Таємниця 47. Навіщо?

Таємниця сорок сьома(особиста). Навіщо?

Коли починається свідоме життя людини?
З того моменту, який ми найперше запам'ятали у своєму житті.
Яка подія визначила початок Вашого свідомого буття на цій планеті?
Не помилюся, що вона була яскравою, як спалах фотоапарата, як правило, стресовою.
У скільки років Ви вперше свідомо сприйняли себе? У різних людей усвідомлення себе в цьому світі починається в різному віці: в 2 роки, в 5,раніше або пізніше.
А далі у мозку маленької людини зароджуються дуже цікаві думки: це-я,- я знаю, що я думаю,- це-хлопчик,-як бути хлопчиком,- що думає він, -цікаво, про що думають інші люди.(Лише з віком розумієш: і слава Богу, що він не заклав у людях таких здібностей.))
Коли маленька людина вперше стикається із смертю близького родича, виникають думки:- де я був, коли мене не було, - як взагалі світ міг існувати без мене,-що було до мене,-хіба може мене колись не бути?
Вперше виникає страх перед небуттям. (Але з віком людина так втомлюється від хвороб і проблем, що перестає цінувати життя((
А тим часом ця мала чомучка "дістає" всіх своїми  запитаннями, від яких дорослі відмахуються, як від докучливих комах. Цим вони створюють серйозну перешкоду у розвитку дитини. У неї виникає враження: якщо дорослі не мають відповідей на запитання, то їх і не варто задавати, бо всі живуть бездумно.
Великі вчені-дослідники стали такими, бо зберегли свою дитячу допитливість,  здатність задавати запитання протягом всього життя і шукати на них відповіді.
Батьки, кожна ваша відповідь на дитяче запитання-це вектор її буття.
Його свідомі пошуки життєвих істин починаються саме із батьківських настанов.
Те що Ви закладете в найдорожчу голівку в дитинстві визначить  життя Вашого мізернятка.
В житті кожної людини присутній момент, який значною мірою визначає спрямованість її інтересів та життєву дорогу. Згадайте свій. А я розкажу про себе.
Уже дівчиськом років 8, я запитала батька: чому сусідню вулицю називають "Під двором".
Так я почула розповідь, схожу на казку,  яка потрясла, збентежила дитячу уяву та позбавила спокою на все життя. Це була розповідь про чудовий палац-двір і прекрасний сад навколо нього, де росли дерева, які людина не могла сама обняти руками, красувалися багатством різнобарв'я  розалії...
 Невже таке може бути? На тому місці зараз пустка. Часом тут пасуть худобу, поки трава на горбі зовсім не вигорає в час літньої спеки. І це все! Залишилася лише назва вулиці -"ПІД ДВОРОМ" як свідчення народної пам'яті, як привід задуматися над минулим, як велике запитання маленької дитини, що будить думку.
 Яким був цей палац? Так неймовірно сильно захотілося його побачити!
  ...Проходили роки життя за стереотипним сценарієм, але зернятко цікавості до минулого села посіяне в дитинстві не пропало, воно муляло і намагалося прорости. Не давали спокою запитання:  де знайти  фото або план таємничого палацу, як склалася доля його мешканців, а що було  до..., а чому так... і  безліч інших.
Та всі твердили, наче змовилися: це неможливо дізнатися - всі матеріали пропали у війну. Лише якісь крихти архівної інформації,  уривки скупих свідчень старожилів...

Пройшли роки поки маленька дівчинка, яка з  часом стала істориком та замешкала в столиці, знайшла відповіді на свої дитячі запитання: вдалося знайти не тільки фото палацу, його детальний опис, історію родини двору, але й живого його мешканця  92-річного віку.
Та в ході дослідження запитань виникає все більше і вони дуже цікаві. Вірніше цікаво шукати відповіді на них, бо часом знаходиш такі матеріали!.. Історики мене зрозуміють)
Моя професія одночасно є моїм хобі. Особливо цікавлюся краєзнавством: історією своєї малої батьківщини. З часом у  домашньому архіві зібралося трохи документів з історії с. Осівці Бучацького району Тернопільської області.
Жаль, щоб таке добро пропадало.) Вирішила: треба поділитися з людьми зібраною інформацію.
Не особливо тішуся надією на широку авдиторію. Розумію: моїм односельчанам не до захоплення історією свого поселення - треба виживати. А це в сучасних економічних умовах, в більшості випадків,  можливо лише давши драпака із села.
Історія поселення, у якому проживає тисячу люду-це не найактуальніша інформація. Але ж яка цікава!  Можливо пригодиться людям  залюбленим в історію свого краю. Тому започаткувала цей блог.
... А ще - яке велезне прикладне значення криється у цій інформації для відродження українського села.(Ха-ха-скажете Ви). Світові тенденції зовсім інші. Але при певних умовах це можливо, хоча б в окремих випадках, завдяки ентузіастам. Помріємо))) Кажуть, часом мрії збуваються)
Отже, інформація, яка містить у блозі має на меті висвітлити історію с. Осівці з найдавніших часів до 1939 р., яка на даний час досліджена лише на рівні енцеклопедичних статей.
  Велике прохання до читачів: не шукайте у статтях блогу якихось ідеологічних тенденцій чи пропаганди будь-якого спрямування: політичного чи національного, крім ідеології людяності.
На блозі не представляю інтереси описаних родин, хоча із  деякими їх представниками спілкувалася особисто чисто із науково-дослідницькою метою. Наприклад, Євою Ценською-Федорович, Михайлом Ценським, Романом Стравинським.
Лозунгом блогу можна вважати вислів: перш за все ми люди (незалежно від національності). Головна ціль автора- показати як політичні ігри урядів відбиваються на долі пересічної людини і часом безжально нищать її. В умовах руйнування старих порядків та встановлення нових у Західній Україні на фоні ІІ світової війни
героями статей блогу у великій мірі керували обставини незалежні від них. Ніхто із нас не може вибрати в якій національності народитися,  родині та  соціальному статусі. А в умовах "деребану" державних територій людина взагалі перетворюється у заручницю ситуації.
В таких обставинах виявляють справжні цінності людини, те, що є найбільшим багатством для неї.  В умовах загрози існуванню нещасні залишали маєтки і тікали, а найбільшою здобиччю для них ставало їхнє життя. Люди ніколи не були застраховані від того, що маючи все раптом залишитися з нічим. Зараз багато хто на Сході України опинився у ситуаціії схожій до обставин Ценських,чия історія життя описана у деяких статтях блогу. Якесь відчуття дежав'ю, ніби Україна знову опинилася в 1939 р., тільки події перемістилися із Заходу України  на Схід. Жаль, що люди не вчаться на уроках минулого і постійно наступать на одні і тіж граблі...
    Цікаво було досліджувати зв'язок  людини із місцем народження, притягальну силу малої батьківщини для Соломії Крушельницької, Емілії Крушельницької, представників родини Ценських, Дідушицьких, Стравинських, яким прийшлося покинути місця свого народження. Це почуття ностальгії може зрозуміти лише людина, яка з доброї волі чи ні (немає значення), залишила свою малу батьківщину.
Що ми є без малої батьківшини, яка заклала у нас джерела життя? Чи стали б без неї Соломія Крушильницька, Володимир Івасюк, Марія Матіос тим, ким вони є?
    Цей блог про тих, хто трудився для блага свого села в описані часи: Амвросія Крушельницького, Володимира Гнатіва, інших осівчан-учасників спортивно-фізкультурних товариств, про непрості взаємини поляків та українців та про багато всього іншого пов'язаного з історією села Осівці. У давніх документах латинською, німецькою та польською мовою назва поселення найчастіше зустрічається у записі "Ossowce".  Цим і  пояснюється назва блогу. А  таємниці минулого села Осівці, як не старайся: чи можна відкрити усі?
Історія без політики-під таким лозунгом знімав свій фільм " Жива" український режисер Тарас Химич.
 Історія без політики - це також девіз цього блогу.
Історія без політики. Наскільки це можливо?