Таємниця 44. Бобулинський замок

Таємниця 43. З історії сусідніх сіл

Таємниця сорок третя. З історії сусідніх сіл

Із довколішніх сіл-сусідів Осівець найдавніша згадка стосується Киданова. У 1392 р. королівську грамоту на володіння селом отримав Михайло Абданк Бучацький. Перша писемна згадка про  с. Бобулинці належить до 1421 р. У тому ж документі про фундацію костелу цим же роком вперше зустрічаємо інформацію про Старі Петликівці (1421р). У цій же фундаційній грамоті згадуються Білявинці під старою назвою " наше село Яннов " у полонізаванвій формі, а  по-українськи - село Іванів. Оскільки традиційно у селах Східної Галичини проживала переважаюча більшість українців, то село, швидше всього, називали Іванів, так само як, на відміну від польської назви, Осовче  русини-українці називали Осівцями, Бобулінче-Бобулинцями.
Із давніх джерел дізнаємося про перших власників цих сіл.
У Актах земських і гродських розбираються у декількох документах судові справи за участю  Ніколо Трояна з Бобулинець, який від Теодора Бучацького отримав у заставу с. Осівці, а пізніше мав декілька судових позовів з урядовцем цього поселення Станіславом Гловачем.
У 1578 р. дідичем Бобулинець, Киданова і Гадинковець був Микола Куропатва гербу Шренява.

Його сини: Станіслав, Микола, Павло отримали підтвердження на Киданів у 1590 р.
 Ян, син Павла Куропатви, своїй дружині Сецилії з Лодзинських записав забезпечення  4 тис. флор з сіл Бобулинці і Киданів у 1614 році. Тому історик В. Лозинський пише, що в 1630 р. власниками с. Бобулинці були Лодзинські з Радванова гербу Радван.

 Сецилія Куропатва з Лодзинських невдовзі овдовіла і вийшла заміж вдруге за Павла Несіловського. Бобулинці залишилися у її власності і в 1635 р. із сум на Бобулинцях вона записала кармелітам у Львові 6 тис. флор.
Оскільки Сецилія була бездітною, то спробувала передати частину добр першого чоловіка  наймолодшому своєму братові Павлові з Радванова у 1670 р., але йому дістався тільки Куропатвів. Бобулинці і Киданів залишилися за панами Куропатвами: їх власником став син Станіслава, племінник Яна- Єронім Куропатва, дідич Надвірної. Та Єронімові прийшлося заплатити за  Бобулинці  належне Лодзинським після стриянки Сецилії. У 1664 р. Єронім віддав Бобулинці в оренду Курдвановським гербу Пулькозіц.

Його сестра  була дружиною Станіслава Курдвановського.
(Представники цього роду заснували Курдибанку).
  Деякі історикии твердять, що пізніше  власником с.Бобулинці був Микола-Василь Потоцький (1712-1782 рр.)

Оскільки у нього не було прямих спадкоємців, то свої величезні багатства він розділив між дітьми двоюрідного брата Александра-Яна, сина Павла - рідного брата його батька. Зокрема Бучач дістався  Юзефу (1695-1764рр.) та Анатолію-Міхалу (1702-1766рр.) і їх нащадкам, а Бобулинці та ряд поселень бучацького ключа старості глинському Ігнацію Потоцькому (пом. 1765 р. ) і його братанку Вінцентію (пом. бл.1789 р.)

Про володіння Бобулинцями Красіцькими Бржостовськими і знову Красіцькими до  1939 р.- відома історія.
Красицькі вийшли із Сєчена, але назву свою отримали від Красіч в землі перемишлянській, який увійшов у їх дім в 16 ст.
           Красицькі гербу Рогаля

Першим із Красицьких згадується Яків 1542 р. Його внук Станіслав заклав Красичин, в якому почав споруджувати замок.

Замок Красицьких у Красичині.

Побудову замку закінчив його син Марцін. Король Фердинанд ІІ надав йому у 1631р. графський титул, а Зігмунд ІІІ з королевою Констанцією відвідали цей замок. У Марціна не було дітей, тому спадок перейшов до нащадків брата Юрія, який був "трохи варіятом", як пише А.Бонецький, і втратив всі свої важливі пости. Із його 5 синів Красичин перейшов до наймолодшого Адама, а далі -до внука Кароля.
   Від найстаршого сина Юрія - Яна, каштеляна холмського, дідича Дубиска, Бахорця і Борятина та інших сіл ( цікаво, які села входять в цей загадковий термін)) ) пішла родова гілка, яка заволоділа пізніше Бобулинцями та Кидановом.
У Яна було 5 синів. Зокрема найстарший його син Ігнацій 1735-1801рр. вважається найзнаковішим польським поетом, що вибрав кар'єру  священика.

Ігнацій Красицький-поет

Гілку Красицьких, яка веде до Бобулинець і Киданова продовжив   другий син Яна Антоній 1736-1800 рр.,електор Станіслава Августа, каштелян галицький, кавалер Ордену Св.Станіслава, полковник, член Станів галицьких 1782 р.
Із впевненістю можемо говорити, завдяки свідченням А.Бонецького, що із його 5 синів  дідичем сіл Бобулинець і Киданова став другий син Антонія Ігнацій (1767-1844 рр.), власник Стратиня і Трибуховець та інших сіл, депутат Станів галицьких, кавалер Ордену Св.Станіслава 1781р.,  великий ловчий Королівства Галичини і Лодомерії, комісар цісарський на галицькому сеймі. Він ці села віддав у віно дочці Констанції у 1800 р. Його сини Антоній і Зигмунд 1790 р.н. померли молодими. Дочка Роза вийшла заміж за Адама Орловського з Ярмолинець, а Констанція, дідичка Стананиня, Бобулинець і Киданова -у 1800 р. за Михайла Бжостовського з Молоткова.
Так Бобулинці і Киданів стали власністю дому Бжостовських гербу Стремя.

    Перша відома писемна згадка про Бжостовських відноситься до 1508 року. У ній іде мова про Яна, що володів Бжостовом.
Одним із відомих Бжостовських, Ян Казимир,  після Національно-визвольної війни Б. Хмельницького брав участь у підписанні Андрусівського миру 1667 р. і був послом до Московії. Та найбільше нас цікавить родинна лінія Михайла Бжостовського, що отримав Бобулинці в 1808р. як посаг від дружини Констанції із Красицьких. Відомо, що його батько Александр разом з братом Ксавері дістали графські титули 5 червня 1798 р. від прусського короля Фридеріка Вільгельма ІІІ. Дід Михайла Адам був підкоморієм королівським, генерал- лейтинантом інфантерії військ Литовського князівства 1751 р.,каштеляном полоцьким 1758 р., кавалером ордену Білого Орла.
У Михайла з Констанцією народилися дві дочки: Мальвіна вийшла заміж за Марціна Сапегу, а Анеля - за  Едмунда Красицького, якому приходилася двоюродною племіницею. Анеля отримала в посаг Бобулинці і Киданів. Таким чином ці села знову стали власністю роду Красицьких. Як правило, шляхта через шлюби старалася не втратити свох маєтності, але примножити їх, а втрачені повернути, як сталося в даному випадку.
Едмунд Красицький був сином Францішека Ксаверія, який увійшов в історію як учасник повстання Костюшки.

Францішек Ксаверій Красицький-учасник повстання Костюшки

Бобулинський зять Едмунд Красицький після батька став власником Бахорця і Лесків, які той купив та почав відбудову тут Лесківського замку Кметів.

Порівняно з ним Бобулинський палац так собі-літня резиденція))

Палац Красицьких у Бобулинцях

Із чотирьох дітей Анелі та Едмунда Красицьких рід продовжив лише середній син Ігнацій 1839-1924 рр., до якого перейшло все добро Красицьких.
  Його старший син Август був відомим ботаніком, політичним діячем, послом до галицького сейму, офіцер армії і легіонів польських, ротмістр кавалерії війська польського. В ботанічному музеї Ягеллонського універстюитету зберігається колекція його малюнків рослин.

Август Красицький-ботанік , військовий.

І світова війна,1916р. після бою під Окомецо. Август Красицький перший зліва.

Август брав участь у першій світовій війні та польсько-радянській війні 1920 р. Під час ІІ світової війни він залишався у власності Губриновичів у Поражу. Його сестри Софія 1878-1965 рр., Роза 1871-1856 рр., Анна1885-1906 рр., старший брат Францішек Ксаверій 1874-1950рр., брат Адам 1888-1892рр.- це останнє  покоління польської шляхти в Східній Галичині. Далі вони втратили тут свої маєтності у 1939 р.
Хто став власником Бобулинець і Киданова після Ігнація можна прослідкувати по Шематизмах після 1924 р...
Чоловський А. та Януш Б. Czołowski A., Janusz B. Przeszłość i zabytki wojewódstwa tarnopolskiego. — Tarnopol, 1926. — S. 79—82. (пол.) щодо Киданова повідомляють, що там було виявлено стародавню амфору.

Серед пам'яток Білявинець на увагу заслуговують:
- кімната -музей Соломії - Крушельницької при будівлі початкової школи 
- дерев'яна дзвіниця біля церкви Пресвятої Тройці — пам'ятка архітектури 18 ст.

- каплиця 1849 року, збудована з нагоди скасування панщини у Галичині
-  надгробок на могилі Констанції з Бекерських гербу Ястребець- польській шляхтичці, галицькій каштеляновій, другій дружині Юзефа Бєльського з Ольбрахциць, а після його смерті - Каспера Рогалійського. Існує припущення, що мистецький надгробок виконав Гартман Вітвер- відомий львівський скульптор австрійського походження епохи класицизму. 

Таємниця 42. Легендарні Ставинські

Таємниця сорок друга. Ставинські-легендарні власники села.

Про Ставинських збереглося мало інформації. Чесно кажучи, саме їхнє перебування в Осівцях під великим знаком питання. Можливо маєток в Осівцях Цивінські отримали безпосередньо від Бучацьких через заставу, купівлю або шлюб. У всякому разі, поки не виявлено відповідних документів, усі версії мають право на існування, в тому числі і про Ставинських.
У Каталозі пергаментних документів виявлено два повідомлення, в яких згадується якийсь Християн Ставинський, що часто жертвував на католицькі храми.

А що по Ставинських повідомляє польський історик Несецький у своєму Гербівнику? Нічого. Таке прізвище не зустрічається і в Генеалогічній базі потомків Великого Сейму.
У всякому разі, маємо цікаву історію про Василя Ставинського від сім'ї Ценських.

Одна із прабабусь Єви була дамою при дворі французької королеви Марії Лещинської (1703-1768 рр).

Марія Лещинська - королева Франції      ( 1725 -1768рр.), дружина короля Людовіка15, дочка колишнього короля польського і великого князя литовського Станіслава Лещинського.

 Придворна дама закохалася у незаможного шляхтича Андрія Цивінського. Коли молодята поверталися до Польщі делижансом, у придорожній господі  один із подорожніх, Василь Ставінський, власник Осівець, звернув увагу на привабливі подарунки, якими королева обдарувала молодих. Він захотів отримати ці скарби і запропонував гру у карти, поставивши на кін Осівці. Андрій Цивінський мав бути добрим гравцем, бо виграв і отримав село, а Стравинський покінчив життя самогубством. 

Роман Афтанази вказує, що шляхтич Ставинський отримав  Осівці від короля Сигизмунда ІІ Августа після 1529 р. за участь  у боях під час Віденської облоги. А його нащадок втратив його приблизно в 1778 р. Але цей рік не стикується ні з роками правління Марії Лещинської (1725-1768рр.), ні архівними даними.

Враховуюючи час правління королеви Марії Лещинської, це міг бути як крайній варіант 1768 рр.

Крім того, за "Переписом церковного майна" станом на 1784 р. уже вказується як патрон села Ігнатій Цивінський-син Андрія. У 6-річному віці сумнівно, щоб Ігнатій міг стати колятором села. Підписи, збережені в документах, явно не належать п'ятирічній дитині)) 

А.Бонецький свідчить, що Цивінські по лінії Андрія легалізувалися в Галичині у 1782 р.

Якщо описані Ценськими події мали місце, то приблизно років на 15 раніше.

Можливо, з часом це питання проясниться)

 Герб Ястрібець роду Стравинських-власників с. Осівці