Таємниця 62. Пошта в Осівцях.

Людина з великою сумкою через плече, наповненою газетами, журналами і листами в будь-яку погоду підходить до воріт кожного дому і залишає коресподенцію. Так було в часи мого дитинства. Зараз є інші методи передачі інформації, електронні, миттєві. Потреба у поштарях значно зменшилася. Відбувається масове скорочення в їх рядах навіть у великих містах України.
З давніх часів люди шукали способи  комунікації долаючи відстані. І на даний час досягли значних успіхів.
На початках використовувалися гінці та поштові голуби. У Наддніпрянській Україні пошта запрацювала з часів гетьмана Дем'яна Многогрішного др.п.17 ст.
Потреба у передачі інформації на великі відстані в українців Галичини особливо гостро постала в другій половині 19 ст., коли почалася масова еміграція в США, Канаду, Аргентину, Бразилію для підтримки зв'язку з рідними. На той час західноукраїнські землі були у складі Польщі.
У Речі Посполитій перша регулярна поштова італійська лінія з Кракова  через Відень до Венеції  та литовська лінія з Кракова через Варшаву до Вільна відкриті ще в 1558 р. В Австрії поштова справа за підтримки держави почала розвиватися з 1817 року. У часи ІІ Речі Посполитої законодавчою основою створення поштової та телекомунікаційної компанії стало розпорядження Президента Республіки від 22 березня 1928 року про створення державного підприємства "Polska Poczta, Telegraf i Telefon".
Поштове відділення працювало і в Осівцях.

Збереглася коресподенція з Осівець приналежна Ценському Вітольду з родинним гербом.

Це конверт у форматі візитної картки з рельєфним родинним гербом Ценських Пом'ян.

На печатці видно, що лист відправлений з Осівець у Львів.

 Рельєфний родинний герб Ценських Пом'ян в центрі конверту виказує відправника Вітольда Ценського.

Єва Ценська-Федорович згадує, що у казахському засланні в поселенні Мен-Булак отримували від осівецьких селян посилки: муку, крупи, мед, взуття, шкарпетки. 

А одного разу начальник осівецької пошти прислав листки тютюну. В м. Аю Єва виміняла їх на 16 кілограмів картоплі, яку ледве дотягнула до селища. Анеля розрізала картоплини на маленькі шматки і посадила, а решта- зникли в голодних шлунках дівчат.

Таким чином, посилки осівчан допомогли Анелі з доньками не загинути від голоду у важких умовах казахського заслання.

Цінність поштової служби с.Осівець ще й тому, що її коресподенція дійшла з ХХ ст. у ХХІ ст. і стала джерелом вивчення історії села.