Таємниця 84. Загублені могили

Не лякайтеся осівчани, ви ходити по кістках, як не страшно це чути для християн та й будь-кого, бо в нашому краї прийнято, що небіжчик, не важливо свій чи москаль, (але ж людина) має бути достойно захоронений. Проте в час воєнних дій нема багато часу на церемонії. Закопали, поставили якусь деревину з написом, а вона з часом пропала. Мешканці, що повернулися з евакуації в своє село не завжди могли знати, де радянські поховали своїх.

В іменному списку втрат офіцерського складу 155 стрілкової дивізії з  17 по 27 квітня 1944 р. вказано, що 100 метрів на захід від теперешньої Греко-католицької церкви був захоронений 20-річний  лейтенант, москвич, командир взводу автоматчиків 786 стрілкового полку Коротєєв Микола Павлович.

Див номер 7

 Його останки на початку 1950-тих років перезахоронили в Бучацькій братській могилі. Зараз там знаходиться пам'ятна могила Українським Січовим стрільцям.

У 1943 р лейтенант був нагороджений Орденом Червоної Зірки.

16 квітня, в  день коли був важко поранений Каширін М.Т. загинув 23-річний Зозуля Федір Іванович родом з Ніжина.

 Куля наздогнала його в панському саду, де його і поховали. Проте  могила  лейтенанта Зозулі Ф.І. на місці колишнього  саду Ценських в  Осівцях не збереглася.

Див. номер 9

Слід читати" Зозуля"

Пам'ятаються з дитинства розповіді, що в післявоєнний час  в результаті якихось будівельних робіт були  знайдені останки солдата на пагорбі  саме там, де раніше був панський сад. Біля небіжчика не було виявлено опізнавальних знаків.  Можливо це і були останки Зозулі Ф.І., бо його ім'я не вказується в списку захоронених в Бучачі.
Ще одна цікава річ Ковалевич не одинико лежав у могилі під обеліском біля мосту. Разом з ним (або поряд) був похований Федоров Микола Федорович - лейтенант, командир мінометного взводу 786 сп. 19-річний чуваш.

Див. номер 4

В шкільні роки Ковалевичем нам всі вуха прожужали, а про Федорова М Ф. ні слова. Він також не числиться серед захоронених в Бучацькій братській могилі.
 Із первинного поховання з Осівець перезахоронили в Бучачі останки Тонконога Петра Петровича-сержанта, командира взводу 786 сп із Полтавської області. Його в час загибелі поховали на сільському кладовищі, тому збереглася могила і пам'ять про солдата.

Див. номер 11

Списки перезахоронених воїнів у Братській могилі в м. Бучач.

Див. номер 1286

У Журналі бойових дій 606 сп 317 сд серед загиблих згадується командир 2 сб капітан Клеванський Роман Ісаєвич, який був з Осівець перезахоронений в Бучачі.

Нагороджено посмертно

У Журналі бойових дій 74 ск відзначино дії командира 2 батальйону 306 ап 155 сд Самсики Петра Олександровича, який загинув разом із усім складом своєї батареї, але не відступив ні на крок. Солдат був похований в с. Осівці і перезахоронений в м.Бучач.

2 рядок

Нагороджено Самсику  П.А посмертно.

Братська могила в Бучачі формувалася в 1952-1953 рр., в неї звозили останки радянських солдат на перезаховання з усіх сіл Бучацького району.

Звичайно майже за 10 років загубилося не одне захоронення.
Наприклад, у Журналі 374 всап вказується, що у с.Осівці 16.04 загинув Глотов-гвардії лейтенант. В списки загиблих він не внесений. Його прізвище також не значиться серед захоронених в Братській могилі в м. Бучач. Де покоїться загиблий невідомо.
     В результаті із тих, про кого йшла мова, троє не мають могили Федоров М.Ф, Зозуля Ф.І та Глотов. Насправді, це далеко не всі. За вулицею Гора в полі є ще й ціле кладовище німецьких солдат, але про нього пам'ятають лише старожили, бо ніщо уже не нагадує на цьому місці про захоронення. Аналогічно з австрійськими вояками І світової війни. А Осівці з давніх давен були значним стратегічним пунктом. Ні одна серйозна війне не проходила мимо села. Якщо брати із глибини віків, то скільки забутих безіменних воїнів лежить в осівецькій землі?

Таємниця 83. Гвардії полковник Каширін Михайло Тимофійович

Осівці відіграли фатальну роль в біографії Каширіна Михайла Тимофійовича.  Гвардії полковник 374 гвардійського важкого самохідного артилерійського полку був важко поранений 16 квітня 1944 р. під час бою. Така дивна і незрозуміла річ лейтинанта Ковалевича В.І. радянська ідеологія увіковічнила, а про полковника забула. Як так могло статися? Уславлена соціалістична рівність? Хто вчинив подвиг, той герой незалежно від звання і рангу? Можливо. А, насправді, з людським життям Сатрап із Москви  не рахувався ніколи. Незамінних людей нема. Яка різниця полковник чи лейтинант?  Стільки народу згинуло у війні, що всіх, як не старалась радянська статистика та героїка, вшанувати було неможливо. Так сталося з  Каширіним М.Т. гвардії полковником 374 гвардійського важкого самохідного артилерійського полку, який із своїм полком прибув в Осівці 15 квітня на допомогу 155 стрілецькій дивізії.

 Командиром полку він був призначений 12 липня 1943 р. Народився Каширін М.Т. у Північно-Кавказькому краї в м. Новоросіцску 28 липня 1907 р. Військову службу розпочав у 1929 р. Військовий був  нагороджений Орденом Червоного прапора 8 липня 1943 р., Орденом Александра Невського 5 грудня 1943 р. та Орденом Великої Вітчизняної війни 29 квітня уже посмертно, хоча наказ про це був виданий ще 13 березня.

 16 квітня важко пораненого командира вивезли з поля бою на самохідній установці. На наступний день полк продовжив свій шлях у напрямку на Теребовлю. В дорозі 17 квітня важкопоранений полковник помер. Його поховали 18 квітня у с. Ласківці в помісті колишнього польського власника села шляхтича Івана Громіцького. Доречі, велике спасибі учням місцевої школи та вчителям Кулик М.М. і Предко Г.М. за презентацію про пам'ятки села. Дуже пригодилася, бо, як це часто буває, в писемних джерелах прізвище власника помістя було перекручено, як і назву села - в іншому джерелі.

В Журналі спогадів учасників бойових дій 374 гвардійського важкого самохідного артилерійського полку прізвище читається явно не " Громницький".

А в списку втрат 374 гв тсап не виразно записано назву села. Це привело до того на сайті pamyat-naroda.ru. вказано "с. Засковцы" як місце захоронення полковника.

 Чи могла б дружина полковника Ніна Георгіївна, користуючись цими даними відвідати могилу свого чоловіка?

В іншому документі вказано, що він не перезахоронений в Братській могилі м. Буданів, як більшість  радянських солдат, що загинули в боях на території Теребовлянського району.

Братська могила в с. Буданів.

В Ласківцях пам'ятника Каширіну М.Т. не встановлено. В селі, правда, є Меморіальний комплекс радянським воїнам, але він присвячений односельчанам.

Цікаво, де зараз знаходяться останки гвардії підполковника Каширіна М.Т.?

Таємниця 82. Меморіальна дошка А.Д.Дюженкову

Хто це такий? Герой, не герой, але для нашого дослідження цікавий тим, що " наслідив" в Осівцях. На його честь в 1983 р. ? на вулиці Гора, неподалік від якої точилися запеклі бої  під час радянсько-німецької війни у квітні 1944 р. встановлено меморіальну дошку ще за життя. Чим заслужив? Радянська пропаганда та створення міфу про "визволителів"  українського народу із  гітлерівської окупації.
А.Д. Дюженков служив у 299 мінометному полку, який у квітні 1944 р. на території с.Осівець брав участь у жорстоких боях з гітлерівськими  військами.

 Як парторг батареї він вів щоденник бойових дій та пересування його військової одиниці,  завдяки чому зібрав інформацію, на основі якої написав книгу видану у 1983 р. " От Перми до Праги: Записки парторга".

Книга, звичайно, наскрізь просякнута  ідеалізацією подвигів  радянського солдата, але вона одна із тих небагатьох джерел, де згадуються  Осівці.
Та не згадати їх було неможливо, оскільки тут по р.Стрипі проходила лінія радянсько-німецького фронту. Під час боїв село буквально було стерто з лиця землі. Населення, правда, евакуювали. Обидві сторони понесли великі втрати.

Німецькі війська відступили на зх. берег Стрипи і зайняли позиції в лісі. Відступаючи підірвали міст. Якраз роботи по відновленню переправи описує А.Дюженков у розділі " Осівці".

Автор не посоромився описати мародерство радянських солдат в Осівцях, прикрасивши його гумором та ніби-то доброзичливим ставленням місцевого населення. Можливо бабуся і залишилася живою пожертвувавши останньою куркою.

Старожилів  свідчать, що насправді осівчанам було не до сміху від радянського мародерства з розбоєм, були випадкиі розстрілів мирного населення.
Андрій Дутка мав пасіку. Одного дня він на ній застав радянського бійця за дуже цікавим заняттям. Молодий червоноармієць великими каменюками розбивав вулики.
- Що ти робиш?- звернувся до нього Андрій.-Якщо хочеш меду я наберу тобі скільки скажеш.
У відповідь отримав автоматну чергу в живіт.
- Мы тут теперь хозяева,-заявив радянський "визволитель"
Андрій помирав два дні, важко мучився від ран.
Залишив неповнолітніх дітей у важкі часи рости без батька.
Розповіла дочка Андрiя Дерецька Юстина Андріївна

Зведена радянськими солдатами переправа була знищена після першого ж бою самими будівельниками, щоб перешкодити контратаці німецьких військ.

Проте бої врешті  закінчилися  для німецьких частин поразкою і 299  мінометний полк направився в сторону Буданова.

Отак, коротко... Трохи призабув до 1983 р.
До речі, у 1982 р. він відвідав Осівці, про що також написав у своїй книзі. Начальство колгоспу  ім. М.Горького на чолі з головою В.І.Болячком більше ніж старанно готувалося зустріти шановного гостя.
На той час А. Д. Дюженков сам очолював один із машинобудівних заводів Московського раднаргоспу.

Спочатку у клубі села для гостей було влаштовано концерт  із виступами ветеранів та спогадами про бої в с.Осівці, а після-пишний бенкет.  Колишньому парторгу не міг не сподобатися прийом, який йому організували небагаточислені комуністи села з управляючої  верхівки, але старше покоління, не зважаючи на те, що звучало зі сцени Осівецького клубу, прикрашене радянською романтикою-основним ідеологічним харчем для підростаючого покоління, знало правду і сприймало це помпезне дійство стримано.
Перед А. Д. Дюженковим уже постав пейзаж відбудованого села Осівці після воєнних руйнувань. Природа залікувала рани війни і бойові окопи важко було відшукати. Осівці уже майже сорок років жили  мирним життям.

Таємниця 81. Бюро гідрографічне і його дослідження в Осівцях

Потреба догляду за ріками, проведення  робіт, з метою запобігання їх розливу, використання рік як шляхів сполучення,  водне будівництво та т.п. привело до потреби розвитку гідротехнічного та гідрографічного напрямків науки в Австро-Угорській імперії і потреби створення відповідних державних  служб контролю. З 1879 р. ці питання між іншими вирішувало Міліораційне бюро, а з 1883 р. при Міністерстві Внутрішніх Справ почало діяти Гідрографічне бюро -  науково-дослідницька  організація, яка займалася вивченням рік та організацією річних робіт, а  в  1895 р. у Львові було створено крайове відділення цього бюро.
На цей час відповідні фахівці уже були підготовлені для роботи в даних структурах та здійснення потрібних гідрографічних досліджень і розробки проектів. Такі кадри проходили підготовку в   Технічні академіх з німецькою мовою викладання, яка  в 1877 р була перетворена в Політехнічну школу з польською мовою викладання. При  Львівському політехнічним університеті з 1864 р. діяло Львівське політехнічне товариство (спочатку під назвою Технічне товариство), а при ньому  з 1893 р. працювала Гідрографічна секція. Обидві організації публікували спільний технічний журнал " Czasopismo".

 П.- В. Ясківський працював в Осівцях  від крайового відділу Гідрографічного бюро з центром у Львові.
При Міністерстві внутрішніх справ постало ряд Департаментів, які займалися  гідротехнічними  та гідрографічними питаннями: регуляцією рік, водним будівництвом - Департамент 8 д,  а гідрографічними справами - Департамент 8 е, заснований також у  1911р.
Проте всі ці структури, зрозуміло, припинили свої існування з розпадом Австро-Угорщини. Після І світової війни карта світу змінилася: Австро - Угорщина зникла, а Польща відновила свою незалежність, прихопивши собі за одно Галичину, що до війни знаходилася у складі Австро - Угорщини. Відповідно були створені власне польські  організації водних справ. Уже через рік після проголошення утворення Другої Речі Посполитої в 1919 р. постало Міністерство громадських робіт. Саме під його егідою продовжувало діяти Товариство Політехнічне у Львові й Державна Гідрологічна служба заснована у тому ж 1919 р. З 1932 р. ці дві  організації відійшли під контроль Міністерства внутрішніх справ. Один із філіалів крайової Гідрологічної служби знаходилася в м.Чортків.

Завдяки діяльності цих гідрологічних служб Австро-Угорщини та Польщі збереглися цінні дані про гідрографію р. Стрипи та гідротехнічні характеристики осівецького млина 1913 р. часів графа А. Потоцького та  станом на 1926 рік, коли млин став власністю графа В. Ценського.

Таємниця 80. Роль Петра Владислава Яцковського в дослідженні гідрографії с.Осівці

Петро Владислав Яцковський - польський інженер.

Д

Закінчив гімназію єзуїтів в м.Хирові (зараз Старосамбірського району Львівської області),

 а після неї - Політехнічний університет у Львові.

 З отриманням диплому був  прийнятий до Намісництва бюро географічного.  Працював при замірах Дністра, Вісли, а в 1913 р. річки Стрипи, зокрема описав технічні характеристики осівецького млина графа Александра Потоцького та обрахував водозбір річки Стрипи, кількість води, її силу та визначив небезпеки великої води в районі млина. У цей час Осівці ще були у складі Австро-Угорської імперії.

Дослідник брав участь в розробці  проекту першого торгового порту в Надбережжю разом з інженером Людвіком Регіцем, надалі був інспектором цієї будови разом з професором Максимільяном Матакевічем- відомим гідрологом та викладачем Політехніки у Львові.

М.Матакевич

Інженер керував Секцією дослідження  берегів східно-галицьких рік, працював при будові Державних закладів м.
Ропи та в  м. Дрогобич. Війна застала його під час  контрольних робіт на  Дністрі в Станіславі (нині Івано- Франківськ), звідки виїхав до Бєлська і там заснував автомобільний відділ, де відбувалося навчання цивільних  водіїв. Призначений у відділ  відбудови він був делегатом  у Швейцарії для закупів машин і одночасно виконував функції керівника відбудови Золочівського повіту. На пенсії займався розробкою створення ізоляційних очеретяних плит ? і провадив земельне вимірювальне бюро   цивільного інженера у Львові на вул. Св. Софії 30.
Гідрографічними дослідженнями П.-В. Яцковського при повторному огляді млина у грудні 1926 р. користувалися дослідники Гідрографічної служби Польщі для порівняльного аналізу.  У "Звіті " 1926   р. містяться посилання на дані досліджень Ясковського у 1913 р. та порівняння його замірів з новими.
Дослідження П.-В. Яцковського є чудовим матеріалом для аналізу змін в річищі Стрипи та екологічних  прогнозів для річки на майбутнє.

Таємниця 79. Коли був зведений Осівецький млин?

Млини - неодмінні символи землеробської культури. Їх почали зводити в Україні  з ХIV ст.  Перша письмова згадка про млин в с.Осівці за документами ДАТО відноситься до 1913 р, але побудований, звичайно,  був набагато раніше.
Дослідження млина та русла р. Стрипи здійснювало Гідрографічне бюро, а заміри робив Петро Владислав Яцковський.
Млин був гребляний підсубійний  з підливним (нижньобійним) водяним колесом, де вода подавалася до нижньої частини.  Гребля у відмінному стані збереглася до нашого часу.
Друга згадка відноситься до 1914 р. Російська окупаційна влада в цей час здійснювала перепис майна окупованих територій новоутвореного Галицько-Буковинського генерал- губернаторства. В перелік майна осівецького графа Александра Потоцького було внесено млин. Він чудово зберігся після І світової війни і наступний його опис був здійснений працівниками Гідрографічної служби Польщі в 1926 р. У " Технічному звіті", датованому  цим роком власником млина уже вказаний " ясновельможний пан Вітольд граф Ценський". Очевидно, огляд млина відбувся у рік прийняття Осівець у своє володіння Вітольдом Ценським.
Відповідно до даних Гідрографічного товариства млин був оснащений  турбіною  силою 40 Н.

Запруда ( плотина) перегороджувала один рукав річки в районі Кемпи (назва території між двома рукавами Стрипи, що означає " острів"), де два рукави Стрипи сходилися в одне русло. Дамба була побудована з каменю на відстані 370 м від будинку млина. Гребля довжиною 40 м піднімала рівень води в річці на 40 см.

Млинівка довжиною 337 м   широтою 8 м глибиною 1, 5 м провадила воду до до турбіни, а за 35 м перед турбіною на греблі проходив  кам'яний міст, яким осівчани користуються  до нині. Через шлюз надмір води направлявся до дальньої млинівки.

За даними Гідрографічного бюро станом на 1913 р. водозбір р.Стрипи становив 1.100 км.кв. за обрахунками гідрографа П.В. Яцковського. Найвища вода (катастрофічна) становила 152 м. куб.  за секунду. Велика вода бувала дуже рідко, в час танення снігу, тоді річка незначно виходила із берегів і заливала прибережні луки, але цей стан тривав недовго. Стрипа поверталася в свої береги не завдаючи шкоди угіддям селян.

Ширина ріки в районі млина становила на той час 40 м , а правий берег підносився  на 2 метри вище від корони плотини.
Цікаво порівняти сучасні гідрографічні характеристики р.Стрипи. Візуально можна сказати спираючись на дані 1913 р. та 1926 р., а також довіряючи пам'яті старожилів села, що річка стала мілкішою та поступово замулюється. Не стало уже і млина.
В 1952 р. в радянські часи його споруда була облаштована під електростанцію. У 70- 80 р. вона уже не діяла, але кам'яна будова млина, хоча в розореному вигляді, проте збереглася і стала улюбленим місцем ігор місцевої дітвори.
В часи незалежної України тут знову відновлено електростанцію, що перебуває у приватній власності.