Наслідки для Осівець після Орининської битви

 Шляхи наїздів татар і турків після бою під Оринином на українські землі, зокрема на Осівці. 

Село Оринин Хмельницької області Каменець-Полільського району знаходиться від Осівець  на відстані трохи більше 100 км.  Тому 20 вересня ніяких наслідків від вступу на українські землі, які тоді були складі Речі Посполитої,  5 тисячного війська буджацькоі орди на чолі з Кан-Темиром і 10-тисячного війська калги Криму Девлет Гірея з 10, мешканці села ще не відчули. Під Оринин також йшли турецькі війська під командуванням Іскандер-паші, щоб вступити у бій з польськими військами на чолі із гетьманами - двома Станіславами: Жолкевським і Конецпольським. Турецько-польські стосунки на той час загострилися і все ішло до маштабнішої війни, яка в решті вибухнула  у 1621 році під Хотином.

28 вересня 1618 року під Оринином почався бій в хаосі магнатських сварок. Татари і турки трохи почубилися з погано організованими поляками, а далі кинули цю невдячну справу і на наступний день польська шляхта, яка вже трохи між собою помирилися і вирішила дружно стати до бою, татар не дочекалися, бо ті кинулися грабувати довколишні села. Їхні орда розповзалася по українських  землях на відстань декількаденного  кінного переїзду.

Адам Гієронім Сенявський, чашник коронний, восени 1618 р., надсилаючи Станіславу Жолкевському звістку про діяльність татар, писав про руйнування Ямполя, Немирова, *Оссовце*, Кременця, Збаража, Синяви. Також було розорено Острополь, Маначин, Чорний Острів, Базалію, околиці Костянтинова поблизу Дубна, Проскурів, Межибож,  Городок, Сатанів і Берестечко. Приблизно 7 жовтня ординці відступили Чорним шляхом через Чуднів, Чорторію, Кодню, Паволоч. Багато народу було забрано в ясир, а поля понищино. Постраждали Руське, Подільське. Волинське та Брацлавське воєводства. 

«Наслідки татарського набігу у 1618 році та двох наступних років на українські землі були жахливими -  в державних землях самого тільки Руського воєводства  з 1528 ланів що оброблялись до 1618 року в 1620-му лишилось  704, з 318 дворищ - залишилось 60, близько 60%  господарств,  втрати населення дослідниками оцінються в межах 5-6%». - відзначає  Заремба О.

Даних стосовно кількості населення  в Осівцях і втрат не збереглося, про що йде мова в Polski Słownik Biograficzny. T. XXXVII/1, zeszyt 152. Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego, 1996. s. 101. 

Див. Таємницю 98 «Динаміка населення». 

Відсутність даних перепису свідчить, що село майже опустило і в звʼязку з цим його уцілілі мешканці та власники були звільненні від податків. 

Таємниця 110. Деже Мейлінгер - угорський письменник в Осівцях.

 Мейлінгер Деже народився у сім’ї  шевця Рудольфа Одена та Марії Ковач. Навчався в Академії образотворчих мистецтв у Будапешті, яку закінчив у 1914 році та отримав сертифікат учителя малювання. Його майстрами були Віктор Ольгяй, Іштван Реті, Імре Ревес, Лайош Шлані та Лайош Зомборі. Ще в коледжі, у 1911 році отримавши стипендію Конера, він брав участь у роботі художньої майстерні Сольнок. У цьому йому допомогли викладачі коледжу (Шлані, Ольгяй і Зомбори). Під впливом Адольфа Феньєса він захопився ландшафтним живописом.

На початку Першої світової війни він був зарахований до 10-го піхотного полку Мішкольц національної гвардії (Tízes honvédek), і саме тоді він уперше відвідав Мішкольц. Під час Горліцької операції осінню 1915 року разом із 10-м гонведом, де служив, перебував у селі Осівці.

 Він працював військовим креслярем разом зі своїм другом, художником Гюле Кьовером.

Карикатура на Деже Мійленгера, виконана його другом художником Гюла Кьовером.

 Вони мали спільну виставку в Мішкольці в 1917 році в графській ратуші.

Після демобілізації в 1919 році він оселився в Мішкольці і працював учителем мистецтва. Його дружиною була Ержебет Туранська, прийомна донька Акоша Бізоні.

У 1919 році разом зі скульптором Даніелем Нітраєм заснував безкоштовну художню школу. З цього виросла пізніша мистецька школа Мішкольц, яка була заснована в 1921 році в будівлі та великому парку колишнього інституту гідротерапії Егрі Мікса. Влітку мистецька школа діяла при коледжі образотворчого мистецтва, а в інші місяці року вона належала до вільної школи. Деже став одним із засновників Товариства художників Мішкольца.

Його стиль визначали постімпресіонізм і традиції Надьбанья, він відомий насамперед своїми пейзажами. Деже часто виставлявся та брав участь у виставках Műcsarnok та Національного салону, щорічно проводив індивідуальні виставки в Мішкольці, переважно у виставковому залі на першому поверсі готелю «Корона», але також був частим учасником групових виставок. У 1940 році відбулася ювілейна виставка з нагоди 25-ліття діяльності в Мішкольці. У 1939 році він отримав премію Рата, у 1940 році — медаль Зала, а в 1941 році — премію Естерхазі за портрет. Його роботи можна знайти в колекціях музеїв і приватних колекціонерів у Мішкольці, а також через правовласника Кароля Естергазі в Егері.

Таємниця 109. Кьовер Гюла в Осівцях під час І світової війни

 Гюла Кьовер народився в Верпелет, графство Хевеш. Він  навчався у Будапешті в Академії образотворчих мистецтв, між 1902 - 1906 роками у Берталана Секелі та Імре Ревеса. Після коледжу він продовжив навчання в Мюнхені, там же в Академії образотворчих мистецтв, у класі  Петера Гальма, а далі в в Парижі у Г. Мартіна. Його  виставки були в Мюнхені,  в Парижі, Римі, Мадриді та інших великих містах. Свою першу виставку він провів в Угорщині в 1909 році в Будапешті, а наступну там же в 1911 році. У 1914 році він отримав ювілейну коронаційну премію імені Ференца Йожефа, стипендію для підтримки  молодих художників.

З початком Першої світової війни 15 січня 1915 року вступив добровольцем до 10-го піхотного полку - Гонведу в Мішкольці. Закінчив школу офіцерів запасу, звідти був направлений на російський фронт, де разом із Деже Мейлінгером увічнив у малюнках події на полі битви та військові будні. На посаді командира взводу і роти 35 місяців брав участь у боях полку. Як писав Чаба Сассі,  який зустрів художника саме в Осівцях на початку осені 1915 року, він «став військовим художником полку». На цій посаді він був ілюстратором табірного журналу 10 Honvéd, в якому з’явилося багато його карикатур на офіцерів і солдатів.

 Його малюнки були настільки популярні, що їх також продавали на листівках у Мішкольці. У 1916 році він  оформив окремий альбом цих карикатур під назвою «Kacagó lapok a söre styák» (1915–16). Проривний успіх альбому характеризується тим, що навіть ерцгерцог Йозеф гортав його і багато разів посміхався барвистим малюнкам і влучним підписам. Серед інших нагород він отримав срібну та бронзову нагороду Signum Laudis. Після демобілізації він і Мейлінгер мали спільну виставку в Мішкольці в 1917 році в графській ратуші.

Після війни він оселився в Будапешті і малював портрети, пейзажі. Не полишав він і карикатури, малюючи для кількох журналів. У 1917 і 1919 роках він мав групову виставку в Національному салоні, в 1922 році він отримав Erzsébetváros Kaszinó, а в 1923 році Műcsarnok-премію.

Цікава історія його кохання.

1907 році в Мюнхені художник зустрів фінську дівчину Алісу Штюнкель, і вони закохалися. Коли обидва поїхали додому, стосунки не припинилися, вони довго листувалися. Дівчина за згодою Кевера вийшла заміж за інженера у Фінляндії, а потім отримала звістку, що художник загинув на російському фронті. Коли син Аліси вчився на ветеринара в Берліні, він дізнався від тамтешніх угорців, що художник живий. Жінка поїхала до Будапешта, і вони одружилися. Імовірно, подружжя переїхало до Фінляндії після Другої світової війни, і Гюла Кьовер помер тут у 1950 році. Його урна знаходиться на кладовищі Хієтаніемі в Гельсінкі.

Таємниця 108. Чаба Сассі - угорський поет в Осівцях і про Осівці

Чаба Сассі народився в Мішкольці, його батько Арпад Сассі (1844–1915) був журналістом і заступником мера, а брат Аттіла Сассі «Айглон» (1880–1967) - художником.

У квітні 1915 року він записався до 10-го піхотного полку в Мішкольці і виступив у Галичину та брав участь у прориві під Горлицями, а потім 10-м піхотним полком переслідував російські війська аж до Бреста. 

Він постійно повідомляв про події своєї газети з фронту, а коли в липні 1917 року було створено польову газету «10 Honvéd», він був її головним редактором.

 На фронті він писав свої вірші, які також були відтворені на листівках, і з цього доходу збагачувався фонд військових вдів і сиріт полку, а також у цей період було видано дві книги «воєнних» віршів. Його двотомний щоденник, написаний на передовій (Hét ország frontján), є важливим документом і був опублікований у Мішкольці в 1930 і 1931 роках. У 1939 р. вийшла збірка «Пам’ятний альбом І світової війни» 10-го гонведського піхотного полку Мішкольца, у якому підсумовано битви полку під час Першої світової війни та інші події.

Його перші вірші були опубліковані в 1904 році («Зірки, що біжать»), у 1909 році він з’явився в спільній антології з Маргіт Каффка, Яношем Симоном Міскольчі та Рейхардом Пірошкою («Нас семеро»). З його творів, опублікованих між двома війнами, можна дізнатися багато важливих і цікавих фактів із життя Мішкольца. Він написав слова для пісні Rákóczi для Pongrác Kacsóh. Кілька  його творів покладено на музику Ласло Надь Турцо, який був добрим другом полку.

У книзі «Hét ország frontján» К.1, ст. 164-168 (« На фронті семи країн») Чаба Сассі записав свої враження про Осівці:

«Через Бобулинці ми дісталися до Осівець у сутінках 16 вересня. В обох селах живуть красиві білі люди. Таких гарних сільських жінок і дівчат із правильними обличчями я ще не бачив».

«Осівці – дуже красиве українське село. Біля підніжжя величезні ліси. В селі, на берегах Стрипи у Потоцьких є гарний замок із парком. Селяни, судячи з мого поголеного обличчя, вважають мене священиком і я ледве встигаю ховати руки подалі від багатьох поцілунків».

«Першого жовтня сформували маршовий батальйон. Серед них був  Gyula Kövér, всесвітньо відомий художник, якого призвали в Бельгії чи то Нідерландах під час мобілізації влітку 1914 року. Там він малював старовинні, красиві бельгійські міста. Деже Секелі призначив його військовим художником полку.

У той же час в Осівцях я зустрів сержанта Саму Штерна, підрядника водопровідних споруд із Мішкольца, серед іноземних військових, які марширували через село.

24 вересня пан Гадфі, який 14 місяців був командувачем 39-ї дивізії національної оборони, попрощався з полками військової дивізії. Йому було передано командування групою. Новим командиром дивізії став — Балаж Дані (Dáni Balázs, Dani von Gyarmata und Magyar-Cséke Blasius)».

Далі він повідомляє, що його вірш «Вперед» був надрукований на листівці,  намальованій  Гюлою Кьовером.

 «Вірш оточений гірляндою з дубового листя, на кожному листку якого, починаючи з Горлиці, вказано назву дня бою, коли дивізія здобула перемогу під час Горлицько наступу. Вгорі зображено портрет генерал-лейтенанта Гадфі, а внизу зображення, факсиміле, підписи всіх командирів — командирів дивізій, бригад і полків. Формуляр буде надруковано щонайменше 10 000 примірників у Пешті триколірним способом друку і  кошти від її продажу підуть на користь вдів та сиріт».

Крім того деякі вірші поет написав перебуваючи у селі Осівці, зокрема цей:

Таємниця 107. Осівці в акварелі

Завдяки роботі Антона Лянґе та літографу Юзефу Пілеру  Нойману зберегмя вигляд мальовничих околиць села Бобулинці початку ХІХ століття із видом на панський палац, костьол святого Антонія та міст через Стрипу, який з’єднував Бобулинці з Осівцями.

Бобулинці. Антон Лянґе, літографія Піллера Ілюстрація із сайту https://castles.com.ua/bobulince.html

 У 1772 р. львівський видавець Антон Піллер відкрив при свою друкарню літографічну майстерню, а його син Юзеф Піллер Нойман у 1822 році при ній заснував літографічний цех. 

Юзеф Піллер Нойман

Першим мистецьким проектом Піллера стала публікація літографій, які увійшли до альбому „Збірка найгарніших і найцікавіших околиць у Галичині”. До цієї справи видавець і запросив Антона Лянґе як досвідченого майстра пейзажу. Антон Лянґе, мандруючи Галичиною, зібрав у рисунку багатий і цінний  матеріал, який увійшов у «Збірку найгарніших і найцікавіших околиць Галичини» (1825–1827). З деяких рисунків було виконано літографії для альбому „Збірка видів добірних парків у Польщі” (1825–1827),а декілька увійшли до альбому 1837–1838 рр. „Галичина в картинах, або галерея літографованих видів околиць і найвидатніших пам’яток у Галичині”(Франц Ксавер Моцарт - Антон Лянґе. Біографічна розвідка. Світлана Стець). У цей альбом увійшли краєвиди Бучача, Терембовлі, Заліщик, Язловець та багатьох інших міст та сіл Галичини. 

https://polona.pl/item/zbior-naypieknieyszych-i-nayinteresownieyszych-okolic-w-galicyi-sammlung-der-schonsten,MjY0Mzgz/27/#info:metadata 

Краєвидами Бучача ми можемо любуватися в роботах Наполеона Орди.

Бучач. Наполеон Орда. 

Наполеон Орда

«Album widoków historycznych Polski – album rysunków i akwarel» Napoleona Ordy в літографічному опрацюванні Алоїза Місеровича при друкарні Максиміліана Фаянса  видано у Варшаві в 1873–1883 рр.

 http://dlibra.umcs.lublin.pl/dlibra/doccontent?id=807

http://pinakoteka.zascianek.pl/Orda/Index.htm

В праці “Околиці Галичини” Мацея Богуша Жигмонта Стенчинського  знаходимо картини Бучача, Золотого Потоку та ін.

Богуш Стенчинський. Бучач.

Богуш Стенчинський

Богуш Стенчинський. Золотий Потік.

https://polona.pl/item/okolice-galicyi,OTI4OTM5OTY/85/#info:metadata

В ДАЛО зберігаються роботи гуашшю польського художника Емануеля Кронбаха (1778—1861) доповнені стафажними сценками: "Замок у Бучачі", "Замок у Язловцю" та ін.

Декілька зарисовок Язлівця залишив Михайло Созанський. 

Михайло Созанський. Язловець.

Михайло Созанський
https://www.tenews.org.ua/post/show/1564665230-yazlovec-na-malyunkah-1900-h-rokiv 

Михайло Созанський. Заліщики.

Ян Валах на своїх зарисовках зберіг облік села Пишківці часів І світової війни.

Ян Валах. Пишківці.

Ян Валах

https://m.facebook.com/profile.php?id=100007883324207

А де ж Осівці???

Село все-таки увіковічнене в образотворчому мистецтві у картині Мечислава Яловецького «Ossowce»

Осівці. Мечислав Яловецький

На малюнку аквареллю зображено палац, де проживала родина Вітольда Ценського. Про цей твір не міститься згадок у спогадах його колишніх мешканців. Молодші про картину, швидше всього, не знали, а старші - напевно, не надали значення, бо Мечислав Яловецький більше відомий в історії як політик, дипломат і вмілий господар обширних сільськогосподарських угідь. Найзначнішим вкладом в історію з його сторони поляки вважають придбання для Польщі  півострова Вестерплате біля Ґданська. Проте не меншою його заслугою перед людством стало створення колекції картин, яка складається із 1171 малюнка. http://www.7dnikalisza.com/artykul/katolik-o-silnym-poczuciu-polskiej-kultury

Мечислав Яловецький

Мечислав Яловецький малював  палаци та замки Галичини, багато з яких були знищені в першій половині буремного ХХ століття, як наприклад, Осівецький палац. Завдяки його діяльності як маловідомого художника ми можемо споглядати у кольорі архітектуру, яка не збереглася до нашого часу. В колекції Мечислава Яловецького також знаходимо краєвиди Бучача та Язловець. 

Бучач. Мечислав Яловецький.

Язловець. Мечислав Яловецький.
Малюнки Мечислава Яловецького зараз зберігаються  при американському аналітичному центрі з питань публічної політики - Інституті Гувера.

https://digitalcollections.hoover.org/objects/74020/ossowce-dwor-maopolska-witold-hr-cienski--aniela-z-hr-dzi

Популяризацією історичної спадщини свого знаменитого предка займається його правнук Андрій Яловецький.

Таємниця 106. Поляновські

 З кінця XVII  до середини XVIIІ століття село Осівці належало панам Поляновським.

Цікаво, яким чином Осівці стали власністю Поляновських.

Є декілька версій. 

Владислав-старший Поляновський міг отримати село за участь у Віденський битві 1683 рр. Про це пише Єва Ценська-Федорович посилаючись на усне передання в її родині, начебто Осівці отримали за заслуги в Обороні Відня предки Ставінського (за даними Єви Ценської-Федорович), але дослідження показують, що це були предки його дружини Сканінського з Поляновських.

За іншою версією Осівці перейшли до Поляновських як посаг дружини Владислава Теофіли Яцимирської. Яцимирські мали родинні зв’язки з Сененськими, які були попередніми власниками села.  Відомо про шлюб Анна Сененської з Леонардом Яцимирським десь між 1547-1550 рр. (за повідомленням Адама Бонецького)

Поляновські були  досить розгалуженим шляхетським родом.

Зокрема, Миколай heres villa Ossowce, хорунжий черняхівський одружений з Констанцією Сікерчинською  мав 10 дітей. 

Його старший син Владислав - чесник коломийський «de Ossowce” - «з Осівець» з дружиною Теодорою Коморовською став батьком 19 спадкоємців.

У генеалогіях прослідковується, що 

його молодші брати Михайло (1719- ?) та Августин ( 1726-?) також записувалися вказуючи, що вони з Осівець - «de Ossowce”.

Стосовно чоловіка їхньої сестри Людовіки Петронелії (1722 - ?), Мацкея Охоцького, скарбника житомирського теж відзначається, що він з «Usowce”( перекручений запис «Ossowce”)

Швидше всього, що Осівці передавалися у спадок по лінії старшого сина Миколая Владислава: надалі село отримала у віно дочка Зузана. 

Найцікавіше, що  Зузана Клара ( 1747 р.- ?) вийшла заміж за Скавинського Михайла, мечника грабовецького. Дуже схоже, що це саме той шляхтич, який програв у карти Осівці Андрію Цивінському. В усному переданні його прізвище перекручено на Ставинський та й ім’я вказано не правильно. Всім відомо, що до усних свідчень треба відноситися з обережністю, бо вони в багатьох випадках діють як «зіпсований телефон»( Див. Таємницю 36).

http://www.antoniego26.pl/genealogia/polanowski.htm

Крім того, є дані, що власником Осівець був якийсь Александр Камінський одружений з Оленою Думідецькою. Роки, на жаль, не вказуються. 

Дуже схоже, що Камінські споріднений рід з Цивінськими( Див. Таємницю 40).

Відомо, що Цивінські володіли селом Камінь. Часто шляхтичі змінювали свої прізвища відповідно до назви свого володіння. 

До Цивінських у власність Осівці могли перейти більш прозаїчним шляхом. 

Відомо, що Андрій Цивінських був одружений з Анною Левінською.

Адам Бонецький пише, що в кінці ХVІІ століття Барбара Яцимирська вийшла заміж за Якуба Левінського- цей той місточок,через який Осівці перейшли Сененських до Яцимірських, а далі від Яцимірських до Левінських і нарешті до Цивінських. 

Багато речей залишається на рівні версій. Єдине про що точно можна говорити, то те, що в першій половині XVIII століття в Осівцях панували Миколай Поляновських, його син Владислав та його нащадки.

Таємниця 105. Голокост в Осівцях

Першу писемну згадку про євреїв в Осівцях знаходимо у  Ваłaban, Majer (1877-1942). Spis żydów i karaitów ziemi halickiej i trembowelskiego i kołomyjskiego w r. Kraków: Akademia Umiejętności, 1909.s.9, де автор  вказує, що в селі станом на 1765 рік проживало 11 представників цього етносу, в тому числі одне немовля. 

Звичайно, євреі поселилися в Осівцях набагато раніше. Історики  вважають, що перші євреї прийшли до Львова після руйнування татаро-монголами Києва в 1240 р. Хоча існує альтернативна думка про їх появу тут  у Х-ХІ ст. ст.: німецькі гебреї унаслідок хрестових походів 1096-1215 рр. змушені були рятуватись у Польщі та Румунії, а звідти й у Галичині. Таким чином, євреї з заходу і сходу зустрілись на галицькій території (Богдан Левик. Єврейське питання у у Східній Галичині в ХІІІ-ХХІ ст.: сучасний історико-культурний погляд // Схід # 2 (148) березень- квітень 2017 р.ст. 36). Назва народу  походить від предка патріарха Авраама  у сьомому коліні Євера. Авраама називали «Авраам з роду Євера» або «Авраам єврей». Ця назва «єврей» перейшла на всіх його нащадків, оскільки був родоначальником цього народу і першим у Біблії названий «євреєм»(Буття 10:23-11: 27; Буття 14:13).

Найбільша кількість євреїв  проживала на території села в 1910 році, відповідно до даних Шематизмів-78 чоловік (Динаміку кількості  євреїв в Осівцях див.  у таблиці в Таємниці 98). На початок ІІ світової війни у 1939 році їх налічувалося в селі 40 чоловік. Євреї в різні часи становили 2-3 відсотки від загальної кількості мешканців Осівець.

В архівах ДАТО Ф. 232 Оп. 2 ед. хр. 4158 згадується 1.Освальд Кніпфельберг, який орендував двірське поле в Осівцях. В 1930 році він жалівся на осівецьке протипожежне товариство «Сокіл», яке не з’явилося для гасіння пожежі на його поля. Інший єврей-2. Крігель мав склеп в Осівцях, що у 1935-1936 рр.  став читальним будинком після закриття цього шинку з ініціативи «Просвіти», яка поряд з культурно-освітньою роботою ще й боролася проти пияцтва  (Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл., с. 611).              3.Єврей Підгольц під час парцеляції (1923-1936 рр. ) купив чи не 75 моргів двірського поля (Там же, ст. 609).

 А 4. Зейд Шемонт (Фонд 241 оп. 4 ед.хр 3220 ) станом на 1925 рік був орендарем земель Марії Ценськоі: 537 моргів і платив за оренду 80 корців зерна.

Єва Ценська-Федорович свідчить, що єврей-гендляр скуповував фрукти з іх двірського саду: груші, яблука, аґрус, малину, червону та чорну смородину для продажу за кордон. Євреї в плані торгівлі мали добрий досвід і торгували не тільки продуктами сільського господарство, але й одягом, хутрами, м’ясом та іншим.

Найповажнішим євреєм  і найбагатшим мешканцем на селі був Szyja Pickholz (це прізвище зустрічається в кількох документах часом з перекрученнями у написанні, очевидно, «Шай» - єврейське чоловіче ім’я, що означає « подарунок»; Пікгольц - поширене серед євреїв прізвище). Він мав велику сиву бороду, купку дітей і показний дім в центрі Осівець, володів корчмою, але сам там не торгував, щоб не збурювати незадоволення місцевих, бо через корчми відбувалося споювання місцевого населення і вони перебували під пильним оком національних товариств села (Ewa Cienska-Fedorowicz. «Wedrowki niezamierzone»). В газеті «Хвиля» знаходимо повідомлення про заручини 5.Анелі Пікгольц в березні 1923 року  (Хвиля  1439 11.03.1923 с.7), доньки Шайї.

Крім того ще дві єврейські сім’ї тримали склепики в Осівцях, де можна було купити мило, повидло, рис, все що необхідно в селі: від цвяхів – до цукерків.

Єврейські хлопчики навчалися у хедері та у Бучацькій гімназії, залежно від статку.

Втративши власну державу сотні років тому, ще в ІІ ст. н.е  євреї мріяли про її відновлення і робили для цього конкретні кроки. Вони створили Єврейський національний фонд - Keren Kayemet, заснований в 1901 році з метою викуплення земель Палестини у Османської імперії та їх розвитку для переселення туди.  Осівецькі євреї не залишалися осторонь цього процесу. 24 липня 1927 року у м. Бучач відбулася одна із  сіоністських конференцій, на якій був присутній також  делегат із Осівець Майбергер (Muehlberger)( Chwila №3002 від 29.07.1927, сторінка 6). В газеті «Хвиля» постійно друкувалася інформація про пожертвування у цей Фонд єврейськими кагалами, де незмінно фігурувала також осівецька громада євреїв.

 Так у лютому 1925 року осівецький кагал пожертвував у Єврейський національний фонд 72,80 злотих і 2.20 - боргу (Chwila №2118 від 07.02.1925, сторінка 8).  

В списках остарбайтерів виявляємо ще ряд єврейських прізвищ, які на час німецько-радянської війни проживали в Осівцях (прізвища євреїв потрапили у список остарбайтерів помилково, ці списки можна подивитися в Таємниці 58).

6.Гіпс Геня Шимонович 1896

7.Гіпс Бернард Шимонович 1908

8.Гіпс Кака Шимонович 1902

9.Бреслер Ойзер Максимович 1930

10.Бреслер Нуссим Ойзерович 1889

11.Цігель Маер Семяслевич 1883

12.Цігель Фрида Зельмановна 1891

13.Цігель Зельман Тедеевич 1915,

14. Цігель Халька Маеровна 1920

15.Пайс Етта Форшивна 1860,

16.Айзер Герман Германович 1890 р,

17.Айзер Гена Якубовна 1890,

18.Айзнер Гаемель Германович 1930 р

19.Дунаеер Зофия Фраимовна 1906

20.Пікгольц Шай Хаїмович 1876,

21.Пікгольц Анна Шимоновна 1921

22.Пікгольц Рахеля Симоновна 1876

23.Майбегер Йосип Зиленович 1874

24.Майбегер Зофия Якубовна 1920 р

25.Пікгольц Маркус Халимович 1872 р

26.Пікгольц Гітья Ітянович 1877

27. Пікгольц Файбеш Маркушевич 1911

28.Пікгольц Клара Марківна 1918

29.Гуркевич Йосиф Хелянович 1922 

Під час ІІ світової війни єврейський народ спіткала трагічна доля: нацисти влаштували Голокост. В селі повністю були винищені представників єврейської національності. Місцем масового знищення євреїв в регіоні стало м. Бучач гора Федір. Їх збирали з довколішніх сіл і під конвоєм відправляли в місто. Колони приречених йшли на смерть співаючи сумних пісень, а попереду йшов равін, що ніс будяк в руках. Так нацисти хотіли принизити націю, прирівнюючи її до буряну.

Дерецька Юстина (1927 р.н.) оповідає про врятування єврейської дівчинки 30. Шими (Симона Гіпс 1927 р.н.), яку сусідка жінка коваля-поляка Степана Жеромського навчила християнських молитов і німці її срийняли за українку. Сім'ю Жеромських (у них була одна дочка) радянська влада виселила в Польщу з Осівець у 1947 році. Далі Шиму забрав до себе священик з Переволоки  Микола Семенюк, який також потрапив під репресії. 

Довідка про Семенюка Миколу. 

Семенюк Микола народився в 1882 р. Він отримав вищу теологічну освіту, закінчивши Львівську духовну семінарію. Від 1929 р. виконував обов'язки  священика у с. Переволока. Парох був заарештований 1949 р. Бучацьким РВ МДБ (ст. 54-10 КК УРСР).

• ст. 54-10 — антирадянська пропаганда і агітація: позбавлення волі на строк не менш як 6 місяців, аж до розстрілу або оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням громадянства

Згідно з постановою ОН при МДБ СРСР вивезений на спецпоселення в Сибір (Росія). Його звільнили у 1955 р. М. Семенюк помер 12.04.1956 р. у м. Тернопіль (Реабілітовані історією Т. 6 ст.162).

Міжнародним інститутом збереження пам'яті жертв Голокосту Яд Вашем, в 1953 році був прийнятий закон про те, щоб віддати належне тим людям не єврейської національності, які під час Другої світової війни рятували євреїв. Станом на 1 січня 2011, звання Праведник народів світу отримали 2363 громадяни України, але у цей перелік потрапили ще не всі, хто ризикуючи своїм життям та життям власних родин, рятували євреїв. Люди, які вберегли від смерті єврейську дівчинку Шиму з Осівець також варті на звання Праведник світу.