Таємниця 116. Геологічні дослідження в сусідніх з Осівцями селах ( Бобулинці)

 Про геологічну експедицію в Бобулинці Алоїз Альт пише: «Я відвідав це село ще в 1873 році. За кілька сотень кроків на північний захід від Бобулинця, на лівому березі річки Стрипа, густий прибережний ліс врізається в річку. У цьому прибережному лісі крейда лежить безпосередньо на девонських сланцях і дуже різко відокремлена від них. Шаруваті співвідношення та характер місцевих крейдяних пластів майже такі ж, як і в яру Золота Липа. «Вище за течією, під алювіальним (делювіальним) гравієм, виявляється майже 2-метровий вапняк (крейдяний) без крем'яних конкрецій, під яким лежить шар брудно-білого, злегка піщаного вапняку товщиною до 6 метрів, петрографічний характер якого майже такий самий, як у Марковій, Зубрику, Яргорові тощо (вище Золотої Липи). У ньому знайдено дрібні зрощені силікати, а поруч із ними численні крихітні, розсіяні, галькові силікати. Є також чіткі та численні скам'янілості,особливо амоніти. Це сеноманські шари до шарів з Фрагменти дуже схожі, і, згідно з позначенням доктора Зарічного, вони містять: амоніти vaH<fłts Sow., A. Coupei Brgn., Tarho tuherculało-cołaś Kn., та Avellana ca.ssi^^i d'()rb.^ (Łom. 17 у примітці, с. 205, та Д-р Заренчний 14, с. 121).Шар, що лежить під цим вапняком, має товщину лише 3 дм.

Дослідження Станіслава Зарічного в районі Бобулинців були присвячені передусім крейдовим (сеноманським) відкладам і викопній фауні Поділля.  Безпосередньо про Бобулинці він повідомляв таке:

• Він дослідив відслонення сеноманських порід біля Бобулинців у долині Стрипи.
• Зібрав і описав численні морські скам’янілості (двостулкові молюски, брахіоподи, амоніти та інші викопні рештки), які дозволили визначити вік порід як сеноманський (нижня частина верхньої крейди).
• Порівняв бобулинські відслонення з аналогічними біля Семиківців, Струсова та інших місцевостей Східної Галичини, дійшовши висновку, що вони належать до одного великого геологічного комплексу.  

Особливе значення має те, що австрійський геолог Еміль фон Дуніковський у своїй праці зазначав:

«Доктор Заречний опублікував невелику палеонтологічну працю про сеноманські скам’янілості Східної Галичини, у якій описав приблизно половину форм, що трапляються в долинах Серету і Стрипи».

Той самий Дуніковський підкреслював, що найтиповіший розвиток сеноманських відкладів він спостерігав саме біля Семиківців і Бобулинців, і ці місцевості є еталонними для даного горизонту в Східній Галичині.  

Станіслав  Зарічний в Бобулинцях одним із перших детально описав сеноманські відклади цього району, систематизував знайдену викопну морську фауну, використав ці знахідки для обґрунтування геологічного віку порід, зробив Бобулинці однією з ключових точок для вивчення верхньокрейдових відкладів Поділля. 

Отже, 

1. Околиці Бобулинців є важливим геологічним відслоненням крейдових порід.

    На лівому березі річки Стрипи добре простежується контакт між крейдовими відкладами та значно давнішими девонськими сланцями, що має велике значення для вивчення геологічної історії регіону.

2. Крейдові відклади безпосередньо перекривають девонські породи.

    Різкий контакт між ними свідчить про значну перерву в осадонакопиченні (стратиграфічну незгідність), яка охоплює сотні мільйонів років геологічної історії.

3. Сеноманські вапняки сформувалися в умовах теплого мілководного моря.

    Потужні шари вапняків і відсутність крем’яних конкрецій у верхньому горизонті вказують на особливості осадонакопичення під час сеноманського віку крейдового періоду.

4. Знахідки амонітів підтверджують морське походження відкладів та їхній вік.

    Численні скам’янілості амонітів є характерними для сеноманських морських відкладів і дозволяють досить точно визначити їхній геологічний вік.

5. Наявність кременистих утворень (силікатів) свідчить про діагенетичні процеси.

    Дрібні кременисті конкреції та розсіяні кременисті включення утворилися вже після накопичення морських осадів унаслідок хімічних процесів у товщі порід.

6. Відслонення Бобулинців подібне до інших сеноманських розрізів Поділля.

    Подібність порід до відслонень у Марковій, Зубрику, Яргорові та долині Золотої Липи свідчить, що ці території входили до єдиного морського басейну в крейдовому періоді.

7. Геологічний розріз має високу стратиграфічну цінність.

    Послідовність шарів, їхня потужність і вміст викопної фауни роблять це місце важливим для реконструкції геологічної історії Поділля та кореляції крейдових відкладів із сусідніми районами.

Загальний висновок

Геологічний розріз поблизу Бобулинців є одним із показових відслонень сеноманських відкладів Поділля. Він демонструє різкий перехід від давніх девонських сланців до крейдових морських вапняків, багатих на амонітову фауну. Це підтверджує, що близько 95–100 млн років тому територія сучасних Бобулинців була частиною теплого мілководного моря, а сам розріз має значну наукову, стратиграфічну та палеонтологічну цінність.

Таємниця 115. Геологічна структура села Осівці

 Колись, в далекому дитинстві, вчитель географії Варʼян Степан Олексійович провів цікавий практичний урок біля підніжжя Бручевиці. Памʼятаю з яким захопленням він показував нам відбитки  створінь доісторичного океану на фрагментах вапнякового каменю гори.  Вивченням геологічної структури села   Осівці та довколишніх сіл: Білявінці, Бобулинці, Старі Петликівці, Киданів, Зарваниця ще в другій половині ХІХ століття грунтовно займалися Марʼян Ломницький, Алоїз Альт, Францішек Беняш, а Станіслав Зарічний  досліджував геологічну структуру села Переволока.   

Зокрема Алоїз Альт відзначає: «В Осівцях, на правій стороні долини, навпроти панського будинку, є невеликий кар'єр, у якому було виявлено сірий сеноманський мергельний вапняк, що містить зрощені грудки коричневого фосфату, кульки та валики піриту, а також рідко добре збережені скам'янілості. Мені вдалося витягти з нього: риб'ячий зуб, гладку устрицю, невеликий гладкий гребінець та центри родів: Terchratula та Rhynchonella, які нечітко видно. Деякі грудки цього вапняку заповнені розгалуженими порожнинами, ніби від морських водоростей або повністю вивітрених губок, і нагадують ті досить схожі відбитки в сеноманському мергельному вапняку з Коросцятина біля Нижнєва. На цьому вапняку лежить біла крейда з вузликами чорного кременю, а під ним горизонтально шаровий девонський пісковик, що видобувається у великих кар'єрах наприкінці села Осівці та існує в Білявінцях, у великих, білуватих плитах, багатих на пластівці слюди» (Alth 30, с. 212-213). На північ від цього кар'єру глина обвалилася на дно долини з первісними молюсками: Lidix hispidd L. та Pupa musconmi L., а також фрагментом кістки ноги мамонта. 

Таємниця 114. Петро та Іван Косовичі

 Спасибі Анатолію Бойківу за відновлення забутих імена в історії, в тому числі, які стосуються Осівець.  Він скрупульозно, буквально по крупинках збирав матеріали, щоб відтворити  життя і діяльність Івана Олександровича Косовича і відкрив для історії села ще одну достойну особистість, яка пожертвувала власним життям заради інших. 

Іван Косович народився в селі Осівці 15 березня 1884 року в сімʼї священника. Вочевидь він прожив у селі Осівці принаймні 2 перші роки свого життя. Зокрема у Шематизмах знаходяться дані про те, що його батько Петро Косович служив парохом греко-католицької церкви  в селі Осівці у 1882 і 1883 роках. У 1886 році він  був переведений на службу    

1882 р.

                                       1883 рік

                                             1886 р.

Петро Косович народився у 1842 році, а одружився у 1873 році. Греко-католицький прихід в роки його служби  в Осівцях становив 1126 душ.

У ті часи Австро-Угорська держава виділяла священникам дотації  у вигляді землі: ріллі та сіножатей, щоб сімʼя священника мала засоби для існування та сіно для худоби і грошові виплати. Громади надавали допомогу священнику продуктами або роботою, як додаткове утримання. 

Отож, господарство сімʼї Косовичів складалося  із  державних  дотацій, які становили 36 моргів орної землі і 6 моргів сіножатей( морг- це трошки більше ніж 0,5 га)плюс конгруа - грошова державна дотація на утримання священника - 252 гульдена і 2 крейсери на рік, що відповідає 5-6 тисячам сучасних доларів.

Дотації були змінними оскільки у 1883 році Петро Косович уже отримував як дотацію від держави  37 моргів орного поля і  конгруа 229 гульденів і 78 крейцерів.

При переїзді до Бариша на службу сімʼя священника Петра Косовича здобула  від держави  дотацію  86 моргів орного поля, 80 моргів сіножатей  і додатокове конгруа 107 гульдені  58 крейцерів.

Порівняно із селянами священник був багачем, але свої дотації у вигляді землі він не міг передавати дітям, вони переходили наступному священнику. Проте добрі конгруа давали можливість забезпечити своїм дітям хорошу освіту. 

Відповідно його син Іван- Олександр 1905 році закінчив Бережанську гімназію і духовну семінарію та на Богословському факультеті Львівського університету в  1909 році. Після навчання він служив священиком  у місті Борщів, пізніше у селах Іванків, Васильківці і Пишківці. Іван Косович пройшов І світову війну як резервний капелан австро-угорської армії. З розпадом імперії він включився у боротьбу за українську державність у складі УГА, як капелан. Разом з воїнами УГА він пережив біль поразки від польських військ у липні 1919 р., після якої УГА перейшла за Збруч і приєдналася до Армії УНР.Далі у серпні українські війська була коротка радість перемоги: УГА зайняла Київ, але вже 31 серпня змушена були залишити місто через наступ Добровольчої армії Денікіна - «Київська катастрофа». Найгіршим ворогом виявився тиф. Восени 1919 р. епідемія  охопила більшість особового складу УГА. Для лікування та перепочинку потрібні були тилові райони. Вінниччина, зокрема Гнівань, стала місцем розташування частин УГА, бо тут проходили залізничні шляхи й було легше організувати постачання та медичну допомогу. За різними оцінками, до 70–80% особового складу УГА захворіло на висипний тиф. Армія, яка ще влітку налічувала понад 50 тисяч вояків, фактично перестала існувати як організована бойова сила. Лікарів і медикаментів катастрофічно бракувало, а польові шпиталі були переповнені. Одною із жертв тифу став Іван Косович, здійснюючи духовну підтримку хворим. Життя зароджене в Осівцях, згасло у Гнівані 20 грудня 1919 року.

Таємниця 113. Директор школи Іполіт Партика

 Про Іполіта Партику приходилося чути від старожилів села, як вчителя осівецької школи. Отож, що нам відомо ще про Іполита Партику 1886 року народження? Він був директором 2-класової школи в Бобулинцях, як видно із списків «DZIENNIK URZĘDOWY KURATORJUM OKRĘGU SZKOLNEGO LWOWSKIEGO numer 4. Lwów, dnia 10 maja 1930» 

Крім того із документу  «SPIS PANSTWOWYCH LIST DO SEJMU 1928 рік», зрозуміло, що пан директор  балатувався до Сейму послів Речі Посполитої від MOW(Monarchiczna organizacja wszechstanowa).  Судячи із партійної приналежності, розуміємо, що пан Партика виявляв  прихильність до монархічного ладу. MOW, що діяла між 1925 і 1930 роками прагнула відновити монархію в Польщі, виходячи з концепції представництва всіх станів, але не змогла здобути значного впливу та зникла після 1930 року.

Іполіт Партика під номером 41 

Свої консервативні погляди Іполит Партика очевидно не втратив з розпадом партії і був активним поборником утвердження польської колонізації на українських землях, приєднаних до Польщі після її відновлення у 1918 році. Політична  позиція пана Партики прослідковується у його співпраці із польською молодіжною стрілецькою організацією Związеk Strzelecki.

В газеті “Wschód” numer 131,  1939 r. міститься фото, де Іполіт Партика відображений на фото з польськими стільцями, освітнім інструктором Петром Якубовичем і поліцейським Альбіном Мулярчуком.

Іполіт Партика на нижньому фото другий зліва. 

В  ті часи у селі Осівцях поряд з українською читальнею «Просвіти» існував польський Народний дім Товариства народної школи - польської освітньої організації, що діяла у 1891–1940 роках у Галичині з метою поширення освіти серед польського населення в сільській місцевості. Іполіт Партика, очоливши школу в Осівцях( 1939 р.?),  створив у селі стрілецький польський підрозділ.

Польські стрільці в Осівцях краще фінансувалися, ніж українські аналогічні організації - «Луг» та «Сокіл». Зокрема, у травні 1939 року на кошти, зібрані серед польського населення та інтелігенції села польський «Стрілецький союз» придбав радіо-модерний на той час 5- ламповий апарат.

В статті газети «Схід» говориться про те, що «радіо стало центром, який збирає не лише молодь, а й людей похилого віку. У неділю люди збираються в залі, але й надворі, не лише на вулиці. Під вікнами слухають служби та різні цікаві й корисні програми».

Також старожили села згадують, що українські луговити і соколи марширували з деревʼяними топірцями, в той час як польські стрільці мали справжні «гвери».

Українські організацій «Луг» та «Сокіл» після пацифікації 1930 року зазнавали обмежень у своїй діяльності. 

Подальша його доля колишнього директора Осівецької школи з початком ІІ світової війни невідома. 

Таємниця 112. Ласло Турцо Надь

Ласло Турцо Надь (László Thurzó Nagy) - угорський журналіст, 25 січня 1893, Мішкольц — 27 квітня поет і композитор, народжений у Мішкольці 25 січня 1893 році також побував в Осівцях під час І світової війни у складі 10-го Гонведського піхотного полку. Коли полк заснував власну табірну газету «10-й Гонвед», він став її штатним співробітником, а потім редактором. Разом із Чабою Сассі вони писали для газети різні статті та вірші.Кілька угорських пісень, на тексти Сассі Чаби, які й досі добре відомі, є покладені переважно на музику його добрим другом з полку, Ласло Турзо Надь.

 Музичні твори Ласло Турко Надя можна послухати тут. 

https://m.youtube.com/watch?v=wM7wA0Vcawk&list=PLiyt68FRO5_BBVq5M7VF7vppoT2pBZmkQ&pp=iAQB8AUB

Зокрема «Пісня птаха Швидких Крилах» написана Чаба Саші і покладена на музику  Ласло Турзо Надем відображає біль, яку несуть війни.

https://m.youtube.com/watch?v=EWy7byduy0I

Таємниця 111. Наслідки для Осівець після Орининської битви

 Шляхи наїздів татар і турків після бою під Оринином на українські землі, зокрема на Осівці. 

Село Оринин Хмельницької області Каменець-Полільського району знаходиться від Осівець  на відстані трохи більше 100 км.  Тому 20 вересня ніяких наслідків від вступу на українські землі, які тоді були складі Речі Посполитої,  5 тисячного війська буджацькоі орди на чолі з Кан-Темиром і 10-тисячного війська калги Криму Девлет Гірея з 10, мешканці села ще не відчули. Під Оринин також йшли турецькі війська під командуванням Іскандер-паші, щоб вступити у бій з польськими військами на чолі із гетьманами - двома Станіславами: Жолкевським і Конецпольським. Турецько-польські стосунки на той час загострилися і все ішло до маштабнішої війни, яка в решті вибухнула  у 1621 році під Хотином.

28 вересня 1618 року під Оринином почався бій в хаосі магнатських сварок. Татари і турки трохи почубилися з погано організованими поляками, а далі кинули цю невдячну справу і на наступний день польська шляхта, яка вже трохи між собою помирилися і вирішила дружно стати до бою, татар не дочекалися, бо ті кинулися грабувати довколишні села. Їхні орда розповзалася по українських  землях на відстань декількаденного  кінного переїзду.

Адам Гієронім Сенявський, чашник коронний, восени 1618 р., надсилаючи Станіславу Жолкевському звістку про діяльність татар, писав про руйнування Ямполя, Немирова, *Оссовце*, Кременця, Збаража, Синяви. Також було розорено Острополь, Маначин, Чорний Острів, Базалію, околиці Костянтинова поблизу Дубна, Проскурів, Межибож,  Городок, Сатанів і Берестечко. Приблизно 7 жовтня ординці відступили Чорним шляхом через Чуднів, Чорторію, Кодню, Паволоч. Багато народу було забрано в ясир, а поля понищино. Постраждали Руське, Подільське. Волинське та Брацлавське воєводства. 

«Наслідки татарського набігу у 1618 році та двох наступних років на українські землі були жахливими -  в державних землях самого тільки Руського воєводства  з 1528 ланів що оброблялись до 1618 року в 1620-му лишилось  704, з 318 дворищ - залишилось 60, близько 60%  господарств,  втрати населення дослідниками оцінються в межах 5-6%». - відзначає  Заремба О.

Даних стосовно кількості населення  в Осівцях і втрат не збереглося, про що йде мова в Polski Słownik Biograficzny. T. XXXVII/1, zeszyt 152. Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego, 1996. s. 101. 

Див. Таємницю 98 «Динаміка населення». 

Відсутність даних перепису свідчить, що село майже опустило і в звʼязку з цим його уцілілі мешканці та власники були звільненні від податків. 

Таємниця 110. Деже Мейлінгер - угорський письменник в Осівцях.

 Мейлінгер Деже народився у сім’ї  шевця Рудольфа Одена та Марії Ковач. Навчався в Академії образотворчих мистецтв у Будапешті, яку закінчив у 1914 році та отримав сертифікат учителя малювання. Його майстрами були Віктор Ольгяй, Іштван Реті, Імре Ревес, Лайош Шлані та Лайош Зомборі. Ще в коледжі, у 1911 році отримавши стипендію Конера, він брав участь у роботі художньої майстерні Сольнок. У цьому йому допомогли викладачі коледжу (Шлані, Ольгяй і Зомбори). Під впливом Адольфа Феньєса він захопився ландшафтним живописом.

На початку Першої світової війни він був зарахований до 10-го піхотного полку Мішкольц національної гвардії (Tízes honvédek), і саме тоді він уперше відвідав Мішкольц. Під час Горліцької операції осінню 1915 року разом із 10-м гонведом, де служив, перебував у селі Осівці.

 Він працював військовим креслярем разом зі своїм другом, художником Гюле Кьовером.

Карикатура на Деже Мійленгера, виконана його другом художником Гюла Кьовером.

 Вони мали спільну виставку в Мішкольці в 1917 році в графській ратуші.

Після демобілізації в 1919 році він оселився в Мішкольці і працював учителем мистецтва. Його дружиною була Ержебет Туранська, прийомна донька Акоша Бізоні.

У 1919 році разом зі скульптором Даніелем Нітраєм заснував безкоштовну художню школу. З цього виросла пізніша мистецька школа Мішкольц, яка була заснована в 1921 році в будівлі та великому парку колишнього інституту гідротерапії Егрі Мікса. Влітку мистецька школа діяла при коледжі образотворчого мистецтва, а в інші місяці року вона належала до вільної школи. Деже став одним із засновників Товариства художників Мішкольца.

Його стиль визначали постімпресіонізм і традиції Надьбанья, він відомий насамперед своїми пейзажами. Деже часто виставлявся та брав участь у виставках Műcsarnok та Національного салону, щорічно проводив індивідуальні виставки в Мішкольці, переважно у виставковому залі на першому поверсі готелю «Корона», але також був частим учасником групових виставок. У 1940 році відбулася ювілейна виставка з нагоди 25-ліття діяльності в Мішкольці. У 1939 році він отримав премію Рата, у 1940 році — медаль Зала, а в 1941 році — премію Естерхазі за портрет. Його роботи можна знайти в колекціях музеїв і приватних колекціонерів у Мішкольці, а також через правовласника Кароля Естергазі в Егері.