Таємниця 26. Володимир Гнатів

Таємниця двадцять шоста. Роль Володимира Гнатіва в історії села.

Найбільше для культурного зростання села зробив Володимира Гнатів. Він народився у  1890 р.   Володимир був висвячений у 1914 р.,  та на парафію в Осівцях інстальований у 1920 р., де перебував на цій посаді до своєї смерті в 1949 рр. Правда, в 1939 р.  в село прийшли більшовики із своїм атеїзмом. Проте до початку радянсько-ніімецької війни не встигли міцно тут утвердитися. Ситуація ускладнилася після завершення війни. Більшовики створили у 1947 р.у селі колгосп, а церкву перетворили у колгоспну комору. Тепер колишній ксьондз залишився без приходу та засобів до існування. Проте колишні прихожани не залишили його сім'ю напризволяще. Вони допомогали родині Володимира навіть після його смерті. Пенсії для сільських жителів були введені лише за часів М.Хрущова і були мізерними, 8 рублів у місяць. Проте це трохи полегшило життя вдови із хворою дочкою.
У довоєнні часи парох брав активну участь громадському  національному житті села: був  президентом товариства «Луг» та «Просвіти, активно сприяв творенню кооперативного руху. В поліцейський доносах на товариство  «Луг» про нього подаються такі дані: «Кs. Wodzimierz Hnatow, ur. 1890,  proboszcz,  gr-kat. Uniwers, UNDO». Священик входив до української легально діючої партії на теренах Галичини Українського національно - Демократичного 

об’єднання (УНДО), яка проводила угодовську політику лояльну до польського уряду протягом 1928-1935 рр. Судячи із документації організацій «Просвіти» та «Лугу», всі  інші члени цих організацій також були у складі УНДО. Його дружина – їмость Надія Гнатів 1898 р.н.  походила із роду священників Навроцьких з Підгаєччини. Незважаючи на те, що мала  трьох хворих дітей, вона старалася також залучитися до громадського життя села.

Оголошення, дане їмостею Надією Гнатів у газеті «Діло» # 77, 6.04.1924 р.
Відомо, що Надія Гнатів  входила до  складу ревізійної комісії читальні «Скала» в 1938-1939рр.

Будинок пароха В. Гнатіва

Парох о. Гнатів надзвичайно багато зробив для розвитку освіти у селі. Цього священика із вдячністю згадують старожили с. Осівців, які ще дітьми з люб’язної згоди пароха, користувалися його бібліотекою. За почином Володимира Гнатіва  в селі було організовано курси грамоти, бо неписьменних було багато. Він переконував батьків здібних до навчання дітей відсилати їх «до вищих шкіл»

За його служіння у селі  греко-католицька дерев’яна церква,  збудована  ще в
1796 р.,  була у 1925-1927 рр. перебудована із каменю. Така активна діяльність священника не могла бути не поміченою поляками.
В часи горезвісної пацифікації о. Володимир Гнатів зазнав переслідувань, його арештували та утримували два дні під слідством. 

Щоб не допустити повторного арешту пароха, управитель маєтком панів Ценських,  Йозеф Пйотрашевський, переховував його в себе, а коли пройшов перший вал терору  ненадовго вивіз з села.

 

У 1939 року під тиском більшовиків підписав згоду про перехід у православ’я, але не правив. Перед смертю відмовився від цієї угоди. 

Їмость надовго пережила чоловіка. Її у селі пам'ятають як надзвичайно інтелігентну жінку. За радянсської влади вона вела скромне, тихе життя доглядаючи за хворою донькою Зонею. Старе покоління села допомагало їй чим могло. 

Про колишнього пароха в селі нагадує його порожня напіврозвалена хата та пам'ятник на старому цвинтарі.

Таємниця 25. Крушельницькі в Осівцях

Таємниця двадцять п'ята. Крушельницькі у с. Осівці.

Деякий час, 1875-1878 рр.,   у селі Осівці служив священиком греко-квтолицької церкви Амвросій Васильович Крушельницький-батько всесвітньовідомої співачки Соломії Крушельницькох. Разом із дружиною Теодорою Марією вони виховали десятеро дітей, четверо із них стали відомими співаками: Соломія, Емілія, Ганна та Антон.

 Вся родина кохалася у музиці. О. Амросій у с. Осівці вів хор та аматорський театр. Його громадська діяльність поширювалася далеко за межі тих сіл, де йому приходилося служити священником. Своєю активною українофільською діяльністю родина Крушельницьких провадила справу українського національного відродження в Галичині. На ювілейних концертах Амвросій диригував хором товариства " Руська Бесіда". 

Це було товариство клубного типу, яке існувало в Галичині з 1861 по 1939 рр. З 1928 р. його переіменовано на "Українську бесіду".

У 1869-1880-х pp. «Руська Бесіда» у Львові була осередком товариського, просвітянського, культурного і навіть політичного життя.

«Українська Бесіда» влаштовувала літературномузичні вечори, доповіді, концерти, вечерниці на відзначення роковин Шевченка, бали.

У 1864–1923 роках товариство утримувало у Львові свій перший український професійний театр.

У 1866-1871 рр. у клубі переважали москвофіли, згодом керівництво перебрали народовці.

 Високо цінував діяльність Амросія Крушельницького Іван Франко, з яким він водив давню дружбу.  Крім того отець листувався з Михайлом Павликом та підтримував стосунки з багатьма громадськими діячами Галичини.

Тесть Амвросія також багато зробив для розвою українства на теринах Східної Галичини. Батько Теодори  Григорій Савчинський гербу Сулима(1804-1888рр.) - відомий  греко-католицький священник, громадський діяч, один із зачинателів віршованої галицької байки, автор творів про тверезий спосіб життя. Зокрема, широкої відомості набули його байки «Гусак», «Курочка». «Будяк», «Яструб і Голуб», «Старий Кінь і старий Собака», «Когутик». Чимало творів мали антиалкогольне спрямування, зокрема, «Недоля пияка і його коней», «Покаяння пияка». Іван Франко дав позитивну оцінку творчості у своєму «Нарисі історії українсько-руської літератури» (1910).

Його  вірші,  оповідання, повісті і дописи часто друкувалися у галицьких газетах. 1860-их — 80-их pp.(«Слово», «НедЂля», «Ластôвка», «Читанка», «Вечерниці», «Домъ и Школа») й виданнях «Общества ім. М. Качковського»,  в першій українськомовній газеті " Зоря Галицька", захоплювався музикою, народною піснею. Під час революції Весна народів брав участь у роботі Собору руських вчених 1848 р., який визначив напрямки розвитку української мови, освіти, науки та культури.

Дані Шематизмів про пасторство Крушельницького у с. Осівці.

1876 р

1877 р.

1878 р.

Так що малі Крушельницькі мали достойний приклад для наслідування  та багату духовну спадщину від талановитих родичів.

На час переїзду в Осівці у подружжя було уже п'ятеро дітей: Степан ( 1867 р.н), Осипа (1867 р.н), Антін (1868 р.н), Олена (1870 р.н.)  і Соломія (1872 р.н). Тут, в Осівцях, 16 серпня 1875 р. народилася  Емілія Крушельницька.

 Росли вони у творчій атмосфері любові до музики та української народної пісні. У дітей було завжди багато обов'язків по господарству, але коли вони займалися музикою  ніхто ніколи їх не відволікав.Батько організував домашній хор, у якому брали участь усі  діти. Згодом сестра Крушельницької Олена згадувала: “Ми влаштовували домашні концерти для гостей, виступали в народних строях. Усі ми також співали у сільському хорі, котрий організував батько”.

Крушельницькі знали дуже багато народних пісень, які вони вивчали безпосередньо від селян.

Володимир, Соломія (на другому плані)

Олена, Марія, Емілія, Ганна (зліва направо),

батьки в центрі.

Емілія стала відомою українською фольклористкою, зробила кар'єру співачки, працювала диригентом львівського та тернопільського хорових товариств "Боян". 

Мережа цих українських хорових і музичних товариств" діяла в Західній Україні  з 1891 р. до 1939 р.( деякі філіали да 1944 р.).

Назву товариства взято від імені співця, згадуваного у " Слові о полку Ігоревім"

У 1903 році відбувся установчий з'їзд регіональних «Боянів», який створив Союз співацьких музичних товариств.  Заходами Союзу співацьких і музичних товариств відкрито музичну школу, яка 1907 року була перетворена на Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка, нині Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка. Як бачимо, діяльність Бояну мала делекосяжні наслідки аж до сучасності.

Товариства  підтримували розвиток української музичної культури та хорового співу, а також опікувалися музичною освітою та нотодруком. На початках «Бояни» об'єднували аматорів, згодом стали важливими осередками діяльності відомих диригентів, композиторів, музикантів і педагогів. При товариствах діяли хори, музичні школи, нотні бібліотеки та видавництва, оркестрові гуртки. Боянівці влаштовували різноманітні вечори, концерти, конкурси, передовсім, шевченківські. В центрі уваги було збереження і плекання української пісні.

Крім активної діяльності в " Бояні" Емілія захоплювалася фольклористикою. Вона записувала коломийки, танцювальні приспівки, українські народні пісні. Чимало зібраних нею зразків народної творчості увійшли до видання Володимира Гнатюка "Етнографічний збірник"( 1905-1907 рр.) Упорядник у передмові високо оцінив її вклад у збірку. Також Емілія багато зробила для культурно-освітній розвиток рідного краю,  активно працюючи в організації  "Просвіта"

Емілія Крушельницька, в замужестві Стернюк, деякий час проживала в США. Вона померла у 1965 р. в Буенос-Айресі (Аргентина).

Життя розкидало Крушельницьких по світу, але не вирвало із їхнього серця любов до України.

Таємниця 24. Хронологія історії села

Таємниця двадцять четверта.
Дати по історії с. Осівці Бучацького району Тернопільської області з найдавніших часів до 1939 р. ( за невеликим виключенням)
І ст.н. е.- на території с. Осівці поселилися дако-фракійські племена гетів-костобоків, що підтверджено археологічними знахідками
940 р. – с. Осівці разом з іншими територіями тиверців воєвода  князя Ігоря Свенельд до Київської Русі під владою Рюриковичів.
981 р.-Володимир Святославич  приєднав до своїх с. Осівці. Він приїжджав  на відпочинок в село Осівці до джерела над Стрипою та для збору данини.
 1018 р.- під владою  польського князя Болеслава I Хороброго
 1030–1031 рр. – під владою князя київського  Ярослава Володимировича
1084 р.-  в  часи роздробленості с. Осівці ввійшло до Теребовлянського князівства, яке  стало уділом Ростислaва Володимировича.
1141 р.- с. Осівці ввійшло до Галицького князівства  Володимирка Володаровича.
 1199 р. – 1340 рр.- у складі Галицько- Волинської держави, де правила  династія Романовичів.
Друга половина XIV ст.-  боротьба між поляками і литовцями за володіння як Східної Галичини так і Волині
XIV-XV ст.- в с. Осівці знаходився монастир Домініканського чернечого ордену.
 1379 рр.  1385—1387 рр. - с. Осівці входило до васального від угорської корони державного утворення — так зване «Руське Королівство».
 1387 р.- с. Осівці ввійшло до створеної на східногалицьких землях у Польській державі окремої територіальної одиниці — «Королівство Русі», яке мало внутрішню автономію.
1434 рр. – Осівці ввійшли до Руського воєводства Галицької землі  Теребовлянського староства (від ХVІ ст. — повіт)
 1421 р. – перша виявлена згадка про с. Осівці у письмових  документах.
1442 р. – с. Осівці переходить у власність Януша Зарванички, згідно із грамотою польського короля Владислава Варненчика (1434-1444 рр. )
Станом на 1453 р.- власником с. Осівці був Теодор Бучацький – Язловецький.
1456 р. – Теодор Бучацький загинув і село Осівці переходить у власність його синів: Бартоша, Михайла та  Яна (Івана).
1457 р. – Бартош Бучацький загинув. Власниками села залишилися його брати Михайло Бучацькомий-Язловецький та  Ян  Бучацький- Монастириський.
1498 р. – перший відомий набіг татарів на Галичину, від якого очевидно постраждали також Осівці. Домініканський монастир в селі перестав існувати: вцілілі монахи назад не повернулися.
1511 р.- помирає Михайло Бучацький-Язловецький.  Власником села залишається Ян Бучацький-Монастирський.
Після  1526 р. – село Осівці стало власністю польського шляхтича Ставинського гербу Ястрембжец, який отримав село у володіння від польського короля Зігмунда Августа (1520-1572 рр.) за видатні заслуги в обороні Відня від турків.
1569-1772 рр.- у складі Речі Посполитої
З 1578 р.- с. Осівці належало до Руського воєводства Галицького повіту Галицької землі
1691 - 1701 рр. - осівецька парафія перейшла на унію.
1778 р. – Василь Ставинський програв у карти с. Осівці Андрієві Цивінському гербу Пухала.
1853 р. – старий маєток польських панів в с. Осівці згорів. Цивінські почали спорудження нового двору.
1880 р.- внаслідок розподілу Львівської єпархії  осівецька парафія увійшла до Галицької єпархії
1885 р. –  осівецька парафія увійшла до Станіславської єпархії.
1796 р. - зведена дерев’яна споруда греко-католицької церкви в селі
 1672 р.-1673 рр.- с. Осівці згідно з  Бучацьким мирним договором між Річчю посполитою та Османською імперією відійшли до Туреччини Чортківської нахії Кам'янецького ейялету Подільського пашалику.
1772-1810 рр. - складі Австрійської  імперії. Домінія з двором та громадою с. Осівці належала до Бережанського повіту Королівства Галичини та Лодомерії.
 1816 р.  - с. Осівці переведено до Чортківського округу.
1810-1815 рр. - у складі Російської імперії 1810-1815 рр. після підписання Шенбрунського  перемир'я між Російською та Австрійською імперіями.
Остання чверть ХVІІІ ст.- ХІХ ст.- споруджено двір Цивінських в с. Осівці
З другої половини ХІХ століття - с. Осівці знаходилося у власності  польського шляхтича Ігнатія  Цивінського.
  18 століття- на цвинтарі села споруджено  усипальницю
Цивінських та Ценських.
Близько 1820 р.-  народився патрон та власник двору в  селі Осівці  Ігнатій Цивінський.
Близько 1830 р. – народилася Ванда Цивінська, дружина Ігнатія.
15 серпня 1854 року-  народилася Марія Цивінська.
1860 р.- народилася Олена Цивінська.
1888 р.- Олена  Цивінька вийшла заміж за Олександра Потоцького родом з Конієполя представника знатного польського роду гербу Пилява Золотої гілки
1890 р.-  Марія Цивінська вийшла заміж за Станіслава Ценського, який народився у  с. Вікно (зараз Івано-Франківської області)
1 травня 1849 р.- народився Станіслав Ценський.
2 червня 1897 року - народився Вітольд Антоній Хебда Ценський в с. Осівці..
З 1841 р. - в с.Осівці з присілком Гупало парохом (парафіяльним священиком) був о. Василь Ленкавський
У 1886 р.-  парохом греко-католицької церкви  в с. Осівці став Вікентій Кузик, який заснував тут читальню ім. святого Володимира.
1848 р.-  у селі  виникла Позичкова касакапіталом 1101.00 злотих, в цей рік ліквідовано кріпацтво.
1886 р.-  в селі почала діяти читальня імені святого Володимира москвофільської орієнтації.
30 серпня 1902 р. - народилася Ангела Софія Роза Дідушинська
 в Єзуполі (зараз Івано-Франківська область).
1903 р.,1910 р. - патронами в Осівцях згідно з даними Шематизмів були спадкоємці Ігнатія Цивінського
1910 р.- в селі діяли Церковне братство звичайне без статутів та  Братство Матері божої Неустаючої Помочі.
1911-1939 рр.- в селі діяла читальня  української культурно-освітньої організації «Просвіта».
1912р.- патронами села були  Потоцька з Цивінських Олена, Цивінський Франц
1912 р.-  існувала етатова однокласна школа з польською мовою викладання.
1914-1918 рр.- І-ша світова війна. В селі Осівці проходили тяжкі битви між російськими та австрійськими військами з участю Українських Січових стрільців на боці Австро - Угорщини.

  1914 – організовано Легіон Українських Січових стрільців, до якого ввійшов один житель с. Осівці -  Гнат Дзюбанчин.

1918 - 1920 рр.-  у складі  української держави Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
22 січня 1919 року - об'єднання ЗУНР із Українською Народною Республікою під назвою ЗО УНР.
У серпні 1920 р. - під окупацією Червоної армії.
 У вересні 1920 року- польські війська разом з армією УНР очистили Бучаччину від більшовицьких військ.
Влітку 1920 р. – через с. Осівці проходив кінний полк армії УНР, який пішов далі через Олешу  на Монастириськ.
15 липня – 32  вересня 1920 р. – у складі Галицька Радянська Соціалістична республіка
1920 р.- Володимир Гнатів інстольований в с. Осівці греко-католицьким священником.
1921 р. - село Осівці знову опинилися під владою поляків у складі відновленої після І світової війни Другої Речі Посполитої.
З вересня 1921 р.- в  адміністративному відношенні  село ввійшло до так званої  Східної Малопольщі  Тернопільського воєводства Бучацького повіту гміни Старі Петликівці, які були адміністративним центром групи сіл  Білявинці,   Бобулинці,  Киданів,   Курдибанівка,  Осівці,   Нові Петликівці.
8 серпня 1922 року - Вітольд Антоній Хебда Ценський одружився з Ангелою Софією Розою Дідушинською.
 30 серпня 1902 р. - народилася Ангела Софія Розою Дідушинська
 в Єзуполі (зараз Івано-Франківська область).
29 липня 1923 р. – народилася Єва Анна Ценська в Єзуполі - маєтку матері
1923-1926 рр.-  двір втратив своє значення після проведення парцеляції, обмежуючи двірську посілість була обмежена панів Ценських в с. Осівці до 300 моргів, що і так перейшла в оренду польського дідича із Східної України, Йосипа Пйотрашевського.
1924 р.-   в с. Осівці діяв млин, який належав  Александру Потоцькому.
1925р. -  народилася Анна Ценська.
26 жовтня 1926 р. - народилася Марія Ценська  в с. Осівці.
1925-1927 рр.-  споруда греко-католицької церкви в с. Осівці перебудована із каменю.
 1927-1928 рр. - один двірський будинок панів Ценських був  перебудований був на костел .
1927 -1939 рр. – в селі діяло   українське патріотичне пожежно- фізкультурне товариство  «Луг»
1927- 1939 р.- в селі діяло   українське патріотичне пожежно- фізкультурне товариство  «Сокіл»
1927 р. – відновлення діяльності організації «Сільський господар».
 1929 р.,1932 р., 1935 р., 1938 р. - незмінним  патроном села був  Вітольд Антоній граф Хебда Ценський
29 червня  1930 року – польсько-український конфлікт в селі.
10-12 жовтня 1930 р.-пацифікація в с.Осівці.
1931-1939 рр.- в селі діяла українська католицька читальня «Скала».
1932 р. - при «Сільському господареві» організовано Хліборобський Вишкіл Молоді.
1935 р.- в селі діяло Братство церковне звичайне, тверезости і Апостольства молитви
1935-1936 рр. – ліквідовано склеп, що містився  в старій корчмі Крігеля, а до його приміщення перенесено читальню «Просвіти».
 1936 р. – в с. Осівці випадково виявлено два горщики  подністровського варіанту черняхівської  археологічної культури.
16 червня 1936 р. - 14 вересня 1936 р.-   у селі діяло польське національне товариство «Добровільної пожежної охорони».
21 квітня 1929 р. - 22 листопада 1938 р.-  у селі діяв  польський землеробський гурток «Кулко рольниче».
1938 р. - «Просвіта» була перенесена до будинку кооперативу  «Згода».
1938 р. -  почала діяти 4 класова утраквістична (двомовна) школа з українською та польською мовами викладання.
13 квітня 1940 р. – Ценскі відправлені більшовиками в заслання  в Узбекистан, де працювали на бавовняних полях радянських колгоспів.
1942 р. - польська армія прибула в Узбекистан, це дало змогу  Ценським переїхали в Іран, де на той час формувалася польська армія Андерсона.
1951 р. – Ценські переїхали у Лондон, де Єва вийшла заміж  Йосипв Федоровича. Далі подружжя з іншими родичами виїхали в Ласки у Польщі
1952 р. – в. с Осівці запущена в дію ГЕС.
9 серпня 1978 р. – помер Вітольд Ценський
21 листопада 1981 р.- померла Анеля Ценська
1992 р. - в селі  Осівці насипано символічну стрілецьку могилу.
16 квітня 1994 р.- помер Йосип Федорович, чоловік Єви Ценської.
 2003 р.- Єва Ценська- Федорович видала книгу «Wędrówki niezamierzone».

Таємниця 23. Освіта

Таємниця двадцять третя. Освіта.

У 18-19 ст. у селі на фоні нужденного життя селян панувала безпросвітна темрява суцільної безграмотності. Селяни не вододіли навіть елементарними навиками письма, рахунку і читання. Про це свідчать документи, де селяни замість підписів ставили хрестики.

Перші спроби змінити ситуацію на краще були здійснені австрійськими імператорами-просвітниками Марією - Терезією 1740-1780рр.) та Йосифом ІІ (1780-1790рр.) Вони провели ряд реформ у дусі Просвітництва, одна із яких реформа освіти. Зокрема було створено семінарію для греко-католицьких священників ім. святої Варвари (Барбаріум). З того часу греко-католицькі священики стали найосвіченішими представниками серед українців села. Усвідомлюючи свою віповідальність за долю українських селян, вони взяли на себе справу налагодження освіти в українському селі та стали лідерами національного українського відродження у Західній Україні. 

В авангарді національного відродження с. Осівці стояв греко-католицький священник Володимир Гнатів.

 Станом на 1832 р. в селі діяла етатова (державна) однокласова школа – з польською мовою викладання, в якій працював один вчитель. Та більшість дітей українських селян с. Осівець до школи не ходили. Зимою діти не мали взуття: у хаті було декілька дітей шкільного віку і  одна пара чобіт на всіх. Весною та осінню батьки займали дітей працею при господарстві: на полі, городі, на випасі худоби, пильнувати немовлят. Були батьки, які недооцінювали вартості шкільної освіти. Проте існував шкільний закон, який зобов’язував батьків відправляти дітей у школу, а якщо вони не виконували цей припис, то адміністративна влада накладала на них штрафи. Та школа, де ледве можна було навчитися читати, писати і рахувати, діяла радше як засіб полонізації місцевого населення.

Після закінчення І світової війни на руїнах Австро-Угорщини постала відновлена Друга Річ Посполита. За рішенням держав-переможців Східна Галичина з переважаючим українським населенням війшла до неї .
Становище в розвитку освіти в нових умовах у селах Східної Галичини також бажало кращого.  
У 1924 р. У Польщі вийшов закон
Lex Grabski.  Свою назву отримав від імені міністра освіти тогочасної Польщі Станіслава Грабовського.  Згідно із його положеннями, заяви батьків визначали характер мовного викладання у школах. Для українців, мова яких була віднесена до мов національних меншин, було потрібно 40 заяв для заснування школи українською мовою, натомість для утворення польської школи було достатньо 20-ти заяв.  В утраквістичній (двомовній) школі навчання фактично проводилось  польською мовою. У села Східної Галичини спеціально присилали вчителів-поляків.
   У  1925 р. розгорілася справжня війна серед польських та українських мешканців Осівець з приводу мови навчання в школі села. Українці села подали декларацію до Міністерства освіти про введення української мови викладання в осівецькій школі.

У відповідь польське населення села написало протест.

В результаті було залишено польську мову викладання, а українська (русинська) мова була введена як окремий предмет.

        На зміну етатовій однокласній школі з польською мовою викладанння, яка існувала ще з часів з 1912 р. Австро-Угорської імперії в 1925 р. прийшла школа етатова 3-класова утраквістична, а 1938 р. - 4 класова утраквістична, тобто двомовна з українською та польською мовами викладання. У мовному питанні, здавалося, поляки пішли українцям на уступки, надавши можливість українським дітям вивчати рідну мову. Реалії життя були іншими. «Учителі-поляки постійно були керівниками місцевої школи. Траплялися інколи українські учителі, але вони довго не загрівали місця, їх переносили або в корінну Польщу, або звільняли з праці. Доки існувала Польща завжди була обсаджена польськими учителями, якщо не рахувати малих виїмків: коротко вчителював в Осівцях Михайло Крижанівський десь у роках 1923-1924», - згадує Петро Рогатинський, який сам був учнем Осівецької школи з 1921 р.до 1925 р.
Документи свідчать, що крім Крижанівського Володимира 1894 р.н.  в Осівцях працював вчителем Знаміровський Кароль 1898 р.н. інспектором Осівецької школи був  Йозеф Вагнер, його заступником Блонський Станіслав, які звітували Крижановському Теодору.

В цей період великий вплив на поширення  культури серед селян мали греко-католицькі священники.
На початку ХХ ст. по архівних документах уже бачимо, що переважна більшість селян володіли грамотою. У всякому разі у документі не ставили хрестик, а могли записати своє прізвище та ім'я. Проте на письмі у киричному шрифті часто можна спостерігати проскакування латинських літер. Це наслідок полонізації українського населення, адже в утраквістичрих школах поряд з українською вивчалася і польська мова і на їх вивченні робився особливий акцент.

А у донесеннях про діяльність українських національних товариств навпроти кожного прізвища вказується "читає і пише". Це вже було незначне, але зрушення у питанні поширення грамотності в середовищі українського селянства.

Для покращення розвитку освіти в селі багато зробила " Просвіта", яка розповсюджувала освіту через недільні школи. У селі діяла читальня цієї організації. Назва "Просвіта" вказувала на те, що основною метою організації було не тільки поширення освіти, але й обмін особистим досвідом. В часи пасторства Амросія Крушельницького в селі цей парох організував тут хор. Було створено аматорську селянську трупу.  При "Просвіті"діяли організації "Сільський господар" з гуртком "Хліборобський вишкіл молоді", який розповсюддував серед селян новітні методи ведення сільського господарства.
Постійно писали петиції про покращення освіти в середовищі українського селянства до австрійського уряду представники  " Рідної школи".
Отже, спільними стараннями українських національних організацій справа освіти українського селянина була зрушена з мертвої точки.
Середня школа була побудована в селі у 1953 р., уже за радянських часів. Вона дала змогу стовідсоткового надання середньої освіти українською мовою навчання всім мешканцям села.

Таємниця 22. Соціально-економічне становище села

Таємниця двадцять друга.
Соціально-економічне становище села.

Велике земельне володіння було основою процвітання сімей польських панів Цивінських та Ценських. Відповідно до даних документа «Про землі, які належать  приватним власникам» у 1914 р. Марії Ценські ( в архівних документах прізвище записано російським чиновником за польською вимою Чинська) належало 557 моргів орної землі, 3 морги лісу, 60 моргів сінокосу. Землі здавалися в аренду за 80 коробів ячменю єврею Зенді Шемоту.(Документ складався після захоплення російськими військами Галичини в результаті Галицької операції 1914 р.)
В цей же час Олександру Потоцькому, який одружився з Оленою Цивінською, дочкою Ігнатія, в Осівцях належало 800 моргів орної землі, 220 моргів лісу, 30 моргів сінокосу  і 30 моргів незручної землі.

За даними документу «Про гмінні володіння» в с. Осівці на цей час всього було 2022 морги орної землі, проживало в селі на той час 2070 чоловік (без євреїв станом на 1939 р.)
Займемося простою арифметикою. В загальній сумі великим польським панам належало 1357 моргів орної землі, а сільській громаді чисельністю 2070 чоловік (без євреїв, станом на 1939 р.) решту- 665 моргів, тобто по 0,32 морги на одного чоловіка. На одну сім’ю із 3 чоловік – приблизно 1 морг, із 6 чоловік - близько 2 морги (1 морг - це 0,57 га).
Ці підрахунки підтверджуються даними Йосифінської та Францисканської грамоти.

  На фоні багатства  вищих станів  населення польського суспільства - це дуже мізерні наділи. В середньому на одного селянина  приходилося 0,18 га -18 сотих землі, а на одну панську особу– 271,4 га (до уваги бралися дві сім’ї Ценських і Потоцьких, які разом налічували 5 чоловік). Відповідно 67% орної землі  села Осівців належало представникам польських шляхетних родин і решту - 33% всій громаді села, яка складала майже більше ніж із 2000 чоловік. Тобто дві родини польських магнатів мали  у своєму володінні в два рази більше земель, ніж вся громада села. Якщо брати Олену Цивінську, то вона  мала у власності орної землі  на 135 моргів  більше, ніж всі люди, що проживали в цей час в с. Осівцях разом узяті. Як, бачимо справедливості  у розподілі суспільних багатств не було. У  соціальному відношенні існувала величезна прірва  між багатими і бідними.

Крім того в  звіті про стан промисловості на території Тернопільського воєводства станом на 1924 р. містяться дані про  наявність млина в с. Осівцях з одним робітником. Власником млина був Олександр Потоцький.
Для протистояння економічному гніту поляків та з метою підтримки українського населення, після відміни кріпацтва у 1848 р. у селі  виникла Позичкова каса капіталом 1101.00 злотих .

У другій половині 19 ст. розвивається кооперативний рух з метою економічного захисту українців села.

Таємниця 21. Осівці у І світовій війні

Таємниця двадцять перша.
Село Осівці в Першій світовій війні (1914-1918 рр.)
Справжнім лихом для мешканців с. Осівців  в період австро-угорського панування стала І світова війна, яка розпочалася 1 серпня 1914 р. між Антантою (Росія, Англія, Франція) та Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Пізніше основний склад Троїстого союзу змінився: з нього вийшла Італія і ввійшли Болгарія та Туреччина. Українське населення «Королівства Галичини та Лодомерії» було втягнуто у війну на стороні Австро-Угорщини. Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті: вона, в залежності від перебігу воєнних дій, переходила то під контроль то Росії, то знову поверталася да складу Австро-Угорщини.
На початку І світової війни, в серпні – вересні 1914 року в межиріччі Серету і Стрипи кипіли запеклі бої. 15 серпня 1914 р. російські частини  7 –ї армії Південно-Західного фронту в межах Галицької операції вступили до Бучача  та прилеглих сіл. Австро-угорська армія була розбита. По всьому периметру між  лісом та осівецькими горбами стояв австрійсько-московський фронт.  Тут за Ланами проходила тяжка російсько-австрійська битва, в якій загинуло дуже  багато австрійських воїнів. Зараз на місці битви  знаходиться забуте австрійське кладовище. Загиблих захоронювали по 5-6  в одній могилі, замотавши в полотно. На місці поховання поставили  дерев’яний хрест. Після війни приїжджали люди, які шукали своїх полеглих у бою родичів, але на хресті не було написів, тому прізвища загиблих залишилися невідомими. В місцевості села, яка носить назву Гора, родичі загиблих австрійських вояків спорудили капличку, яка до наших часів не збереглася. Село Осівці увійшло до новоствореного російською адміністрацією Галицько-Буковинського генерал-губернаторства. Школу в селі закрили. Почався перепис майна російською адміністрацією, в основному великих землевласників. Матеріали цього перепису зберігаються зараз у ДАТО.
У травні 1915 р. армії центральних фронтів прорвали російський фронт під Горлицями і захопили значну частину території з українським населенням. Зруйнована військовими діями на її території, Галичина знову повернулася під владу Австро - Угорщини. Рани, нанесенні війною селу Осівці не зажили до сьогодні. «У Глибокій (назва улоговини  за горою Поперечною) знизу доверху протилежного  пагорба (Лиса гора), ще донедавна були окопи (“ксьондзові шанци”), у яких ми бавилися „пеканки” та різних „військових” ігор. Ще вище, по дорозі на Гребільки (інша назва – Рудка) збереглися бетоновані кріплення. Подібні історичні місцини розкидані по всій Галичині» - згадує Богдан Чепурко.
Влітку 1916 р. на фронті 480 км завдовжки російська армія під командуванням генерала О. Брусилова прорвала австрійсько-німецький фронт не незначній ділянці фронту, проте через нестачу боєприпасів не змогла закріпити свого успіху. Територія бойових дій, як і в попередніх двох  військових операція  включала с. Осівці.
Таким чином, з листопада 1915 р. село знову відійшло під владу Австро - Угорщини. А в результаті Брусиловського прориву повернулося у російське підданство. В час революції Росія вийшла із Антанти, тому восени 1917 р. австро-німецькі війська зайняли майже всю територію Тернопільської губернії. В краї відновила діяльність австрійська адміністрація.
Бої, що точилися в селі, мобілізація чоловіків і гужового транспорту до австрійського війська не дали можливості повністю зібрати врожай. Зросли ціни на продовольство і товари першої необхідності,  почався голод. Чоловіче населення населення призовного віку було мобілізовано на війну до австрійської армії. Більшість із них не повернулися додому з  полів цієї братовбивчої війни, багато - прийшли інвалідами. Старший син місцевих власників села Ценських, Роман під час війни загинув  у рядах австрійської армії. Двір в Осівцях, який на той час був власністю старшої дочки Iгнатія Цивінського Oлени Цивінської-Потоцької постраждав від мародерства. Судячи із фотоматеріалів граф при дворі прихистив вище командування австрійської армії.

А австрійські вояки спорудили собі табір за селом.

В цей час українці створювали основи власної армії - ЛУСС.
Про це окрема стаття.

Таємниця 20. Етнічний склад села

Таємниця двадцята. Етнічний склад села до та після  світових воєн.
Село Осівці, як Україна вцілому,  згаходилося на перехресті міграцій народів, тому завжди було відкритим для етнічних впливів.   Населений пункт здавна став осередком локального проживання русинів, які з кінця ХІХ ст. стали іменувати себе українцями. Серед національних меншин найбільше тут було поляків. Оскільки і русини і поляки вважали ці землі своїми, між ними розпочався затяжний конфлікт. У міжвоєнний період незначну частину населення села складали євреї, в поодиноких випадках німці, чехи та ін.

Етнічний склад села Осівців.
                            Таблиця 1

З даних таблиці видно зростання загальної кількості населення села: за півстоліття більше, ніж на 600 чоловік (з 1006 чол. в 1841 р. до 1617 р. в 1912 р.). Приблизно четверту частину населення становили поляки. Незначний відсоток у складі населення села  належав євреям (3-2%). Частка поляків і євреїв у загальній кількості населення села падала в основному через кількісне зростання українського населення природнім шляхом, яке тут завжди переважало.
                         Таблиця 2

У Шематизмах також згадується про хутір Гупало біля с. Осівців. Статистичні дані по  селу  в Шематизмах подаються спільно з даними по присілку Гупало. Наприклад:  «в селі Осівці і на Гупалі проживає 1710 україців». В зв’язку з цим,  точно визначити кількість мешканців хутора.

З метою поширення польського осадництва на західноукраїнських землях та збільшення частки поляків в загальній кількості населення була проведена парцеляція у 1923-1926 рр.
 Проте після парцеляції спостерігається незначна тенденція до зменшення частки українців у селі. Вони залишаються переважаючою етнічною групою.
Кооперативний рух та діяльності українських національних товариств  також справляли вплив на національний склад села.
Зокрема Товариство тверезості закривало шинки, які були власністю євреїв. Таким чином їхня присутність у селі зменшувалася.
 Під час ІІ світової війни єврейський народ спіткала трагічна доля: нацисти повністю винищили представників єврейської національності в селі. Місцем масового знищення євреїв в регіоні стало м. Бучач гора Федір. Їх збирали з довколішніх сіл і під конвоєм відправляли в місто. Йшли на смерть співаючи сумних пісень. У голові колони один із  євреїв ніс будяк в руках. Так нацисти хотіли принизити націю, прирівнюючи її до буряну.
Поляки на початку ІІ світової війни постраждали від більшовицького терору. Зокрема жінки родини Ценських були відправлені у заслання в Казахстан, частина поляків втекли на територію окуповану німцями, а звідти можна було переправитися на територію інших держав та за океан. Доля  адміністратора панських маєтків Петрашевського  та його родини невідома. Можливо Петрашевські перебралися на територію сфери впливу Німеччини, оскільки мали багато родичів серед німців. Частина німецького населення покинула Галичину незадовго до початку війни, як, наприклад, пані Христина - гувернантка Ценських та лісничий інспектор Фрей. Деякі поляки постраждали від українських націоналістів. Решта поляків покинула село після завершення війни в результаті переселенської операції, відповідно до якої відбувався обмін населенням між Польщею та УРСР: українці з Польщі переселялися до України, а поляки із Західної України, яка відійшла до СРСР,  - в Польщу. Таким чином у село переселилися з Польщі сім'ї Крижанівських, Лесьних та ін.
В результаті населення с. Осівці після ІІ світової війни стало суцільно українським.