четвер, 11 лютого 2021 р.

Таємниця 95. Миттєвості І світової на лінії Стрипи у фотодокументах

 Що несе війна? Найперше руйнування:

Зруйновані Монастириска.

Розбита хата єврея Зігета в Киданові. 

Такі фотохроніки І світової війни на Стрипі. 

Гармати

Зранені не тільки люди, але й земля. Окопи та дротяні загородження. Коротке горе війни: поховання бойових побратимів.

На могилі лейтенанта Гежи Кайаби.

Поховання воєначальника Кісса Йозефа, командира 11 сотні, який загинув під час нічної вилазки 30 березня 1915 під час атаки на Добре поле. 

Імена загиблих вищого командування ще збереглися, але більшість  малих незначних людей залишилися безіменним прахом лежати в чужій землі і навіть пам’ять про них стерлася у їхніх потомків більше ніж століття потому. Чи зараз вже це має якесь значення хто лежить в осівецькій землі? 

Завжди дивувалася релігійності військових людей. Про що вони моляться? Заповідь: «Не вбий». Чи вони думають, що Бог підтримає те, що йде проти його волі. 

Генерал Мольнар виходить з церкви після меси, можливо, з відправи за померлих із почуттям виконаного обов’язку перед батьківщиною, (якої зараз на карті світу вже нема, бо була знищена цією ж війною) та кайзером, який незабаром зрікся престолу.

 Генерал-майор Дезидериуш Мольнар фон Петервальфа (Molnár Deszö), відзнятий на фото, здійснював командування 77 говендною піхотною бригадою, яка входила до групи генерала Артура Арц фон Штрауссенбурга (корпус 6). Мольнар відзначився  в битві при Лімановій, підсумком якоі стала  втрата російськими військами ініціативи в Зимовій Карпатській кампанії 1915 року. 

А тим часом навіть на війні ще не забували відбувати молебні в честь народження Його Величності, що так милостиво відправив їх на війну.

Меса в с. Бобулинці в честь Дня народження Його Величності.

Військовий табір мав свого духівника Ферлана Гергея. 

Меси відбувалися навіть в окопах.

 Цих чоловіків ніхто не запитував чи хочуть іти на війну і кожен хотів вижити.

Але й були ще інші  миттєвості війни між боями відносно спокійного життя. 

Киданів, розквартирування в парафії.



Житло командирів с. Бобулинці.
Вважаю, що це дім Григорія Погорецького-тодішнього багатиря Бобулинець, мого прадіда.

Осівецький палац. Тут розміщувалося командування дивізії.

Вище командування.

39 дивізією, яка в 1915 році перебувала в Осівцях здійснював генерал Лівно Гадфі.

Задивлялися на чарівних панянок.

Бобулинці. Сім’я чарівної пані Атаніти. 

Дружили 

Два нерозлучні.                                                   
Дбали про гігієну 

Прийняття ванни. Киданів.

  У вас, напевно, багато запитань виникло по цих фото більш ніж столітньої давності? http://www.magyarezredek.hu/hadtori-leaflet/contents/pdf-reader.jsp?docId=74629&fbclid=IwAR3ARJ9wTnmxCPE4kxAyXbyqXY6vJprT57wKYzR6wrt-XWYEY_MZe75TWQE

У мене також.



понеділок, 8 лютого 2021 р.

Таємниця 94. Осівці у наступі Брусилова. Прорив у Бобулинцях

 Бойові дії на території с. Осівці у 1916 р. проходили в рамках так званої малої військової опереції під назвою Прорив у Бобулинцях, бо, справді, найкровопролитніші бої пройшли тут. 

Ще в кінці травня росіяни готувалися до великого наступу. 4 червня гуркіт далекої гармати докотився до австро-угорської лінії розташування військ на р. Стрипі. Угорські резерви знаходилися в режимі очікування. 10 червня російський Бусиловсткий прорив  досягнув Осівець. О 4 ранку 100-му полку угорців довелося повернути назад у напрямку до висоти Баба і евакуюватися до нападу російських сил. Близько 6 год великі російські маси просувалися до позицій 100-го полку. Розпочався бій. Великі сили натискали від Веселої гори до мосту 304. 7 сотню угорців призначили для захисту мосту 301 на р. Стрипі в Бобулинцях.  В 7.23 росіяни просунулися з позиції 100-х на захід, а також проти всієї угорськоі лінії фронту, а о 8 год вони збирали все більше сил перед перешкодами покинутого правого крила угорців. Російська атака швидко наближалася, 16 піхотний полк вже не міг залишитися на схід від Стрипи.  Він покинув свої позиції, що були перетворені за 9 місяців у неприступний замок, без єдиного пострілу  і перейшов на незахищений західний берег Стрипи. До 11.30 угорські війська зайняли нову лінію Осівці-Бобулинці-Киданів-Сапова на західному березі Стрипи. За наказом угорського командування мости через річку були знесені. Росіяни зосередили свої сили на висоті Бобулинці 384, їх артилерія закріпилася на новій лінії і незабаром о 14 годині вони почали наступ та окупували висоту північніше Стрипи. Крім того значні російські сили перемістилися до Осівець. В результаті їх наступу угорський 100-тий полк опівдні  відступив  до Курдибанівки. Росіяни тим часом вже побудували міст в с. Осівці і до 18. 00 досягли Курдибанівки. В Бобулинцях поблизу 312 висоти угорська ескадра перебувала в запасі. До вечора весь полк вів запеклу перестрілку під сильним зустрічним вогнем. Великі російські війська проривалися з лісу Осівець до церкви в Бобулинцях, тобто було розпочато охоплюючий напад на праве крило угорських військ.


 Відповідно,  ввечері (19. 20)  ситуація була  така: угорці зайняли оборону від середини Бобулинець до краю села-Киданів-Сапова. О 20 годині вечора росіяни розпочали несподіваний напад на  Бобулинці без артилерійської підтримки, який угорці плавно відбили. В той самий час надійшло повідомлення про прибуття півтори сотні  німецької підмоги. 12-гонвед розпочав контратаку з Курдибанівки на Осівці, але 100 полк затримався і 12 піхотний полк відступив до старих позицій звідки  розпочав атаку. 11 червня вночі росіяни  на Стрипі добудовали  міст біля 301 висоти. Вони розташувалися в західній частині в Бобулинець. Щоб стримати російський прорив і повернути свої позиції над Стрипою на допомогу угорським військам прибули німецький комбінований резерв, 310-й полк Угорської армії, 223-й німецький провінційний полк, австрійський ландверський полк і 20-й німецький стрілецький полк. На лівому крилі 310-й полк мав атакувати із хутора Захарівка на Бобулинці до 380 висоти біля  Стрипи, а 223-й полк - з Курдибанівки на Осівці. Німецькі сили підтримали 12 гонвед. Друга група повинна була наступати до висоти 242 біля мосту в напрямку до хутора Гупало, лівим крилом до Доброго поля і повернути  свої старі позиції. 12 червня ще на світанку росіяни стрімко наступали  в селі Бобулинці, де кожен будинок ішли запеклі боі.  О 6 годині, підтримана артилерією, російська піхота розпочала сильну атаку з боку Бобулинець до висоти 310,  куди прибув вночі 310 полк і закрив прогалину. Резерви також взяли участь в контратаці.  О 7 годині  російська атака була відбита. В 7.40 із свіжими силами та важким артилерійським стрілецьким вогнем з Бобулинець відбувся новий напад росіян, але угорська артилерія цілеспрямованим вогнем відтіснила їх назад. Однак  втрати угорців, австрійців та німців були надзвичайними: від деяких частин залишилися окремі фрагменти. 9 полк було відправлено на  лінію фронту для технічного підсилення захисту,  підключено резерви, які тримали під рукою. Росіяни увесь день обстрілювали позиції противника важкою артилерією між будинками в с. Бобулинці. Ввечері бойовий шум вщух, вночі угорські патрульні не знайшли росіян біля мосту 301, але село  на той час все ще було зайняте ними. 310-й полк був відкликаний, його місце зайняв 16 гонвед, тримаючи прямий зв’язок з німцями праворуч навпроти каплиці в Бобулинцях. 13 червня Бобулинці ожили одразу після півночі. Угорські патрулі не доїхали до мосту 301, в селі було повно росіян. О другій годині ранку росіяни прорвали оборону  9-й полку ліворуч, їм на допомогу було направлено резервні сили. Перший  батальйон зміцнив позиції у Киданові. Вранці від висот 380 і 321 великі російські маси перейшли до висоти 301, а з 6 години російський полк у супроводі артилерії  атакував. Дві гармати росіян з вулиці в с. Бобулінці та кулемети здійснювали обстріл настільки активно, що угорська артилерія о 9 годині відступила невзмозі очистити Бобулинець. О 9 год обстріл посилили  важким вогнем. О 9.15 на правому крилі від каплиці в Бобулинцях і від 312 висоти біля церкви  вибухнула величезна атака росіян.  Вона була повністю припинена контратакою. Однак о 10 год. в нових чотирирядних лавах росіяни розпочали величезний наступ, який угорці вже не могли відбити, і праве крило (Велика група) змушене було відступити. Росіянин прорвався! Німці праворуч стиснулись і у правому крилі полку відкрився проміжок. Через кілька хвилин росіяни також прорвалися  від церкви і деякі з них просунулися вбік, інші прямо вперед до 312 висоти. Події проходили кінематографічними темпами, перетворюючи серйозну ситуацію для угорців  у катастрофу. Осівці та Бобулинці були захоплені росіянами, почалася боротьба за Киданів. 

Втрати австро-угорців були надзвичайними: наприклад 12 піхотний полк зміг зібрати лише 74 людини з одним або двома офіцерами. Офіційний облік втрат фіксує серед офіцерів: 3 загиблих, 7 поранень та 68 зникнень - всього 78 чоловік; серед особового складу-29 загиблих, 370 поранень, 2960 зникнень - всього 3 359  чоловік. Проте втрати підрахувати точно неможливо, бо поле бою не повернулося до австро-угорців. Від деяких угорських полків майже нічого не залишилося. Вони зібравши жменю своїх  відступили до Гниловод, кількох офіцерів  відправили до Завалова, ще одна невеличка ескадра вцілілих взяла участь у боях за село Кутузов. http://www.magyarezredek.hu/hadtori-leaflet/search/index.jsp#/tab/results/simple?term=Osowce



Таємниця 93. Інші битви поблизу Осівець 1915 -1916 рр.

 Добропільська атака кавалерії 

У жовтні 1915 року розпочалася військова операція з метою оволодіння угорцями Добрим полем, де перебували росіяни. 10-й полк повинен був окупувати Нові Петликівці, лінія від Заграбельок до Могили біля висоти 382 перекривалася сильними табірними укріпленнями.  ІІІ батальйон  та дві кавалерії займали  позиції  від висоти Баба 392 до дороги на Добре поле, 10 полк - територію між Матеушівкою та перехрестя на Заграбельки. Основні сили були спрямовані для контролю лінії Матеушка - Буданів - Могила 382-Дарахів -Терембовля.  Наступ почалися між Кидановом та Саповою. Російська кіннота двічі наступала, але була відбита кулеметним вогнем. Битви  час від часу зав'язувалися  впродовж жовтня- листопада і проходили з перемінним успіхом, часто переростаючи у рукопашні поєдинки, обидві сторони зазнавали великих людських втрат. До угорців прибуло поповнення, а росіяни взялися укріплювати свої позиції. Проте Добре поле продовжувало залишатися форпостом росіян, хоча угорські війська під час атак підходили впритул до захисних укріплень ворога. Так тривало до 18 листопада, коли знялася велика хуртовина. З цього часу в бою  сходилися лише розвідувальні загони.  З настанням холодів вояки сильно страждали від негоди.


    Резервні частини повинні були копати першу лінію під снігом. З великими зусиллями вдалося відновити зв’язок. Через сильний сніг їда не доходила до команди, 80 замерзлих та виснажених воінів довелося перевезти до відділення швидкої допомоги. 

Наступ « Новий рік» 

Ще один широкомасштабний  російський наступ розгорнувся неподалік Осівець, відомий як «Новий рік». Масові наступи, які повторюються 4-5 разів на день, газові атаки приводили до жахливих втрат, які були безпрецедентними в кривавивих хроніках Великої війни. В  рамках цієї операції  з Бобулинець угорці вдарили по російському патрулю,  захопили в полон 6 чоловік та дійшли до дротяних загороджень на висоті  Бобулінці 384.   Бічний вогонь змусив росіян відступити з великими втратами, багато мертвих залишилось висіти на дротах.  Вранці росіяни продовжували збиратися.  Угорська артилерія дуже ефективно вела обстріли на лінії фронту та наносила противнику великі втрати. Росіяни двічі намагалися атакувати, дійшовши до перешкод, але угорці  відбили їх назад.   Незважаючи на невдачу, росіяни продовжували наступати, але їм все-таки довелося відійти з надзвичайними втратами. У передноворічний день росіяни втратили 460 загиблими;  угорські  втрати були лише 2 загиблих та 8 поранених. 1 січня 1916 Новий рік пройшов тихо.  Угорські резервні сили повернулися до району їх дислокації, встановивши кулемети по лінії вогню за Стрипою.  3 січня напад Росії відновився, двічі повторювана атака була відбита. У Бобулинцях під час першої атаки росіяни дійшли до дротяного бар'єру, але їх наступ відбили стрілецьким вогнем.  Друга атака була відкинута о 14 год.  Росіяни втекли, але деякі зупинилися на відстані 200-300 кроків і окопалися, одногодинна перестрілка завершилася відступом росіян. Угорські втрати становили 20 загиблих і 68 поранених, а росіян - 420 осіб вбитими та пораненими. 6 січня атаки не було. 23-й полк відступив до Киданова.

7 січня через постійну стрілянину в Бобулинцях угорцям  не вдалося відремонтувати захисні лінії перешкод.  Росіяни піднялися в атаку о 6 ранку  у напрямку Бобулинець і зайняли однойменну висоту. 

О 8.00 в результаті контратаки росіяни відступили. Це  був кривавий бій, довелося битися багнетами врукопашну.  У контратаці  угорці захопили офіцера та 82 росіян, 3 кулемети. Під час прориву загинуло 52 угорці, 87- були поранені, в тому числі один офіцер.  Новорічний бій  закінчився проривом у  Бобулинцях та висота 384 залишилася за угорцями. Внаслідок наступу за десять днів росіяни не досягши найменшого результату втратили  тисячу загиблими і хто знає, скільки людей було поранено. Угорський 14 піхотний полк отримав письмові похвали від вищого командування.

Зима і весна на Стрипі

  Після Нової битви майже півроку була пауза в бою.  Росіяни осіли в  Доброму полі, на  вони окопалися на відстані понад 1000 кроків від угорських позицій, що забезпечувало відносний спокій обом сторонам: рідко відбувалися артобстріли, треба було берегтися снайперів, немалий загін угорських розвідників потрапив у полон, час від часу австро-угорські позиції тривожили російські літаки Сікорського з висоти 800-1000 метрів.  За січень відносного спокою  угорці втратили 10 загиблими та 35 пораненими, у лютому - 9 загиблих та 32 поранених, а у березні - понад 20 загиблих та 67 поранених.  Однак більші втратили  викликали непогода, холод, вологість і вітер. Боротьба більше велася із стихіями природи. З 20 лютого1916 року на  російській лінії фронту тиждень вирувала величезна заметіль, снігова буря, яку не пам’ятав навіть найстарший альпійський Шеклер. Територія набула вигляду Арктики.  Високий сніговий покрив повністю накривав 16-рядний дротяний бар'єр, заховавши рови, схили, дороги, так що в багатьох місцях довелося провести багато роботи, щоб звільнити людей і загони, замкнені в хатах та зробити під'їзди і дороги прохідними.  Шенелі повністю просочувалися снігом і примерзли до кісток. Можна було досить сміливо ходити по твердому сніговому покрову, який, охоплюючи все, перетворив територію у снігове поле без жодних орієнтирів. Бувало й так, що солдати, озброєні лопатами для снігу, відхилялися і не могли знайти своїх позицій. За цей час основною роботою було укріплення позиції та постійне очищення снігу.  Крім технічного обслуговування доріг акцент робився на подальшій військовій підготовці.  

Потім настало настало потепління. Грунтові води затопили окопи, місцями вода сягала колін. Постійно працювали насоси, обвалюватися траншеї. Життя в  грязюці виснажувало людей, постійно вологе взуття, одяг та житло спричиняли застуду.  У січні 420 осіб довелося відправити до лікарні, 210 - у лютому і 200 - у березні.  Крім того, кількість хворих людей сягала майже сотні на день.  Для покращення здоров’я на винокурні було встановлено парову і душову ванну, в якій екіпаж міг купатись і дезінфікувати одяг гарячою парою. 12 лютого прибуло поповнення: 450 осіб, а 4 березня ще 200 людей вступили до полку. 

Нічна перестрілка 30  березня

Під час весни, проведеної у Киданові, був лише один великий бій: нічна перестрілка 30 березня.  Росіяни побудували передову позицію перед  Добрим полем, звідки часто проводили атаки. Тому командування наказало зайняти і знищити їх  передові позиції нічним нальотом. Наступ був вдалим для угорців. Захоплені успіхом вони кинулися до російського штабу, але розпочалася контратака і лише небагатьом вдалося повернутися.  Командуваня наказало відступити. Втрати угорців були наступними: загинуло 2 офіцери,  5 рядових, 30 поранених, 80 людей зникли. Також загинув Юзеф Кісс - командир 11 сотні. 

Поховання воєначальника Юзефа Кісса.

Вояки отримали похвалу за прекрасно спроектовану та виконану атаку, але прикро було те, що росіяни вже на наступний день зайняли передові позиції, тому результат був не пропорційний втратам.  

У квітні росіяни почали будувати підземну мінну систему у Доброполі. Угорці одразу взялися облаштовувати протимінну систему.  

У березні генерал барон Хазай Саму-Міністр оборони відвідав 39-й та 38-й дивізії збройних сил на Стрипі. Інспекція проходила на острові р. Стрипа поблизу Осівець. Міністр закликав наполегливо продовжувати боротьбу, він та інші присутні інспектори високо оцінили прекрасний зовнішній вигляд і поведінку 14 піхотного полку.

Відносний спокій закінчився з початком Брусиловського наступу. 

Таємниця 92. Бойові дії в Осівцях після Горлицького прориву

 Бойові дії в Осівцях після Горлицького прориву (2-10 травня 1915 р.)

Бойові дії в Осівцях після Горлицького прориву були зосереджені за оволодіння висотами 301, 382 та 321.

Битви були досить виснажливими та не надто результативними, що характерно, як для великих так і малих операцій І світової війни: території м’ячиком перелітали то до однієї, то до іншої сторони, ненадовго закріплюючи результат та зумовлюючи лише великі людські втрати. Бої припинялися із закінченням боєприпасів в однієї із сторін і велися із дивовижною впертістю. Загалом наступ австро-угорських військ розпочатий під Горліце тривав.  Вражає те, з якою поетичністю, захоплені військовою романтикою, учасники битв описують бої на висотах села Осівці. Проте великий  ентузіазм у бою закінчувався не меншим розчаруванням через розуміння марноти людських втрат. 

Із щоденника лейтенанта  2 батальйону 14  піхотного полку Давида Анталя.

« У сутінках 15 вересня угорських вояків 2 батальйону 14 піхотного полку вишикували біля 301-ї висоти в селі Осівці коло каплиці. Солдатам пообіцяли, що вони відпочинуть після цілоденного маршу пізніше у відповідному місці. Перед батальйон сидів в окопах, як запасна частина в с. Старі  Петликівці. Місцеві щедро приносили нам їжу та питво (ми були першими "Nasi Vojáci", яких  вони зустріли за 13 місяців), потім ми цілий день в бойовому порядку  рухалися за артилерійськими та піхотними формуваннями- втомлива процесія. Та рано було говорити «слава Богу», бо ледве ми почали готуватися до відпочинку, коли кавалерійський посланець прийшов із наказом вирушати на зайняття бойових позицій».

II батальйон 14  піхотного полку з 16-м об’єднаним полком повинні були зайняти 384  та 321 висоти під командуванням  Балінта Фоха, тоді як 5 сотня залишалася в резерві при каплиці.

Укріплення на висоті Бобулинці 384

Укріплення на висоті Бобулинці 384

 Військо попрямувало глибокою дорогою між двома висотами. Через кожні 16 футів командири повідомляли командування полку про своє розташування  на місцевості.

 «Коли ми вишикувалися на пагорбі, то почули гуркіт телефонної лінії, яка мала з'єднати штаб групи з батальйоном, це нагадало нам, що всі наші зв’язки із зовнішнім світом були перервані. Ніч минула з ретельним копанням та ще більш ретельним прокляттям безнастанного дощу. Починало світати як  плити опустилися в твердий ґрунт. Всі чекали світанку, щоб зорієнтуватися в зоні зайнятій у повній темряві".  

Помилок нічного розташування під проливним дощем все-таки не вдалося уникнути: на 384-й висоті ліворуч 6 і 8 сотні зайняли неправильні позиції.  Однак угорці не встигли змінити розташування, бо посланець вигукнув: «Росіяни йдуть!»

«Жахливий злив куль линув на  нас, і ніби кожна грудочкана 384 висоти ожила: росіяни енергійно мчали вниз у  величезному рої. Повертаючись до наших сотень, ми побачили, що ворог метушиться не лише на 384, але й по всій місцевості перед нами. На деякий час нас захоплює панорама, пейзаж величезного руху, що нагадує описи Данте і жах переповнює наш мозок. Я наказую вести загальний вогонь один, два, три рази десять разів голосом, який гримить за фоні реву снарядів, тріскання гвинтівок та перезарядів. Із хвилі ворожого строю чуби, наче дозріле зерно під лезом, випадають із величезної маси супротивників, але потік куль не припиняється. Оскаженілий ворог швидко рухається вперед, він хоче змести нас за будь-яку ціну. Місце, тих, хто загинув, займають 5 інших, їхня маса котиться все ближче і ближче, посилаючи перед собою тисячі і тисячі куль, які ріжуть, розколюють землю перед нами, поруч з нами і позаду нас, скиглячи мерзенним свистом»,- так красиво описує лейтенант жахливий танець смерті у приселищній території Глибокій с. Осівці. 

Угорці під натиском ворога почали відступати, коригуючи свою лінію і намагаючись зайняти похилий край долини перед собою, щоб закріпитися. 384 висоту захопили росіяни, а більша частина 6 сотні змушена бігти назад, поки не досягне мертвого простору. Свої позиції не покинула лише одна група, що стояла у болоті, близько 30-35 людей і стріляла з дикою відчайдушністю. Цю групу очолював прапорщик Широкий, він не відступав поки всі боєприпаси не закінчились і, недочекавшись підмоги, змушений був  приєднатися до 8 сотні зі своїми зраненими людьми. Коли шум від стрілянини стих на мить, людська стихія страждань вступила в силу: стогін, ріки крові, страшне видовище пошматованих тіл, гарячкова самопожертва і безмежне бажання жити. Тим часом росіяни підкріпили свій наступ артилерійським  вогнем і угорці в паніці почали відступати. 

 « Я побачив замішання  праворуч,  переляканих воїнів, що тікають з нашого найближчого сусідства. Жорстокі і хоробрі бійці мого загону тремтять, скляними очима  безпомічно дивлячись один на одного у бездумності відчаю. Думки безпорадності штурмують  мій мозок, але одна думка як спалах сірника повернула мене до реальності: «Тепер ти повинен бути спокійним, зараз ти повинен бути розумним, тепер ти повинен бути на місці  керманича цих маленьких матросів, які лякаються бурі, ти повинен допомогти цим людям, бо ім страшно! " Моє обличчя налилося кровю, у напівнепритомній гарячці я наказую інстинктивно, хрипко,  механічно і мій екіпаж виконує мої накази з точністю не зважаючи вже на зливу куль з трьох сторін. Наче все це відбувається уві сні! Моментально ті, хто спершу захотіли втекти зі страху знову були на своїх місцях, а в інший момент праве крило закріпилося на своїх позиціях; розпач замінила мужність, страх -  найдивовижніша зневага до смерті, параліч перетворився на живу безмежну енергію. Наче якась священна радість переповнила нас усіх, у вирі  куль мої воїни стояли на своїх позиціях, очі випромінювали почуття гідності, вони стріляли із захоплюючим запалом та впевненістю. У пекельному шумі, у маренні відчайдушної боротьби за життя вони не чули шипіння снарядів, що прагнули знищити іх, - не відчували болісних ран. Той, хто був поранений, продовжував стріляти із палаючими очима. Одного мого солдата, Каролі Согора, поранили в голову, обличчя в нього було в крові. Він на кілька моментів зник у прикритті, а потім  з’явився з білою пов’язкою на голові і знову взявся до справи. В результаті нашої короткої, але інтенсивної стрільби ворог відступив від нашого правого крила і частково окопався. Росіяни, які переслідували тих, хто відступав, віддалялися якомога далі від наших позицій або ховалися у закинуті шанці»,- замість сухих фактів та статистики маємо ще свідчення переживань людини, яка опинилася в самому горнилі війни.

В результаті інтенсивної атаки боєприпаси вичерпалися і бій набрав форми перестрілки. Настав відносний спокій. Резерв угорців, якого вони так чекали, не надходив, боєприпаси закінчувалися. Тим часом небезпека захоплення залишків угорських позицій стала все більш загрозливою, оскільки вони були відгороджені і росіяни могли оточити та захопити їх в полон.

« І дивно, що тепер, коли обстріл притих думка про небезпеку захопила нас більше, ніж тоді, коли реальність була набагато суворішою. Моє серце стислося, коли ворожа група опинилася у верхній частині прикриття праворуч від нас і почала кричати, щоб ми пошкодували себе і припинили подальше кровопролиття. Всього кілька вогняних черг було достатньо, щоб  переконати їх думати по-іншому», - чорний гумор війни.

Проте ситуація була важкою і безнадійною не тільки в угорців. Росіяни також перебували у важкому становищі, у деяких вояків закінчилися набої і вони подавали знаки, що готові здатися в полон. Після паузи російська атака все ж була відновлена, а угорські резервні частини так і не підійшли. Виснажені воїни не могли продовжувати бою. З наближенням  вечора угорське командування дало наказ: «Відступити всім з усіх позицій у тил через 15 хвилин і окопатися вночі на краю села Осівці». 

Невдале завершення операції для угорців пояснювалося тим, що три полки праворуч змушені були відступити, а резерв не прийшов на допомогу, бо вже під час рейду більша частина його була захоплена росіянами в полон. Проте 4-та угорська артилерія захопила бронеавтомобіль противника, який атакував іх із правого крила. Один із 4 захоплених  в полон  росіян загинув у штабі командира групи внаслідок російського пострілу з 384 висоти. Угорські втрати були великими, в багато разів більшими, ніж у росіян, трупи яких щільно лежали на полі бою. Проте 14 піхотний полк вдалося врятовати від знищення і він отримав подяку за те, залишався на своїх позиція протягом усього дня. Росіяни відступали в Добре поле, а угорці повернулися на окраїну села Осівець.

Виснажені угорські полки були відправлені у казарми в с. Зелена, а 18 вересня їх змінили свіжі війська, в трму числі 1-а кавалерійська дивізія. В результаті подальших наступних дій австро-угорських військ росіяни відступили до річки Серет.



Таємниця 91. Горлицька військова операція. Битва під Старими Петликівцями

 Перша світова війна. Битва під Старими Петликівцями 1915 р. 

Угорська історіографія, оперта на джерельну базу свідчень учасників боїв,  досить детально описує розгортання бойових дій, які активізувалися в результаті Горлицького прориву на підступах до села, його околицях та приселищних територіях Осівець  у вересні 1915 р. 

Пересування австро- угорських військ у досліджуваному напрямку почалося по лінії Івангород-Краків-Ярослав -Львів до Нижніва з 7 по 12 вересня 1915 р., розвантаження і зосередження військ відбувалося в  Коропці. Зокрема сюди прибув 14 піхотний полк. Спочатку його планували направити  до Сербії, але тиск Росії на північ від Бучача привів до зміни планів. В результаті гонвед було передано в розпорядження армії Пфланкер-Балтін, що розташувалася на схід від Дністра. 13 вересня пізнім вечором австро-угорські війська після довгих, часом 45-ти кілометрових маршів розташувався табором у Бучачі, Зеленій та Переволоці. На наступний день, 14 вересня о 19:00 командування проінформувало про таку ситуацію: «На північ наші війська, що воюють уздовж Стрипи, переживають кризу в Бурканові. Спираючись на Стрипу, будемо атакувати противника та змусити відступити з Бурканова". Власне, тому і розпочалася битва під Старими Петликівцями 15 вересня о 6 год.  

   І. та III. батальйони, що розміщувалися на південь від села Зелена були згруповані для нападу, II. батальйон марширував  до призначеного йому місця в резерві. Атака здійснювалася в загальному напрямку Бобулинці (висота 382), праворуч 14 піхотного полку рухався 93-й полк, ліворуч 16-й об’єднаний піхотний полк, що приєднався в Старих Петликівцях. 

Війська угорців проходили через 4 села паралельно до південного краю Чорного лісу. О 9:00 вони сильним артилерійським вогнем атакували росіян.  Незабаром російська піхота також  почала відстрілюватися, але  змушена була відступити на північ від села Старі Петликівці, точніше, відступили лише  передні частини, тоді як на північних висотах Чорного лісу росіяни  протистояли настільки сильно, що з 11 години дальше просування  їхнього противника було практично не можливим. Росіяни внесли в лави угорців паніку та сум'яття, і ті  могли проводити лише окремі атаки. Тим не менше хоча  повільно, але неухильно просуваючись вперед, о 22. 00 угорці заволоділи висотою на північний схід від Білявинець, а росіяни відступили на південний схід до 380 висоти. Впродовж ночі угорське військовокомандування узгодило подальші дії та позиції полку. Вночі розпочалася взаємна перестрілка. 93-й спільний піхотний полк праворуч від 14 піхотноно полку та 16-й об’єднаний піхотний полк зліва  зупинилися. 16 вересня о 4.30 після холодної дощової ночі росіяни з Доброго поля несподівано атакували 93 полк з обох боків кургану  93 полк, прорвали їх лінію оборони, стиснувши праве крило полку у бік і назад. Після дуже короткої енергійної стрільби, щоб уникнути остаточного знищення угорці відступили на край лісу, де полк запасу вступив у бій і протягом години бився проти величезної сили противника, незважаючи на те, що 16-й об'єднаний полк зліва відступив назад до західного узбережжя Стрипи. Таким чином, частина полку  була повністю ізольована. Приблизно о 6 год. угорці розпочали контратаку дивізії і до 8 години вечора знову заволоділи старою лінією фронту.

Отже, через несподіваний прорив позицій 93-й піхотного полку спочатку ситуація стала настільки  критичною, що полк повернувся на стару лінією зі своїм головнокомандуючим, бригадним генералом Анталом Краммом та підполковником Золтаном Гічі, а пізніше до нього приєднався резервний полк і частина лінії повернулася. 

Під час бою стався кумедний випадок: для офіцерів двоє солдатів несли сніданок. В той час росіяни вже були на угорських позиціях і в загальному сум’ятті у сутінках солдати разом зі сніданком потрапили в полон. В той же час атака угорців з краю лісу, була настільки несподіваною для росіян, що ті у паніці покинули полонених із казанками та кинулися тікати. Угорські офіцери споживали холодний сніданок о 9 год. та раділи, що не опинилися у російському полоні. 

Деталі боїв оживають із свідчення учасників битви біля Старих Петликовець. У своєму щоденнику генерал-лейтенант 14 піхотного полку Ласло Комівса записав:

 "16 вересня.                                          

Після холодної дощової ночі близько 5-ї години ранку, ще в сутінках, російські війська піднялася і зайняли позиції праворуч від лінії 93 піхотного полку угорців. Потужна і несподівана атака похитнула лінію 93 полку і він утік без будь-якого опору. Росіяни переслідували нас. Праве крило нашого 93 полку вело відчайдушний рукопашний бій з ворогом і частину російської лінії вдалося повернути. Росіяни тиснули на праве крило 93 полку.  Як результат,  воно опинилося під загрозою знищення. Тим часом угорська лінія ліворуч була перервана в декількох місцях за рахунок переваги ворога. 4 сотня  вже була частково розбита, воїни зранені та захоплені в полон. Півтори сотні солдат офіцерам вдалося вивести з оточення через глибоку  канаву наповненою водою. Вони дійшли до рівної місцевості та разом з іншими під дуже сильним ворожим вогнем спробували дістатися до села Старі Петликівці. Приблизно на відстані 3 км ми втратили дуже багато загиблими та пораненими на  відкритій місцевості. За допомогою сержанта Вербочки вдалося затягнути пораненого непритомного лейтенанта Белу Штайнера до села, де його заховали в хаті. Приблизно за 300 кроків від села було знайдено прапорщика Каткіна, що лежав пораненим; один із поранених патрульних 16-го паралельного спільного стрілецького полку доставив його у село. Тим часом наше становище в вже стало безвихідним, ми були повністю оточені росіянами і село перебувало під сильним вогнем. Єдиним виходом була переправа через  річку Стрипу у західну частину поселення. Росіяни здійснювали потужний обстріл річки, внаслідок чого багато, хто пропав у воді. Рештки вцілілих зібралися на узліссі західної сторони Стрипи, і незабаром пішли в атаку, росіяни відступили і ми заволоділи селом. Пізніше я дізнався, що лейтенант Штайнер, який ховався в одному з будинків, не потрапив у полон, але зумів дістатися до  місця розташування угорців. На краю лісу я зібрав кількох моїх офіцерів та бригаду - приблизно 20-30 людей і  ми вирушили до полку. Я знайшов лейтенантів Елемера Оцкея та Імре Біттера в окопах на краю лісу з командою близько 90-100 людей. О 15 годині вдалося вийшли на зв’язок з більшістю полку, який вже залишився без командування. Ми пішли туди, як резерв і командування було відновлено. Я взяв на себе командування об'єднаними 2 та 3 сотнями кількістю 174 чоловік, в той час як генерал-лейтенант Елемер Оцкай очолив об'єднані 1 та 4 сотні. З 18 офіцерів нашого батальйону в цей день було втрачено 11 чоловік (загиблими, пораненими, зниклими безвісти). О 20 годині наша комбінована ескадра  зайняла позицію на краю лісу. Протягом ночі одна сотня  під командуванням прапорщика, інша - під моїм  були відправлені на підсилення лінії фронту.  17 вересня, поле бою постало перед нами у повному жаху: мертві та поранені  лежали скрізь. Поранені сильно страждали вночі від холоду, більшість із них були не в змозі надіти вбрання, зняте вдень, і в холодну ніч тремтіли та ридали на вогкій землі. Ми намагалися допомогти їм нашим невеликим запасом рому, поки змучені, поранені перевізники змогли доставити провіант та медикаменти. Недалеко від моєї сотні лежали 3 трупи  російських офіцерів та велика кількість рядових. Ворог теж мав значні втрати. О 8 годині ранку ми просунулися вперед близько 1000 кроків, але ворога не було цілий день і наступної ночі. 18 вересня нас замінили о 1 годині і ми вирушили до Зеленої, куди прибули о 4 годині та зупинилися в таборі для відпочинку.  Сюди ж були доставлені російські військовополонені. Із стану ув'язнених російських осіб, і за їхнім зізнанням, було встановлено, що весь склад був п’яний, тільки таким чином їх можна було заставити до контратаки».

Безжальна м'ясорубка війни нестримно котилася до Осівець.


Таємниця 90. Осівці під час Галицької військової операції

 Осівці під час Галицької битви (23 серпня - 11 вересня 1914 р.)

  Осівці в час Галицької битви не зазнали великих руйнувань. 15 серпня 1914 року Російська  імператорська армія вступила у Бучач. 

Лінія фронту пролягла між Чортковом і південніше Бучача.

Російські частини VIII армії практично без боїв  20-го серпня форсували річки Збруч та Серет. 24 серпня армія генерала Брусилова перейшла Стрипу і на лівому крилі зустріла протистояння на лінії  Курдибанівка – Монастириська, а північніше - на лінії Вишнівчик-Плотича. 

Фронт оминув Осівці.(Карпинець І. Галичина: Військова історія 1914–1921 років. – Львів, 2005. – С. 52-60.) Російські війська здійснили удар на Підгайці та Бережани і  перейшли р. Золота Липа. 

У кінці серпня на початку вересня  1914 р. жорстокі  бої проходили по лінії  р. Гнила Липа.




Тоді на території Галичини (Східної) в рамках Галицької операції діяли дві російські армії: 3-тя ген. Рузського й 8-ма ген. Брусилова, в складі 21 піхотних і 7 кавалерійських дивізій, маючи проти себе тільки 9 піхотних і 5 кавалерійських дивізій 3-тьої австрійської армії ген. Брудермана  і XII австрійський корпус під командуванням генерала Кевеса. Австро-Угорською армією вже не міг командувати 84-річний імператор Франц Йосиф. Спадкоємець престолу ерцгерцог Карл І Габсбург був далекий від політики і військової справи, тому верховним головнокомандуючим призначили іншого цісаря – ерцгерцога Фрідріха, який обіймав цю посаду номінально. Фактично ж австро-угорськими військами командував Генерал піхоти граф Франц Конрад фон Гьотцендорф.(https://pokuttya.info/archive/biblioteka/vijskovi-dii-na-prykarpatti-v-period-pershoi-svitovoi-vijny-1914-1917-rr/vijskovi-dii-na-prykarpatti-pid-chas-halytskoi-bytvy-serpen-veresen-1914-roku/ ).

Отже, село Осівці відійшло під владу Росії до новоствореного Галицько-Буковинського губернаторства в третій декаді серпня 1914 року. Військовою російською адміністрацією було здійснено опис гмінних земель та власності графа Александра Потоцького, який на той час володів значними територіями в селі (орні пасовища, ліс і незручні землі разом  становили приблизно 1000 га), фільварком та млином. Частина орних земель була у розпорядженні рідної сестри його дружини Марії Ценськоі. На основі опису в селі здійснювалися реквізиції продовольства для забезпечення російського війська.