Таємниця 66. Ініціатива Єви.
Пам'ять про пережите в казахському засланні із сестрою та матір'ю не залишає довгожительку Єву Ценську-Федорович.
Єва не із чуток знає про важку долю дітей заслання, їх зіпсоване, вкрадене дитинство. Багато з них втратили назавжди основу свою  існування - власну родину та росли при сиротинцях.
  У 1942 р. Єва працювала в Червоному Хресті при Польській армії Андерса, яка дислокувалася в Ірані.
Її завданням було вести картотеку польських дітей, що загубилися під час переїздів чи осиротіли.
Кожен день до спеціально призначеного пункту привозили сотні обездолених дітей. Єві необхідно  було записати ім'я, прізвище дитини, скільки їй років, прізвища та імена батьків. Із спогадів Єви її спілкування з дітьми в більшості випадків виглядало так:
- Як твоє ім'я?
- Казя.
- А прізвище?
- Не знаю.
- Скільки тобі років?
- Не знаю.
- А де мама?
- Померла.
- А тато?
- Не знаю.
В таких випадках робився запис:
" Казя, приблизно вісім років, світле волося, голубі очі". А оскільки польські діти майже всі були світловолосі і синьоокі, то записи получалися однотипними і мало інформативним.
Дані цих картотек розсилали в різні країни, щоб створити  можливість віднайдення загубленої дитини родичами. Чи реально було за такими записами відшукати свою крихітку?
Малюки в умовах заслання були позбавлені необхіднішого для їхнього росту та розвитку, не могли отримати при потребі медичної допомоги, тому багато з них не виживали в таких нелюдських обставинах.  Найжахливіше, що такі умовах для підростаючого покоління  спеціально створювалися радянською владою, щоб позбавити майбутнього нації, які Сталін запланував для винищення. Це стосувалося не тільки поляків, але й українців (операція " Захід"), татар, народів Криму, турків, євреїв та інших. Кожної нації, яка мала щастя контактувати із сталінським режимом торкнулася гострим лезом політика тоталітаризму.
Родина Ценських виявилася серед тих, що сповна відчули на собі немилосердну  руку більшовицького правління, тому Єва Радянський Союз інакше  як "нелюдською землею " не називала.
 Хіба можна позбутися від болю втрати молодшої сестри Ані, яка померла в засланні від голоду, хвороб і важкої праці? Вона залишилися  лежати там, у чужій землі. Бідна Аня довго мучилася від застуди і кашелю. Єва безуспішно шукала  лікаря для неї. Він нарешті прийшов... після похорону Ані. На час смерті у 1941 р. їй було 15 років. В далекому Первомайську неподалік від Ленгера давно загубилася її могила з дерев'яним хрестом. І таких дітей, чиє життя завчасно обірвалося у засланні, були тисячі.
 Її молодша сестра Ліля, яка також була у засланні, померла у 2010 році і похована у Вроцлаві з батьком і матір'ю.
Не зважаючи на похилий вік Єва залишається бійцем проти тоталітарної системи. Зокрема, вона ініціювала та фундувала відкриття в с. Ласки, під Варшавою, де зараз проживає, меморіальної дошки на згадку про дітей, депортованих радянською владою до Казахстану. 
17 вересня 2017 року, до 78-ї річниці агресії була відкрита пам'ятка в пам'ять про них, дітей, що так ніколи не стали дорослими, бо  загинули в "нелюдській землі". 

На церемонії  відкриття пам'ятника були присутні представники Центру досліджень тоталітаризму ім. В. Пілецького, мешканці села Ласки та "сибіряки"- колишні жертви депортації. 

Кароліна Качоровська- дружина останнього президента Польщі у вигнанні Річарда Качоровського надіслала  Єві листа-подяку за її ініціативу. Пані Кароліна також перебувала у засланні у 1940-41 рр., як і її чоловік. Річард загинув у 2010 році під час авікатастрофи  разом із тодішнім президентом Польщі Лехом Качинським. Польська делегація направлялися в Катинь для вшанування пам'яті замордованих там у 1940 р. за наказом Сталіна польських офіцерів. 

На час встановлення пам'ятника дітям-жертвам тоталітарного радянського режиму Єві було 94 роки. 29 липня  їй виповниться 96.

Залишилися одиниці тих, хто вижив після депортації в Казахстан. Якщо люди замовчать, то  промовлятиме каміння. Злочин тоталітарної радянської системи проти людства не можна забути.