Таємниця 36. Стравінські

Таємниця  тридцять шоста. Найближчі родичі осівецьких Ценських-Стравинські

По лінії батька Вітольда найближчими родичами сім'ї була родина Стравинських гербу Сулими, що проживала в с. Водники (зараз Івано-Франківська область).

 Ольга Стравинська приходилася рідною сестрою Вітольду. Кажуть, що це була мініатюрна і дуже мила жіночка. 

Дві світові війни, що руйнівним смерчем пронеслися Європою не оминули родини Ценських: середній брат Вітольда Роман загинув на фронтах І світової війни, старший Здіслав-поліг на початку ІІ світової війни у 1940 р. Сестра Ванда пішла у монахині, Анеля рано померла. Сім'ї встигли створити  лише Вітольд та Ольга.  Сестра Вітольда Ольга вийшла заміж за Едварда Стравінського у 1913 р. і жила в с. Водники-маєтку своїх батьків Станіслава та Марії Ценських. Марія Ценська походила із Цивінських і віддідичила від них маєток у Водниках, який надалі батьки Ценські передали у спадок своїй дочці Ользі та її чоловікові Едварду Стравинському.
У Водниках Станіслав Ценський спорудив видний палац у 1875-1880 рр. 
Під час І світової війни у 1916 році цей будинок в протягом декількох місяців знаходився на лінії фронту, і в результаті артилерійського вогню, був серйозно пошкоджений. Господарі ( тепер уже Стравинські) частково відновили його в 1917 році. Та війська армії Будьонного, що  в 1920 році відступали з Польщі спалили маєток. З огляду на руйнування під час Першої світової війни, в міжвоєнний період  у Стравинських не було достатньо коштів, щоб знову перебудувати весь будинок, тому вони відновили тільки східне крило. В такому вигляді маєток служив їм до 1939 року. Садиба була симетричною за структурою і складалася з двох двоповерхових крил, розташованих паралельно один до одного, з'єднаних між собою.  На жаль, не збереглося ні однієї фотографії цієї садиби у Водниках.
 Вітольд Ценський згадує: " Наш дім в Водниках розбили артилерійські ракети, мої родичі померли ( мати Марія у 1919 р., батько Станіслав у 1920 рр.). У Водниках мешкала моя сестра Ольга, але залишилося відбудованим лише одне крило величезного дому.
" ...Гості з'їхалися на бал. Не грав уже оркестр вальс Штрауса як за давніх часів, а хто умів награвав на фортепіано танго чи фокстрот"( Із щоденника Вітольда Ценського).
Війна негативно відобразилася на рівні життя шляхти Галичини. Польське панство уже не могло собі дозволити довоєнної  розкоші.
А тим часом у Стравинських підростали діти.  У подружжя їх було п'ятеро. Як у більшості сімей польської шляхти життя Стравинських протікало привичним руслом відповідно до давно сформованих устоїв, поки їхній світ не був зруйнований встановленням радянської влади в Західній Україні в 1939р. Більшовицька репресивна машина не обминула Стравинських:  Ольгу з дочками Марією 1914 р. н., Вандою 1921 р.н. та Анною 1927 р.н. більшовики відправили у заслання в Казахстан, де вона померла від голоду у 1941 р. Її дочки Ванда 1921 р.н та Анна 1927 р.н. втекли з азіатського заслання і різними методами, часто пішки, добралися до  Львова.  Ванда стала активним діячем Руху Опору і полягла під час Варшавського повстання у 1944 р.: німці кинули її в палаючий будинок. А старша із сестер Марія 1914 р.н. записалася до армії Андерса, що діяла в Середній Азії і складалася із інтернованих і депортованих поляків. До війни Марія встигла закінчити мистецький факультет Ягелонського університету та добре малювала. На основі спільного інтересу в Ірані, куди переїхала в складі армії Андерса, Марія зійшлася із Зігмунтом Мазуром. Згодом  вони одружилися і після закінчення війни емігрували в Канаду. Там Марія закінчила життєвий шлях у 1995 р.  Молодша сестра Анна згодом також переїхала до сестри в Канаду, де вийшла заміж за Гастона Марті. 

Анна Марті (з дому Стравинська)

Їхній старший брат, Роман Густав (1916- 1939 рр.), курсант резерву армії, загинув в бою у вересні 1939 року під Судовою Вишнею. 
Молодший брат Стефан Губерт Ігнатій (05.16.1920 р.н.) був учасником операції "Гроза"( Буря). Після війни закінчив факультет рибного господарства  в Ольштині. Згодом одружився з Вандою Кохановською. 

Стефан Стравінський

Їхній батько, чоловік Ольги, Едуард Стравинський загинув у 1940 р. 

Доля кожного шляхтича-це військова служба. 

Тому Едуард, син  Густава (1876-1940 рр.)  у серпні 1898 р. закінчив Терезіанську військову академію в Вінер - Нойштадті, в результаті чого отримав ступінь лейтенанта і в якості офіцера вступив до 1 Галицька кавалерійського полку.
Після того, як Польща здобула незалежність в 1918 році  Едуард приєднався до польської армії. Там він служив у 8 кавалерійському полку князя Юзефа Понятовського.

           8 кавалерійський полк             Понятовського.
 Під час польсько-більшовицької війни з 14 березня по 10 червня 1920 був командиром 2 - го рокитнинського кавалерійського полку і брав участь у наступі на Дніпрі (Київська операція Війська Польського). Далі Едуард продовжив службу в легіоні 11 кавалерійського полку.  Він дослужився до звання підполковника, яке отримав 1 червня 1919 р. У 1934 році звільнився у запас і зайнявся господарством у своєму маєтку. Едвард Стравінський був останнім спадкоємцем двору у Водниках до 1939 року.
З  початком Другої світової війни та вступом радянських військ у Західну Україну у вересні 1939 р. Едуарда затримали співробітники НКВС. Він був відправлений у тюрму на вулиці Karolenkiwskiej 17 в Києві. Там, ймовірно,навесні 1940 року його розстріляли.  Ім'я Едуарда виявлено у так званих Українських Катинських Списках, опублікованих в 1994 році (включений в перелік wywózkowej 72 / 1-87, поміченої номером 2845).

Його долю розділили тисячі польських офіцерів. 5 березня 1940 року нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія надіслав доповідну записку Й. Сталіну за №794/Б з пропозицією розстріляти інтернованих польських офіцерів, які утримувались у спецтаборах для військовополонених (Старобільському, Осташківському та Козельському) та поляків, що перебували у в'язницях Західних областей України та Білорусії. В той же день Й. Сталін погодив доповідну записку, яку розглянуло Політбюро ЦК ВКП(б) на засіданні – 5 березня 1940 року (№ 18П/144, протокол засідання № 13).

За тим рішенням, «Вища Трійка» засудила до розстрілу 21 857 польських офіцерів та інших польських громадян. Щоб звести до мінімуму кількість осіб, задіяних в операції, задля гарантування її таємності НКВС ухвалило рішення перевести більшу частину поляків до в´язниць Мінська, Києва, Харкова та Херсону. Тому частина польських офіцерів та цивільних з в´язниць Західних областей України була етапована до Києва. Тут їх розстріляли. Жертви цього злочину були перепоховані  у 2012 році кладовищі польської війни в Києві - Биківня.

Київ-Биківня

Масові таємні  розстріли польських інтернованих офіцерів за зразком Катині відбулися також у Харкові та Мінську.
     Як бачимо, історичні процеси ХХ століття надзвичайно яскраво відобразилися на сім'ї Стравинських.
Цікаво з історією польського народу  переплелася також доля батька Едуарда - Густава (03.10.1837  - 11.01. 1905 Szydłowcach). Густав Стравінський був учасником Кримської війни і повстання 1863 р. в Російській імперії за відновлення польської державності. Він керував філією повстанців під назвою "Молот" і брав активну участь в декількох сутичках з російськими військами. 5 серпня 1863 року через тяжкі   рани в результаті бойових дій з призначенням майора отримав необмежену відпустку. Таким чином, він відправився в Париж. Тим часом повстання зазнало поразки, а Густава заочно засудили до довічної каторги, а все його майно конфіскували. В Росію він уже не повернувся.  У січні 1866 р. Густав прибув в Галичину і оселився в Niżborku над Збручем. Пізніше він купив або отримав в якості приданого власності Szydlowiec в Гусятинському районі. Густав одружувався тричі: спочатку з Софією Потоцькою,  потім його дружиною стала Aniela Chlebowska, і в третій раз-Henryka Kunaszowskа.  У нього було п'ятеро дітей: 1871р.-Владислав (1871 р.н); Адам Френсіс (1872- 1933 рр.),  Марія (1873 - 1945 рр.) черниця, Броніслава (1875 - 1919 рр.) і  Едуард Вінсент (1876-1940 рр.).
Зараз нащадки Стравинських проживають в Канаді та Польщі. Зокрема, Роман Стравинський-онук Ольги, син Стефана Стравинського (1921-2004 рр.) та Ванди Кохановської опікується панею Євою разом з її кузеном Михайлом Ценським.