Таємниця 49. Пани Поморжанські

Таємниця сорок дев'ята. Пани Поморжанські.

У 16 ст. Осівці знову мали нового патрона. Станом на 1578 р. село стало власністю  панів Поморжанських. 
Повідомлення про це знаходимо  у збірці документів А. Яблоновського  "Історичні джерела". При цьому,  в податковому реєстрі стосовно Осівець не вказується кількість оброблюваної землі в селі, оскільки воно було внесено в перелік населених пунктів, які постраждали від  спустошливого нападу татар. («Zródla dziejowe» («Історичні джерела»), т.17 ст.88).Назва села тут вжита у старій формі Нuszowcze, прийнятій тоді в більшості  писарів, що вели документи латинською та польською мовами       

Із наведених даних бачимо, по-перше, що татари страшним смерчем пройшли не тільки через Осівці, але розорили значну кількість інших населених пунктів. Поселення були в такому упадку, що їх господарів звільнили від податків. Чи всі вони відновилися? Із перечислених сіл зараз існують Доброводи, Олеша, Верб'ятин, Переволока, Чехів, Швейків.
По-друге, Поморжанські були досить великими землевласниками, судячи із переліку сіл, які їм належали.
Лан-це майже 18 га за польськими мірками прийнятими в Україні тих часів.

Представники цієї родини частіше називали себе Сененськими (із Сенна). Так, у базі даних Потомків Великого сейму міститься інформація тільки про двох Поморжанських і про декілька сотень осіб із роду Сененських.
У виявлених документах ім'я Поморжанського-Сененського, що володів Осівцями не вказується. Але дослідження показують, що це був Ян Сененський (1506-1581рр.) -польський шляхтич, військовик, урядник, державний і римо-католицький релігійний діяч Корони Польської Речі Посполитої. Він був сином каштеляна кам'янецького Яна з Гологір та його дружини Анни Бучацької- дочки подільського воєводи Давида Бучацького (біля 1503р.н.)
Його батько Ян спільно з братом Вікторином у 1494 року набув половину замку та міста Помор'ян з передмістями (звідси і Поморжанські). Невдовзі брати поділили маєтки: Ян Сененський отримав маєтки Гологори, Поморяни в Львівській землі, також маєтності в Галичині та на Поділлі (тому назився часом Гологорський).
Ян-старший розширив свої землі не тільки завдяки вдалому шлюбу, купівлі і королівських надань. Це був той ще аферист, що заради збагачення часто здійснював наїзди на сусідські маєтки та викрадав  родичів  багатих шляхтичів, з метою шантажу для захоплення їхнього спадку. При чому суди в більшості випадків підтримували його загарбання. (Закон як дишло: куди повернув-туди вийшло. І тоді правосуддя було на стороні багатших і впливовіших). В результаті цей пан отримав стільки землі  на цвинтарі як усі смертні.(
Сененські " віджали" Осівці у Яблоновських, можливо, згадавши, що воно колись було родинною власністю роду Бучацьких, з яких походила  мати Яна-молодшого. (Насправді, Осівці у власность Давида Бучацького не дійшли. Їх викупив сейм у 1469 р., але в даному випадку значення мало лише прізвище, бо інші гілки роду згасали). 
Багатства Яна - старшого перейшли до  синів Яна і Давида. Але молодший син Давид загинув у 1531 р.? під Обертином у бою з військами молдавського господаря Петрила, тому увесь батьківський спадок опинився в руках Яна.
Бартош Папроцькиий в своєму досліджені «Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r. p. 1584», Biblioteka Polska, Kraków, 1858 повідомляє, що  Ян-молодший  був оборонцем країв руських, і замолоду провів у татарському полоні 25 років. 
Невдовзі після повернення з неволі його маєтки спіткала татарська напасть. Частина сіл, що належали Яну були понищені під час чергового набігу татар (серед них і Осівці). На коронаційному сеймі Стефана Баторія 1 травня 1576 р. він слізно жалівся на свої втрати через татарський напад восени 1575 р. Тоді ж король надав Я. Сененському  Львівське архієпископство.
Його виконання своїх обов'язків на  посаді архиєпископа  Бартоломей Зимирович назвав "комедією зі сміхом". Ян не був компетентний у своїй справі, не знав латинської мови, зате славився як майстерний жартівник-саркаст. Через всі ці свої "достойності" з самого початку мав неприязні стосунки з Львівською капітулою, яка не хотіла визнавати його прав і всіляко перешкоджала користуватись утриманням. Через це Я. Сененський до мінімуму звів свої обов'язки, посилаючись на погане здоров'я. При тому він брав  активну участь у політичному житті держави. Оригінальну позицію, як для поляка, він зайняв на Люблінському сеймі 1569 р., яро виступаючи проти унії з Литвою  та захищав права литовців.
За даними  Ковалевської Kowalska H. Sienieński Jan z Gołogór (Gołogórski) h. Dębno //Polski Slownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków, 1996. — T. XXXVII/2, zeszyt 153. — S. 182—183.

Ян мав 4 дітей: Миколай, Станіслав — померли рано, Анджей (?—1603) був львівським підкоморієм 1596 р. і також не залишив нащадків. Про доньку відомостей не збереглося, не відоме навіть її ім'я.
Належали Сенінські-Поморжанські
 до гербу Дембно.