Таємниця 59. Бій в Осівцях.

15- 17 квітня 1944 - в селі  відбулись жорстокі бої  ІІ світової війни.

Для мене це фото цікаве тим, що за розгромленими німецькими "тиграми" вдалені  справа видніється  палац Ценських, далі в центрі- костел, зліва - ферма та інші господарські споруди панського фільварку. 

Після найжорстокіших боїв палац все-таки вистояв на відміну від приземкуватих дерев'яно-солом'яних селянських хат. У ньому в цей час була облаштована римо-католицька каплиця, а пізніше сільська школа. Радянська влада розгромила те, з чим не справилася війна: з часом палац розібрали для будівництва колгоспної ферми та люди також використовували матеріали з палацу,  щоб зліпити собі якийсь прихисток на перший час, бо після жорстокої січі  село було зрівняно з землею.

По ракурсу фото видно, що "Тигр" розбитий зі сторони вулиці Гора.

Під час наступу радянських першим водний бар'єр - річку Стрипу, подолав та увірвався у село радянський лейтенант Ковалевич Володимир Іванович 1913 р.н. родом із Казані. Він загинув під час битви. До цього часу над Стрипою худо-бідно зберігається скромний обеліск з його портретом і п'ятикутною зіркою. В радянські часи за ним доглядали. А зараз так підтримують трохи. Часи змінилися: Ковалевич уже не герой, а окупант. Але все-таки це історія. І слів із пісні не викинеш: що було, то було. Людина загинула на війні. Правда, познущалися над фото Ковалевича місцеві  ненависники москалів: хоча б так, за все добре(

Є в Осівцях і німецькі могили, але про них не дбали, бо ж загарбники. Проте старі люди ще пам'ятають, де знаходяться ці захоронення.

На час військової операції населення села  евакуйовали до с. Сапова. Після повернення із евакуації осівчанам прийшлося вкотре взятися за відбудову домівок. Перед цим, у 1942 р.,село повністю згоріло. Не встигли зліпити таке-сяке житло, як знову від нього сліду не залишилося.

Проте після війни село забудували більш добротними кам'яницями вкритими черепицею. Осівці в післявоєнний час відрізнялися від інших сіл відсутністю старих хат, бо були знищені під час військових дій. А в 70 рр. 20 ст. завдяки державному кредиту на будівництво  (по цьому кредиту сплачували 3 крб. в місяць. Вважалося, що багато))) масово почалося зведення чвураків.

Про війну в цей час нагадували тільки стіни сільської церкви щедро вкриті вибоїнами від куль і колючий дріт, що валявся під дзвіницею, а також хлопчачі ігри "паль-паль"))

Після війни багато дітей загинули від забавок з боєприпасами. Бувало, що під час оранки трактори в полі підривалися на забутих мінах.

Остання жертва ІІ світової війни в Осівцях загинула уже в часи незалежної України. Снаряд часів війни обірвав життя 20-річного хлопця.

В радянські часи ходив крамольний жарт, що у кожного западенця на горищі захована дубельтівка. Жарт-жартом, сміялися і ніхто не вбачав у цих словах правди. Із падінням СРСР дехто згадав про старі сховки і там зберігалася зброя набагато грізніша, ніж дубельтівки. На щастя, вона була уже не діючою і цікавила тільки охочих до раритету.

Таємниця 58. Осівецькі остарбайтери.

У списку остарбайтерів із с.Осівці спостерігаємо людей кількох категорій. За національною ознакою: євреї, поляки і українці.

Також примітно, що в списку є прізвища, які і зараз існують в Осівцях, а багато фамілій із списку уже не знайдеш в селі.

Поляків у реєстрі найменше. Зрозуміло, їх радянські частково  депортували в Казахстан ще 1940 році. Зокрема це торкнулося родини Ценських, правда, в 1939 році вони із села втекли у Львів, а там уже попалися.

У списку багато євреїв. Це дивно. Чого їх внесено як остарбайтерів? Насправді, всім відомо, що проти них німецькі окупанти влаштували геноцид - Голокост. Юдеїв із навколишніх сіл звозили у Бучач і масово розстрілювали. 

Німеччину очищали від євреїв і аж ніяк не могли наповнювати ними.

Видно в списки їх заносили для виявлення. В Німеччину, зрозуміло, вони не потрапили, а закінчили свій шлях у Бучачі в сирій землі. Депортація євреїв була лише прикриттям їх фактичного знищення.

Українцями, які  вирішили повернулися з Німеччини на батьківщину зацікавилося КДБ.

До компенсації Німеччиною остарбайтерам  у 90 роки ХХ ст. мало хто дожив.

Подяка Анатолію Бойківу за передані матеріали.

Таємниця 57. Дотичність Яна Матейка до історії с. Осівець.

Здавалося б: яке відношення має Ян Матейко (1838- 1893 рр.) — польський майстер визначних живописних полотен до історії Осівець, який тут ніколи не був і, швидше всього, уявлення не мав про існування такого села.

Та все ж ця картина пов'язує його з Осівцями. На ній Ян Матейко зобразив Годинник Дарохранительниці, як, ніби-то трофей, захоплений  поляками у турків під час  битви за Відень 1683 р. на чолі з  Яном Собеським.
 У міжвоєнний  час цей годинник знаходився у власність Вітольду  Ценському, який з родиною поселився у палаці в Осівцях.
Ян Матейко дружив з батьком  Вітольда Станіславом Ценським і  знав історію про сіразького хоружого Марціна Ценського, його участь в обороні Відня та королівський подарунок.
Більше того, завдяки Яну Матейці цей шедевр  було врятовано від вивезення за кордон.
Справа в тому, що годинник був виставлений на Краківській виставці у 1883 році в честь 200 -річчя  перемоги поляків під Віднем. Ним зацікавилися Ротшельди-впливова родина європейських банкірів і підприємців, про чиї багатства ходили легенди. Вони звернулися до родини Ценських з пропозицією продати їм годинник, який в цей час належав батькові Вітольда - Станіславу. В разі відмови виникала небезпека ускладнення стосунків поляків з цісарським двором, який був тісно пов’язаний із банківським домом Ротшильдів.  Проте така визначна пам'ятка мистецтва не повинна була покинути батьківщину. Тоді Ценські заявили, що годинник уже купив Ян Матейко. Значно пізніше, після смерті Яна Матейка,  у 1933 р. мистецтвознавець  Станіслава Свєрж-Залеський, хранитель вавильських зборів звернувся до родини Ценських із пропозицією передати за відповідну винагороду витвір мистецтва у Вавельський музей, що відновився разом із Річчю Посполитою після І світової війни.

Станіслав Свєрж-Залеський перший зліва
Станіслава Свєрж-Залеський
(1886 -1951 ) - польський альпініст, історик мистецтва і професор Академії мистецтв у Кракові .
Протягом багатьох років він працював куратором у Вавелі і прославився тим, що до Другої світової війни перевозив Вавельські набутки, щоб не потрапити в руки німецьких окупантів.
Вітольд, якому на той час належав годинник довго вагався. І, нарешті, у 1935 році погодився.
З погляду часу можна сказати: рішення було правильним.
Маєток Ценських разом із майном  був пограбований і зруйнований у часи ІІ світової війни. Годинник - єдина річ, що збереглася із коштовностей власників Осівецького палацу і стала надбанням історії завдяки тому, що була передана у Вавель.
І зараз дзигарок є одним із найцінніших експонатів Краківського музею.
Крім того, Я. Матейко зробив декілька замальовок видів м. Бучача.

Бучацька ратуша.

Руїни Бучацького замку
 Безперечно він відвідував це місто.

Про це свідчить ці дві замальовки зроблені  в Бучачі уже на іншу тематику.

Таємниця 56
Роль Анелі Ценської в Колі Сільських Господинь

З перших рядків статті виражаю вдячність Анатолію Бойківу за надісланий матеріал. 

Це вирізка із журналу Wschód  życie miast i wsi województw południowo-wschodnich - 1939 - № 10  ст 6.

У ній фігурує Анеля Ценська і згадуються Осівці.

Журнал  «Життя міст і сіл південно-східних провінцій» виходив у Львові  і охоплював Львівське, Тернопільське та Станіславське воєводства.
У другій декаді існування ІІ Польської Республіки журнал видавався протягом чотирьох років з 1936 по 1939 рік.

У статті мене зацікавила роль Анелі Ценської у роботі Кола Сільських Домогосподарок.
Коло Сільських Домогосподарок - добровільна, самоврядна і незалежна соціально-професійна жіноча організація, що діяла  переважно в сільській місцевості. І зараз сільські жінки сучасної Польщі продовжують працювати в межах цього об'єднання. Ї
Діяльність КСД  здійснювалася по п'яти напрямках:
1. допомога сільським сім'ям у підвищені освіти дітей та молоді;
2. організація відпочинку;
3. охорона здоров'я та соціального захисту сільських сімей;
4. розвиток жіночого підприємництва, та раціоналізація сільського господарства;
5. збільшенні участі сільських жителів у сфері культури та збиранні фольклору.
Перший Гурток сільських господинь   був заснований в 1877 році в селі Яніславіце соціалісткою Філіпіною Плясковіцькою.

 Філіпіна Płaskowicka походила із збіднілої шляхетської сім'ї.  Вже в 15-річному віці вона почала працювати домашнім вчителем. Як педагог  володіла глибокими  знаннями, ефективними методами навчання дітей та відзначалася   відданістю своїй роботі.
У 1876 році Філіпіна здала іспити для вчителів у Варшаві і вже у 1877 році  в  селі Яніславіце поблизу Скерневіце, створила школу для місцевих дітей з нуля. Вона бороласяся з величезними труднощами, нестачею грошей і небажанням місцевої влади займатися розвитком освіти селян.
Філіпіна також дбала про покращення медичного обслуговування в селі і  привозила лікарів до хворих селян, навчала жінок. Дівчина, захоплена соціалістичними ідеями, займалася підпільною діяльністю. В серпні 1878 року її заарештували разом з групою однодумців і відправляються в X павільйон Варшавської Цитаделі. Навіть у тюрмі Філіпіна не полишає активної діяльності і приєднується до газети "Голос в'язня".  Тут її здоров'я значно погіршується. Дворічне розслідування закінчилося  п'ятирічним засланням до Сибіру. Перед відправленням по етапу у  в'язничній каплиці Філіпіна одружулася з Міхалом Даниловичем і разом з ним у травні 1880 року вирушила в далеку подорож на схід, з якої не повернулася. Вона померла на одній з поштових станцій біля Красноярська, де була похована на місцевому цвинтарі 3 січня 1881 року. Ідея КСГ стала популярною  навіть серед польсткої шляхти противників соціалізму.
Анеля Ценська стала Філіпіною Плясковіцкою в маштабі місцевої  гміни, хоча соціалістів терпіти не могла.
Як повідомляє газета, Анеля очолювала гурток Коло Сільських Господинь. Зокрема, у Старих Петликівцях було проведено з'їзд Господинь, на який прибули жінки також з Озерян, Осівець і Бобулинець.
Господині Кола займалися благодійною діяльністю. У замітці повідомляєттся, що вони приготували 300 подарунків для дітей з бідних сімей.
Також відомо, що Анеля надавала медичну допомогу селянам, у важких випадках запрошувала з Бучача лікаря Гамерського В.
У Старих Петликівцях, що були центром КСГ, Анеля Ценська заснувала молочарню, яка, правда, конкурувала з українським Маслосоюзом. Союз руських молочарських спілок заснований з 1904 року діяв при філії Просвіти. Експорт масла у 1935 р. досяг 423 т. Обороти організації у 1938 р. — 12,1 млн злотих.
Практично кожне українське господарство було членом Маслосоюзу, бо решта 40% були неукраїнськими.

Звичайно, влада протегувала польським молочарням, а для Маслосоюзу створювала всякі перешкоди. У Старих Петликівцях проживав більший відсоток поляків, та й село було маштабнішим, тому молочарню Анеля заснувала тут.  В Осівцях  же процвітала молочарня Маслосоюзу. Пані у своєму осівецькому фільварку не гребувала подоїти  корови разом з доярками на власній фермі з метою контролю за якістю роботи працівниць.

В КСГ матерів навчали як займатися освітою дітей. В с.Осівці діяла сільська однокласова школа, але доньки Ценських навчалися вдома. В основному з ними займалася Анеля, часом для дівчат наймали репетиторів з математики, з гри на фортепіано і т.п. При дворі працювала гувернантка німка Христина. Єва згадує, що мама була найкращим репетитором.
Для дітей з шляхетних родин господині Коло організовували різноманітні розваги: пікніки, походи в гори, зимою катання на лижах, санках, коньках, запливи на каяках літом, здійснювали постановки дитячих спектаклей. Тобто, Анеля активно впроваджувала у практику всі положення КСГ. Так, що життя польської пані з Осівецького палацу не було суцільним балом. Вона жила в  активному ритмі сільської господині.
Крім того, КСГ у 1939 р. було зібрало кошти на будівництво громадської бані в Старих Петликівцях, вхід до якої мав коштував 5 грошей.
Якби знала Анеля, що на території  маєтку її сім'ї  в радянські часи також буде побудовано сільську баню колгоспу імені М.Горького...
Іронія долі.

Таємниця п'ятдесят п'ята. Що можна дізнатися в Австрійському архіві про Осівці.

Австрійський державний архів найбільший за обсягом фондів  архів Австрії, розташований у Відні (Minoritenplatz 1, A-1010 Wien).
Австрійський державний архів складається з шести самостійних відділів, підпорядкованих генеральній дирекції.
Найбільш цікаві для нас
Загальний адміністративний архів  і Воєнний архів ( Kriegsarchiv).

У Загальному алміністративному архіві зберігаються майже всі фонди архіву тематично пов'язані з західноукраїнськими землями у час їхнього перебування в складі Австро-Угорщини.

У Воєнному архіві в кадровому підрозділі  зберігаються особові справи 1740-1919 років, архів лейбсгвардії, архів воєнного суду, документи шпиталів, списки поховань часів І світової війни, військові метрики, відомості про загиблих і полонених.
У підрозділі польових документів - мемуари, рукописи, акти нагородження, звіти, донесення, рапорти часів Першої світової війни.
Зокрема там виявлено нижченаведені фото.

На фоні Осівецького палацу зафотографовано Александра Потоцького - на той час власника с.Осівці під час зустрічі з Х. фон Лівно. 

В час Горліцької операції  1915 р. палац був місцем розквартирувуння вищого командування австро-угорської армії, війська якої зайняли с. Осівці.

На той час польські землі були у складі Австро-Угорщини. Цим пояснюється співпраця А.Потоцького з Х. фон Лівно.

Еммеріч Хадфі фон Лівно (1853-1936 рр. ) був австро-угорським генералом і полководцем. Під час І світової війни він командував декількома групами на східній та італійській арені військових дій.
На початку І світової війни генерал брав участь у Галицькій битві і Горліцькій наступальній операції, а також у припиненні наступу Брусилова російських військ.
Остання його участь у військових діях відбулася при Вітторія Венетта в Італії.
Після закінчення війни Хадфі пішов у відставку. Він помер у віці 83 років.

Прості воїни австро-угорської армії не були запрошені на проживання в Осівецький палац.)

Вони за селом спорудили військово-польовий палатковий табір. На фото якраз видно процес його спорудження.

Багато із них залишилися назавжли лежати в українській землі в безіменних могилах на даний час недоглянутих і забутих.

Таємниця п'ятдесят четверта. Єва Ценська у проекті "Записи терору".

Польський Центр дослідження тоталітаризму імені Вітольда Пілецького публікує у веб-мережі спогади польських жертв і свідків радянського тоталітаризму. Єва Ценська також взяла участь у цьому проекті. 

Вітольд Пілецький(1901-1948 рр.)

 Ці публікації з'явилися в Інтернеті у 78 річницю нападу Радянського Союзу на Польщу. Спогади збирали, починаючи з 1943 року, серед солдатів армії генерала Владислава Андерса, а також цивільного населення.

          Генерал Владислав Андерс

Половину отриманих документів перекладено на англійську мову. Зібрані спогади можна знайти на сайті zapisyterroru.pl. Їхнє оприлюднення стало можливим завдяки підписаній на початку 2017 року угоді між Центром дослідження тоталітаризмів і Гуверівським інститутом війни, революції і миру США.

Генерал Андерс вивів з СРСР 80 тисяч солдатів і 40 тисяч мирних жителів. Їхні розповіді про пережите збирало спеціальне Бюро документів. Приблизно 30 тисяч таких документів опинилося після війни у США.  Гуверівський інститут передав їх Центру дослідження тоталітаризму імені Вітольда Пілецького- організації Міністерства культури і національної спадщини Польщі, створеній в 2016 році. Вона документує злочини як німецького, так і радянського тоталітарного режиму. Всі спогади жертв, їхній сімей та рідних збираються в рамках проекту «Записи терору» ( «Zapisy terroru»).  Центр досліджень тоталітарнтх режимів імені Вітольда Пілецького, за задумом, найбільша доступна в Інтернеті збірка свідчень цивільного населення окупованої Європи періоду ІІ світової війни.
Найобширнішу колекцію свідчень становлять протоколи допитів свідків – польських громадян, які після Другої світової війни складали свідчення Головній комісії дослідження німецьких злочинів у Польщі. Розповіді, оприлюднені 17 вересня 2017 р. про радянські злочини, записані також від солдатів армії Андерса, в якій служила Єва Ценська та її мати.
Опубліковані свідчення надзвичайно цікаві, адже це абсолютно новий джерельний матеріал,  насамперед тому, що це не судові документи.
Це свідчення живих людей, які пережили радянську та німецьку окупації. Матеріали дійсно виняткові, хоча б тому, що фіксувалися з 1943 р. Люди розповідали про свою долю, почавши з 1939 р. або від моменту депортації. Ці свідчення стосуються жертв, людей, які пройшли через радянські табори.
Ці матеріали почав збирати ще генерал Андерс, щоб показати світові справжній образ радянської держави, радянського терору.
І оскільки в післявоєнній Польщі встановився радянський режим, то генерал передав зібрані документи в архіав Гувера США.
У зв’язку з річницею агресії СРСР щодо Польщі Центр дослідження тоталітарних режимів підготував проведення в столичному сквері Гувера циклу подій під рубрикою «Зруйновані біографії». 

Таємниця 53. Історичні праці про Осівці.

Те що зробив Роман Афтанази уже після виходу на  пенсію інакше як науковим подвигом, дивом працездатності, наполегливості і відданості покликанню свого життя не назвеш. Він залишив для краєзнавців, дослідників історії Західної України неоцінений подарунок у вигляді 11-томної праці Історія  резиденцій на давніх окраїнах Речі Посполитої.  Роман Афтанази писав листи до всіх колишніх власникіа дворів у Східній Галичині і на основі їх свідчень зібрав неймовірну кількість інформації про замки, фортеці палаци і палацики на т.зв. колишніх Східних кресах Речі Посполитої, описавши 1500 маєтків та садиб. Без його грандіозної праці ця інформація в більшості випадків канула б Лету.

Роман Афтанази 1914-2004 р.

Це не моє досягнення, а вибраної теми. 

 ...Мені у роботі допомогла самотність - скромно заявив Роман Афтанази.

В своїй праці на основі свідчень панів Ценських Роман Афтанази описав також Осівецький палац, збагативши статтю фотоматеріалами маєтку із сімейного архіву його колишніх власників.