групою. Новим командиром дивізії став — Балаж Дані (Dáni Balázs, Dani von Gyarmata und Magyar-Cséke Blasius)».

Далі він повідомляє, що його вірш «Вперед» був надрукований на листівці,  намальованій  Гюлою Кьовером.

 «Вірш оточений гірляндою з дубового листя, на кожному листку якого, починаючи з Горлиці, вказано назву дня бою, коли дивізія здобула перемогу під час Горлицько наступу. Вгорі зображено портрет генерал-лейтенанта Гадфі, а внизу зображення, факсиміле, підписи всіх командирів — командирів дивізій, бригад і полків. Формуляр буде надруковано щонайменше 10 000 примірників у Пешті триколірним способом друку і  кошти від її продажу підуть на користь вдів та сиріт».

Крім того деякі вірші поет написав перебуваючи у селі Осівці, зокрема цей:

Таємниця 107. Осівці в акварелі

Завдяки роботі Антона Лянґе та літографу Юзефу Пілеру  Нойману зберегмя вигляд мальовничих околиць села Бобулинці початку ХІХ століття із видом на панський палац, костьол святого Антонія та міст через Стрипу, який з’єднував Бобулинці з Осівцями.

Бобулинці. Антон Лянґе, літографія Піллера Ілюстрація із сайту https://castles.com.ua/bobulince.html

 У 1772 р. львівський видавець Антон Піллер відкрив при свою друкарню літографічну майстерню, а його син Юзеф Піллер Нойман у 1822 році при ній заснував літографічний цех. 

Юзеф Піллер Нойман

Першим мистецьким проектом Піллера стала публікація літографій, які увійшли до альбому „Збірка найгарніших і найцікавіших околиць у Галичині”. До цієї справи видавець і запросив Антона Лянґе як досвідченого майстра пейзажу. Антон Лянґе, мандруючи Галичиною, зібрав у рисунку багатий і цінний  матеріал, який увійшов у «Збірку найгарніших і найцікавіших околиць Галичини» (1825–1827). З деяких рисунків було виконано літографії для альбому „Збірка видів добірних парків у Польщі” (1825–1827),а декілька увійшли до альбому 1837–1838 рр. „Галичина в картинах, або галерея літографованих видів околиць і найвидатніших пам’яток у Галичині”(Франц Ксавер Моцарт - Антон Лянґе. Біографічна розвідка. Світлана Стець). У цей альбом увійшли краєвиди Бучача, Терембовлі, Заліщик, Язловець та багатьох інших міст та сіл Галичини. 

https://polona.pl/item/zbior-naypieknieyszych-i-nayinteresownieyszych-okolic-w-galicyi-sammlung-der-schonsten,MjY0Mzgz/27/#info:metadata 

Краєвидами Бучача ми можемо любуватися в роботах Наполеона Орди.

Бучач. Наполеон Орда. 

Наполеон Орда

«Album widoków historycznych Polski – album rysunków i akwarel» Napoleona Ordy в літографічному опрацюванні Алоїза Місеровича при друкарні Максиміліана Фаянса  видано у Варшаві в 1873–1883 рр.

 http://dlibra.umcs.lublin.pl/dlibra/doccontent?id=807

http://pinakoteka.zascianek.pl/Orda/Index.htm

В праці “Околиці Галичини” Мацея Богуша Жигмонта Стенчинського  знаходимо картини Бучача, Золотого Потоку та ін.

Богуш Стенчинський. Бучач.

Богуш Стенчинський

Богуш Стенчинський. Золотий Потік.

https://polona.pl/item/okolice-galicyi,OTI4OTM5OTY/85/#info:metadata

В ДАЛО зберігаються роботи гуашшю польського художника Емануеля Кронбаха (1778—1861) доповнені стафажними сценками: "Замок у Бучачі", "Замок у Язловцю" та ін.

Декілька зарисовок Язлівця залишив Михайло Созанський. 

Михайло Созанський. Язловець.

Михайло Созанський
https://www.tenews.org.ua/post/show/1564665230-yazlovec-na-malyunkah-1900-h-rokiv 

Михайло Созанський. Заліщики.

Ян Валах на своїх зарисовках зберіг облік села Пишківці часів І світової війни.

Ян Валах. Пишківці.

Ян Валах

https://m.facebook.com/profile.php?id=100007883324207

А де ж Осівці???

Село все-таки увіковічнене в образотворчому мистецтві у картині Мечислава Яловецького «Ossowce»

Осівці. Мечислав Яловецький

На малюнку аквареллю зображено палац, де проживала родина Вітольда Ценського. Про цей твір не міститься згадок у спогадах його колишніх мешканців. Молодші про картину, швидше всього, не знали, а старші - напевно, не надали значення, бо Мечислав Яловецький більше відомий в історії як політик, дипломат і вмілий господар обширних сільськогосподарських угідь. Найзначнішим вкладом в історію з його сторони поляки вважають придбання для Польщі  півострова Вестерплате біля Ґданська. Проте не меншою його заслугою перед людством стало створення колекції картин, яка складається із 1171 малюнка. http://www.7dnikalisza.com/artykul/katolik-o-silnym-poczuciu-polskiej-kultury

Мечислав Яловецький

Мечислав Яловецький малював  палаци та замки Галичини, багато з яких були знищені в першій половині буремного ХХ століття, як наприклад, Осівецький палац. Завдяки його діяльності як маловідомого художника ми можемо споглядати у кольорі архітектуру, яка не збереглася до нашого часу. В колекції Мечислава Яловецького також знаходимо краєвиди Бучача та Язловець. 

Бучач. Мечислав Яловецький.

Язловець. Мечислав Яловецький.
Малюнки Мечислава Яловецького зараз зберігаються  при американському аналітичному центрі з питань публічної політики - Інституті Гувера.

https://digitalcollections.hoover.org/objects/74020/ossowce-dwor-maopolska-witold-hr-cienski--aniela-z-hr-dzi

Популяризацією історичної спадщини свого знаменитого предка займається його правнук Андрій Яловецький.

Таємниця 106. Поляновські

 З кінця XVII  до середини XVIIІ століття село Осівці належало панам Поляновським.

Цікаво, яким чином Осівці стали власністю Поляновських.

Є декілька версій. 

Владислав-старший Поляновський міг отримати село за участь у Віденський битві 1683 рр. Про це пише Єва Ценська-Федорович посилаючись на усне передання в її родині, начебто Осівці отримали за заслуги в Обороні Відня предки Ставінського (за даними Єви Ценської-Федорович Скавінського), але дослідження показують, що це були предки його дружини з Поляновських.

За іншою версією Осівці перейшли до Поляновських як посаг дружини Владислава Теофіли Яцимирської. Яцимирські мали родинні зв’язки з Сененськими, які були попередніми власниками села.  Відомо про шлюб Анна Сененської з Леонардом Яцимирським десь між 1547-1550 рр. (за повідомленням Адама Бонецького)

Поляновські були  досить розгалуженим шляхетським родом.

Зокрема, Миколай heres villa Ossowce, хорунжий черняхівський одружений з Констанцією Сікерчинською  мав 10 дітей. 

Його старший син Владислав - чесник коломийський «de Ossowce” - «з Осівець» з дружиною Теодорою Коморовською став батьком 19 спадкоємців.

У генеалогіях прослідковується, що 

його молодші брати Михайло (1719- ?) та Августин ( 1726-?) також записувалися вказуючи, що вони з Осівець - «de Ossowce”.

Стосовно чоловіка їхньої сестри Людовіки Петронелії (1722 - ?), Мацкея Охоцького, скарбника житомирського теж відзначається, що він з «Usowce”( перекручений запис «Ossowce”)

Швидше всього, що Осівці передавалися у спадок по лінії старшого сина Миколая Владислава: надалі село отримала у віно дочка Зузана. 

Найцікавіше, що  Зузана Клара ( 1747 р.- ?) вийшла заміж за Скавинського Михайла, мечника грабовецького. Дуже схоже, що це саме той шляхтич, який програв у карти Осівці Андрію Цивінському. В усному переданні його прізвище перекручено на Ставинський та й ім’я вказано не правильно. Всім відомо, що до усних свідчень треба відноситися з обережністю, бо вони в багатьох випадках діють як «зіпсований телефон»( Див. Таємницю 36).

http://www.antoniego26.pl/genealogia/polanowski.htm

Крім того, є дані, що власником Осівець був якийсь Александр Камінський одружений з Оленою Думідецькою. Роки, на жаль, не вказуються. 

Дуже схоже, що Камінські споріднений рід з Цивінськими( Див. Таємницю 40).

Відомо, що Цивінські володіли селом Камінь. Часто шляхтичі змінювали свої прізвища відповідно до назви свого володіння. 

До Цивінських у власність Осівці могли перейти більш прозаїчним шляхом. 

Відомо, що Андрій Цивінських був одружений з Анною Левінською.

Адам Бонецький пише, що в кінці ХVІІ століття Барбара Яцимирська вийшла заміж за Якуба Левінського- цей той місточок,через який Осівці перейшли Сененських до Яцимірських, а далі від Яцимірських до Левінських і нарешті до Цивінських. 

Багато речей залишається на рівні версій. Єдине про що точно можна говорити, то те, що в першій половині XVIII століття в Осівцях панували Миколай Поляновських, його син Владислав та його нащадки.

Таємниця 105. Голокост в Осівцях

Першу писемну згадку про євреїв в Осівцях знаходимо у  Ваłaban, Majer (1877-1942). Spis żydów i karaitów ziemi halickiej i trembowelskiego i kołomyjskiego w r. Kraków: Akademia Umiejętności, 1909.s.9, де автор  вказує, що в селі станом на 1765 рік проживало 11 представників цього етносу, в тому числі одне немовля. 

Звичайно, євреі поселилися в Осівцях набагато раніше. Історики  вважають, що перші євреї прийшли до Львова після руйнування татаро-монголами Києва в 1240 р. Хоча існує альтернативна думка про їх появу тут  у Х-ХІ ст. ст.: німецькі гебреї унаслідок хрестових походів 1096-1215 рр. змушені були рятуватись у Польщі та Румунії, а звідти й у Галичині. Таким чином, євреї з заходу і сходу зустрілись на галицькій території (Богдан Левик. Єврейське питання у у Східній Галичині в ХІІІ-ХХІ ст.: сучасний історико-культурний погляд // Схід # 2 (148) березень- квітень 2017 р.ст. 36). Назва народу  походить від предка патріарха Авраама  у сьомому коліні Євера. Авраама називали «Авраам з роду Євера» або «Авраам єврей». Ця назва «єврей» перейшла на всіх його нащадків, оскільки був родоначальником цього народу і першим у Біблії названий «євреєм»(Буття 10:23-11: 27; Буття 14:13).

Найбільша кількість євреїв  проживала на території села в 1910 році, відповідно до даних Шематизмів-78 чоловік (Динаміку кількості  євреїв в Осівцях див.  у таблиці в Таємниці 98). На початок ІІ світової війни у 1939 році їх налічувалося в селі 40 чоловік. Євреї в різні часи становили 2-3 відсотки від загальної кількості мешканців Осівець.

В архівах ДАТО Ф. 232 Оп. 2 ед. хр. 4158 згадується 1.Освальд Кніпфельберг, який орендував двірське поле в Осівцях. В 1930 році він жалівся на осівецьке протипожежне товариство «Сокіл», яке не з’явилося для гасіння пожежі на його поля. Інший єврей-2. Крігель мав склеп в Осівцях, що у 1935-1936 рр.  став читальним будинком після закриття цього шинку з ініціативи «Просвіти», яка поряд з культурно-освітньою роботою ще й боролася проти пияцтва  (Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл., с. 611).              3.Єврей Підгольц під час парцеляції (1923-1936 рр. ) купив чи не 75 моргів двірського поля (Там же, ст. 609).

 А 4. Зейд Шемонт (Фонд 241 оп. 4 ед.хр 3220 ) станом на 1925 рік був орендарем земель Марії Ценськоі: 537 моргів і платив за оренду 80 корців зерна.

Єва Ценська-Федорович свідчить, що єврей-гендляр скуповував фрукти з іх двірського саду: груші, яблука, аґрус, малину, червону та чорну смородину для продажу за кордон. Євреї в плані торгівлі мали добрий досвід і торгували не тільки продуктами сільського господарство, але й одягом, хутрами, м’ясом та іншим.

Найповажнішим євреєм  і найбагатшим мешканцем на селі був Szyja Pickholz (це прізвище зустрічається в кількох документах часом з перекрученнями у написанні, очевидно, «Шай» - єврейське чоловіче ім’я, що означає « подарунок»; Пікгольц - поширене серед євреїв прізвище). Він мав велику сиву бороду, купку дітей і показний дім в центрі Осівець, володів корчмою, але сам там не торгував, щоб не збурювати незадоволення місцевих, бо через корчми відбувалося споювання місцевого населення і вони перебували під пильним оком національних товариств села (Ewa Cienska-Fedorowicz. «Wedrowki niezamierzone»). В газеті «Хвиля» знаходимо повідомлення про заручини 5.Анелі Пікгольц в березні 1923 року  (Хвиля  1439 11.03.1923 с.7), доньки Шайї.

Крім того ще дві єврейські сім’ї тримали склепики в Осівцях, де можна було купити мило, повидло, рис, все що необхідно в селі: від цвяхів – до цукерків.

Єврейські хлопчики навчалися у хедері та у Бучацькій гімназії, залежно від статку.

Втративши власну державу сотні років тому, ще в ІІ ст. н.е  євреї мріяли про її відновлення і робили для цього конкретні кроки. Вони створили Єврейський національний фонд - Keren Kayemet, заснований в 1901 році з метою викуплення земель Палестини у Османської імперії та їх розвитку для переселення туди.  Осівецькі євреї не залишалися осторонь цього процесу. 24 липня 1927 року у м. Бучач відбулася одна із  сіоністських конференцій, на якій був присутній також  делегат із Осівець Майбергер (Muehlberger)( Chwila №3002 від 29.07.1927, сторінка 6). В газеті «Хвиля» постійно друкувалася інформація про пожертвування у цей Фонд єврейськими кагалами, де незмінно фігурувала також осівецька громада євреїв.

 Так у лютому 1925 року осівецький кагал пожертвував у Єврейський національний фонд 72,80 злотих і 2.20 - боргу (Chwila №2118 від 07.02.1925, сторінка 8).  

В списках остарбайтерів виявляємо ще ряд єврейських прізвищ, які на час німецько-радянської війни проживали в Осівцях (прізвища євреїв потрапили у список остарбайтерів помилково, ці списки можна подивитися в Таємниці 58).

6.Гіпс Геня Шимонович 1896

7.Гіпс Бернард Шимонович 1908

8.Гіпс Кака Шимонович 1902

9.Бреслер Ойзер Максимович 1930

10.Бреслер Нуссим Ойзерович 1889

11.Цігель Маер Семяслевич 1883

12.Цігель Фрида Зельмановна 1891

13.Цігель Зельман Тедеевич 1915,

14. Цігель Халька Маеровна 1920

15.Пайс Етта Форшивна 1860,

16.Айзер Герман Германович 1890 р,

17.Айзер Гена Якубовна 1890,

18.Айзнер Гаемель Германович 1930 р

19.Дунаеер Зофия Фраимовна 1906

20.Пікгольц Шай Хаїмович 1876,

21.Пікгольц Анна Шимоновна 1921

22.Пікгольц Рахеля Симоновна 1876

23.Майбегер Йосип Зиленович 1874

24.Майбегер Зофия Якубовна 1920 р

25.Пікгольц Маркус Халимович 1872 р

26.Пікгольц Гітья Ітянович 1877

27. Пікгольц Файбеш Маркушевич 1911

28.Пікгольц Клара Марківна 1918

29.Гуркевич Йосиф Хелянович 1922 

Під час ІІ світової війни єврейський народ спіткала трагічна доля: нацисти влаштували Голокост. В селі повністю були винищені представників єврейської національності. Місцем масового знищення євреїв в регіоні стало м. Бучач гора Федір. Їх збирали з довколішніх сіл і під конвоєм відправляли в місто. Колони приречених йшли на смерть співаючи сумних пісень, а попереду йшов равін, що ніс будяк в руках. Так нацисти хотіли принизити націю, прирівнюючи її до буряну.

Дерецька Юстина (1927 р.н.) оповідає про врятування єврейської дівчинки 30. Шими (Симона Гіпс 1927 р.н.), яку сусідка жінка коваля-поляка Степана Жеромського навчила християнських молитов і німці її срийняли за українку. Сім'ю Жеромських (у них була одна дочка) радянська влада виселила в Польщу з Осівець у 1947 році. Далі Шиму забрав до себе священик з Переволоки  Микола Семенюк, який також потрапив під репресії. 

Довідка про Семенюка Миколу. 

Семенюк Микола народився в 1882 р. Він отримав вищу теологічну освіту, закінчивши Львівську духовну семінарію. Від 1929 р. виконував обов'язки  священика у с. Переволока. Парох був заарештований 1949 р. Бучацьким РВ МДБ (ст. 54-10 КК УРСР).

• ст. 54-10 — антирадянська пропаганда і агітація: позбавлення волі на строк не менш як 6 місяців, аж до розстрілу або оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням громадянства

Згідно з постановою ОН при МДБ СРСР вивезений на спецпоселення в Сибір (Росія). Його звільнили у 1955 р. М. Семенюк помер 12.04.1956 р. у м. Тернопіль (Реабілітовані історією Т. 6 ст.162).

Міжнародним інститутом збереження пам'яті жертв Голокосту Яд Вашем, в 1953 році був прийнятий закон про те, щоб віддати належне тим людям не єврейської національності, які під час Другої світової війни рятували євреїв. Станом на 1 січня 2011, звання Праведник народів світу отримали 2363 громадяни України, але у цей перелік потрапили ще не всі, хто ризикуючи своїм життям та життям власних родин, рятували євреїв. Люди, які вберегли від смерті єврейську дівчинку Шиму з Осівець також варті на звання Праведник світу.

 

Таємниця 104. Велика пожежа

 

Велика біда впала на село у 1942 році. Пожежа повністю знищила Осівці і сусідні Бобулинці. Про це знаходимо повідомлення у газеті Львівські вісті №227 від 07.10.1942, сторінка 6, де читаємо: «Львів, 6 жовтня. У зв'язку з великою пожежею, яка з непросліджених досі причин навістила два найзаможніші села Бучаччини, а це Бобулинці і Осівці, що майже зовсім вигоріли». За свідченням старожилів причиною пожежі стало необережне поводження дітей з вогнем, які у Білявинцях підпалили стирти. Про винуватців пожежі, думається, спеціально не повідомили місцевій німецькій адміністрації, щоб вберегти від покарання, можливо навіть розстрілу, сім‘і бешкетників, тому в газетах читаємо, що причина пожежі невідома. В той день був сильний вітер і вогонь миттєво добрався до осівецьках хат. Солом’яні  стріхи горіли, як смолоскипи, вітер зривав снопи із дахів палаючих хат і перекидав їх на сусідні. Нічим неможливо було зарадити лихові. Ще в 1939 році більшовики заборонили діяльність усіх українських національних товариств, в тому числі і протипожежних, таких як «Луг» і «Січ», а нові окупанти продовжили цю заборону. Люди зосталися без даху над головою. Проте окупаційний уряд не залишив погорільців напризволяще. Далі у статті сповіщається: «Уряд Губернатора Галицької области виасиґнував 250.000 зол. як першу допомогу пошкодованим та признав достатню кількість будівельного матеріалу на відбудову. Рівночасно з тією акцією допомоги нещасливим жертвам катастрофи, також повітова Делеґатура в Бучачі зорганізувала негайно в обох селах народні кухні та повела акцію дальшої енергійної допомоги. При Делeraтурі створено Комітет допомоги погорільцям Осівців і Бобулинців». 

Така турбота пов’язана із тим, що необхідно було відновити економічну структуру місцевого лігеншафту для постачання продуктів харчування німецьким солдатам на фронт.

Цікаво, що безпосередньо перед цим лихом в Осівцях успішно пройшли  жнива, був зібраний багатий урожай, на радість, перш за все, окупантам, бо село виконало план контингенту. За це на Святі жнив, яке пройшло у Львові в Губернаторській залі,

губернатор дистрикту «Галичина» Карл Отто Густав Вехтер нагородив поряд з іншими також і громаду села Осівець грамотою та оголосив подяку за працю.

В загальному дистрикт «Галичина» станом на 5 жовтня 1942 року виконав план контингенту на 60 відсотків, що констатувалося губернатором як успіх, який пояснюється високою свідомістю українців і розумінням того, що « в той час, коли далеко на Сході змагається німецька армія, охороняючи таким чином між іншим і наші землі від найжахливішого ворога, перед українським Народом стояло в увесь ріст єдине завдання: усіма силами й усіма засобами допомогти німецькій армії й німецькому народові у цьому великанському змаганні» (Львівські вісті №226 від 06.10.1942, сторінка 2;https://libraria.ua/numbers/175/15181/?PageNumber=2&ArticleId=617967&Search=%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B2%D1%86%D1%96). 

Насправді, як свідчать старожили села контингент вибивали з українського селянина репресіми, карали нагайками господаря, якщо сім’я не виконувала плану контингенту. В дистрикті «Галичина» землю було оголошено власністю німецької держави й частину її передано у користування селянам. 31 липня 1941 р. німецька адміністрація дистрикту «Галичина» отримала рішення керівництва армії «Південь», яким передбачалася заготівля 200 тис. т зерна, 25 тис. т м’яса, 15 тис. т. цукру. Селянські господарства розміром до 2,5 га зобов’язані були щорічно здавати «контингент»: 12 ц зерна, 25 ц картоплі. 800 л молока, 200 кг м’яса та інших продуктів. Замість колгоспів та радгоспів створювалися лігеншафти – маєтки. Їх було у Волинській області - 312, Львівській – 214, Станіславській - 295 і Тернопільській - 140. У такому господарстві угіддя поділялися на ланки по 10 родин ( 6 – 7 га на родину). Зібраний уражай практично конфісковувався і вивозився до Німеччини. Оплата селянам за продукцію була символічною. За 160 кг пшениці, 280 кг жита і 80 кг гороху селянин міг отримати лише 165 цигарок, 2,75 л горілки, 1,5 кг залізних виробів, трохи мила, шкіряних виробів і товари домашнього вжитку. До завершення здачі «контингенту» селянам було заборонено продавати свою продукцію. Той, хто не виконував «контингент» оголошувався саботажником і підлягав високому грошовому штрафу. В окремих випадках таких селян відправляли до табору примусової праці (Статистичні дані взяті з http://zno.academia.in.ua/mod/book/tool/print/index.php?id=3433&chapterid=1140 ). 

«Коли бідне гірське село ! дає 114% контингенту, то це геройський чин»(Львівські вісті №227 від 07.10.1942, сторінка 6). А те чи після такого «геройського чину» вижило нещасне село чи страждало від голоду - це вже інше питання. Станом на 1942 рік у більшості українців розвіялася віра на допомогу фюрера в побудові незалежної  України, а Український Центральний комітет продовжував жити ілюзіями, що за допомогою чужих штиків можна збудувати власну державу.

Отже, контингент мешканці села Осівці здали, а їх власні запаси збіжжя на зиму знищив вогонь.

Лихо, яке спіткало Осівці та Бобулинці не залишило байдужими мешканців довколішніх сіл та містечок. Зокрема виявили бажання допомогти мешканцям погорілих сіл студенти м. Бучач. В статті
«Гарний приклад» повідомляється: «Даток на погорільців. Бучач, 14 листопада. Виповняючи наказ місцевого ляндкомісара, учні Торговельної школи в Бучачі, разом з професорами продовж тижня працювали по лігеншафтах Бучаччини. Копали бараболі та буряки. Цими днями прийшли до Дирекції школи гроші в сумі 221 зл., щоб виплатити учням. Учні грошей не прийняли, а одноголосно рішили жертвувати учням з погорілих сіл: Бобулинці та Осівці» (Львівські вісті №261 від 15.11.1942, сторінка 4).

Так спільними зусиллями село вкотре відродилося та ненадовго. В квітні 1944 року в результаті радянсько-німецьких боїв Осівці знову були повністю знищені. Мешканці села повернулися з евакуації із сіл Говилів, Сапова, Ласківці, Буданів і не повірили своїм очам: від Осівець не залишилося каменя на камені. Спочатку осівчани копали землянки, не було навіть на чому зварити їсти, але помалу село знову відбудувалося.