Як це не дивно зараз звучить, але в часи феодального права село Осівці було у приватній власності польських панів.
У всіх енциклопедичних виданнях, які повідомляють про історію Осівець першим відомим власником села вказується Ян Бучацький. Проте останні дослідженя історичних джерел показали, що найпершим задокументованим дідичем села був Януш Зарваницький. Прізвище походить від села Зарваниця, яке знаходиться на відстані 14 км від с.Осівець. Він фігурує як патрон села Зарваниця у 1436-1447 рр. Оскільки село було його дідівщиною і основним маєтком, звідси і назва роду. В Актах гродських і земських згадуються також Симон (у 1464 р.,1465 р.) Яків (у 1456-1465 рр.) Іван (у 1445 р.) та Анна (у 1470 р.), Зарваницькі. Відомо, що Анна була родом із с. Золотники, які на той час знаходилися у власності Петріуса Золотницького. У яких родинних відносинах вони були між собою можемо тільки здогадуватися.
Інформація про Януша Зарваничку в Осівцях зустрічається в Актах гродських і земських датована 30 травня 1440 р. У цих актових книгах зібрано документи 15-18 ст., які вписані або засвідчені різними судами: земськими, гродськими, підкоморськими, сотенними, полковими, генеральним військовим судом, магістратами і ратушами України з метою надання їм юридичної сили.
Позивачами виступають Зарваничка і прокуратор Станіслав, який і в інших документах стосовно Осівець не раз згадується на цій посаді. Прокуратор - це управляючий майном, довірена особа пана. Він вів справи у селі від імені дідича (власника), керував сільськогосподарськими та іншими роботами. Хто такий Масхка (можливо Мошко)? Швидше всього арендатор. Все вказує на те, що Зарваничка в цей час володів селом де-факто.
Юридичне право власності на село Януш Зарваничка отримав на основі Королівської дарчої грамоти від короля Владислава Варненчика 24 квітня 1442 р. Вона виявлена у "Зборі документів малопольських". Відповідно до її змісту Януш Зарваничка отримує у володіння с. Осівці з правом облаштування тут своєї резиденції.
Дідичем села в цей час міг залишатися Януш Зарваничка. Те, що остання згадка про нього зустрічається у 1447 р. не означає що Януш помер у цьому році, можливо просто не було судових позовів проти нього і від нього.
Далі власниками села стали пани Бучацькі. Зокрема у документі 2568а від 3 березня 1453 р., іде мова про Теодоріха Бучацького-Язловецького та Яна Бучацького. Теодоріх Бучацький був каштеляном кам'янецьким і старостою генеральним подільським. У придане від дружини Катерини з Мартинова він отримав містечко Язлівець, яке обрав за свою резиденцію і з того часу почав зватися Теодоріхом з Бучача та Язлівця, ставши засновником династії Язлівецьких. 
І в останньому документі 3247 від 11.11. 1465 р. згадуються уже Іван і Михайло Бучацькі "брати нероздільні" як співвласники села. Іван на цей час заклав у м. Монастириську свою резиденцію і став називатися Язлівецьким-Монастириським.
У 1463 р. Бучацькі "брати нероздільні" частину своїх маєтностей передали у власність Сейму і вирішили нарешті розділитися у 1468 р.
Генеалогія роду Бучацьких гербу Абданк.
Сейм із отриманих земель мав змогу здійснювати надання маєтностей іншим шляхтичам, що прислужилися батьківщині та королю.
Таким чином, з 1469 р. власником с.Осівці стає Якуб Яблоновський гербу Прус, який отримав королівський привілей на три села, в тому числі Осівці, за повідомленнями А.Яблоновського та А.Бонецького.
Потомки Якуба Яблоновського втратили с.Осівці та інші села в Теребовлянському повіті на користь Поморжанських (Сененських) в результаті позову Яна Сененського про кордони земельних володінь.До речі, ці пани були у родинних зв'язках з Бучацькими через шлюб. Можливо цим і скористалися, щоб прибрати собі село.Отже, у наступному столітті, станом на 1578 р. село уже числиться за Поморжанськими (у віповідності з даними А. Яблоновського). При цьому, в податковому реєстрі 1578 р. стосовно Осівець не вказується кількість оброблюваної землі, оскільки село внесено в перелік населених пунктів, які постраждали від спустошливого нападу татар восени 1575 р. («Zródla dziejowe» («Історичні джерела»),т.17 ст.88).
Відомості про наступного дідича с. Осівці носять легендарний характер, не підтверджені документально та містять ряд протиріч.
Про нього повідомляє Єва Ценська-Федорович-дочка останнього власника с. Осівці, на основі усних свідчень своїх предків у книзі "Незапланована подорож".
Одна із прабабусь Єви була дамою при дворі французької королеви Марії Лещинської (1703-1768 рр).
Марія Лещинська - королева Франції ( 1725 -1768рр.), дружина короля Людовіка15, дочка колишнього короля польського і великого князя литовського Станіслава Лещинського.
Придворна дама закохалася у незаможного шляхтича Андрія Цивінського. Коли молодята поверталися до Польщі делижансом, у придорожній господі один із подорожніх, Василь Ставінський, власник Осівець, звернув увагу на привабливі подарунки, якими королева обдарувала молодих. Він захотів отримати ці скарби і запропонував гру у карти, поставивши на кін Осівці. Андрій Цивінський мав бути добрим гравцем, бо виграв і отримав село, а Стравинський покінчив життя самогубством.
Роман Афтанази вказує, що шляхтич Ставінський отримав Осівці від короля Сигизмунда ІІ Августа після 1529 р. за участь у боях під час Віденської облоги. А його нащадок втратив його приблизно в 1778 р. на користь Цивінських. Що тоді нам робити з Яблоновськими і Поморжанськими (Сененськими)?
Крім того 1778 рік не стикується ні з роками правління Марії Лещинської, ні архівними даними. За "Переписом церковного майна" станом на 1784 р. уже вказується як патрон села Ігнатій Цивінський-син Андрія.
А. Бонецький повідомляє, що Цивінські по лінії Андрія легалізувалися в Галичині у 1782р.( за вимогою австійських властей після І поділу Польщі). А фактично поселилися Цивінські в Осівцях раніше. Можна говорити про їхнє вкорінення у селі уже в др.п. 18 ст.
Герб Ястрібець роду Ставінських-власників с. Осівці у 1529-приблизно 1768 рр.???
Можливо Ставінські стали власниками села від іншої битви, пов'заної з Віднем (Віденської битви) 1683 р. Історія розказана Ценськими дуже романтична, але документально належність Ставінським с. Осівець не підверджена. Так що в історії села вони тримаються на пташиних правах) Але чомусь такий переказ мав місце в сім'ї Ценських.
В архівних даних 16-п.п.18 ст. по історії села Осівці "чорна діра" або "біла пляма"- повна відсутність будь-яких джерел. Це стосується і всієї Галични. 17- п.п 18 ст. - період економічного та культурного занепаду галицьких земель, спричиненого постійними війнами, слабкістю центральної влади Речі Посполитої. В цей період частими були повстання козаків, опришків, селян. У 1648-1657 рр. точилася національно-визвольна війна українського народу на чолі з Б. Хмельницьким. Далі наступила "Руїна" (до 1787р.) У цей час полякам приходилось воювати із Московією, Османією та Швецією.
У 1672 р. за Бучацьким миром село відійшло до Османської імперії, тому польська шляхта втратила тут права на свою земельну власність офіційно до 1699 р., коли за Карловецьким договором втрачені землі знову поверталися Речі Посполитій. Тоді шляхтичі могли відновити свої права на колишні маєтки, а хто згинув у "Великому потопі"(так називали ці важкі для Речі Посполитої часи), то на його землі знайшлися інші претенденти.
Період після переходу Галичини до Австрії в результаті трьох поділів Польщі (1772 р.,1793 р.,1795 р.) знову непогано задокументований.
Приналежність села Осівців Цивінським уже підтверджена архівними джерелами. Це стосується Ігнатія (1784-1836), Франциска (1836-1861рр.) і ще одного Ігнатія (1861-1893 рр). (Вказані роки патронування). Про Ігнатія-старшого знайдено згадки в "Переписі церковного майна 1784-1803рр ".
а також у Францисканській метриці 1822 р. Франциск та Ігнатій - молодший вказуються як патрони села у Шематизмах.
Про Андрія-найпершого із Цивінських в Осівцях відомо не тільки зі свідчень Ценських. Документально його існування підтверджено дослідженнями А.Бонецького. Зокрема він його згадує у своєму Гербівнику як першого із Цивінських,що легалізувався у Галичині.
Батько Андрія Ієронім ( за А. Бонецьким), невідомо чи був власником Осівецького маєтку, проте предметом гордості його нащадків був його слуцький пояс, який висів у покоях Осівецького палацу, а зараз зберігається у Єви Ценської у Польщі в с.Ласки.
Наступний із Цивінських Ігнатій у Переписі церковного майна 1784 -1803 р. залишив свій автограф як власник села (патрон), а також у Францисканській метриці 1822 р.
Перепис
Францисканська метрика
У Шематизмах з 1836 р. до 1861р. вказаний Франциск Цивінський-син Ігнатія-старшого як патрон села. Відомо, що Франциск Цивінський володів земельною власністю також у селах Водники, Лани, Делієве, Плотича.
А з 1861 р. до 1893 р.дідичем Осівець став Ігнатій Цивінський-онук Ігнатія-старшого, син Франциска, а другому синові Андрієві Франциск відписав с. Плотича ( біля с. Водники Івано-Франківської області), де він значиться патроном з 1861 р.
Із Шематизмів про Ігнатія-молодшого дізнаємося, що він активно займався громадською діяльністю: у 1876 р. був членом окружної шкільної ради в чортківському, заліщицькому, борщівському, бучацькому повітах, делегатом повітової ради в м. Бучач, у 1883 р. ввійшов до Тимчасової повітової комісії в м. Бучач, де роль заступника виконував його зять Станіслав Ценський. Крім того Цивінський входив до групи вищих посадовців і, як порядний господар, посідав пост президента окружного бучацько-чортківсько-заліщицького відділу Господарського товариства. З 1893 року у Шематизмах власником села с. Осівці вказується його зять Александр Потоцький.
Збереглися дані у родоводах польської шляхти, що Ігнатій син Франциса, онук Ігнатія народився у 1820 р. У 1850 р. він одружився із Вандою Цивінською 1832 р.н. Відомо, що у них було дві дочки: Марія 1854 р.н. та Олена 1860 р.н. Олена вийшла заміж за Александра Потоцького родом з Конієполя (місто в графстві Ченстохова), представника знатного роду гербу Пилява Золотої гілки.
Для Александра це був другий шлюб. Першою його дружиною була Феліція Ревуцька, з якою він одружився у 1870 р. Дітей у Александра не було ні від першого, ні від другого шлюбу.
Марія Цивінська у 1870 р. вийшла заміж за Станіслава Ценського - шляхтича із с. Вікно 1849 р.н. та мешкала в іншому родовому маєтку на території с. Водники. У подружжя народилося 6 дітей.
Після смерті Ігнатія с. Осівці перейшло у власність його дочки Олени Потоцької та зятя Александра. У Шематизмах 1893 р., 1895 р. та 1902 р. знаходимо дані, що Александр був членом бучацько-чортківсько-гусятинсько-заліщицького відділу Господарського товариства із центром у Львові.
Jan Bigo, Skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami w Królestwie Galicyi, Wielkiem Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowińskiem z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju, Lwów : nakłж. aut., 1909 (Lwów : J. Chęciński), 1909, Wyd. 4, s. 127. вказує, що
у 1909 р. патронами села були Александр Потоцький і Марія Ценська. Її сестра, Олена Потоцька, померла в часі І світової війни. Про її чоловіка Александра Потоцького останнє повідомлення знаходимо у Звітах про стан промисловості 1924 р., де, зокрема, вказується, що він був власником млина в с. Осівцях.
Наведені витяги зроблені із Опису земель приватних власників 1914 р.
Крім того частиною земель у м. Осівці вододіла і Марія Ценська-старша дочка Ігнатія.
У документі її прізвище записане російським чиновником за польською вимовою - Чинська.
Цей документ укладений російською адміністрацією Галицько-Буковинського генерал губернаторства, створеного під час окупації російськими військами Галичини у І світовій війні 1914 року в результаті Галицької військової операції.
У Шематизмах 1903 р. і 1910 р. власниками села вказуються нащадки Ігнатія Цивінського без деталізації.
Оскільки в Олени не було дітей, вона переписала село своєму племінникові, сину Марії, Роману Ценському. Проте він загинув у І світовій війні, тому с. Осівці з двором перейшло у володіння його молодшого брата Вітольда. Вітольд поселився тут у 1926 р. разом з сім'єю. На той час він був одружений з Ангелою Софією Дідушинською 1902 р.н. з Єзуполя (зараз Івано-Франківська область). На момент переїзду у них була трирічна дочка Єва і однорічна Анна. Ліля народилася уже в Осівцях. Вітольд Ценський володів селом Осівці до трагічного вересня 1939 р., коли почалася ІІ світова війна, а західноукраїнські землі відійшли у сферу впливу СРСР.
В результаті цих подій родина Ценських втратила власність у с. Осівці. Вітольд відправився на війну. А його родина була репресована більшовицьким урядом.
На даний час із лінії осівецьких Ценських залишилася живою лише Єва Ценська-Федорович, яка проживає у Польщі в с. Ласки неподалік від Варшави. Їй 93 роки.
Фото 2012 р.
Герб Потоцьких Пилява Золотої гілки.
Герб Пом'ян роду Ценських.
Сім'я Вітольда Ценського мешкала у красивому палаці на березі р.Стрипи, який, на жаль, не вистояв у буремних подіях ІІ світової.
Але це вже наступна сторінка нашої історії.
Немає коментарів:
Дописати коментар