Таємниця 64. Яку періодичну пресу читали в Осівцях.

Українська періодична преса почала розвиватися в Східній Галичині з часів революції " Весна народів". Перша українська газета " Зоря Галицька" вийшла у 1848 році.
Щодо дитячої преси, то в січні 1890 року завдяки старанням педагога-письменника Володимира Шухевича у Львові почав
виходити двотижневик журналу ”Дзвінок”. Він мав своїх попередників–насамперед ”Ластівку”, що була додатком до часопису ”Учитель” (1869-1882рр.)
Тільки з’явився журнал, як з ним активно почав співпрацювати Іван Франко, подавши до друку ”Лиса Микиту”, через рік – ”Пригоди Дон Кіхота”, ”Абу-Касимові капці”, ”Судв сятого Миколая”, ”Ріпку” та ін.
Але при тодішній  безграмотності та бідності населення села хто їх виписував в Осівцях?
Ситуація змінилася з утворенням " Просвіти". Селяни і надалі не могли дозволити собі витрачати кошти на періодику, проте щонеділі із філії "Просвіти" привозили свіжу пресу і при читальні обговорювали газетні новини.
Основним періодичним органом “Просвіти” була газета-місячник “Письмо з “Просвіти”, що у 1923–1927 рр. виходила під назвою “Народня Просвіта” , а в 1936–1939 рр. “Просвіта".
Найбільш цікавим, представницьким, у фаховому розумінні, періодичним виданням“ Просвіти” був популярний ілюстрований журнал “Життя і знання”, що виділявся з решти просвітньої періодики як орган, призначений для широкої самоосвіти. Він виходив у формі книжкових публікацій серії “Бібліотека Життя і знання”.
Хто мав можливість виписувати періодичні видання, то це мешканці Осівецького палацу. Цікавилися вони, звичайно, польською періодикою. Цивінські виписували пресу і для дітей. Зокрема цікавим для дівчат Цивінських Олени і Марії був журнал " Друг дітей"

Друг дітей - польський тижневик навчально-виховного характеру, призначений для молоді, виданий у 1851-1914 роках у Варшаві.
У «Przyjaciel Dzieci» були опубліковані статті про історичні, біографічні, оглядові та наукові теми. У журналі був великий розділ художньої літератури з поезією та прозою.
Зберігся навіть допис 8-ми річної Марії Цивінської  1854 р.н.- прабабусі Єви по батьківській лінії, до редакції цього журналу у 1863 р. У 1870 р. Марія Цивінська вийшла заміж за Станіслава Ценського, шляхтича села Вікно. Їх наймолодший син Вітольд Ценський в результаті повернувся господарювати до Осівець у 1926 році. Вітольдові діти не пересіклися в житті з його батьками.

Цей допис трохи проливає світло на те, чим цікавилася мала Марія: вона любила змалку читати, цікавилася історією і особливий інтерес проявляла до географії.
Можливо, це прохання Марії допомогла написати мати Ванда або гувернантка, оскільки "Друг дітей" відігравав важливу роль у домашньому викладанні. Діти такого віку із польських шляхтицьких родин навчалися вдома, тому цей журнал був важливим джерелом інформації для формування громадянської позиції  дітей та кладєзєм знань із історії  та географії. Він давав доступ до дитячої прози та поезії, що сприяло розвитку пам'яті, уяви, творчих здібностей дітей.
Спадкоємниця Цивінських - Єва Ценська згадує, що дітей з раннього віку заохочували до творчості. Зокрема, її молодша сестра Аня писала п'єси і здійснювала їх постановки.

Таємниця 63. Як лікувалися в Осівцях.

Виживали українські селяни в більшості завдяки сильній генетиці. Послуги лікаря були для українського селянина дуже дорогими, вони ними майже не користувалися. За даними Білавича І.В. наприкінці ХІХ ст. прийом у лікаря коштував 5 золотих ринських (зол. рин.), виклик додому – 10 зол. рин. (уночі – 20 зол. рин.), виїзд у село до пацієнта – у середньому 20-50 зол. рин.(залежно від відстані), а вночі тарифи на ці послуги подвоювалися; оперативне втручання вимагало величезних коштів: видалення апендициту, до прикладу, – 200-300 зол. рин, більш складна операція сягала 1000 зол. рин.; інші медичні послуги були теж не дешевими: рентгенівське просвічування – 30 зол. рин.
З цих причин селяни для лікування використовували лікарські трави, які збирали самі, а якщо це не допомагало ішли до місцевої знахарки. При загальному недомаганні, рвоті, селяни ставили діагноз " врікли" і " "скидали вроки" водою, хлібом, сірниками і т.п. Однією із найпоширеніших пояснень хвороби - " було пороблено".
При болях у животі в Осівцях зверталися до баби Тацьки, яка "м'яла живіт" ( робила масаж живота, здавна поширений у слов'ян). Причину болі пояснювала   "дитина стрісла собі живіт".
Якщо траплявся апендицит, то сільські діти і дорослі помирали. "Скрут кишок" - вказували селяни причину. Через дороговизну операцію могли собі дозволити лише заможні люди села.
Наприклад, Єві Ценській видалили апендицит у 13 років і вона живе до цього часу. Діагноз правильно визначила лікарка школи для дівчат при Язловецькому монастирі Єва Ножевська, дочка відомого на той час лікаря-окуліста, яка викладала там фізику і біологію. Операцію провів  у Львові професор Островський. На той час в таких випадках обходилися без антибіотиків. Туньо, один із братів Анелі, в 1911 р.  у 4 роки також переніс таку ж операцію і прожив майже 100 років.
При незначних травмах селяни зверталися до двору. Пані Анеля, яка  закінчила школу при монастирі, отримала там навики надання першої медичної допомоги. Вона могла дезинфікувати рану, накласти пов'язку. Своєю можливістю допомагати селянам Ценські дуже гордилися і відчували себе "батьками" і великими благодійниками села. У важчих випадках пані викликала лікаря з Бучача В.Гамерського.

Тож він часто бував в Осівцях, з метою надання медичної допомоги селянам та мешканцям двору. Лікар користувався авторитетом серед представників всіх національностей Бучацького повіту. Його дуже поважали пани Ценські. Він допомагав Анелі у заснувати в Старих Петликівцях лазню від Кола Сільських Господинь, з метою прилучення сільського населення до гігієни. Також медик допомагав Ценським оформити санітарні дозволи на відкриття своєї молочарні. Багато пан Володимир зробив і для розвитку українського національного руху, не демонструючи при цьому своєї патріотичної позиції. Володимир Олександрович Гамерський належав до Українського Лікарського Товариства і після І-ї світової працював повітовим лікарем у Бучачі. Він входив до українських товариств, постійно надавав кошти філіям українських товариств Рідна школа, Інвалідів, Охорони Воєнних могил, Шкільної помочі,  Бойовому фонду ОУН. При потребі власним авто перевозив поранених бойовиків ОУН, ризикуючи бути ув'язненим. Також Гамерський викладав гігієну в жіночій вчительській семінарії у Бучачі 1924 р. Після пацифікації для підтримання діяльності Бучацького Повітового Союзу Кооперативів він вклав 10000 злотих в його фонд, що врятувало Бучацьку філію ПСК від банкрутства. В. Гамерського арештували  більшовики в час анексії Західної України. Після виїзду на Захід, він був важко поранений у Відні і помер у таборі для переміщених осіб Штрасгоф.
Але селяни не могли собі дозволити послуги повітового лікаря, тому  надавали переваги самолікуванню народними методами.
Прогалини в державній системі охорони здоров’я старалися компенсувати українські громадські товариства, що спрямовували зусилля на медичну допомогу найменш захищеним верствам, зокрема селянству, та пропаганду й виховання здорового способу життя.
У 1903 році була заснована " Народна лічниця", яка надавала медичні послуги незаможним верствам населенея Галичини незалежно від національності.
У 1910 році вже створено організацію більш загального профілю – Українське лікарське товариство. Першим його головою став Євген Озаркевич.
У 1912 році українські лікарі почали видавати щомісячний науково-популярний часопис «Здоровлє». З 1920 року також публікувався часопис «Лікарський вісник».
В 1929 р- постало Українське Гігієнічне Товариство.
При ньому діяла антиалкогольна секція. Завдяки поширенню інформації про шкідливість алкоголю через читальні Просвіти в українських селах почався рух за збереження здорового способу життя. Зокрема, у селі Осівці діяло  Братство церковне звичайне, тверезості і Апостольства молитви. На хвилі боротьби проти алкоголізму в селі ліквідували єврейський шинок. УГТ 1929 р., крім "Просвіти",  також активно співпрацювала з Українськи педагогічним товариством «Рідна школа» (УПТ), товариством «Сільський господар». Із філії Просвіти в Осівці привозили часописи, в яких, зокрема, друкувалися статті на медичні теми, летючки, популярні брошури, а також місячник «Народне здоровля», який  при УГТ почав видаватися з 1937 року.
Особливо цікавими для селян були статті Софії Парфанович
уміщені чи не всіх тодішніх українських часописах, її праці «Чоловік та жінка» (1930-1935 рр.); «Овочі, ярина та безалкогольні напитки» (1932 р.);об’ємне видання на 572 сторінки «Гігієна жінки» (1939 р.), а також збірка нарисів «Ціна життя» (1937 р.)
УГТ здійснювало раз в рік безоплатні огляди сільського населення і дітей, в тому числі при дитсадочку читальні "Просвіти" в Осівцях, що був створений під впливом рекомендацій  "Рідної школи" (з 1926 р.- Українське педагогічне товариство).
 Свої наріжні завдання УГТ реалізовувало покладаючись винятково на власні ресурси та пожертви. Польська влада ніяк не сприяла його розвитку. Чи не скритий гееоцид проти українців? У всякому разі ситуація із охороною здоров'я українського населення сіл Східної Галичини часів ІІ Речі Посполотої потребувала суттєвого покращення.