Спасибі Анатолію Бойківу за відновлення забутих імена в історії, в тому числі, які стосуються Осівець. Він скрупульозно, буквально по крупинках збирав матеріали, щоб відтворити життя і діяльність Івана Олександровича Косовича і відкрив для історії села ще одну достойну особистість, яка пожертвувала власним життям заради інших.
Іван Косович народився в селі Осівці 15 березня 1884 року в сімʼї священника. Вочевидь він прожив у селі Осівці принаймні 2 перші роки свого життя. Зокрема у Шематизмах знаходяться дані про те, що його батько Петро Косович служив парохом греко-католицької церкви в селі Осівці у 1882 і 1883 роках. У 1886 році він був переведений на службу
Петро Косович народився у 1842 році, а одружився у 1873 році. Греко-католицький прихід в роки його служби в Осівцях становив 1126 душ.
У ті часи Австро-Угорська держава виділяла священникам дотації у вигляді землі: ріллі та сіножатей, щоб сімʼя священника мала засоби для існування та сіно для худоби і грошові виплати. Громади надавали допомогу священнику продуктами або роботою, як додаткове утримання.
Отож, господарство сімʼї Косовичів складалося із державних дотацій, які становили 36 моргів орної землі і 6 моргів сіножатей( морг- це трошки більше ніж 0,5 га)плюс конгруа - грошова державна дотація на утримання священника - 252 гульдена і 2 крейсери на рік, що відповідає 5-6 тисячам сучасних доларів.
Дотації були змінними оскільки у 1883 році Петро Косович уже отримував як дотацію від держави 37 моргів орного поля і конгруа 229 гульденів і 78 крейцерів.
При переїзді до Бариша на службу сімʼя священника Петра Косовича здобула від держави дотацію 86 моргів орного поля, 80 моргів сіножатей і додатокове конгруа 107 гульдені 58 крейцерів.
Порівняно із селянами священник був багачем, але свої дотації у вигляді землі він не міг передавати дітям, вони переходили наступному священнику. Проте добрі конгруа давали можливість забезпечити своїм дітям хорошу освіту.
Відповідно його син Іван- Олександр 1905 році закінчив Бережанську гімназію і духовну семінарію та на Богословському факультеті Львівського університету в 1909 році. Після навчання він служив священиком у місті Борщів, пізніше у селах Іванків, Васильківці і Пишківці. Іван Косович пройшов І світову війну як резервний капелан австро-угорської армії. З розпадом імперії він включився у боротьбу за українську державність у складі УГА, як капелан. Разом з воїнами УГА він пережив біль поразки від польських військ у липні 1919 р., після якої УГА перейшла за Збруч і приєдналася до Армії УНР.Далі у серпні українські війська була коротка радість перемоги: УГА зайняла Київ, але вже 31 серпня змушена були залишити місто через наступ Добровольчої армії Денікіна - «Київська катастрофа». Найгіршим ворогом виявився тиф. Восени 1919 р. епідемія охопила більшість особового складу УГА. Для лікування та перепочинку потрібні були тилові райони. Вінниччина, зокрема Гнівань, стала місцем розташування частин УГА, бо тут проходили залізничні шляхи й було легше організувати постачання та медичну допомогу. За різними оцінками, до 70–80% особового складу УГА захворіло на висипний тиф. Армія, яка ще влітку налічувала понад 50 тисяч вояків, фактично перестала існувати як організована бойова сила. Лікарів і медикаментів катастрофічно бракувало, а польові шпиталі були переповнені. Одною із жертв тифу став Іван Косович, здійснюючи духовну підтримку хворим. Життя зароджене в Осівцях, згасло у Гнівані 20 грудня 1919 року.
