Таємниця 98. Динаміка чисельності населення

На час першої писемної згадки про село станом на 1421 рік (до речі, 14 липня цього року 2021, ювілейний рік цієї дати-600 років) кількість населення невідома. 

В люстраційних матеріалах ХVст. і ХVІ також не вказано чисельність населення. Відповідно до люстрації 1578 року село було звільнене від податків, оскільки людей в ньому майже не залишилося через татарський наліт у 1575 році. Польський шляхтич Адам Ієронім Сенявський у своєму листі польному гетьману Станіславу Жолкевському у 1618 році повідомляє, що Осівці поряд з іншими селами зруйновані набігом буджацькоі орди, на чолі з Кантимуром-засновником цієї орди на прозвище «Кривавий меч»-нащадком золотоординського темника та засновника ногайської орди Едигея (1345—1419 рр.).Як багато інших сіл Галичини Осівці понесли матеріальні і людські втрати під час Національно- Визвольної війни Б.Хмельницького 1648-1657 роки, хоча безпосередньо козацькі війська не проходили через село. Біди періоду Руїни 1657-1687 рр. також не оминули село, бої проходили  безпосередньо на територіі села. Зокрема, за повідомленням Кунзика, під час польсько-турецької війни у 1772 році був знищений оборонний замок на горі Бручевиця.  В  книзі "Kronika klęsk elementarnych w Polsce i w krajach sąsiednich w latach 1648-1696." T. 1. Namaczyńska St. вказує,  що Червона Русь зазнала великого спустошення внаслідок Хмельниччини і наводить більше ста документально підтверджених випадків пошестей, неврожаїв та голоду на цій території, що значною мірою впливало на чисельність населення.

Проте село, як не опалима купина, знову і знову відновлювалося, сюди, як магнітом тягнуло людей. Марія-Терезія та Йосип ІІ сприяли німецькій колонізації Галичини. Окремі представники цієї нації поселилися також і в Осівцях. Очевидно, ще з тих часів до початку ІІ світової війни біля села Осівці існував хутір  Гупало, який в територіально-адміністративному відношенні належав до Осівець. Господарюванням на цьому хуторі займалася німецька сім’я Рупертів. За повідомленням Єви Ценськоі німці тримали каменоломню в на горі Бручевиця, в її часи лісником був німець Фрей.  

Точна статистика щодо кількості населення села почала чим далі, тим регулярніше вестися в австрійські часи. За даними  Йосифінськоі метрики 1787-1788 рр. в селі налічувалося  1772 посідачів землі, а за Францисканською метрикою 1821 року - 2056 землевласників, які підлягали оподаткуванню. 

З 1836 року маємо уже досить детальні цифри кількості населення в селі Осівці зафіксовані у Шематизмах та Реєстрах Австійської (Австро-Угорської) імперії та Другої Речі Посполитої. 

Про кількість євреїв у селі можна отримати дані із деяких Шематизмів та найраніші дані із праці  Spis żydów i karaitów ziemi halickiej i powiatów trembowelskiego i kołomyjskiego w r. 1765 Bałaban, Majer- 1909 

ТАБЛИЦЯ

Рік		Кількість наслення	Джерело	Примітки
1469		-	«Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. Т.VIII. Cz. 2 s. 45( в додатку)	Податок 30 марок. Назва села записана «Wythowicze».
1578		-	«Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. Т.VIII. Cz. 2 s. 88	Село знищене татарами і звільнене від податку. Назва села записана  «Hucsowcze»
1617 і 1618		-	Polski Słownik Biograficzny. T. XXXVII/1, zeszyt 152. Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego, 1996. s. 101	Село знищене буджацькою ордою на чолі з Кантимуром(?-1637 рр.)після Битви під Оринином 1618 р.
1765		-	Ваłaban, Majer (1877-1942). Spis żydów i karaitów ziemi halickiej i trembowelskiego i kołomyjskiego w r. Kraków : Akademia Umiejętności, 1909.s.21	Вказано тільки кількість євреїв: 10 + (1) в дужках – діти до 1 року.
1787-1788		1772	Йосифінська метрика	Посідачів грунту
1821		2056	Францисканська метрика	Посідачів грунту, власників землі
1836		872	Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1836 s. 277	“Ossowce”
1840		962	s. 208
1841		1006/420/15	Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл., с.608 (за даними Володимира Кубійовича)
1842		-	Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini  1842.- s.196	Статистика про кількість  населення опущена
1843		1036	s. 196
1844		935	s. 193
1845		1055	s. 193
1848		1103	s. 196
1850		1116	s. 205
1851		1125	s. 175
1855		1179	s. 175
1856		1183	s. 178
1857		1286	s. 177
1857		1378	Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w Królestwie Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem.Lwów. Biblioteka Kórnicka-1868 с.150
1858		1286	Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1858.- s. 177	“Osowce”
1859		1158	s. 165
1860 -ті роки		-	http://www.ormianie.pl/files/drzewa_gen/abgarowicz/aqwg04.htm#110	Вірменська сім’я Абгаровичів (5 чоловік).
1862		1159	Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1862.- s. 188	“Ossowce (Оссовцъ)”
1864		1176	s. 188
1865		1143	s. 188
1866		1139	s. 188
1867		1110	s. 188
1868		1112	s. 149
1871		1167	s. 152
1872		1148	s. 152
1872
1874		1121	s. 152
1875		1131	s. 154
1876		1103	s. 156-157	Парох Амвросій Крушельницький
1877		1131	с.156-157	Парох Амвросій Крушельницький
1878		1008	с.156-158	Парох Амвросій Крушельницький
1880		1081	s. 156-157
1880		1131/329/-	Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 7, Warszawa : nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880-1914 s.658	Школа етатова 1 - клас
1880		1192/429/15	Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл., с.608 (за даними Володимира Кубійовича)
1881		1120	Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1881 s. 157
1882		1126	s. 156	“ Осовцъ (Ossowce )”
1883		1152	s. 290
1886		1150	Шематизмъ всего клира греко-католической епархіи Станіславовской на рокъ Божій 1886 с. 100	“Осовцъ”
1888		1150	с. 301	Почала діяти етатова (державна) школа 1 клас
1890		1500	с. 277-278	Церква метрики має від 1786 р.
1895		1185/479/50	с. 157	Вказано кількість  українців, латинників, євреїв. Вперше вказаноі патронами села «Наслідники Ігнатія Цивінського»
1897		1305/360/50	с. 160
1897		1591	Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w Królestwie Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem.Lwów. Biblioteka Kórnicka-1897	Марія Ценська і Олена Потоцька
1898		1325/-/-	Шематизмъ всего клира греко-католической епархіи Станісиславовской на рокъ Божій  1898.- с. 161
1899		1320/350/50	с. 161
1900		1322/355/57	с. 160
1900		1538/428/52/1	Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл., с.608 (за даними Володимира Кубійовича)
1901		1352/350/57	Шематизмъ всего клира греко-католической епархіи Станісиславовской на рокъ Божій 1901 с. 164	Вперше вказано хутір Гупало в адміністративно-територіальній приналежності до Осівець
1902		1400/365/60	с. 175
1903		1406/367/61	с. 181
1904	1411/370/57		с. 181
1904	2018		Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami [...] w Królestwie Galicyi, Wielkim Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowińskiem z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju.- Lwow/ 1904  - s 125
1905	1462/375/59		Шематизмъ всего клира греко-католической епархіи Станіславовской на рокъ Божій 1901 с. 181
1906	1467/380/60		с. 221	Школа 1-класова етатова з польською мовою викладання. Каса позичкова громадська под управою уряду громадського. Читальня ім. св. Володимира, головва парох. Братство церковне звичайне без статутів
1907	1476/382/63		с. 227	Служебниця латинського обряду  “зъ Прусъ”
1909	1542/390/70		с. 163-164	Школо 1-кл. етатов аз 2 вчителями. Польська мова викладання. Братство тверезости на статутах. Служебниця латинського обряду  “зъ Прусъ” на двірській хаті.   “Оссовцъ”
1910	1525/390/78		с. 265
1911	1528/396/-		с. 254	Читальня ім.св. Володимира більше не згадується.
1912	1615/400/-		с. 256	Вперше згадано Олену Потоцьку, як патрона села
1912	1617/406/45		Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл., с.608 (за даними Володимира Кубійовича)
1913	1633/400/-		Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станіславівської на рік Божий 1913 с. 256	Школа етатова 2- класи з 3 вчителями. Комісар в справах шкільних парох Вікентій Кузик. Вперше записано назву села через «і» - «Осівці»
1914	1630/400/-		с. 256	«Оссівці»
1914	2179		Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami w Królestwie Galicyi, Wielkiem Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowińskiem z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju. Lwow.-1914 r.- с.119-120	Всниками вказані Александер Потоцький та Марія Ценська
1921	1839		Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej: Opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych: Т. IX: Województwo Wołyńskie / Główny Urząd Statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej. – Warszawa, 1923. – 100 s.	Будинків -345+2 Чоловіків-828 Жінок- 1011 Римо -католиків- 391 Греко-католиків-1390 Юдеїв-58 Поляків-553 Русинів-1268 Евреів-18
1921	350 мешкальних хат		Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл., с.608 (за даними Володимира Кубійовича)
1925	1700/400/30		Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станіславівської на рік Божий 1925   с. 256	Вперше згадано Вітольда Ценського як патрона села. Парох Володимир Гнатів 1891 р.н.
1927	1700/400/30		с. 124	Братство церковне звичайне тверезости Апостольства молитви
1929	1710/400/30		с. 147	Школа етатова 3- класи, утраквістична
1930	1610/370/70		с. 157
1931	1600/370/30		с. 156
1931	408 мешкальних хат		Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл., с.608 (за даними Володимира Кубійовича)
1932	1600/-/-		Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станіславівської на рік Божий 1932
1935	1640/350/45		с. 170
1937	1500/-/-		с. 350	“Оссовцъ”
1938	1600|350|30		с. 172-173	Щкола 4-класи утраквістична. Братсво церковне звичайне тверезости і Апостольства Молитви- 400 членів. «Осівці»
1939	1670/430/40		Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл., с.608 (за даними Володимира Кубійовича)
1989	1120		Дані Державноі служби статистики України	516 чоловіків і 604 жінки
2001	1018		Вікіпедія
2011	974		Термопедія

Як видно з таблиці частка поляків незначно зросла за рахунок польського осадництва в 20-30 рр. ХХ ст., яке заохочувалося за допомогою парцеляціі.

В першій половині буремного ХХ ст. кількість українців зменшилася через втрати в часи І світової війни: тут проходив фронт, також добровольці служили в рядах УСС. Після війни українці села брали участь у національно-визвольних змагання, зокрема воювали в лавах УГА. Крім того активно проходила імміграція українського населення в США та Канаду.

Значні людські втрати зазнало село в часи ІІ світової війни. Кількість поляків була зведена до нуля частково через радянську депортацію  в Казахстан 1940 р., переселення в Польщу у 1947 р. і в результаті українсько-польського протистояння. 

Євреї повністю зникли із села через Голокост, організований німецькими загарбниками.

Кількість українців також зменшилася: одні гинули на радянський фронтах радянсько-німецької війни, інші-в лавах УПА, молодь відправляли в Німеччину на примусові роботи (остарбайтери). Після закінчення ІІ світової війни розпочалися радянські репресії, в результаті яких  патріотично налаштованих українців депортували в Сибір  (операція «Захід»), у 1947 р. людські життя косила епідемія тифу.

У 50-60 роки ХХ ст. населення села поступово відновлювалося, проте в 60-70 рр ХХ ст. з процесом урбанізаціі почався масовий відтік молоді із села у місто. 

У часи незалежної України в умовах глобалізації населення села роз'їжджається по країнах світу у пошуках кращої долі. На даний час мешканці села працюють в Італії, Англії, Польщі, США. Проте, в зв’язку з відновленням діяльності молочно-тваринницької ферми, в село переселяються люди з інших місцевостей, що тут працюють. Для них керівництво  агрофірми купляє будинки і навіть побудували гуртожиток, але молодь Осівець не пов’язує своє майбутнє з селом. Цим пояснюється стійка тенденція до зниження кількості населення в селі.

Таємниця 97. Вірменська родина в Осівцях

ФРАНЦІЩЕК Вінцент Абгарович 1823 р.н. одружився із Соломією Присецькою, а через декілька років переселився в село Осівці для адміністрування маєтків сім’і Цивінських. Перша згадка про представників  роду Абгаровичів зафіксована у метричних книгах 1722 р., де згадується Абгар - син Солтана 1687 р.н. Запис  зроблений в зв’язку із його одруженням з Рипсемою Кіркорович.

Батько Францішика - Грегор Теодор Абгарович (одружений з Францискою Жеромською) працював лікарем у Станіславі. У сім’ї Грегора було ще троє дочок, син Йосип також практикував як лікар, а Францішек присвятив себе сільському господарству. Оренда земель була характерною для багатьох поколінь цього роду. 

У Францішека і Соломії народилося троє дітей. Його старший син Каєтан Абгар Солтан, з’явився  на світ в Черньові у 1856 р., а другий син Людвік народився уже в Осівцях 28 липня 1860 р.(61 р.). Була ще молодша донька Анна (1861-1863- 1939рр.), яка вийшла заміж за Яна Кароля Вільчевського десь в 1885 р. У шлюбі мала семеро дітей.

                    Анна Абгарович - Вільчевська

                           Кароль Вільчевський

Рід полонізованих вірменів з Осівець вніс вагомий вклад у розвиток науки, культури і політики. До сьогодні деякі представники цього роду є досить впливовими особами в політичному житті.                                                                                                                                                                                 Старший син Францішека  КАЄТАН став відомим прозаїком та журналістом.

                          Каєтан Абгарович

Він дебютував у пресі як прозаїк у 1889 р., крім того був співзасновником (1901 р.) і деякий час головним редактором газети « Przedświt», що видавалась у Львові, керував міською літературною секцією. Письменник співпрацював з іншими львівськими, краківськими та варшавськими журналами: " Słowowski ", "Gazeta Lwowska", " Czas ", " Nowa Reforma ", " Tygodnik Ilustrowany ". Твори Каєтана були сповнені романтикою пригод, тому користувалися популярністю серед його сучасників. Оповідання, новели та повісті Абгаровича найчастіше зосереджувались на житті подільської знаті: показували молодих землевласників, які вели пишне соціальне та емоційне життя. У його творах нема нічого надуманого, наскільки простим було життя подільського шляхтича, настільки простими і чесними були його розповіді, приправлені шляхетним гумором. Каєтан цікавився життям русинів і сприяв популяризації  гуцульської культури в Польщі. Його найвідоміші твори «Кlub nietoperzy» в 2 томах(перший том виданий в 1892 р.), “Polubowna ugoda”(1894), збірка новел «Z wiejskiego dworu» (1895), a  також збірники історично-релігійних оповідань та нарисів: «Z carskiej imperii» (1892), «Rusini» (1893), «Widziane i odczute» (1904). У 1901 в редагованому ним журналі „Przedświtu” він помістив новелу «Za kamień chlebem” і повість «Rywale» (nr 35 n). Останні своі твори митець надрукував „Tygodniku Il.”: у червні 1909 r. «Trochę za późno» (nr 35) i в «Nowej Reformie” «Śmierć Emira» (nr 358). Про свою прихильність до угоди з русинами в рамках політики «Нова ера» 1890-1894 рр. оголосив в  „Przeglądzie Polskim” в 1892 р. Оскільки з юності цей шляхтич займався орендою земель та адмініструванням маєтків, то писав  також статті на економічні теми і друкував їх в „Rolniku”. У 1875 р. він перервав університетське навчання у Львові, щоб допомогти матері в оренді села  Олексинці. 28 квітня 1896 року він одружився на Софіі Лукасевичівні та взяв в оренду маєток Дубієнків в Бучацькому повіті, де він жив до 1908 р. та займався розведенням коней. При цьому він продовжував писати та багато читав, захоплювався творами Лермонтова та Толстого, серед польських письменників  особливо цінував Г. Сенкевича, з яким листувався, також знав Гавалевича та i Wł. Bełzę.(Polish Biographical Dictionary. T. 1. Kraków: 1935, s. 4–5. Retrieved 14 February 2012)

В некрологах його характеризували як письменника, що зайняв почесне місце в літературі.

Новини Illustrowane ". 33, стор. 9-10, 14 серпня 1909 р.

Зокрема, його особистість колоритно описана у статті  "Nieśmiertelni. Fotografie literatów lwowskich:Kajetan Abgarowicz": Каєтан Абгарович: "Незважаючи на типове вірменське ім’я та прізвище, в ньому важко знайти якісь ознаки приналежності до цього народу: короткий, круглий, подібний до подільської картоплі, пухкий, рум’яний шатен із шляхетними вусами, завитими догори - він більше схожий на гречкосія з комедії Пшибильського. Говорить голосно, розложисто і безцеремонно, з сильним русинським акцентом. В його присутності відчуваєш класичну атмосферу життя галицького дідича у полотняному кожусі  і солом'яному капелюсі, де економ з надміру любові грабує свого "ясного пана", а орендарі закладають основи для баронського титулу своїх онуків. Каєтан - типічний подільський шляхтич, але від решти людей такого ґатунку відрізняється тим, що, окрім повітового містечка його цікавить ще інше - літературне-місто Львів. Він приїжджає сюди - за винятком гоночного сезону - майже щоквартально, зупиняється у шляхетському готелі Жоржа на Марійській площі, скуповує у великій кількості каву, цукор, вино, тканину для суконь, відвідує магазини і, нарешті, зустрічається із своім видавцем, через якого майже щороку випускає хоча б один роман під псевдонімом «Абгар Солтан» («Мирова угода», «Біля мисливського вогнища», «Міс Сікерчанка», «Клуб кажанів» та інші) виключно про життя шляхетне. Він є палким ковбоєм  і прекрасним знавцем коней. Якось пробував журналістику, але його широкій душі не вистачало простору в тісній кімнаті редакції, тому після шестимісячного нудного клепання вступних статей він повернувся до жнив та гри в карти при збанку горілки з місцевим парохом". Fotografie Kajetan_Abgarowicz   

                     

Його брат, ЛЮДОВІК, другий син Францішека Вінцента, той, що народився в селі Осівці (Тернопедія), закінчив гімназію імені Франца Йосифа І у Львові  в 1877 році

" Księga pamiątkowa półwiekowego jubileuszu Gimnazyum im. Franciszka Józefa I. we Lwowie : 1858-1908 рр. та працював оцінювачем Регіонального сільськогосподарського товариства в Станіславі, був інспектором по тваринництву. Він орендував маєтки  Велеснева та Каменній. Weleśniowie i Kamiennej. У шлюбі із Гермулією Станіславою Казимирою Глуховською у нього народилося 10 дітей: 6 дочок і 4 сини.

Із 10 дітей Людовіка слід в історії залишив ФРАНЦІШЕК КАЗИМИР ( 5 березня 1901 р. в Бучачі-1979 р.), який став професором Варшавського університету наук про життя, завідувачем кафедри тваринництва. Після закінчення чоловічоі гімназіі в Станіславі та сільськогосподарсько-лісового факультету Львівської  політехніки, Францішек з 1934 по 1939 роки був керівником Громадськоі сільськогосподарської школи в Ліскові. За сумлінну працю він у 1937 році  отримав нагороду- Срібний Хрест. 

З початком війни для продовження навчання шляхтич виїхав в Швейцарію, де захистив дисертацію, а після повернення в Польщу у 1945 році працював у Національному іституті сільського господарства. У 1951 році Францішек був призначений завідувачем кафедри розвитку тваринництва Варшавського університету наук про життя. У спадок сільськогосподарській науці залишилися його праці: «Вирощування кормових культур та зберігання кормів», «Як отримати хороший силос», «Кормова база», «Харчування худоби».                                                                             Зараз його син ЛУКАШ МАРІЯ Абгарович (1949 р.н.) є відомими політиком в Польщі, чиновником місцевого самоврядування. Він був депутатом Сейму 4-го і 5-го скликань (2001–2007),  та сенатором 7-го і 8-го скликань (2007–2015 ).

Лукаш Марія у 1967–1972 роках навчався на факультеті тваринництва у Варшавському університеті наук про життя. Після закінчення університету працював як тренер скакових коней (1975–1988), у 1988–1999 роках керував приватним підприємством «Warnet». З 1980 року долучився до діяльності профспілки «Солідарність», а з 1990-х - до  місцевого самоврядування. У 1997–2001 роках він став віце-президентом Польської торгово-промислової палати виробників послуг та ринку. На даний час є членом  Партії «Громадянська платформа» з 2001 року.  

     Цікаво, чи він знає, що його дідусь родом з Осівець?

Таємниця 96. Як Владислав Сікорський став знаменитим завдяки педагогу родом з Осівець

Юліан Зубчевський-педагог, письменник, громадський діяч, народився 17 лютого 1855 року в Осівцях в польській родині Теофіла Зубчевського. В сім’ї росло ще 5 дітей: Людвік, Казимир, Юстин, Ванда і Стефанія. Юліан поступив Технічну академію (пізніше Політехнічна школа) у Львові. Він успішно здав іспит з математики та фізики на отримання кваліфікації  вчителя реальних шкіл і розпочав свою педагогічну практику 10 листопада 1878 року: спочатку як стажер, а згодом працював помічником вчителя  реальних шкіл, жіночих та чоловічих семінарій у Львові - читав лекції з математики та фізики. Юліан склав професійний іспит 11 липня 1879 р., але ще довгенько йому прийшлося попрактикуватися поки 25 липня 1887 року він отримав посаду учителя на постійній основі.

Spis nauczycieli szkół średnich w Galicyi oraz polskiego gimnazyum w Cieszynie : na podstawie nadesłanych tabel konskrypcyjnych Henryk (1866-1933) 1909 r-s.3

5 серпня 1896 р. Юліана призначили директором: учительського училища в Тернополі (Тернопедія),

  Księga pamiątkowa Towarzystwa „Bratniej Pomocy” Słuchaczów Politechniki we Lwowie (wydana z powodu Zjazdu z dnia 12. lipca 1894 byłych słuchaczów Akademii technicznej, następnie Szkoły politechnicznej we Lwowie). Lwów: 1897, s. 284.

 Пізніше цого відправили керувати Педагогічним коледжем в Жешуві, а з 1899 р. Зубчевський Ю. очолив учительське училище у Львові. З цієї посади в середині 1903 року педагог був переведений на місце директора Центрального комітету чоловічої вчительської семінарії в Станіславові (помінявся місцями з проф. Яном Войцеховським). 

 Wiadomości osobiste. „Dziennik Urzędowy C. K. Rady Szkolnej Krajowej w Galicyi”. Nr 23, s. 334, 15 lipca 1903.

З вересня 1902 року Зубчевський Ю. отримує нове призначення  директором Імператорсько-королівської екзаменаційної комісії для викладачів загальноосвітніх та відомчих народних шкіл у Львові, а влітку 1903 року направлений працювати в Станіслав виконувати обов’язки директора Імператорсько-королівської екзаменаційної комісії для вчителів народних шкіл (також замінений Й. Войцеховським). 

Крім того Юліан вів активне громадське життя: був учасником місцевих педагогічних та наукових товариств, зокрема: чоловічого клубу Товариства народної школи у Станіславові (станом на 1904 р.) та членом Товариства сприяння польській науці. 

14 лютого 1904 р. з нагоди 25-ї річниці педагогічноі праці та творчості Юліана Зубчевського у Станіславі відбулася урочиста церемонія. Як повідомляє газета „Słowo Polskie”. Nr 85, s. 6, 19 lutego 1904 святкування почалося в церкві, а далі продовжилося у закладі, де в святково прикрашеному залі його вітали вчителі семінарії, делегації вчителів з інших шкіл, учні та колишні випускники. У своїх вітаннях вони характеризували пана Юліана Зубчевського як друга молоді та чудового колегу.  Юбіляр отримав безліч вітальних телеграм та листів з усіх куточків країни. Святкування прикрасив концерт, який відбувся в стінах учительської семінарії.

 У 1908 році освітянин був нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йосифа.

Юліан пішов на заслужений відпочинок у 1911 р.- подав у відставку за власним бажанням. За багаторічну сумлінну працю в справі підготовки вчителів педагог отримав подяку від Центральної шкільної ради Національної ради.

Wiadomości osobiste. „Dziennik Urzędowy C. K. Rady Szkolnej Krajowej w Galicyi”. Nr 2, s. 18, 26 stycznia 1910.

  На пенсії він повністю зосередився на творчості. Хоча пан Юліан викладав математику та фізику, він захоплювався ще й красним письменством та художньою літературою, цікавився політикою. У 1912 році вийшли друком його драми «Слуга Божий» на 8 дій та «Trudy życia» в 10 діях. Обидві праці написані у віршованій формі. Зубчевський Ю. продовжував писати і на педагогічні теми, так у 1918 р. було опубліковано його реферат «Szkoła powszechna: utopie, praktyka”. Ще раніше, у 1902 році світ побачила драма у прозі «Wpływ kobiety».

Юліан Зубчевський та його дружина Ольга (в дівоцтві Мареш) не мали власних дітей, проте вони допомогли багатьом своїм учням досягти успіхів у житті. 

Ольга Зубчевська

Пара удочерила двох дівчаток: Олену 1888 року народження і Яніну 1904 р.н. Крім того саме завдяки підтримці і опіці Юліана Зубчевського його учень із бідної сім'ї Владислав Сікорський зміг отримати достойну освіту і стати одним із найзначніших політичних діячів Польщі. У Жешовській семінарії, Юліан звернув увагу на здібного учня, який прийшов у школу у 1898 р. Батько хлопця помер 1885 році, коли йому було 4 роки. Матері приходилося важко  працювати, але все ж сім’я знаходилася у скрутному становищі. Директор взяв його до себе в квартиру як домочадця, підтримував хлопця  матеріально і морально. Коли Зубчевським прийшлося переїжджати до Львова в 1899 р. в зв’язку з новим призначенням Юліана, Сікорський не захотів розлучатися з сім’єю улюбленого педагога і відправився туди разом з ним. Після  переїзду до Львова хлопець  продовжив освіту в гімназії  ім. Франциска Юзефа.  У 1909 р. Олена - прийомна дочка Зубчевських та Владислав Сікорські одружилися. У них народилися донька Софія. Друга прийомна дочка Зубчевських Яніна стала дружиною майора Марцеліо Куші - вірного помічника та друга В. Сікорського.

Владислав Сікорський зробив стрімку кар’єру і став відомим у Польщі політиком і військовим діячем, дослужився до чину генерала, а з 1939 по 1943 року займав пост прем’єр-міністра Польщі в екзилі.

Владислав Сікорський

                          Софія  Сікорська

 Дружина Олена та улюблена дочка були його надійними помічниками, а  донька Софія супроводжувала батька як його секретар, перекладач та радник.

 

Олена Сікорська

30 вересня 1936 року вона  вийшла заміж за лейтенанта Станіслава Лесневського. З  початком Другої світової війни 7 вересня 1939 р. батько доручив Софії організувати рух Опору і ії  квартира у Варшаві стала використовуватися для коспіративних цілей, а з січня 1940 року вона як кур'єр відправилася до Франції. Згодом у Лондоні Сікорська очолила Жіночу допоміжну службу. За свою активну діяльність Софія Сікорська була нагороджена почесним орденом Польського Червоного Хреста «Кришталеве серце». 

Софія Сікорська-Лесневська

Її бурхлива політична діяльність обірвалася несподівано-Софія загинула в авіакатастрофі в Гібралтарі 4 липня 1943 року разом з батьком. Їх тіла так і не знайшли. Деякі історики вважають, що ця катастрофа підлаштована радянськими спецслужбами. 13 квітня 1943 р. німці проголосили на весь світ про знайдені в Катинському лісі останки 4 тисяч польських офіцерів, закатованих НКВДистами у 1940 році. Більшовики відмовилися визнавати цей злочин, переклавши його на самих гітлерівців. В.Сікорський домагався створення комісії Міжнародного Червоного Хреста. Москва звинуватила його у співпраці з німцями і 26 квітня 1943 р. зірвала дипломатичні стосунки з польським еміграційним урядом. У його смерті звинувачували генерала Андерса. Вдова Сікорського заявила про небажану присутність Андерса на урочистостях в честь її чоловіка.  Сікорський був незручною особою для багатьох представників Польського уряду у Лондоні. Зрозуміло одне, авіакатастрофа була невипадковою. 

Але ні Юліан, ні Ольга уже не були свідками цих трагічних подій.

Юліан Зубчевський помер 24 травня 1924 року. Його поховали на Новому кладовищі в Закопаному, де пізніше спочила його дружина Ольга (1860-1935). Тут також підзахоронили прах їх прийомних дочок: Олени Сікорської ( 1888-1972 рр.) і Яніни Кичі ( 1904-1977 рр.) з її чоловіком Марселі Кичі ( 1898 -1989 рр.)

                       Чоловік Яніни - Марселі.

Так, через уродженця села  нитка історії єднає Осівці із видатними особистостями світової історії.

Таємниця 95. Миттєвості І світової на лінії Стрипи у фотодокументах

 Що несе війна? Найперше руйнування:

Зруйновані Монастириска.

Розбита хата єврея Зігета в Киданові. 

Такі фотохроніки І світової війни на Стрипі. 

Гармати

Зранені не тільки люди, але й земля. Окопи та дротяні загородження. Коротке горе війни: поховання бойових побратимів.

На могилі лейтенанта Гежи Кайаби.

Поховання воєначальника Кісса Йозефа, командира 11 сотні, який загинув під час нічної вилазки 30 березня 1915 під час атаки на Добре поле. 

Імена загиблих вищого командування ще збереглися, але більшість  малих незначних людей залишилися безіменним прахом лежати в чужій землі і навіть пам’ять про них стерлася у їхніх потомків більше ніж століття потому. Чи зараз вже це має якесь значення хто лежить в осівецькій землі? 

Завжди дивувалася релігійності військових людей. Про що вони моляться? Заповідь: «Не вбий». Чи вони думають, що Бог підтримає те, що йде проти його волі. 

Генерал Мольнар виходить з церкви після меси, можливо, з відправи за померлих із почуттям виконаного обов’язку перед батьківщиною, (якої зараз на карті світу вже нема, бо була знищена цією ж війною) та кайзером, який незабаром зрікся престолу.

 Генерал-майор Дезидериуш Мольнар фон Петервальфа (Molnár Deszö), відзнятий на фото, здійснював командування 77 говендною піхотною бригадою, яка входила до групи генерала Артура Арц фон Штрауссенбурга (корпус 6). Мольнар відзначився  в битві при Лімановій, підсумком якоі стала  втрата російськими військами ініціативи в Зимовій Карпатській кампанії 1915 року. 

А тим часом навіть на війні ще не забували відбувати молебні в честь народження Його Величності, що так милостиво відправив їх на війну.

Меса в с. Бобулинці в честь Дня народження Його Величності.

Військовий табір мав свого духівника Ферлана Гергея. 

Меси відбувалися навіть в окопах.

 Цих чоловіків ніхто не запитував чи хочуть іти на війну і кожен хотів вижити.

Але й були ще інші  миттєвості війни між боями відносно спокійного життя. 

Киданів, розквартирування в парафії.

Житло командирів с. Бобулинці.

Вважаю, що це дім Григорія Погорецького-тодішнього багатиря Бобулинець, мого прадіда.

Осівецький палац. Тут розміщувалося командування дивізії.

Вище командування.

39 дивізією, яка в 1915 році перебувала в Осівцях здійснював генерал Лівно Гадфі.

Задивлялися на чарівних панянок.

Бобулинці. Сім’я чарівної пані Атаніти. 

Дружили 

Два нерозлучні.                                                   

Дбали про гігієну 

Прийняття ванни. Киданів.

  У вас, напевно, багато запитань виникло по цих фото більш ніж столітньої давності? http://www.magyarezredek.hu/hadtori-leaflet/contents/pdf-reader.jsp?docId=74629&fbclid=IwAR3ARJ9wTnmxCPE4kxAyXbyqXY6vJprT57wKYzR6wrt-XWYEY_MZe75TWQE

У мене також.

Таємниця 94. Осівці у наступі Брусилова. Прорив у Бобулинцях

 Бойові дії на території с. Осівці у 1916 р. проходили в рамках так званої малої військової опереції під назвою Прорив у Бобулинцях, бо, справді, найкровопролитніші бої пройшли тут. 

Ще в кінці травня росіяни готувалися до великого наступу. 4 червня гуркіт далекої гармати докотився до австро-угорської лінії розташування військ на р. Стрипі. Угорські резерви знаходилися в режимі очікування. 10 червня російський Бусиловсткий прорив  досягнув Осівець. О 4 ранку 100-му полку угорців довелося повернути назад у напрямку до висоти Баба і евакуюватися до нападу російських сил. Близько 6 год великі російські маси просувалися до позицій 100-го полку. Розпочався бій. Великі сили натискали від Веселої гори до мосту 304. 7 сотню угорців призначили для захисту мосту 301 на р. Стрипі в Бобулинцях.  В 7.23 росіяни просунулися з позиції 100-х на захід, а також проти всієї угорськоі лінії фронту, а о 8 год вони збирали все більше сил перед перешкодами покинутого правого крила угорців. Російська атака швидко наближалася, 16 піхотний полк вже не міг залишитися на схід від Стрипи.  Він покинув свої позиції, що були перетворені за 9 місяців у неприступний замок, без єдиного пострілу  і перейшов на незахищений західний берег Стрипи. До 11.30 угорські війська зайняли нову лінію Осівці-Бобулинці-Киданів-Сапова на західному березі Стрипи. За наказом угорського командування мости через річку були знесені. Росіяни зосередили свої сили на висоті Бобулинці 384, їх артилерія закріпилася на новій лінії і незабаром о 14 годині вони почали наступ та окупували висоту північніше Стрипи. Крім того значні російські сили перемістилися до Осівець. В результаті їх наступу угорський 100-тий полк опівдні  відступив  до Курдибанівки. Росіяни тим часом вже побудували міст в с. Осівці і до 18. 00 досягли Курдибанівки. В Бобулинцях поблизу 312 висоти угорська ескадра перебувала в запасі. До вечора весь полк вів запеклу перестрілку під сильним зустрічним вогнем. Великі російські війська проривалися з лісу Осівець до церкви в Бобулинцях, тобто було розпочато охоплюючий напад на праве крило угорських військ.

 Відповідно,  ввечері (19. 20)  ситуація була  така: угорці зайняли оборону від середини Бобулинець до краю села-Киданів-Сапова. О 20 годині вечора росіяни розпочали несподіваний напад на  Бобулинці без артилерійської підтримки, який угорці плавно відбили. В той самий час надійшло повідомлення про прибуття півтори сотні  німецької підмоги. 12-гонвед розпочав контратаку з Курдибанівки на Осівці, але 100 полк затримався і 12 піхотний полк відступив до старих позицій звідки  розпочав атаку. 11 червня вночі росіяни  на Стрипі добудовали  міст біля 301 висоти. Вони розташувалися в західній частині в Бобулинець. Щоб стримати російський прорив і повернути свої позиції над Стрипою на допомогу угорським військам прибули німецький комбінований резерв, 310-й полк Угорської армії, 223-й німецький провінційний полк, австрійський ландверський полк і 20-й німецький стрілецький полк. На лівому крилі 310-й полк мав атакувати із хутора Захарівка на Бобулинці до 380 висоти біля  Стрипи, а 223-й полк - з Курдибанівки на Осівці. Німецькі сили підтримали 12 гонвед. Друга група повинна була наступати до висоти 242 біля мосту в напрямку до хутора Гупало, лівим крилом до Доброго поля і повернути  свої старі позиції. 12 червня ще на світанку росіяни стрімко наступали  в селі Бобулинці, де кожен будинок ішли запеклі боі.  О 6 годині, підтримана артилерією, російська піхота розпочала сильну атаку з боку Бобулинець до висоти 310,  куди прибув вночі 310 полк і закрив прогалину. Резерви також взяли участь в контратаці.  О 7 годині  російська атака була відбита. В 7.40 із свіжими силами та важким артилерійським стрілецьким вогнем з Бобулинець відбувся новий напад росіян, але угорська артилерія цілеспрямованим вогнем відтіснила їх назад. Однак  втрати угорців, австрійців та німців були надзвичайними: від деяких частин залишилися окремі фрагменти. 9 полк було відправлено на  лінію фронту для технічного підсилення захисту,  підключено резерви, які тримали під рукою. Росіяни увесь день обстрілювали позиції противника важкою артилерією між будинками в с. Бобулинці. Ввечері бойовий шум вщух, вночі угорські патрульні не знайшли росіян біля мосту 301, але село  на той час все ще було зайняте ними. 310-й полк був відкликаний, його місце зайняв 16 гонвед, тримаючи прямий зв’язок з німцями праворуч навпроти каплиці в Бобулинцях. 13 червня Бобулинці ожили одразу після півночі. Угорські патрулі не доїхали до мосту 301, в селі було повно росіян. О другій годині ранку росіяни прорвали оборону  9-й полку ліворуч, їм на допомогу було направлено резервні сили. Перший  батальйон зміцнив позиції у Киданові. Вранці від висот 380 і 321 великі російські маси перейшли до висоти 301, а з 6 години російський полк у супроводі артилерії  атакував. Дві гармати росіян з вулиці в с. Бобулінці та кулемети здійснювали обстріл настільки активно, що угорська артилерія о 9 годині відступила невзмозі очистити Бобулинець. О 9 год обстріл посилили  важким вогнем. О 9.15 на правому крилі від каплиці в Бобулинцях і від 312 висоти біля церкви  вибухнула величезна атака росіян.  Вона була повністю припинена контратакою. Однак о 10 год. в нових чотирирядних лавах росіяни розпочали величезний наступ, який угорці вже не могли відбити, і праве крило (Велика група) змушене було відступити. Росіянин прорвався! Німці праворуч стиснулись і у правому крилі полку відкрився проміжок. Через кілька хвилин росіяни також прорвалися  від церкви і деякі з них просунулися вбік, інші прямо вперед до 312 висоти. Події проходили кінематографічними темпами, перетворюючи серйозну ситуацію для угорців  у катастрофу. Осівці та Бобулинці були захоплені росіянами, почалася боротьба за Киданів. 

Втрати австро-угорців були надзвичайними: наприклад 12 піхотний полк зміг зібрати лише 74 людини з одним або двома офіцерами. Офіційний облік втрат фіксує серед офіцерів: 3 загиблих, 7 поранень та 68 зникнень - всього 78 чоловік; серед особового складу-29 загиблих, 370 поранень, 2960 зникнень - всього 3 359  чоловік. Проте втрати підрахувати точно неможливо, бо поле бою не повернулося до австро-угорців. Від деяких угорських полків майже нічого не залишилося. Вони зібравши жменю своїх  відступили до Гниловод, кількох офіцерів  відправили до Завалова, ще одна невеличка ескадра вцілілих взяла участь у боях за село Кутузов. http://www.magyarezredek.hu/hadtori-leaflet/search/index.jsp#/tab/results/simple?term=Osowce