Таємниця 120. Геологічні дослідження. Зарваниця.

Вишнівчики-Зарваниця. Вже у Вишнівчиках Стрипська ущелина значно поглиблюється. Різниця між найвищими точками навколишнього степового плато та руслом річки Стрипа у самих Вишнівчиках  становить приблизно 70 метрів. Сама вершина вкрита літотамнійськими вапняками та пісковиками, що місцями виходять з-під глини Нового Нагір'я, здебільшого на правому схилі ущелини. Нижче за течією від Зарваниці, де Стрипа вигинається в коліно, від Котузова «дорога веде вниз через ліс до долини Стрипи. У цьому лісі під глиною можна побачити переважно виразний літотамнійський пісковик, а під ним білий, м'який, іноді дрібнозернистий пісковик, що містить місцями центри черепашок, а саме представників родів: Fectunculus та Cardium»* (Alth 30, с. 211). У Зарваниці, «на дорозі, що веде до Котузова, одразу за мостом через річку Стрипу, біля каплиці (Святої Марії), на рівні, що дорівнює річці, знаходиться крейдяний вапняк без кременів. Далі, у напрямку до Вишнівчик, у лісі біліють скелясті стіни» (Łom. 17, с. 203). «Дно долини в Зарваниці вже вкрите девонським пісковиком, що утворює її ліві схили, і складається з дрібнозернистого, іноді червоного, іноді світло-жовтого або зеленого пісковика, що чергується з червоним, піщаним глинистим сланцем» (Alth 30, с. 211). Це утворення чітко видно «за останніми хатинами Зарваниці, що прямують до Лапаївки», де «жовтувато-сірі сланці девонського пісковика, що містять багато слюди, оголюються на глибині понад 10 м над смуговим руслом» (Łom. 17, с. 204).

Отже, ділянка Вишнівчики–Зарваниця є однією з найвиразніших частин долини річки Стрипа, де добре простежується її глибокий ерозійний вріз у навколишнє плато. У межах Вишнівчиків різниця висот між поверхнею плато та руслом річки сягає близько 70 м, що свідчить про значну інтенсивність річкової ерозії.

Геологічна будова території характеризується послідовною зміною порід різного віку. Верхні частини схилів складені літотамнійськими вапняками та пісковиками, місцями перекритими глинами. Нижче за течією, у районі Зарваниці, виходять на поверхню крейдяні вапняки, а дно долини та нижні частини схилів сформовані девонськими пісковиками й піщано-глинистими сланцями. Таке поєднання порід створює чітко виражені природні відслонення, що мають важливе наукове та освітнє значення.

Наявність у породах залишків морської фауни (представників родів Pectunculus і Cardium) підтверджує морське походження частини осадових відкладів та відображає складну геологічну історію розвитку цієї території.

Відрізок долини Стрипи між Вишнівчиками та Зарваницею є цінним геологічним об’єктом, де поєднуються мальовничий рельєф, добре збережені природні відслонення та різновікові осадові породи, що дозволяють простежити особливості геологічної еволюції Поділля.

Таємниця 119. Геологічні дослідження XIX ст. Переволока.

 

Станіслав Зарічний грунтовно дослідив геологічну структуру Переволоки. Його в своїх працях часто цитує Ярослав Ломницький та Алоїз Альт. 

Зокрема доктор Ломницький зазначає в «Геологічному атласі Галичини»: «На девоні, що оголився на 20-30 метрів вище за нинішнє русло Стрипи, відкладалася сеноманська крейда, що перейшла вище в білу (? туронську) крейду, покриту потужно розвиненими літотамнійськими вапняками. Біля самого підніжжя літотамнійських шарів пролягає пояс прісноводних вапняків, нечітко оголених, і з цього поясу витікають численні джерела, що утворюють масивні травертинові відкладення над пивоварнею. До цього боку (до низу) також згинається старе коліно Стрипи, на якому залишилося вологе, борознисте русло. По руслу тече струмок, утворений з джерел правого схилу яру Стрипи. «На правому схилі яру, в самому селі, між панською резиденцією та церквою, девон, піднятий на кілька метрів над колишнім руслом річки Стрипа, виявляє сеноманську крейду, мергелісто-піщану з численними скам'янілостями. Вище це утворення переходить у білу, безкремністу крейду, над якою розвинувся твердий, прісноводний вапняк з характерними іржавими прожилками, товщиною до кількох метрів. Я не помітив зелених вапняків, що супроводжують цей вапняк в інших місцях, і не знайшов у ньому жодних скам'янілостей». «На цьому вапняку, петрографічно дещо відмінному від вапняку в Коробецькій ущелині, лежить літотамнійський уламковий вапняк, що переходить зверху в вузлуватий. У ньому я знайшов відбитки мідій:Pedunculus pilosm L. та Ludna sp.^,

«Через долину, праворуч від вищезгаданого виходу, проходить масивна, кількаметрова стіна травертину, відкладена потоком, що протікає через центр села до Стрипи, як дамба. Ближче до Стрипинської ущелини круто спускаються травертинові скелі з численними природними печерами. Це давнє делювіальне утворення, де мешкають равлики, що й досі живуть, наприклад, Limnaea fusca Pfeiff., Helix pomatia L. i. i., а також чіткі кірки та відбитки мохів і стебел квіткових рослин.На західній стороні яру та на південь від Переволоцьких млинів над давнім руслом річки Стрипа височіє досить крута стіна, на якій девонські породи піднімалися набагато вище на протилежному схилі до Рукомиша. На цій стіні також зустрічається прісноводний вапняк, про що я й гадаю з численних уламків скель, розкиданих по її схилах; а на самій горі протікають літотамнійські вапняки, з-під яких б'ють численні джерела, що відкладають значні маси травертину поблизу млинів»(Łom. 43, с. 31.) 

Сеноманська крейда з Переволоки була вичерпно вивчена доктором Ст. Зарчинним ще в 1872 році. Зокрема, він зазначає: «Порода, що представляє середньосеноманську формацію в Переволоці, має велику схожість з так званою клілоритовою крейдою, або французькою туфовою крейдою, іноді в окремих зразках до такої міри, що важко відрізнити зразок з Переволоки від зразка з Руана або Вальн-д'Андріво. Це білуватий або жовтувато-сірий вапняний мергель з нерівним або землистим розломом, легко шліфується та брудний; він містить пластинки білої слюди, піщинки, зелені, округлі зерна глауконіту; місцями можна побачити іржаво-жовті або жовто-білі плями в місцях, що містять більшу кількість оксиду заліза. Від руанських зразків, до яких найбільше схожа подільська порода, його можна відрізнити за наявністю видовжених зерен та тріщин чорного або темно-зеленого силікату невідомого хімічного складу, які з'являються поруч зі світло-зеленими або оливково-зеленими зернами глауконіту та є більш численними в Переволоці, ніж у шарах над Серетом. Питома вага породи в грудці становить 2*392 - 2*389, у порошку після кип'ятіння та сушіння 2*401. Хімічний аналіз показав:

Нерозчинні речовини . 301

Карбонат кальцію . 90*79

Оксид магнію 1*08

Сліди глини і заліза - 506

Разом 9-94

Велика кількість скамʼянілостей належить до наступних типів:

Магнітний оксид 1*08

Оксид алюмінію та оксид заліза . . 506

Всього . 9^-94.

Надзвичайно численні скам'янілості з цієї місцевості належать до наступних видів:

xyrrhi7ia  Manłelli  Ag. 

Pyciiodus  semiiunan^  ?  Rss. 

Serpida  triangulatis  Mtlnst. 

 Serpentu f a  Gdf. 

Phillipm  R()m. 

Ampulłacea  Sow. 

Belemniies  scniicanalicidntus  Blainv. 

Naułilus  Archi  a  ci  d'Orb. 

Elegans  Sow. 

Ammonites  varians  Brjrn 

 Coupei  Brgn. 

Rhotomagenńs  Brgn. 

Genłotd Defr. 

 Novicularis  Mant 

Ammoniies  Mayorinnm  cl'Orb. 

Turrilites  eostatu4<  Lam. 

—  tiibercuhiłus  Bose.  (?) 

Scaphites  ae^łudis  Sow. 

Baculiłes  bacuJoidas  d'Orb. 

Ardlana  cassis  d'Orb. 

—  incrasmta  d'Orb. 

Nałka  Cassiniana  d^Orb. 

Nerltopsis  laevigata  d'Orb. 

—  omota  d'Orb. 

Trochus  cf.  Leymericl  Arch. 

Solarium  Kiteń  Zar(^*czny. 

Turbo  tiiherculato-costatus  Kn. 

Pleurotomaria  MaiUeana  d'Orb. 

—  Unearis  d'Orb 

sj),  iłtdet. 

Fłerodoida  dongata  d'Orb. 

Trochus  <;/*,   Oruerangeri  d'Orb. 

Rostelhnńa  emargin ulata  Gein. 

Emaryinula  Althi  Zarcczny. 

Dentalium  medium  Sow. 

Eulima  sp,  ind, 

Seriłita  .sp.  ind. 

Lyonsia  car  i  ni  Jer  a  d^Orb, 

Venus  parva  Gdf. 

—  laminosa  Rss. 

--  rhofamagcndff  d'Orb. 

—  /ragi Has  d'Orb.  (?) 

Cypnna  Ligcriensis  (rOrb.  (?) 

—  -   cordiformis  (POrb. 

Cardium  wntricosum  d^Orb. 

Corhis  rotłtndała  d'Orb. 

Opis  dcgans  d'Orb. 

—  Trudki  d'(>rb. 

—  Coquandiana  (V()vh. 

Arca  MaiUeana  d'Orb. 

-  Passyana  (l'Orb. 

-  Galiennei  d'Orb. 

I  noce  ram  lis  cuneiformis  d'Orb. 

słriałas  Mant. 

-  lałłis  Mant. 

Lima  sp,  ind. 

MytUus  Cołtae  Roni. 

Ptcten  orbicidaris  Sow. 

laminosus  Gdf. 

Feden  deccnicostatus  Mtinst.  (??) 

Janha  quhł(iuecosłała  d'Orb. 

—  strlatocosłata  Gdf. 

Spondi/lus  łułcattis  Gdf. 

Flicatula  spinosa  Mant.  (?) 

Exogijra  lateralis  Reuss. 

Osłrea  cfuinała  Lam. 

—  dilummn  L,  v,  elongata, 

—  veslnda)is  Lam. 

—  Juppo podium  Nils. 

Cliama  contu  coplae  d'Orb. 

Terebratuln  setniglohosa  Sow. 

—  biplicata  Sow. 

—  podolica  Zarv*ezny. 

—  tamarindus  Sow. 

—  rugulosa  Morris. 

—  lacj-yjnosa  d'Orb.  (?) 

Megerlen  lima  Defr. 

TerchraUdina  chrysalis  Schlth. 

—  strlatuki  Mant. 

Terebndella  Beaiunonti  Arch. 

Megerlen  lima  Defr. 

Rhynehonella  Grasiana  d'Orb. 

—  sigma  Schloenb. 

Cidaris  vesi€ulata  Gdf. 

Turhinolia  sp,  md. 

Nadto:  j^ąbki.  mszywioly  i  otwornice. 

Д-р Зарічний перераховує 101 вид скам'янілостей із подільського сеноману, з яких 84 види вищезгаданих зустрічаються лише в 

Отже,

1. Переволока є одним із найцінніших геологічних розрізів Поділля.Тут представлена майже безперервна послідовність порід від девону через крейдовий період до неогену й четвертинних відкладів, що дозволяє простежити багатомільйонну історію розвитку території.

2. Основу розрізу складають девонські породи, на яких із великою стратиграфічною перервою залягають сеноманські відклади. Це свідчить про тривалий період ерозії та подальшу морську трансгресію в середині крейдового періоду.

3. Сеноманська крейда є типовим морським утворенням.Її мергелисто-піщаний склад, глауконіт, численні скам’янілості та мінеральні включення свідчать про накопичення осадів у теплому мілководному морі приблизно 95–100 млн років тому.

4. Біла безкремениста крейда відображає зміну умов морського осадонакопичення. Вона є молодшою за сеноманські відклади і, ймовірно, належить до туронського ярусу, що підтверджує тривале існування крейдового моря на території Поділля.

5. Неогенові літотамнійські вапняки свідчать про повторне затоплення території морем.Вапняки з рештками літотамнієвих водоростей і морських двостулкових молюсків підтверджують існування теплого мілководного моря в неогеновий час.

6. Прісноводні вапняки відображають перехід до континентальних умови. Їх формування пов’язане з діяльністю джерел і прісноводних водойм після відступу неогенового моря.

7. Травертинові відклади свідчать про тривалу діяльність карстових джерел. Потужні травертинові стіни, скелі та природні печери утворилися внаслідок осадження карбонату кальцію з мінералізованих джерельних вод. Цей процес триває й нині.

8. Викопні рештки рослин і сучасних видів молюсків у травертинах вказують на їх молодий четвертинний вік.Відбитки мохів, стебел рослин і наземних равликів свідчать про формування травертинів уже в сучасних природних умовах після льодовикового періоду.

9. Палеорусло Стрипи та система джерел підтверджують активний розвиток річкової долини. Давнє русло річки, сучасні джерела та травертинові утворення свідчать про неодноразову перебудову гідрографічної мережі.

10. Сеноманська крейда Переволоки має міжнародне наукове значення.Детальні дослідження показали її значну схожість із класичними сеноманськими відкладами Франції (район Руана), що свідчить про подібність умов осадонакопичення в різних частинах давнього Європейського моря.

11. Мінералогічний склад крейди характеризує морське середовище осадження. Наявність глауконіту, кварцового піску, слюди та залізистих включень є типовою ознакою морських сеноманських відкладів і підтверджує їхнє походження.

12. Високий вміст карбонату кальцію свідчить про переважно біогенне походження породи.За результатами хімічного аналізу сеноманський мергель майже повністю складається з карбонатного матеріалу, накопиченого завдяки діяльності морських організмів.

Загальний висновок.

Переволока є одним із найповніших і найкраще досліджених геологічних розрізів Поділля. Тут простежується послідовна зміна природних умов: формування девонських порід, наступ крейдового моря із накопиченням сеноманських і туронських осадів, повторна неогенова морська трансгресія, а згодом розвиток прісноводних водойм, карстових джерел і потужних травертинових комплексів. Поєднання багатої морської фауни, характерного мінерального складу порід, сучасних джерел і четвертинних травертинів робить Переволоку одним із найважливіших геологічних та палеонтологічних об’єктів Поділля, що має не лише регіональне, а й міжнародне наукове значення.

Таємниця 118. Геологічні дослідження. Старі Петликівці.

Про  Петліківці Алоїз Альт пише:  «У довгому яру нище панського двору також можна побачити світло забарвлений девонський пісковик на дні, над яким нечітко оголюється сеноманський мергельний вапняк, на цьому вапняку біла крейда з кременями, за якою йде твердіший третинний пісковик, пересічений порожнинами різної форми; щільний вапняк з моховками схожий як зі Свіржківців та Дрогічівки, а на ньому лежить літотамнійський вапняк, на якому - жовтий, твердий і щільний вапняк без скам'янілостей» (Alth. 30, с. 213).

Відповідно: 

1.Околиці Петліківців характеризуються повним і різновіковим геологічним розрізом. У відслоненні представлені породи від девонського періоду через крейдовий до третинного (неогенового), що відображає тривалу геологічну історію території.

 2.Найдавнішими породами є девонські пісковики. Вони формують основу розрізу і є фундаментом, на якому залягають молодші крейдові відклади.

 3.Сеноманський мергельний вапняк свідчить про існування крейдового моря. Його наявність підтверджує, що в сеноманський час (близько 95–100 млн років тому) територія Петліківців була затоплена теплим мілководним морем. 

4.Біла крейда з кременями відображає подальший розвиток морського басейну.  Кременисті конкреції є характерною ознакою верхньокрейдових відкладів Поділля і свідчать про тривале накопичення карбонатних осадів.

5.Третинні пісковики та вапняки свідчать про новий етап морського осадонакопичення. Їх залягання над крейдовими породами вказує, що після завершення крейдового періоду територія знову перебувала під впливом морських умов у неогені.

6. Моховаткові та літотамнієві вапняки є доказом існування теплого мілководного неогенового моря. Наявність моховаток і червоних вапнякових водоростей (літотамній) свідчить про сприятливі умови для розвитку багатих морських біоценозів.

7.Верхній жовтий щільний вапняк без скам’янілостей відображає зміну умов осадонакопичення.Відсутність викопних решток може бути пов’язана з особливостями середовища осадження або подальшими процесами перетворення породи.

8. Відслонення має значну стратиграфічну та палеогеографічну цінність.Воно дозволяє простежити послідовну зміну геологічних умов — від формування девонських пісковиків до крейдового та неогенового морів.

Геологічний розріз поблизу Петліківців є одним із найповніших у регіоні, оскільки відображає кілька етапів розвитку території Поділля. Послідовність девонських пісковиків, сеноманських мергелистих вапняків, верхньокрейдової білої крейди та неогенових вапняків свідчить про неодноразові морські трансгресії. Це робить відслонення важливим об’єктом для реконструкції геологічної історії та палеогеографії Поділля.

Таємниця 117. Геогологічні дослідження в сусідніх селах біля Осівець( Киданів)

 Сапова-Киданів. «Поруч із дорогою, навпроти Сапової, - зазначає М. Ломницький розташований багатий девонський піщаник, з якого видобувають плити для тротуарів, а також будівельні матеріали та гравійні дороги. Місцями між Саповою та Кидановом на плоских схилах відкриваються хребти, вистелені лише мартингалами, складеними з крейдяного вапняку та літотамнієвих конкрецій. Кременеві конкреції дуже рідко зустрічаються у крейдяному вапняку» (Łom. 17, с. 204).

У дебрі між Саповою та Кидановим (на кордоні Бучацького повіту) девонські пісковики оголені у великій кількості. Спочатку є червоно-коричневі пісковиково-глинисті сланці, потім біля їх основи шари червоного або зеленувато-сірого пісковика в цьому дебрі нахилені різними способами, іноді вниз на більшу відстань, потім прямо в протилежному напрямку, зігнуті та зламані, ніби утворюючи зламане сідло. Цей нерівномірний нахил, ймовірно, має місцеву причину. Він, ймовірно, утворився в результаті вимивання підстилаючих червоних глинистих сланців. Найцікавішим елементом тут є верхній шар червоного пісковика, товщиною до кількох метрів, заповнений девонськими риб'ячими щитками (девонський кістковий пласт), які зустрічаються ще рідше в перекриваючому сірому пісковику».

Отже,

1. Околиці Сапової–Киданова є важливим місцем виходу девонських порід. Тут широко відслонюються девонські пісковики та сланці, які є одними з найдавніших порід Поділля.

2. Девонські пісковики мають значне господарське значення. Вони використовувалися як будівельний камінь, для виготовлення тротуарних плит, щебеню та дорожніх матеріалів, що свідчить про їхню високу міцність і добрі технічні властивості.

3. На поверхні місцевості зустрічаються залишки крейдових і неогенових відкладів. Крейдяний вапняк і літотамнієві конкреції на вододільних ділянках свідчать, що молодші морські породи колись мали значно ширше поширення, але були переважно зруйновані ерозією.

4. Рідкісна присутність кременевих конкрецій характеризує місцеві крейдові відклади. Це вказує на певні особливості умов осадонакопичення порівняно з іншими районами Поділля, де кремені трапляються значно частіше.

5. Девонські породи зазнали локальних тектонічних деформацій. Нахили шарів у різних напрямках, складки та розриви свідчать про порушення первинного залягання порід. Автор пов’язував ці явища з місцевими процесами вимивання глинистих сланців, хоча вони могли бути також посилені тектонічними рухами.

6. Чергування пісковиків і глинистих сланців відображає зміну умов осадонакопичення у девонському басейні. Зміна кольору та складу порід свідчить про коливання середовища накопичення осадів і умов окиснення під час формування девонських відкладів.

7. Відклади містять унікальні палеонтологічні знахідки.  Верхній шар червоного пісковику, багатий на панцирні пластинки девонських риб, є одним із найцінніших палеонтологічних горизонтів цієї місцевості.

8. Знахідки девонських риб підтверджують існування давніх водойм у девонський період. Рештки панцирних риб свідчать, що приблизно 380–400 млн років тому ця територія була пов’язана з водним середовищем, у якому існувала багата ранньохребетна фауна.

9. Відкладення Сапової–Киданова мають високу геологічну та палеонтологічну цінність. Поєднання добре оголених девонських порід, локальних структурних деформацій і численних решток викопних риб робить цю місцевість важливим об’єктом для дослідження геологічної історії Поділля.

Загальний висновок. Розріз Сапова–Киданів є одним із найцікавіших девонських відслонень Поділля. Він демонструє давні осадові товщі, що зазнали локальних деформацій, містить цінні палеонтологічні знахідки панцирних девонських риб та відображає складну геологічну історію регіону. Збереження залишків крейдових і неогенових порід на вододілах додатково підтверджує багатоступеневий розвиток території та значну роль ерозійних процесів у формуванні сучасного рельєфу.

Таємниця 116. Геологічні дослідження в сусідніх з Осівцями селах ( Бобулинці)

 Про геологічну експедицію в Бобулинці Алоїз Альт пише: «Я відвідав це село ще в 1873 році. За кілька сотень кроків на північний захід від Бобулинця, на лівому березі річки Стрипа, густий прибережний ліс врізається в річку. У цьому прибережному лісі крейда лежить безпосередньо на девонських сланцях і дуже різко відокремлена від них. Шаруваті співвідношення та характер місцевих крейдяних пластів майже такі ж, як і в яру Золота Липа. «Вище за течією, під алювіальним (делювіальним) гравієм, виявляється майже 2-метровий вапняк (крейдяний) без крем'яних конкрецій, під яким лежить шар брудно-білого, злегка піщаного вапняку товщиною до 6 метрів, петрографічний характер якого майже такий самий, як у Марковій, Зубрику, Яргорові тощо (вище Золотої Липи). У ньому знайдено дрібні зрощені силікати, а поруч із ними численні крихітні, розсіяні, галькові силікати. Є також чіткі та численні скам'янілості,особливо амоніти. Це сеноманські шари до шарів з Фрагменти дуже схожі, і, згідно з позначенням доктора Зарічного, вони містять: амоніти vaH<fłts Sow., A. Coupei Brgn., Tarho tuherculało-cołaś Kn., та Avellana ca.ssi^^i d'()rb.^ (Łom. 17 у примітці, с. 205, та Д-р Заренчний 14, с. 121).Шар, що лежить під цим вапняком, має товщину лише 3 дм.

Дослідження Станіслава Зарічного в районі Бобулинців були присвячені передусім крейдовим (сеноманським) відкладам і викопній фауні Поділля.  Безпосередньо про Бобулинці він повідомляв таке:

• Він дослідив відслонення сеноманських порід біля Бобулинців у долині Стрипи.
• Зібрав і описав численні морські скам’янілості (двостулкові молюски, брахіоподи, амоніти та інші викопні рештки), які дозволили визначити вік порід як сеноманський (нижня частина верхньої крейди).
• Порівняв бобулинські відслонення з аналогічними біля Семиківців, Струсова та інших місцевостей Східної Галичини, дійшовши висновку, що вони належать до одного великого геологічного комплексу.  

Особливе значення має те, що австрійський геолог Еміль фон Дуніковський у своїй праці зазначав:

«Доктор Заречний опублікував невелику палеонтологічну працю про сеноманські скам’янілості Східної Галичини, у якій описав приблизно половину форм, що трапляються в долинах Серету і Стрипи».

Той самий Дуніковський підкреслював, що найтиповіший розвиток сеноманських відкладів він спостерігав саме біля Семиківців і Бобулинців, і ці місцевості є еталонними для даного горизонту в Східній Галичині.  

Станіслав  Зарічний в Бобулинцях одним із перших детально описав сеноманські відклади цього району, систематизував знайдену викопну морську фауну, використав ці знахідки для обґрунтування геологічного віку порід, зробив Бобулинці однією з ключових точок для вивчення верхньокрейдових відкладів Поділля. 

Отже, 

1. Околиці Бобулинців є важливим геологічним відслоненням крейдових порід.

    На лівому березі річки Стрипи добре простежується контакт між крейдовими відкладами та значно давнішими девонськими сланцями, що має велике значення для вивчення геологічної історії регіону.

2. Крейдові відклади безпосередньо перекривають девонські породи.

    Різкий контакт між ними свідчить про значну перерву в осадонакопиченні (стратиграфічну незгідність), яка охоплює сотні мільйонів років геологічної історії.

3. Сеноманські вапняки сформувалися в умовах теплого мілководного моря.

    Потужні шари вапняків і відсутність крем’яних конкрецій у верхньому горизонті вказують на особливості осадонакопичення під час сеноманського віку крейдового періоду.

4. Знахідки амонітів підтверджують морське походження відкладів та їхній вік.

    Численні скам’янілості амонітів є характерними для сеноманських морських відкладів і дозволяють досить точно визначити їхній геологічний вік.

5. Наявність кременистих утворень (силікатів) свідчить про діагенетичні процеси.

    Дрібні кременисті конкреції та розсіяні кременисті включення утворилися вже після накопичення морських осадів унаслідок хімічних процесів у товщі порід.

6. Відслонення Бобулинців подібне до інших сеноманських розрізів Поділля.

    Подібність порід до відслонень у Марковій, Зубрику, Яргорові та долині Золотої Липи свідчить, що ці території входили до єдиного морського басейну в крейдовому періоді.

7. Геологічний розріз має високу стратиграфічну цінність.

    Послідовність шарів, їхня потужність і вміст викопної фауни роблять це місце важливим для реконструкції геологічної історії Поділля та кореляції крейдових відкладів із сусідніми районами.

Загальний висновок

Геологічний розріз поблизу Бобулинців є одним із показових відслонень сеноманських відкладів Поділля. Він демонструє різкий перехід від давніх девонських сланців до крейдових морських вапняків, багатих на амонітову фауну. Це підтверджує, що близько 95–100 млн років тому територія сучасних Бобулинців була частиною теплого мілководного моря, а сам розріз має значну наукову, стратиграфічну та палеонтологічну цінність.

Таємниця 115. Геологічна структура села Осівці

 Колись, в далекому дитинстві, вчитель географії Варʼян Степан Олексійович провів цікавий практичний урок біля підніжжя Бручевиці. Памʼятаю з яким захопленням він показував нам відбитки  створінь доісторичного океану на фрагментах вапнякового каменю гори.  Вивченням геологічної структури села   Осівці та довколишніх сіл: Білявінці, Бобулинці, Старі Петликівці, Киданів, Зарваниця ще в другій половині ХІХ століття грунтовно займалися Марʼян Ломницький, Алоїз Альт, Францішек Беняш, а Станіслав Зарічний  досліджував геологічну структуру села Переволока.   

Зокрема Алоїз Альт відзначає: «В Осівцях, на правій стороні долини, навпроти панського будинку, є невеликий кар'єр, у якому було виявлено сірий сеноманський мергельний вапняк, що містить зрощені грудки коричневого фосфату, кульки та валики піриту, а також рідко добре збережені скам'янілості. Мені вдалося витягти з нього: риб'ячий зуб, гладку устрицю, невеликий гладкий гребінець та центри родів: Terchratula та Rhynchonella, які нечітко видно. Деякі грудки цього вапняку заповнені розгалуженими порожнинами, ніби від морських водоростей або повністю вивітрених губок, і нагадують ті досить схожі відбитки в сеноманському мергельному вапняку з Коросцятина біля Нижнєва. На цьому вапняку лежить біла крейда з вузликами чорного кременю, а під ним горизонтально шаровий девонський пісковик, що видобувається у великих кар'єрах наприкінці села Осівці та існує в Білявінцях, у великих, білуватих плитах, багатих на пластівці слюди» (Alth 30, с. 212-213). На північ від цього кар'єру глина обвалилася на дно долини з первісними молюсками: Lidix hispidd L. та Pupa musconmi L., а також фрагментом кістки ноги мамонта. 

Таємниця 114. Петро та Іван Косовичі

 Спасибі Анатолію Бойківу за відновлення забутих імена в історії, в тому числі, які стосуються Осівець.  Він скрупульозно, буквально по крупинках збирав матеріали, щоб відтворити  життя і діяльність Івана Олександровича Косовича і відкрив для історії села ще одну достойну особистість, яка пожертвувала власним життям заради інших. 

Іван Косович народився в селі Осівці 15 березня 1884 року в сімʼї священника. Вочевидь він прожив у селі Осівці принаймні 2 перші роки свого життя. Зокрема у Шематизмах знаходяться дані про те, що його батько Петро Косович служив парохом греко-католицької церкви  в селі Осівці у 1882 і 1883 роках. У 1886 році він  був переведений на службу    

1882 р.

                                       1883 рік

                                             1886 р.

Петро Косович народився у 1842 році, а одружився у 1873 році. Греко-католицький прихід в роки його служби  в Осівцях становив 1126 душ.

У ті часи Австро-Угорська держава виділяла священникам дотації  у вигляді землі: ріллі та сіножатей, щоб сімʼя священника мала засоби для існування та сіно для худоби і грошові виплати. Громади надавали допомогу священнику продуктами або роботою, як додаткове утримання. 

Отож, господарство сімʼї Косовичів складалося  із  державних  дотацій, які становили 36 моргів орної землі і 6 моргів сіножатей( морг- це трошки більше ніж 0,5 га)плюс конгруа - грошова державна дотація на утримання священника - 252 гульдена і 2 крейсери на рік, що відповідає 5-6 тисячам сучасних доларів.

Дотації були змінними оскільки у 1883 році Петро Косович уже отримував як дотацію від держави  37 моргів орного поля і  конгруа 229 гульденів і 78 крейцерів.

При переїзді до Бариша на службу сімʼя священника Петра Косовича здобула  від держави  дотацію  86 моргів орного поля, 80 моргів сіножатей  і додатокове конгруа 107 гульдені  58 крейцерів.

Порівняно із селянами священник був багачем, але свої дотації у вигляді землі він не міг передавати дітям, вони переходили наступному священнику. Проте добрі конгруа давали можливість забезпечити своїм дітям хорошу освіту. 

Відповідно його син Іван- Олександр 1905 році закінчив Бережанську гімназію і духовну семінарію та на Богословському факультеті Львівського університету в  1909 році. Після навчання він служив священиком  у місті Борщів, пізніше у селах Іванків, Васильківці і Пишківці. Іван Косович пройшов І світову війну як резервний капелан австро-угорської армії. З розпадом імперії він включився у боротьбу за українську державність у складі УГА, як капелан. Разом з воїнами УГА він пережив біль поразки від польських військ у липні 1919 р., після якої УГА перейшла за Збруч і приєдналася до Армії УНР.Далі у серпні українські війська була коротка радість перемоги: УГА зайняла Київ, але вже 31 серпня змушена були залишити місто через наступ Добровольчої армії Денікіна - «Київська катастрофа». Найгіршим ворогом виявився тиф. Восени 1919 р. епідемія  охопила більшість особового складу УГА. Для лікування та перепочинку потрібні були тилові райони. Вінниччина, зокрема Гнівань, стала місцем розташування частин УГА, бо тут проходили залізничні шляхи й було легше організувати постачання та медичну допомогу. За різними оцінками, до 70–80% особового складу УГА захворіло на висипний тиф. Армія, яка ще влітку налічувала понад 50 тисяч вояків, фактично перестала існувати як організована бойова сила. Лікарів і медикаментів катастрофічно бракувало, а польові шпиталі були переповнені. Одною із жертв тифу став Іван Косович, здійснюючи духовну підтримку хворим. Життя зароджене в Осівцях, згасло у Гнівані 20 грудня 1919 року.