Таємниця 82. Меморіальна дошка А.Д.Дюженкову

Хто це такий? Герой, не герой, але для нашого дослідження цікавий тим, що " наслідив" в Осівцях. На його честь в 1983 р. ? на вулиці Гора, неподалік від якої точилися запеклі бої  під час радянсько-німецької війни у квітні 1944 р. встановлено меморіальну дошку ще за життя. Чим заслужив? Радянська пропаганда та створення міфу про "визволителів"  українського народу із  гітлерівської окупації.
А.Д. Дюженков служив у 299 мінометному полку, який у квітні 1944 р. на території с.Осівець брав участь у жорстоких боях з гітлерівськими  військами.

 Як парторг батареї він вів щоденник бойових дій та пересування його військової одиниці,  завдяки чому зібрав інформацію, на основі якої написав книгу видану у 1983 р. " От Перми до Праги: Записки парторга".

Книга, звичайно, наскрізь просякнута  ідеалізацією подвигів  радянського солдата, але вона одна із тих небагатьох джерел, де згадуються  Осівці.
Та не згадати їх було неможливо, оскільки тут по р.Стрипі проходила лінія радянсько-німецького фронту. Під час боїв село буквально було стерто з лиця землі. Населення, правда, евакуювали. Обидві сторони понесли великі втрати.

Німецькі війська відступили на зх. берег Стрипи і зайняли позиції в лісі. Відступаючи підірвали міст. Якраз роботи по відновленню переправи описує А.Дюженков у розділі " Осівці".

Автор не посоромився описати мародерство радянських солдат в Осівцях, прикрасивши його гумором та ніби-то доброзичливим ставленням місцевого населення. Можливо бабуся і залишилася живою пожертвувавши останньою куркою.

Старожилів  свідчать, що насправді осівчанам було не до сміху від радянського мародерства з розбоєм, були випадкиі розстрілів мирного населення.
Андрій Дутка мав пасіку. Одного дня він на ній застав радянського бійця за дуже цікавим заняттям. Молодий червоноармієць великими каменюками розбивав вулики.
- Що ти робиш?- звернувся до нього Андрій.-Якщо хочеш меду я наберу тобі скільки скажеш.
У відповідь отримав автоматну чергу в живіт.
- Мы тут теперь хозяева,-заявив радянський "визволитель"
Андрій помирав два дні, важко мучився від ран.
Залишив неповнолітніх дітей у важкі часи рости без батька.
Розповіла дочка Андрiя Дерецька Юстина Андріївна

Зведена радянськими солдатами переправа була знищена після першого ж бою самими будівельниками, щоб перешкодити контратаці німецьких військ.

Проте бої врешті  закінчилися  для німецьких частин поразкою і 299  мінометний полк направився в сторону Буданова.

Отак, коротко... Трохи призабув до 1983 р.
До речі, у 1982 р. він відвідав Осівці, про що також написав у своїй книзі. Начальство колгоспу  ім. М.Горького на чолі з головою В.І.Болячком більше ніж старанно готувалося зустріти шановного гостя.
На той час А. Д. Дюженков сам очолював один із машинобудівних заводів Московського раднаргоспу.

Спочатку у клубі села для гостей було влаштовано концерт  із виступами ветеранів та спогадами про бої в с.Осівці, а після-пишний бенкет.  Колишньому парторгу не міг не сподобатися прийом, який йому організували небагаточислені комуністи села з управляючої  верхівки, але старше покоління, не зважаючи на те, що звучало зі сцени Осівецького клубу, прикрашене радянською романтикою-основним ідеологічним харчем для підростаючого покоління, знало правду і сприймало це помпезне дійство стримано.
Перед А. Д. Дюженковим уже постав пейзаж відбудованого села Осівці після воєнних руйнувань. Природа залікувала рани війни і бойові окопи важко було відшукати. Осівці уже майже сорок років жили  мирним життям.

Таємниця 81. Бюро гідрографічне і його дослідження в Осівцях

Потреба догляду за ріками, проведення  робіт, з метою запобігання їх розливу, використання рік як шляхів сполучення,  водне будівництво та т.п. привело до потреби розвитку гідротехнічного та гідрографічного напрямків науки в Австро-Угорській імперії і потреби створення відповідних державних  служб контролю. З 1879 р. ці питання між іншими вирішувало Міліораційне бюро, а з 1883 р. при Міністерстві Внутрішніх Справ почало діяти Гідрографічне бюро -  науково-дослідницька  організація, яка займалася вивченням рік та організацією річних робіт, а  в  1895 р. у Львові було створено крайове відділення цього бюро.
На цей час відповідні фахівці уже були підготовлені для роботи в даних структурах та здійснення потрібних гідрографічних досліджень і розробки проектів. Такі кадри проходили підготовку в   Технічні академіх з німецькою мовою викладання, яка  в 1877 р була перетворена в Політехнічну школу з польською мовою викладання. При  Львівському політехнічним університеті з 1864 р. діяло Львівське політехнічне товариство (спочатку під назвою Технічне товариство), а при ньому  з 1893 р. працювала Гідрографічна секція. Обидві організації публікували спільний технічний журнал " Czasopismo".

 П.- В. Ясківський працював в Осівцях  від крайового відділу Гідрографічного бюро з центром у Львові.
При Міністерстві внутрішніх справ постало ряд Департаментів, які займалися  гідротехнічними  та гідрографічними питаннями: регуляцією рік, водним будівництвом - Департамент 8 д,  а гідрографічними справами - Департамент 8 е, заснований також у  1911р.
Проте всі ці структури, зрозуміло, припинили свої існування з розпадом Австро-Угорщини. Після І світової війни карта світу змінилася: Австро - Угорщина зникла, а Польща відновила свою незалежність, прихопивши собі за одно Галичину, що до війни знаходилася у складі Австро - Угорщини. Відповідно були створені власне польські  організації водних справ. Уже через рік після проголошення утворення Другої Речі Посполитої в 1919 р. постало Міністерство громадських робіт. Саме під його егідою продовжувало діяти Товариство Політехнічне у Львові й Державна Гідрологічна служба заснована у тому ж 1919 р. З 1932 р. ці дві  організації відійшли під контроль Міністерства внутрішніх справ. Один із філіалів крайової Гідрологічної служби знаходилася в м.Чортків.

Завдяки діяльності цих гідрологічних служб Австро-Угорщини та Польщі збереглися цінні дані про гідрографію р. Стрипи та гідротехнічні характеристики осівецького млина 1913 р. часів графа А. Потоцького та  станом на 1926 рік, коли млин став власністю графа В. Ценського.

Таємниця 80. Роль Петра Владислава Яцковського в дослідженні гідрографії с.Осівці

Петро Владислав Яцковський - польський інженер.

Д

Закінчив гімназію єзуїтів в м.Хирові (зараз Старосамбірського району Львівської області),

 а після неї - Політехнічний університет у Львові.

 З отриманням диплому був  прийнятий до Намісництва бюро географічного.  Працював при замірах Дністра, Вісли, а в 1913 р. річки Стрипи, зокрема описав технічні характеристики осівецького млина графа Александра Потоцького та обрахував водозбір річки Стрипи, кількість води, її силу та визначив небезпеки великої води в районі млина. У цей час Осівці ще були у складі Австро-Угорської імперії.

Дослідник брав участь в розробці  проекту першого торгового порту в Надбережжю разом з інженером Людвіком Регіцем, надалі був інспектором цієї будови разом з професором Максимільяном Матакевічем- відомим гідрологом та викладачем Політехніки у Львові.

М.Матакевич

Інженер керував Секцією дослідження  берегів східно-галицьких рік, працював при будові Державних закладів м.
Ропи та в  м. Дрогобич. Війна застала його під час  контрольних робіт на  Дністрі в Станіславі (нині Івано- Франківськ), звідки виїхав до Бєлська і там заснував автомобільний відділ, де відбувалося навчання цивільних  водіїв. Призначений у відділ  відбудови він був делегатом  у Швейцарії для закупів машин і одночасно виконував функції керівника відбудови Золочівського повіту. На пенсії займався розробкою створення ізоляційних очеретяних плит ? і провадив земельне вимірювальне бюро   цивільного інженера у Львові на вул. Св. Софії 30.
Гідрографічними дослідженнями П.-В. Яцковського при повторному огляді млина у грудні 1926 р. користувалися дослідники Гідрографічної служби Польщі для порівняльного аналізу.  У "Звіті " 1926   р. містяться посилання на дані досліджень Ясковського у 1913 р. та порівняння його замірів з новими.
Дослідження П.-В. Яцковського є чудовим матеріалом для аналізу змін в річищі Стрипи та екологічних  прогнозів для річки на майбутнє.

Таємниця 79. Коли був зведений Осівецький млин?

Млини - неодмінні символи землеробської культури. Їх почали зводити в Україні  з ХIV ст.  Перша письмова згадка про млин в с.Осівці за документами ДАТО відноситься до 1913 р, але побудований, звичайно,  був набагато раніше.
Дослідження млина та русла р. Стрипи здійснювало Гідрографічне бюро, а заміри робив Петро Владислав Яцковський.
Млин був гребляний підсубійний  з підливним (нижньобійним) водяним колесом, де вода подавалася до нижньої частини.  Гребля у відмінному стані збереглася до нашого часу.
Друга згадка відноситься до 1914 р. Російська окупаційна влада в цей час здійснювала перепис майна окупованих територій новоутвореного Галицько-Буковинського генерал- губернаторства. В перелік майна осівецького графа Александра Потоцького було внесено млин. Він чудово зберігся після І світової війни і наступний його опис був здійснений працівниками Гідрографічної служби Польщі в 1926 р. У " Технічному звіті", датованому  цим роком власником млина уже вказаний " ясновельможний пан Вітольд граф Ценський". Очевидно, огляд млина відбувся у рік прийняття Осівець у своє володіння Вітольдом Ценським.
Відповідно до даних Гідрографічного товариства млин був оснащений  турбіною  силою 40 Н.

Запруда ( плотина) перегороджувала один рукав річки в районі Кемпи (назва території між двома рукавами Стрипи, що означає " острів"), де два рукави Стрипи сходилися в одне русло. Дамба була побудована з каменю на відстані 370 м від будинку млина. Гребля довжиною 40 м піднімала рівень води в річці на 40 см.

Млинівка довжиною 337 м   широтою 8 м глибиною 1, 5 м провадила воду до до турбіни, а за 35 м перед турбіною на греблі проходив  кам'яний міст, яким осівчани користуються  до нині. Через шлюз надмір води направлявся до дальньої млинівки.

За даними Гідрографічного бюро станом на 1913 р. водозбір р.Стрипи становив 1.100 км.кв. за обрахунками гідрографа П.В. Яцковського. Найвища вода (катастрофічна) становила 152 м. куб.  за секунду. Велика вода бувала дуже рідко, в час танення снігу, тоді річка незначно виходила із берегів і заливала прибережні луки, але цей стан тривав недовго. Стрипа поверталася в свої береги не завдаючи шкоди угіддям селян.

Ширина ріки в районі млина становила на той час 40 м , а правий берег підносився  на 2 метри вище від корони плотини.
Цікаво порівняти сучасні гідрографічні характеристики р.Стрипи. Візуально можна сказати спираючись на дані 1913 р. та 1926 р., а також довіряючи пам'яті старожилів села, що річка стала мілкішою та поступово замулюється. Не стало уже і млина.
В 1952 р. в радянські часи його споруда була облаштована під електростанцію. У 70- 80 р. вона уже не діяла, але кам'яна будова млина, хоча в розореному вигляді, проте збереглася і стала улюбленим місцем ігор місцевої дітвори.
В часи незалежної України тут знову відновлено електростанцію, що перебуває у приватній власності.

Таємниця 78. Пам'ятка XIX ст. з Осівець.

Зараз вона зберігається в Гданську а родині Анни Аншпергер з дому Стравинської. Це книга молитв 1839 року видання. Молитовник зберегла  стара служниця Стравінських, яка працювала у їхніх маєтках у Водниках. Жінка передала молитовну книгу Стравинським. Проте книжка знов загубилася і була знайдена серед  непотрібних господарських записів.

Книга молитв передавалася із покоління в покоління і переходила від однієї сім'ї до іншої, що були об'єднані родинними зв'язками. Спочатку її отримала в подарунок Ванда Цивінська у 1843 р., коли їй виповнилося 10 років від своєї бабусі Софії Городиської із роду Червінських.

Ванда передала цю книгу своїй дочці Марії, а та в свою чергу подарувала родинну реліквію дочці Ванді. Ванда постриглася в монашки під іменем Томеї, а книгу перед вступом в монастир передала Олені Цивінській-сестрі їх матері. 

Олена Цивінська вийшла заміж за Олександра Потоцького. Свої маєтки в Осівцях вона заповіла Вітольду Ценському - своєму племінникові. Разом із ними йому перейшла ця релігійна книга. До одруження Вітольд жив у маєтку у Водниках. Книга там і залишилася. З приходом більшовиків маєток Стравинських під час Другої світової війни був  розграбований і знищений. У 90 р. ХХ ст. Стравинські- онуки Едварда і Ольги відвідали Водники і віднайшли деякі реліквії свого дому, а серед них молитовник, якому майже два століття. Ця книга-спадок Єви через батька від Потоцьких, Цивінських, Городиських і Червінських.

Єва звертає увагу на те, які цінності прививалися тодішнім дітям посередництвом таких книг: слухняність і працьовитість.

Польські сім'ї початку ХХ ст. були дуже релігійними, дівчатка навчалися при монастирях. З того часу багато змінилося.

 Таємниця 77. Осівці на давніх картах

Найдавніша відома карта, де позначені Осівці - це карта Боплана 1650 року. Тут фігурує ще старе звучання назви села - Госовці.

Боплан - французький інженер, за дорученням польського короля Владислава IV і коронного гетьмана C. Конецпольського,  склав докладну мапу України в пошуках зручних місць для укріплень проти набігів  кримських татар.

Осівці позначені на карті австрійського періоду. Наприклад на 

карті із Гюссефельда 1775 р. 

Карта  Фрідріха фон Міга 1779 р.

належить до військової збірки Йосифінського картографування з фондів австрійського Військового архіву. Створювалися карти на основі топографічних обмірів Східної Галичини, які розпочалися під керівництвом фельдмаршала-генерала Зеегера, продовжилися обер-лейтенантом Фрідріхом фон Міґом, а з 1783 до 1787 року р. — майором Вальдау.

Тут добре видно старі ліси, дороги, пагорби, старі русла річок та струмків, болота.

На військовій карті 1861 року дуже детально позначено поля навколо Осівець.

 Карта 1804 року

Досить детальною є карта 1869 р. з присільськими територіями.

Карта 1903 р.

Карти часів Другої Речі Посполитої також позначають село.

Мапи 1919 р.

Карта 1924 р.

Карта 1937 року

Радянська карта 1985 року

 Таємниця 76.Осівецький  фільварок.
  Із спогадів Єви Ценської-Федорович.

В селі Осівці був фільварок, який належав  Вітольду Ценьскому та його трьом дочкам, а саме: Єві, Анні та Марії-Лілії Ценьским.
В році 1940 громадян польської національності було депортовано в Казахстан і Ценських в тому числі. В Осівцях вони залишили своє нерухоме майно. До Польщі Єва повернулася в 1975 році.
Фільварок в Осівцях включав рільничі землі, пасовиська, луки, ліси  приблизно 1000,0000 га, з яких 372,24 га землі (в тому числі 245,34 га ріллі і 126,90 га лісу) належали Вітольду Цєньскому і решта 607 га (в тому числі 476 ріллі) були співвласністю Еви, Анни і Марії Ценських.
Рільничі землі являли собою лесовий чорнозем,  на якому вирощували жито, пшеницю, цукровий буряк, ячмінь, овес для коней, картоплю та тютюн. За польовими роботами наглядав економ Петрашевский Станіслав.
Пасовиська та луки використовувалися як пасовиська для господарських тварин: коней двірських та робочих, корів, телят та овець.
Ліси були складені в більшості зі старих дубів та буків, а приблизно 1/5 частину  представляли смерекові ліси.
Поряд з фільварком над Стрипою знаходилося помешкання Ценських. Будинок після І світової війни був пошкоджений, але відбудований  у 1925 році. Був це палац розташований в парку і оточений старими деревами, в тому числі екзотичними. Двір був частково мурований, відштукатурений ясним кольором, двоповерховий, з двома вежами, з підвалом та оброслий диким виноградом.

Фото 1914 року

           Просторі підвали мали товсті стіни, оскільки забудова стояла на старому фундаменті монастиря, який згорів під час татарських наступів.
Будинок був критий дерев'яним гонтом.
Внизу, на першому поверсі  знаходився вхід через веранду, а дальше три салонні кімнати, їдальня та кабінет Вітольда Ценського, по стороні їдальні була ще кухня та комора.

На протилежному боці  містилися приміщення для челяді, дві кімнати для садівника та слуг. Внутрішні сходи  вели на вищий поверх, де  містилася велика їдальня з трьома вікнами, в центрі якої стояв стіл, де могло поміститися кільканадцять осіб, а дальше стояли шафки з продовольчими засобами, стіни прикрашали сімейні портрети.

Фото 1939 року

Симетрично на протилежній стороні дому були великий салон та менші салонні кімнати, а в них античні меблі, картини та слуцький пояс. На поверсі знаходилися ще дві кімнати для батьків, дітей, служниці, туалет та ванна. Постійно у дворі проживало три або чотири  слуги.

У фільварку поблизу двора містилися господарські приміщення, а саме:
конюшні для 10 верхових коней та екіпажів, гаражі, де  стояли брички, сани та придбаний перед війною автомобіль, конюшні для робочих коней, хліви для корів та телят.
Конюшні та хліви були муровані з каменю, вкриті гонтом. Там використовувався насос для поїння звірят.
В кузні працював коваль на потреби двору та села.  Клуня та склад також були побудовані з каменю та криті гонтом.
На території фільварку знаходилася пасіка з багатьома вуликами, склярня огрівана гноєм, а при річці пташинний двір, хижка для курей, качок, гусей та вівчарня, дальше склад на кукурудзу та тютюн.

На річці стояв водний млин, який працював на потреби фільварку та села.
При фільварку знаходився мурований одноповерховий будинок з багатьома кімнатами, в якому проживав управитль зі своєю сім’єю. Всі будинки були в доброму стані, здатні для проживання та ужитку. У фільварку  виробляли також мед, овочі та фрукти, частина яких призначалася дла експорту через морський порт в м. Гдиня.

Фільварок розміщувався на тому місці, де зараз знаходиться вулиця Піддвірна.