У 20 рр. ХХ ст. значно загострилися українсько-польські стосунки. Обидва народи стали заручниками рішень прийнятих державами переможцями (1919 р. і 1923 р.), відповідно до яких, Східна Галичина ввійшла до складу відновленої Польщі, а ЗУНР ліквідовано. Поляки були задоволені рішенням Паризької мирноі конференції 1919 року, а українці – ні. Шок українського народу від поразки національно-визвольних змагань, в результаті яких українські землі знов опинилися в складі чужих держав, привів до застосування терористичних методів боротьби.
У листопаді 1921 році була створена УВО. Вона оголосила початок саботажних акцій, перша хвиля яких розпочалася навесні 1922 року і станом на жовтень 1922 р. докотилася до села Осівці. Зокрема в газеті Діло № 43 від 24. 10. 1922 р. ст.1 читаємо повідомлення про те, що озброєні ватаги пройшли через Осівці на Буданів, поділилися на малі групи і пересувається лісами.
Повстанці, на чолі з колишніми воїнами УПА підпалювали фільварки польських поміщиків, нищили державне майно та власність колоністів, закликали до бойкоту виборів. Осівецький фільварок і палац сім’ї Потоцьких не постраждав, але поблизу села Осівці та Бобулинці в полях відбувся бій між повстанцями та відділами польських військ і жандармами, що закінчився поразкою поляків. Наступний бій між поляками та українськими повстанцями поблизу Осівець та ряду інших населених пунктів пройшов 31.10.1922р., в результаті якого українська сторона зазнала поразки, а лідери організованого чину протесту потрапили в полон (ТЕС, Т.4 ст. 522-523, Б. Мельничук Б. Пиндус ; ст.18, В. Олійник). Саботажі мали на меті привернути увагу міжнародної спільноти до українського питання та були спрямовані проти польської колоніальної політики. Проте рішення держав-переможців знову було не на користь украінців, у 1923 році Рада Послів держав Антанти підтвердила передачу Східної Галичини Польщі з умовою надання їй автономії, якої вона так ніколи не отримала.
Друга хвиля саботажів почалася в зв’язку із політикою польського осадництва, яка проводилася через парцеляцію. Великі землевласники частину своїх земель розпродувати, але тільки полякам. Старожили села ще пам’ятають що Вітольд Ценських, який володів майже 1000 моргів землі продав три гони поля (1 добрий гін-120 сажнів; 1 сажень - 2,134 м). Українці могли купити землю лише за умови, що вони перейдуть на латинський обряд. Крім того уряд ІІ Речі Посполитої заохочував проведення військового вишколу польської молоді в рамках організації «Сокіл». Старожили села свідчать, що під час своїх парадів вони марширували з гвинтівками (гверами), а український «Сокіл» з палками. На протидію агресивній колонізацій ній політиці в Осівцях активізувалася діяльність українських молодіжно-спортивних патріотичних організацій «Сокіл» та «Луг». Мешканці Осівець та сусідніх сіл активно включилися у боротьбу за надання Східній Галичині автономії. Для досягнення цієї мети часто збирали віча за ініціативою посла до сейму від української громади Олекса Яворського з Підгаєць, проведенню яких перешкоджала місцева польська влада. Представників «Сокола» та «Лугу» звинувачували у підпалі полів польських землевласників та єврейських арендарів, а також у тому, що їх організації не діють відповідно до статуту як протипожежні, і по суті є воєнізованими формуваннями, що проводять бойові вправи, імітуючи атаки з використанням топірців і дерев’яних шабель. Освальд Кніпфельберг – арендар двірських полів 3.09.1930 році в доносі жалівся, що членкові «Соколу» не приїхали гасити його стирти, а Степан Жеромський, засвідчив, що у цей день команда «Сокілу» з протипожежною сикавкою відправився в село Киданів на гасіння пожежі, але повернулася, коли пересвідчилася, що горять не сільські хати, стерня на полі Станіслава Рудрофа. Представники «Лугу» та «Соколу» не завжди були винуватцями пожежі. Часом їхній саботаж полягав у бездіяльності. Крім того самі ж арендарі та землевласники були зацікавлені у знищені врожаю, оскільки в умовах Великої депресії (1929-1933 рр.) продати хліб було практично не можливо, а от за збитки від пожежі держава платила непогані компенсації.
В ДАТО Ф.231 оп. 2 ед.хр.4158 знаходимо документи, які відображають всю гостроту польсько-українських стосунків того часу в Осівцях.
У своєму доносі комендант села Михайло Бачинський досить детально описує
конфлікт у селі Осівці та прилеглих селах української громади із представниками
польської влади:
« Донесення 18.09.1930 р. Прошу про рішення стосовно товариства «Сокіл» в селі Осівці з наступного приводу. Гілько Ямнюк, Кость Кафтан, Василь Тупа, Панько Дутка, Петро Мариняк в числі членів товариства «Сокіл» в Осівцях вчинили 1.09.1930 року мародерство і публічний гвалт проти Михайла Бачинського, коменданта, поліцейського Йозефа Кривого і секретаря гмінного Тадеуша Прожди із старих Петликовець, за те, що поліцейські в цих селах неодноразово, як з наказу властей так із власної ініціативи не допускали антидержавних виступів, як в гміні Осівці так і в інших гмінах тутешнього району, Прожду за те, що є добрим поліцейським та польським патріотом. Товариство «Сокіл» в Осівцях, найперше його духовні провідники, знані, як антидержавні діячі, такі, як ксьондз Володимир Гнатів, Роман Гуменюк, Кулина Гринь, Кароль Худобський, цей останній поляк, і інші останнім часом були дуже ображені на державну польську поліцію в Білявинцях, за те, що посол на сейм Олекса Яворський з Підгаєць постановив за будь-яку ціну організувати тут районне віче, а державна поліція вважала це абсолютно недопустимим. 29.06.1930 року відбулося публічне зібрання в кількості 1500 чоловік, зібраних з різних околиць села Осівці, які очікували Яворського. З результаті опору мало не дійшло до застосування зброї, про що я рапортував 30.06.1930 року комендантові в Бучачі.10.08.1930 Яворський приготував цілий мій район до віча в гміні Бобулинці, Осівці, Білявинці, про що я телефонував 11.08.1930 пану повітовому коменданту державної поліції про притягнення Яворського до суду. З цього приводу до мене виникла така ненависть зі сторони «Сокола», що члени того товариства після віча змовлялися і грозили (не одна особа): «Коби скоріше до вечора, то ми йому дамо». Цю розмову підслухав поліцейський. Але того вечора я з ними не зустрівся, бо випроваджував Яворського за межі тутешнього повіту. Як свідчить Стефан Жеромський з Осівець члени «Соколу» в Осівцях не залишали свого наміру помститися… 29.08.1930 року вечором після богослужіння вони зібралися біля кооперативу і змовлялися….Про це свідок дізнався від Гурського, 23 роки, сина Францішека, який служить у руського ксьондза в Осівцях. 22.08.1930 року вечором, я приближався до гурту «Сокола» Володимир Галицький, 22 роки, син Івана сказав: «Іде комендант, давайте наб’ємо йому морду».
Через доноси Бачинського Олекса Яворський замість сейму поїхав до арешту, тому русини- українці села ще більше розізлилися на коменданта. Свою обіцянку вони виконали і Бачинський звернувся до Комендатури державної поліції в Бучачу з проханням про прийняття заходів щодо організації «Сокіл», яка порушує приписи статуту про суспільно-безпечну діяльність. Про прибуття поліції в село сповістив церковний дзвін. Зібралося багато людей гміни. Членів «Соколу» обступили дівчата і люди похилого віку та не дали їх арештувати, бо знали, що в Польщі діє закон, який забороняє стріляти у людей таких категорій.
Довідка про Олексу Яворського. Яворський Олекса Якович (1896, с. Котузів Підгаєцького пов. – 1987, Торонто, Канада) - військовий і громадський діяч, адвокат. Олекса воював в рядах УСС, УГА, Армії УНР, в дивізії "Галичина", учасник Першого Зимового походу, був головою повітового комітету УНДО, посол до Варшавського сейму від УНДО (1928, 1930). Він часто ініціював та проводив українські віча, з метою захисту прав українців у складі Другої Речі Посполитої, на яких наполегливі звучали вимоги виконання польським урядом своїх міжнародних зобовязань щодо надання українським територія автономії. За це він зазнавав постійних переслідувань. Яворський О. закінчив правничий відділ Українського таємного університету у Львові та Ягеллонський університет. Після поразки національно-визвольних змагань украінців він емігрував в Канаду, де написав монографію “Моя участь в Першому зимовому поході Армії УНР”( Роман Коваль).
Польська дослідниця Magdalena Cibiec також виявила документи, які підтверджуть факт українсько-польського протистояння в селі. У статті "Rola inteligencji ukraińskiej w kształtowaniu świadomości
narodowej w powiatach przygranicznych II Rzeczypispolitej w latach
1928-1935" ст.16 вона пише:" у селі Осівці
українська спілка "Луг" організувала похід селом, під час якого
співали антидержавні пісні. Вони випадково зустріли і жорстоко побили коменданта польської державної
поліції та секретаря гміни. Коли підрозділ Державної поліції з Бучача прийшов на
допомогу, а також з наміром заарештувати винних, греко-католицький священик у
зазначеному селі сповістив усе місцеве населення за допомогою
церковних дзвонів, що запобігло арешту ”(посилання на джерело CPAHUL, f. 204,
op. 1, spr. 344, Meldunek sytuacyjny Inspektoratu Granicznego „Kołomyja”, 9 IX
1930 r., k. 43).
Але підвійта села Андрія Дерецького, який їхав на коні з
прапором і вигукуввав: «Слава Україні», польські жандарми все-таки схопили. За
свідченням старожилів села парох В. Гнатів на своїй повозці погнався вслід за
поліцією з арештованим. Він наказав візникові: "Не зупиняйся. Нехай коні
потріскають, але ми його врятуємо". Священик зумів домовитися про
звільнення Андрія.
Саботажі акції за наказом ОУН, яка виникла у 1929 році, припинилися у серпні 1930 року. У жовтні цього ж року почалася польська Пацифікація (Див. Таємниця 18). Проте насиллям на насилля - проблеми не вирішиш: українсько-польські стосунки в селі, як і по всі Східній Галичині, і надалі залишалися досить складними. Війтом села міг бути тільки поляк за національністю, із українців обирали лише підвійта. Через постійний тиск на українців з боку місцевої польської влади українське населення величало поляків «с*акобильцями». Українці надалі відмовилися від саботажу виборів до сейму, бо зрозуміли, що це на руку полякам і вирішили використати легальні методи захисту своїх національних прав. Проте під час виборів поляки не пускали українців на виборчі дільниці, тому вони прориватися туди з боєм або лізти через вікна. У 12 червня 1932 році посол Олекса Яворський скликав у Переволоці довірочну нараду, на якій були присутні 243 представники українських громад від сіл Киданів, Курдибанівки, Бобулинці, Осівці, Білявинці, Зелена, Переволока, Старі Петликівці, Нові Петликівці, Олеша, але комендант постерунку з Білявинець Брик розігнав її Про це повідомила газета Діло # 148 07.07. 1932 р.
Польсько-українські стосунки залишалися напруженими до кінця існування ІІ Речі Посполитої. Із встановленням радянської влади в Східній Галичині Сталін вирішив національну проблему швидко і жорстоко. У 1947 році всі поляки села Осівці були переселені до Польщі ( Див. Таємницю 73).
