Анеля - дружина останнього власника с. Осівці Вітольда Ценського походила із роду Дідушицьких (Дзєдушицькі гербу Сас) — давнього боярського руського шляхетського роду Королівства Польського. Після входження Польщі до складу Австрії Дідушицькі у 1775 році отримали титул графів Священної Римської імперії. Родина розпочала свої витоки від давнього українського спольщеного в 17-18 ст. ст. роду Дідушів. За легендою Дудуші походили із князівської родини: від племінниці короля Данила Галицького - дочки його брата Василька. Найдавнішим відомим представником цього роду є Івашко згаданий в грамоті князя Федора Любартовича від 6 січня 1411 року, виданій у Жидачеві стосовно села Облазниця. А в документах 1479 р. повідомляється про Яцька -дідича села Дідушиничі. Руські бояри з роду Дідушичів оселилися на Стрийщині у XV ст.
Після ІІ світової війни родина втратила всі свої маєтки в Україні та Польщі. В 1907 р. Дідушицькі організували родовий союз, який існує в Польщі донині. Нащадки роду Дідушицьких живуть тепер переважно у Польщі, а також у Франції, Іспанії, Англії, Україні, Бразилії, США, Канаді. У сучасній Польщі не існує популярнішого прізвища, ніж Дідушицький. Це ім'я символізує аристократичний маєстат нації, а перший наклад генеалогічної монографії професора Краківської педагогічної академії Казимира Карольчака «Dzieduszyccy. Dzieje rodu. Linia poturzycko-zarzecka» («Дідушицькі. Історія роду. Лінія потурицько-заріцька») — розійшовся впродовж року й отримав нагороду Міністерства освіти Польщі як найкраща праця в галузі генеалогії 2001 року. Із середовища Дідушинських вийшло багато відомих людей.
Єва Ценська пам'ятає свого знаменитого прадідуся Войцеха Дідушинського, який для своїх внуків писав забавні віршики.
Єва Ценська пам'ятає свого знаменитого прадідуся Войцеха Дідушинського, який для своїх внуків писав забавні віршики.
Войцех Дідушицький ( Wojciech Dzieduszycki, 13 липня 1848 р, Єзупіль — 23 березня 1909р., Єзупіль) — польський граф та політичний діяч був дуже різносторонньою людиною: археолог, письменник, публіцист, мистецтвознавець-це далеко не весь перелік його звань і інтересів. Войцех був прихильником порозуміння з українцями, але надалі очолив табір "подоляків"- українофобів та ревно захищав інтереси поляків регіону.
Ігор Крутернога за оригінальний і непередбачуваний характер назвав Войцеха Дідушицького "варіятом з міністерським портфелем" та "аристократом-батярем". Свої лекції в університеті, засідання Сейму та інші серйозні заходи він умів перетворити у веселу забаву. Витівки ексцентричного шляхтича потішали та часом дратували його оточеня. Войцех любив проводити час серед простого народу та й сам, своїм завжди розхристаним виглядом, не походив на пана, а був схожий на городнє опудало. Цей галицький оригінал залишив безліч гуморестичних віршиків та енекдотів, які довгий час зберігалися як перлини народного гумору. Деякі із них занотувала по пам'яті його правнучка Єва.
В. Дідушицький написав п'єсу "Богдан Хмельницький", постановка якої у 1873 році мала великий успіх. Войцех був щасливим в особистому житті. Одружений з Севериною Дідушицькою (1852-1925 рр.), він мав двох дітей доньку Антоніну та сина Владислава.
Владислав був добрим господарем та прививав навики ведення господарства своїм дітям, не відгороджуючи їх від важкої,чорної роботи, що згодом їм допомогло вижити в умовах заслання, концтаборів та соціалістичної системи. Він, як і батько, займався політичними справами: при сеймі представляв Безпартійний Блок Співпраці з євреями, а також захищав інтереси українців.
Дружина Владислава - Євеліна (Єва) любила гори і мандівки. На початку ХХ ст. вона відвідала Північну Африку, Індію і Палестину. Пані була настільки вражена побаченим, що детально описала поїздку в книзі "Індія та Гімалаї" 1912 р. Крім того вона друкувала свої статті у ілюстрованих журналах.
У Владислава від шлюбу із Євеліною Анелею Козібродською ( 1879-1965 рр.) народилася донька Ангеліна Софія Роза( 1902-1981 рр.) - мати Єви, старший син Юліус Войцех (Юлек) 1901-1974 рр. та молодший - Войцех.
(Туньо) 1913-2008 рр.
Сім'я Дідушицьких мешкала у єзупольському маєтку до 1939 р. Тут народилася Єва Ценська та її середня сестра - Аня. Палац зберігся і зараз у ньому знаходиться місцевий санаторій.
У 1939 р.
дідусь Єви Владислав був арештований більшовиками і перебував деякий час у тюрмі у Львові. Сім'я носила йому передачі до моменту поки охоронець не заявив: "Тут його нема". Обставини дальшої долі та смерті Владислава невідомі. Євеліна Дідушицька зуміла уникнути депортації, вдаючи, що паралізована. Далі вона переїхала із своїм сином Войцехом до Кракова, де проживала в родинах друзів і родичів. 27 травня 1944 року Євеліну арештували німці разом із сім'єю сина Войцеха в результаті доносу інформатора. Після ув'язнення в Поморському вона була звільнена, а сина та родичів відправили у концтабори Равенсбрюк та Гросс Розен. Після війни Єва продовжувала жити з сім'єю молодшого сина та іноді писала короткі оповідання і перекладала статті для журналів Вроцлава.
Евеліна з сестрою Казею, сином Юлеком та чоловіком Владивлавом.
Щодо братів Ангеліни, то вона особливо близька була із Юлеком через невелику різницю у віці.
Юлек одружився із Казимірою Стебловською та згодом у них народилися дві доньки: Емілія 1930-2008 рр. і Єва (1932--?). Закінчивши юридичний факультет, Юлек з дружиною та дітьми жив у батьківському маєтку, займався полем, розведенням коней арабської породи і пасікою.
Після закінчення ІІ світової війни Юлек Дідушицький емігрував до Англії. Тут він заробляв на життя реставрацією і продажем яхт. Вітольд, Ангеліна та Марія Ценські допомагали йому в господарстві. У 1974 р. Юліус помер в Лондоні від невиясненої хвороби.
Юлек і Ангеліна в Англії
Відразу після його смерті Ценські переселилися у Польщу, де у Вроцлаві мешкав молодший брат Ангеліни Войцех (Туньо). Історія його життя надзвичайно цікава.
Туньо (1912 р.н.) від народження був слабкою дитиною, мав хворе серце. Це не завадило йому прожити довге та активне життя. Природний оптимізм допомагав Войцеху долати хвороби та всі життєві негаразди, яких вистачало в умовах ІІ світової війни та тоталітарного режиму післявоєнної соціалістичної Польщі. Він був одружений чотири рази. Перший шлюб з Іреною Березовською тривав 7 років. У другому шлюбі з Марією Костецькою (1913-1945рр.) народився син Антоні Владислав 1937-1997 рр. В час ІІ світової війни вона загинула в концтаборі, а Войцех дивом врятувався. З третьою жінкою Галиною Іреною Швіонтек (1915-1997 рр.) він був особливо близький по духу. Галина завжди підтримувала його і допомагала реалізовувати творчі плани. У них народилася дочка Малгожата Марія 1949-1997 рр.
Войцех-не менш колоритна постать, ніж його відомий прадідусь, в честь якого його назвали. Він відзначався кипучою енергією, бурхливим темпераментом та нестримною жагою життя.
Войцех Дідушицький увійшов в історію як відомий польськиий актор, співак, диригент, журналіст, автор пісень, кабаре, культурний діяч, музикальний та театральний оглядач, інженер. Реалізувати себе йому не завадили несприятливі умови.
Під час ІІ світової, у травні 1944 р. Войцеха з родиною арештували німці і відправили у табір для військогополонених в Пусткові. Навіть в таких умовах молодий актор, не уявляючи собі життя без мистецтва, організував табірний театр. Пізніше його перевели у концтабір Гросс-Розен, де він був засуджений до смерті. Проте йому вдалося уникнути вироку: у ньому один із німців впізнав відомого співака. Напевно, в сорочці народився)) Протягом життя Фортуна не залишала його. Схоже, вона любить оптимістів))
Після війни у соціалістичній Польщі Войцех займав посаду директора камерного театру м. Кракова у 1945-1946 рр., а далі поселився у Вроцлаві. Навики отримані у Єзупольському маєтку батьків дали йому можливість стати директором мукомельних комбінатів в Нижній Сілезії. Він придумав новий сорт макаронів: на 1 тонну муки 4 яйця. Цим винаходом він гордився не менше ніж своїми досягненнями в області культури. Проте Войцех продовжує працювати на царині мистецтва і в 1953 р. у Вроцлаві разом з дружиною Галиною засновує кабаре "Дим сигарети", де виконуються львівські пісні.
Кабаре швидко набрало популярності, оскільки відтворювало атмесферу довоєнного Львова. Колишня польська шляхта Східних Кресів, втративши все разом з Галичиною, приходила сюди, щоб відвести душу, згадати минуле і відчути себе як колись - панами.
Це не сподобалося пильним службам сталінської влади, тому починаються переслідування Войцеха і створюються різноманітні перешкоди у його творчій діяльності.
В умовах "відлиги" митець активізує свою діядьність і в 1963 р. пропонує нагороду Орфей на фестивалі Варшавська осінь.
Уже в часи пострадянської Польщі завдяки старанням Войцеха Дідушинського у Південному парку м. Вроцлава був встановлений пам'ятник Фридеріку Шопену в 2004 р.
Войцех Дідушицький знав Ф. Шопена особисто.
Після смерті дружини Галини 1997 р. граф влаштував премію її імені, якою нагороджують молодих театральних і музикальних оглядачів. Крім того, актор знявся у декількох фільмах та телесеріалі "Прокажена".
У 2002 р. 90-річний Войцех одружився четвертий раз на Ірині Малецькій. До самої смерті вони були нерозлучними. Ірина супроводжувала Войцеха на всіх заходах, оскільки він продовжував вести активне творче життя.
У 2006 р., незадовго до смерті, Войцех Дідушицький признався, що у 1949 р. змушений був співпрацювати із спецслужбами та попросив пробачення у всіх, хто від цього міг постраждати. Він визнав, що це найболючіша сторінка його життя і відмовився від звання Почесного Громадянина м. Вроцлав, яке йому надали у 1999 р.
Гробівник Дідушицьких
Актор прожив цікаве та довге життя, в усіх життєвих ситуаціях поводив себе із справді графською гідністю.
Войцех не просто жив - він смакував життя. Усіх навколо себе він заражав оптимізмом. Духом Войцех завжди був молодим, його очі випромінювали юнацьку пристрасть, але тіло підвело...
Помер він уві сні 2 травня 2008 р. на 96 році життя.
Войцех Дідушицький залишив після себе велику мистецьку спадщину. Його шансон зберігає популярність.
Оскільки перші роки свого творчого життя провів у Львові, у його піснях простежується ностальгія за містом своєї молодості.
Войцех поповнив когорту цікавих неординарних особистостей роду Дідушицьких, з якого походила осівецька графиня Ангела Софія Роза в заміжжі Ценська.
Немає коментарів:
Дописати коментар