Таємниця 127. Копія акту заснування Осівецької церкви з Домініканського протоколу

 Цікавий для дослідження рукописний церковний майновий акт старопольською мовою,  написаний скоромним курсивом XVIII століття з великою кількістю тогочасних скорочень, латинських вставок та з використанням специфічної юридично-релігійної термінології, що стосується села Осівець на Тернопільщині. Нижче наведено максимально повний та точний транскрибований переклад змісту цього документа українською мовою:

1 ст

Копія акту заснування  Осівецької церкви з Домініканського протоколу сторінка 87. Юстиціарій [Підпис]

[Вгорі архівної позначки:] № 2403 / 877 / 25

Між Вельможними Панами Михайлом і Августином, рідними братами Поляновськими, хорунжими Чернігівськими, дідичами половини села Осівці, разом з ясновельможним паном Адамом Поляновським, скарбником Грабовецьким, призначеним найстаршим опікуном цих же панів хорунжих, з одного боку та всесвітлішим отцем Григорієм Горбачевським, парохом Осовецьким, з іншого боку, за посередництвом медіаторів (посередників), з метою припинення та ліквідації всіх суперечок, незгод і претензій, які справедливо мав до вищезгаданих вельможних панів хорунжих всесвітліший отець Григорій Горбачевський, парох осівецький було укладено добровільну і вічну мирову угоду та компланацію (врегулювання) на користь Церкви Святого Миколая в селі Осівці, що має чинність закону, яка юридично і непорушно за підписаним актом від дня 15 червня поточного 1749 року, виданим Комісією через Депутатів від Генеральної Консисторії Львівської, а саме через Високопреподобного пана Офіціала Катедрального, підписана та скріплена печаткою Секретаря у Львові дня 22 лютого того ж року, як зазначено вище, 1749, і яка Його Милістю Князем Єпископом Львівським [Львом Шептицьким] затверджена, ця Мирова угода у всьому і на вічні часи залишається незмінною у нижчевикладений і описаний спосіб, тобто:

Щоб Вельможні Пани Михайло і Августин Поляновські, хорунжі Чернігівські, примножуючи честь і славу в Трійці єдиного Бога, Котрому належить вічна хвала, підтверджують цей вічний дар для церкви в селі Осівці.

2 сторінка 

Пароху Осівцькому та його наступникам, парохам Осівецьким, [відходить] у повне володіння садиба (дворище) покійного Федька Гаврила - церковного сина, разом з усіма будівлями, житловими приміщеннями, стайнями, хлівами, городами та всіма прилеглими землями в їхніх межах. Ця земля раніше була дарована покійним Його Милістю Паном Владиславом Поляновським, Чашником Коломийським, згідно з документом, виданим в Опорці 2 травня 1749 року, та внесеним до Грабовецьких підсудківських актів у 1764 році перед святом Стрітення Господнього.Згадана садиба з усіма угіддями передається в вічне і безповоротне володіння (in perpetuo et in Aeternum) нинішньому пароху та його наступникам. Разом з цим, Парох та майбутні служителі повністю звільняються (увольняються) від будь-яких данин, панщини, сторожового, податків та будь-яких інших обов'язків чи зобов'язань.Жодна церква не повинна бути обмежена у своїх правах, тому половина земель, які досі належали до Біляновецької парафії, а також землі від межі покійного Пана Чашника Коломийського, землі від підданського [наділу] Йосипа на два дні [оранки], від пана Камінського на два дні, а також від межі Бобуленецької  на два дні оранки... переходять у розпорядження Високопреосвященного Пароха Осівецького...»

3 сторінка

Так, як це зараз встановлено, має залишатися назавжди. Оскільки під час цієї компланації (угоди) Його Милість Пан Адам Поляновський, Скарбник Грабовецький, діяв як старший опікун Високоповажних братів Михайла та АвгустинаПоляновських, Хорунжих Чернігівських, він своїм підписом підтверджує відсутність будь-яких майбутніх претензій та зобов'язує нащадків дотримуватися цих умов під загрозою правових наслідків.Для більшої ваги та чинності цієї угоди обидві сторони добровільно підписали цей акт.Дано в Осівцях дня 17 червня року Господнього 1784

• Оригінальні підписи (в круглих печатках L.S. — Loco Sigilli):
• Адам Поляновський,Скарбник Грабовецький, як опікун (підпис)
• Михайло Поляновський,Хорунжий Чернігівський (підпис)
• Августин Поляновський, Хорунжий Чернігівський (підпис)
• о. Антоній Волинський, запрошений приятель та свідок (підпис)
• о. Григорій Горбачевський, парох Осівецький (підпис)

 4 сторінка

Оскільки через забуття та упущення попередньому парохові Семенові Горбачевському не вписано ґрунт із лугом (сіножаттю), виділений до Церкви, тож нині цю сіножать вираховую [виділяю] Йому: на два дні [оранки] на око, від [межі] Гологевської, ґрунт із лугами на два дні оранки, сіножать від  великої плотини, до [межі] Бубулинецької, [схили] біля Гребельків, де попередній парох мав звичай косити [або пасти], спільно з орною землею. Тепер [цей] ґрунт із сіножаттю, надані до Осівецької.(• Перше поле (на 30 загонів): Називається урочищем «на два Углі» (або «два Кути»), що тягнулося безпосередньо в бік Голгочі (Ime pole na trzydzieście nazwanym na dwa Uhle od Hołchoczey).

• Друге поле (на 22 загони): Лежало у внутрішніх межах самого села Осівці, призначалося під традиційне засівання.

• Третє поле: Мало дуже чіткий просторовий орієнтир — воно починалося від великого ставу коло млина (od wielkiego stawu kolesnego) і тягнулося вздовж дороги та сіножатей аж до урочища чи поля, яке належало до Бубуленеччини (aż do Bubuleneczyzny). Церкви на вічні часи, схвалюю і стверджую, а для більшої ваги при звичайному підписі рук і печатки власної підписую.

Дано в Осівцях дня 8 травня 1764року […].

(Засвідчувальний напис латинською мовою)
(L.S. — місце печатки) 1766 року, дня 27 вересня.
Цей документ до Актів Єпископської Курії у Львові [Curiae Episcopalis Leopoliensis] вписано (інґросовано). У тому, що [копія] відповідає оригіналу, свідчу.
Бережани, дня 16 грудня 1784 року. (L.S.) Каспар [?], Юстиціарій […].

(Нижній засвідчувальний підпис польською мовою)
Що збігається слово в слово з Протоколом, засвідчую.
Ігнацій Цивінський 
(Червона сургучева печатка)

Таким чином новий колятор села Ігнатій Цивінськиц підтвердив привілеї надані церкві попередніми власниками Поляновськими.

Осівецька гілка Поляновських не згасла фізично, проте втратила Осівці наприкінці XVIII століття через надмірне дроблення маєтку між численними спадкоємцями, майнові борги та купівлю-продаж земель родиною Цивінських .

За даними польських генеалогічних і краєзнавчих джерел, зокрема генеалогії роду на сайті antoniego26.pl, на межі XVIII–XIX століть маєток перейшов до Ігнація Цивінського (Ignacy Cywiński, 1753–1839), а згодом до його сина Францішка. Цьому сприяли кілька факторів:

• Критичне роздроблення спадщини: Після смерті Миколая Поляновського (чернігівського хорунжого) маєток Осівці мав ділитися між його великою родиною (10 дітей). Його старший син Владислав мав 19 дітей, а молодший Августин — 12 дітей. Одне село фізично не могло забезпечити гідне утримання для понад тридцяти спадкоємців одного покоління, тому частина з них почала продавати свої частки (дідицтво) стороннім особам.

• Економічна криза після поділів Речі Посполитої (1772): З переходом Галичини під владу імперії Габсбургів запровадили нову податкову систему (Йосифінську метрику), посилили вимоги до ведення господарства та скасували старі шляхетські привілеї. Багато шляхетських родин не витримали фінансового навантаження і змушені були розпродувати родові гнізда заможнішим сусідам.

• Шлюбні посаги та боргові зобов'язання: Видання заміж численних дочок Поляновських (за Гродецьких, Скавінських, Мілевських, Охоцьких, Цесельських) вимагало значних грошових виплат — посагів. Коли готівки бракувало, землі закладалися під заставу або переходили в рахунок боргів.

   Утративши земельну базу в Осівцях, представники молодших поколінь (зокрема ті, хто підтвердив шляхетство у 1783 та 1809 роках) роз'їхалися по всій Галичині — до Львова, Коломиї, Бучача та Станіславова. Вони перейшли на державну австрійську службу, стали урядовцями, військовими або орендарями (посесорами) чужих маєтків, тому в Осівцях їхній слід обривається.

Нові власники — Цивінські консолідували роздроблені частки села в одних руках і володіли Осівцями впродовж XIX століття

Яким чином Цивінські отримали Осівці?

У середині XVIII століття смоленський ловчий Анджей Юзеф Цивінський (*1712? – †1785) був дідичем (власником) села Теляче (de Telacze), розташованого приблизно за 25–30 км на північний захід від Осівців. За легендою саме він виграв у карти Скавінського частину Осівець, яка була посагом його дружини Сусанни Поляновської. Та вірогідно Цивінські поступово викупали інші роздроблені і нерентабельні частки Поляновських, вставлені за борги. Викуп роздроблених часток продовжив син Андрія Ігнацій де Цивін Цивінський (*1753? – †1839) (heres bonorum Ossowce) у спадкоємців Миколая Поляновського, які після поділу маєтку між десятками дітей та онуків не могли утримувати землю.Між Поляновськими та Цивінськими існував родинний зв’язок через Коморовських: Хоча Ігнацій Цивінський був одружений із Констанцією Раціборською (Konstancja Raciborska), його рідна бабуся (дружина Марціна Цивінського) походила з роду Коморовських (Marianna Komorowska). Тією самою родиною Коморовських, з якої походила Теодора Цьолек-Коморовська — дружина власника Осівців Владислава Поляновського. Такі тісні родинно-сусідські контакти між шляхтою Бучацького та Підгаєцького повітів сприяли укладенню майнових угод, викупу боргових зобов’язань та переходу села під контроль Цивінських.

Осівецька лінія Цивінських простежується впродовж семи поколінь (linia z miast Buszcze, Kozowa i Petlikowce...»). Засновниками подільської лінії стали Мацей Цивінський та Зофія Старчевська → їхній син Марцін Цивінський та Маріанна Коморовська → їхній син Анджей Юзеф Цивінський (*1712? – †1785, смоленський ловчий у Телячому) та Анна Ленжовська (Левінська).

З часом відбувся розділ володінь між трьома синами та внуками Анджея Юзефа (кінець XVIII ст.):

   Осівці отримав  його син Ігнацій Цивінський, 1753? – †1839) Далі дідичем Осівців став його єдиний син Францішек Плацид Євстахій (*1793? – †1859) значно примножив статки, ставши власником не лише Осівців, а й маєтків Делеїв (біля Галича) та Лани (heres bonorum Ossowce & Delejów i/lub Łany). У 1820 році в Межирові він одружився з Констанцією Пєгловською.У Францішка Плацида Цивінського та Констанції Пєгловської народилося шестеро дітей (у 1821–1836 роках): дочок Розалія, Анна, Іоанна, а наймолодша дочка, Домініка Марія (*1836 – †1864), померла в маєтку Лани, але була похована в родинному гробівці в Осівцях. Син Анджей Діонізій де Пухала Цивінський (*1828) став дідичем села Плотича (heres bonorum Płotycza) і в 1876 році одружився з Марією Рафаелою Вєржховською. Вони мали вісьмох дітей (народжених у 1877–1890 роках), серед яких Рафал Марія Віктор (*1881) успадкував маєток Делеїв і в 1907 році одружився з Марією Гогендорф. А Осівці отримав Ігнатій Анджей молодший.Дружина Ігнація Цивінського  походила з Теляцької гілки Цивінських і приходилася йому троюрідною сестрою. На такі шлюби потрібно було отримувати спеціальний досвід від церкви і укладалися вони, щоб запобігти розпорошуванню земель родини.  Саме Станіслав Ян Цивінський, 1770 – †1837)успадкував родове гніздо Теляче (heres bonorum Telacze) і одружився з Теклою Пєнчиковською з Медведівців. Його син Зенон Юзеф (*1803? – †1892) та онук Мечислав Францішек (*1833 – †1876) утримували Теляче до кінця XIX століття. А Ванда його дочка. 

Чортовецько-надвірнянська гілка також була тісно повʼязана із своїми осівецькими родичами. Анджей Ксаверій Цивінський, (1773? – †1829) отримав маєток Чортовець (heres bonorum Czortowiec). Його син Лібертин Людвік Юзеф (*1820) певний час мешкав в Осівцях (de Ossowce ad Petlikowce) і в 1860 році одружився з баронесою Меланією Бруницькою.

Таким чином, якщо для багатодітних Поляновських Осівці стали затісними і були розпродані, то для заможних Цивінських село стало важливою опорною базою, з якої вони розширили свої володіння на сусідні землі Тернопільщини та Станіславівщини.

Antoniego26.pl 

Таємниця 126. Йосифінська метрика

Осівці у 1785–1788 роках, судячи із даних Йосифінськоі метрики:

1.Населення Осівців було неоднорідним за майновим становищем. У документах простежуються такі категорії:

Кметі — повноцінні селянські господарі з найбільшими земельними наділами.

Загородники та ремісники — власники або користувачі невеликих ділянок, які часто поєднували землеробство з ремеслом.

Халупники — найменш забезпечена категорія, із дуже обмеженим землекористуванням 

Церковні землі

Церковне господарство мало окремий земельний фонд:

церковні ниви — 53 морги;

город священника — 20 моргів;

загалом — 73 морги.

Чистий дохід від церковних земель у матеріалах оцінюється більш ніж у 58 гульденів.

Ці землі забезпечували матеріальні потреби парафії та утримання священнослужителя. Їх не слід зараховувати до селянських або двірських володінь: вони становили окрему категорію.

Загальна площа угідь села:

Панський земельний фонд включав орні землі, луки, лісові угіддя та господарські об’єкти.

Серед конкретно  зазначених у матеріалах площ:

Окрім земель, у документах згадується двірський млин та інші об’єкти, позначені як Kleynod Dworski і Dworskie po Parofii.

У 1787 році в підсумковому протоколі від 18 грудняв вказується  загальна сума податку 1177 гульденів 30 крейцерів. Документ підписаний представниками місцевої влади та дідичем Поляновським.

За польськими генеалогічними матеріалами, зокрема відомостями сайту antoniego26.pl, після смерті Миколая Поляновського, чернігівського хорунжого, його спадщина мала розподілятися між десятьма дітьми.

Це вже створювало передумови для дроблення маєтку. Особливо показовими є відомості про двох синів Миколая:

Владислав мав 19 дітей;

Августин мав 12 дітей.

А ще треба було давати посаг дочкам. Таким чином через дроблення земель серед багато численних спадкоємців з часом Поляновські перетворилися на дрібних землевласників і Цивінські поступово скупили їхні маєтки, починаючи із їхнього злосчасного зятя  Скавінського - чоловіка Сусани, який програв у карти її посаг Андрієві Цивінському. Тим не менше у час Йосифінського перепису в Осівцях господарювали ще Поляновські.

У сумі це приблизно 1822 морги, без переведення додаткових квадратних сажнів у частки морга. Ці показники характеризують окремі земельні масиви, а не автоматично площу всієї території села.

Інші важливі назви — Дубина та Пасіка. Вони відображають господарське використання території та особливості місцевого ландшафту.

У документах також виділено чотири обруби:

Obszar Plebanalny y do Cerkwi — плебанські та церковні землі.

Flisz.

Na Zagrobelnym.

Na Pólach.

Межі із сусідніми селами

Осівці мали спільні межі з кількома сусідніми громадами та маєтками. У матеріалах 1761–1788 років згадуються:

Бобулинці;

Білявинці;

Пишківці;

Доброполе;

Коростятин;

Голгоче

У 1788 році розглядалися земельні «Контроверсії», пов’язані з межами та правами на окремі ділянки.

Особливе значення мали дороги, межові знаки та урочища. 

Отже, 

1. Основою сільського господарства села було рільництво. Орна земля становила 72,54% облікованого обсягу угідь, а її частка в чистому доході сягала 77,3%.

2. Церковне господарство мало окрему земельну базу. Зафіксовано 53 морги нив і 20 моргів городу священника.

3. Двірське господарство було багатопрофільним. Воно включало орні землі, луки, ліс та млин. Цікаво, що ні один селянин не мав у володінні лісу на відміну від шляхти села. 

4. Осівці мали складну земельну структуру. Чотири обруби та шість великих земельних масивів.

Таємниця 125. Метричні книги ХІХ ст

 Метричні книги по с. Осівці 1876–1896 роках дають можливість уявити собі тогочасної демографічну картину 

 Вибірка з 295 унікальних актів громадянського стану, що стосуються виключно мешканців Осівець (Pagus Ossowce), дозволяє реконструювати деякі сторони життя громади 

Демографія Осівець у цифрах: баланс життя і смерті

Якщо вирахувати середній вік усіх  померлих (від немовлят до старців), отримаємо лише 14,8 року— класичну ілюзію статистики XIX століття, зумовлену тим, що 70,8 % смертей припадало на дітей до 15 років. Метрики дозволяють точно датувати чотири великі епідемічні хвилі, які косили осівецьких дітей:

1. Весна 1883 року — епідемія чорної віспи (Variola): За два місяці (лютий–травень) хвороба забрала життя 6 дітей віком від 1,5 до 6 років.
2. Осінь 1889 року — спалах ангіни / дифтерії (Angina): У жовтні–грудні від гострих інфекцій горла померло 6 дітей віком від 1,5 до 4,5 років.
3. Літо–осінь 1895 року — епідемія коклюшу (Coelus): Хвороба забрала життя 11 дітей. У родині Лаврентія Мулярчука та Марії Боднарчук (дім № 129) 8 та 9 жовтня померли двоє синів — 3-річний Михайло та 7-річний Антоній.
4. Жовтень–листопад 1896 року — чорна осінь скарлатини (Scarlatina): Лише за шість тижнів скарлатина вбила 9 дітей. Найтяжчої трагедії зазнала родина коваля Йосипа Богуцького та Марії Балкоської (дім № 193): 14 листопада померли однорічний Станіслав і 6-річний Еміліан (їх поховали в одній могилі наступного дня), а за тиждень, 21 листопада, помер і третій син — 3-річний Ігнатій. У домі № 73 родина Кавчинських за два дні втратила двох доньок (4 і 6 років), а в домі № 26 родина Харісів протягом трьох тижнів поховала 6-місячного сина та 6-річну доньку.

Проте якщо людина переживала небезпечний дитячий вік, її шанси на тривале життя суттєво зростали. Розподіл віку серед 33 померлих дорослих (від 18 років) показує два чіткі піки довголіття:

• 18–29 років: 4 особи (12,1 % дорослих) — головною причиною смерті молоді були сухоти (туберкульоз).
• 30–39 років: 5 осіб (15,2 %) — серед них двірський писар Ян Венцель (38 р.), який у лютому 1894 року загинув від «прострілу свинцевою кулею» (Trajectio glande plumbea) і був похований без участі священника.
• 40–49 років: 5 осіб (15,2 %).
• 50–59 років: 4 особи (12,1 %).
• 60–69 років: 7 осіб (21,2 %) — перший великий пік смертності дорослих (найчастіше помирали у 62–66 років).
• 70–78 років: 6 осіб (18,2 %) — другий пік довголіття (вік 71–78 років).

Отже, ті мешканці Осівець, які не стали жертвами дитячих інфекцій чи сухот у молодості, зазвичай доживали до 62–66 років або ж до глибокої для того часу старості — 71–78 років. Найстарішим зафіксованим мешканцем у вибірці став Іполит Кшижановський (дім № 164), який помер у січні 1895 року у віці 78 років.

Абсолютну більшість римо-католицької громади Осівець становили хлібороби (agricolae). Проте метрики фіксують у селі великий поміщицький фільварок та присілок Гупало, які в книгах проходили під окремим адміністративним номером — «дім № 1». Саме там мешкали двірські службовці, лісничі, садівники, писарі, вівчарі (як-от родина Фрідріха Беккера) та ковалі.

В архівних записах Осівець простежуються долі як шляхетських, так і корінних селянських родів:

• Потоцькі: Згадуються у записі від 19 липня / 16 вересня 1877 року (дім № 1). У шляхтича Яна Потоцького (сина Миколи та Анни з роду Гродзінських), який служив наглядачем лісів, та його дружини Софії (доньки Михайла Коренети та Гонорати Носковської) народився син Владислав. Через слабкість немовля охрестив з води 21 липня о. Амвросій Крушельницький, а урочисте доповнення обрядів у костелі відбулося у вересні за участі чотирьох пар кумів.
• Цивінські: Зустрічаються в записі від 12 серпня 1877 року (дім № 145) — незаміжня шляхтянка панна Марія Цивінська (virgo nobilis Maria Cywińska) разом зі шляхтичем Олександром Зенєвським тримала до хресту Гелену, доньку шляхтича Людвіга Шафки та Маріанни Чорох.

Найпоширенішими хліборобськими родинами села, які формували його обличчя та тісно перепліталися через шлюби й кумівство, були Мулярчуки, Кшижановські, Гурські, Опайники, Биковські, Райтері, Шимкови, Мар'яняки, Чорнії, Лісні, Ямнюки, Фурмани, Дембські, Харіси та Васяки.

---

Шлюбне право Австро-Угорщини та слід родини Крушельницьких

За австрійським цивільним кодексом повноліття наставало у 24 роки. Якщо наречений або наречена були молодшими, священник не мав права вінчати пару без письмової згоди батька (яку вписували в книгу польською мовою, а неписьменні селяни скріплювали хрестиком) або офіційного дозволу опікунського суду в Бучачі (Judicium pupillare Buczacz). Такі дозволи знадобилися у 57,1 % усіх осівецьких шлюбів. Сувора релігійна й патріархальна мораль зумовила й феноменально низький рівень позашлюбної народжуваності — менше одного відсотка.

Окремою сторінкою історії села є тісна міжконфесійна взаємодія між місцевою греко-католицькою церквою та римо-католицьким костелом у Старих Петликівцях. Коли новонароджене немовля було слабким, його хрестив місцевий греко-католицький парох, про що в костельній метриці робили відповідний запис. Завдяки цьому в осівецьких актах за 1877 рік збереглися згадки про о. Амвросія Крушельницького — батька всесвітньо відомої оперної співачки Соломії Крушельницької, який на той час був парохом в Осівцях.

Водночас аналіз метрик петликівської парафії виявляє цікавий генеалогічний нюанс: у шлюбній книзі за початок 1883 року зберігся фрагмент запису про вінчання малолітньої шляхтянки Марії Крушельницької (з письмовою згодою її опікуна Каспара Крушельницького), проте йдеться не про молодшу сестру співачки (Марію Амвросіївну Крушельницьку-Дроздовську, 1880–1971), а про її повну тезку — доньку іншого, уже покійного на той час представника численного шляхетського роду Крушельницьких.

---