Таємниця 43. З історії сусідніх сіл

Таємниця сорок третя. З історії сусідніх сіл

Із довколішніх сіл-сусідів Осівець найдавніша згадка стосується Киданова. У 1392 р. королівську грамоту на володіння селом отримав Михайло Абданк Бучацький. Перша писемна згадка про  с. Бобулинці належить до 1421 р. У тому ж документі про фундацію костелу цим же роком вперше зустрічаємо інформацію про Старі Петликівці (1421р). У цій же фундаційній грамоті згадуються Білявинці під старою назвою " наше село Яннов " у полонізаванвій формі, а  по-українськи - село Іванів. Оскільки традиційно у селах Східної Галичини проживала переважаюча більшість українців, то село, швидше всього, називали Іванів, так само як, на відміну від польської назви, Осовче  русини-українці називали Осівцями, Бобулінче-Бобулинцями.
Із давніх джерел дізнаємося про перших власників цих сіл.
У Актах земських і гродських розбираються у декількох документах судові справи за участю  Ніколо Трояна з Бобулинець, який від Теодора Бучацького отримав у заставу с. Осівці, а пізніше мав декілька судових позовів з урядовцем цього поселення Станіславом Гловачем.
У 1578 р. дідичем Бобулинець, Киданова і Гадинковець був Микола Куропатва гербу Шренява.

Його сини: Станіслав, Микола, Павло отримали підтвердження на Киданів у 1590 р.
 Ян, син Павла Куропатви, своїй дружині Сецилії з Лодзинських записав забезпечення  4 тис. флор з сіл Бобулинці і Киданів у 1614 році. Тому історик В. Лозинський пише, що в 1630 р. власниками с. Бобулинці були Лодзинські з Радванова гербу Радван.

 Сецилія Куропатва з Лодзинських невдовзі овдовіла і вийшла заміж вдруге за Павла Несіловського. Бобулинці залишилися у її власності і в 1635 р. із сум на Бобулинцях вона записала кармелітам у Львові 6 тис. флор.
Оскільки Сецилія була бездітною, то спробувала передати частину добр першого чоловіка  наймолодшому своєму братові Павлові з Радванова у 1670 р., але йому дістався тільки Куропатвів. Бобулинці і Киданів залишилися за панами Куропатвами: їх власником став син Станіслава, племінник Яна- Єронім Куропатва, дідич Надвірної. Та Єронімові прийшлося заплатити за  Бобулинці  належне Лодзинським після стриянки Сецилії. У 1664 р. Єронім віддав Бобулинці в оренду Курдвановським гербу Пулькозіц.

Його сестра  була дружиною Станіслава Курдвановського.
(Представники цього роду заснували Курдибанку).
  Деякі історикии твердять, що пізніше  власником с.Бобулинці був Микола-Василь Потоцький (1712-1782 рр.)

Оскільки у нього не було прямих спадкоємців, то свої величезні багатства він розділив між дітьми двоюрідного брата Александра-Яна, сина Павла - рідного брата його батька. Зокрема Бучач дістався  Юзефу (1695-1764рр.) та Анатолію-Міхалу (1702-1766рр.) і їх нащадкам, а Бобулинці та ряд поселень бучацького ключа старості глинському Ігнацію Потоцькому (пом. 1765 р. ) і його братанку Вінцентію (пом. бл.1789 р.)

Про володіння Бобулинцями Красіцькими Бржостовськими і знову Красіцькими до  1939 р.- відома історія.
Красицькі вийшли із Сєчена, але назву свою отримали від Красіч в землі перемишлянській, який увійшов у їх дім в 16 ст.
           Красицькі гербу Рогаля

Першим із Красицьких згадується Яків 1542 р. Його внук Станіслав заклав Красичин, в якому почав споруджувати замок.

Замок Красицьких у Красичині.

Побудову замку закінчив його син Марцін. Король Фердинанд ІІ надав йому у 1631р. графський титул, а Зігмунд ІІІ з королевою Констанцією відвідали цей замок. У Марціна не було дітей, тому спадок перейшов до нащадків брата Юрія, який був "трохи варіятом", як пише А.Бонецький, і втратив всі свої важливі пости. Із його 5 синів Красичин перейшов до наймолодшого Адама, а далі -до внука Кароля.
   Від найстаршого сина Юрія - Яна, каштеляна холмського, дідича Дубиска, Бахорця і Борятина та інших сіл ( цікаво, які села входять в цей загадковий термін)) ) пішла родова гілка, яка заволоділа пізніше Бобулинцями та Кидановом.
У Яна було 5 синів. Зокрема найстарший його син Ігнацій 1735-1801рр. вважається найзнаковішим польським поетом, що вибрав кар'єру  священика.

Ігнацій Красицький-поет

Гілку Красицьких, яка веде до Бобулинець і Киданова продовжив   другий син Яна Антоній 1736-1800 рр.,електор Станіслава Августа, каштелян галицький, кавалер Ордену Св.Станіслава, полковник, член Станів галицьких 1782 р.
Із впевненістю можемо говорити, завдяки свідченням А.Бонецького, що із його 5 синів  дідичем сіл Бобулинець і Киданова став другий син Антонія Ігнацій (1767-1844 рр.), власник Стратиня і Трибуховець та інших сіл, депутат Станів галицьких, кавалер Ордену Св.Станіслава 1781р.,  великий ловчий Королівства Галичини і Лодомерії, комісар цісарський на галицькому сеймі. Він ці села віддав у віно дочці Констанції у 1800 р. Його сини Антоній і Зигмунд 1790 р.н. померли молодими. Дочка Роза вийшла заміж за Адама Орловського з Ярмолинець, а Констанція, дідичка Стананиня, Бобулинець і Киданова -у 1800 р. за Михайла Бжостовського з Молоткова.
Так Бобулинці і Киданів стали власністю дому Бжостовських гербу Стремя.

    Перша відома писемна згадка про Бжостовських відноситься до 1508 року. У ній іде мова про Яна, що володів Бжостовом.
Одним із відомих Бжостовських, Ян Казимир,  після Національно-визвольної війни Б. Хмельницького брав участь у підписанні Андрусівського миру 1667 р. і був послом до Московії. Та найбільше нас цікавить родинна лінія Михайла Бжостовського, що отримав Бобулинці в 1808р. як посаг від дружини Констанції із Красицьких. Відомо, що його батько Александр разом з братом Ксавері дістали графські титули 5 червня 1798 р. від прусського короля Фридеріка Вільгельма ІІІ. Дід Михайла Адам був підкоморієм королівським, генерал- лейтинантом інфантерії військ Литовського князівства 1751 р.,каштеляном полоцьким 1758 р., кавалером ордену Білого Орла.
У Михайла з Констанцією народилися дві дочки: Мальвіна вийшла заміж за Марціна Сапегу, а Анеля - за  Едмунда Красицького, якому приходилася двоюродною племіницею. Анеля отримала в посаг Бобулинці і Киданів. Таким чином ці села знову стали власністю роду Красицьких. Як правило, шляхта через шлюби старалася не втратити свох маєтності, але примножити їх, а втрачені повернути, як сталося в даному випадку.
Едмунд Красицький був сином Францішека Ксаверія, який увійшов в історію як учасник повстання Костюшки.

Францішек Ксаверій Красицький-учасник повстання Костюшки

Бобулинський зять Едмунд Красицький після батька став власником Бахорця і Лесків, які той купив та почав відбудову тут Лесківського замку Кметів.

Порівняно з ним Бобулинський палац так собі-літня резиденція))

Палац Красицьких у Бобулинцях

Із чотирьох дітей Анелі та Едмунда Красицьких рід продовжив лише середній син Ігнацій 1839-1924 рр., до якого перейшло все добро Красицьких.
  Його старший син Август був відомим ботаніком, політичним діячем, послом до галицького сейму, офіцер армії і легіонів польських, ротмістр кавалерії війська польського. В ботанічному музеї Ягеллонського універстюитету зберігається колекція його малюнків рослин.

Август Красицький-ботанік , військовий.

І світова війна,1916р. після бою під Окомецо. Август Красицький перший зліва.

Август брав участь у першій світовій війні та польсько-радянській війні 1920 р. Під час ІІ світової війни він залишався у власності Губриновичів у Поражу. Його сестри Софія 1878-1965 рр., Роза 1871-1856 рр., Анна1885-1906 рр., старший брат Францішек Ксаверій 1874-1950рр., брат Адам 1888-1892рр.- це останнє  покоління польської шляхти в Східній Галичині. Далі вони втратили тут свої маєтності у 1939 р.
Хто став власником Бобулинець і Киданова після Ігнація можна прослідкувати по Шематизмах після 1924 р...
Чоловський А. та Януш Б. Czołowski A., Janusz B. Przeszłość i zabytki wojewódstwa tarnopolskiego. — Tarnopol, 1926. — S. 79—82. (пол.) щодо Киданова повідомляють, що там було виявлено стародавню амфору.

Серед пам'яток Білявинець на увагу заслуговують:
- кімната -музей Соломії - Крушельницької при будівлі початкової школи 
- дерев'яна дзвіниця біля церкви Пресвятої Тройці — пам'ятка архітектури 18 ст.

- каплиця 1849 року, збудована з нагоди скасування панщини у Галичині
-  надгробок на могилі Констанції з Бекерських гербу Ястребець- польській шляхтичці, галицькій каштеляновій, другій дружині Юзефа Бєльського з Ольбрахциць, а після його смерті - Каспера Рогалійського. Існує припущення, що мистецький надгробок виконав Гартман Вітвер- відомий львівський скульптор австрійського походження епохи класицизму.