"Середня школа ім. Парасковії Дерецької ". Таблиця з таким написом висіла на будинку школи села Осівці в радянські часи. Парасковія Дерецька-це перша комсомолка села, вчителька, що повірила в ідеї соціалізму, які більшість населення села категорично не приймала.
Парасковія агітувала населення села вступати в колгосп, а підлітків - створювати основи піонерської організації у селі. Напевно, вона була сміливою і переконаною в правоті своїх поглядів дівчиною, якщо могла піти проти сільської общини, яка у значній частині підтримувала ОУН-УПА.
Невдовзі вона пропала. До 1950 року не знав куди ділася молода вчителька.
Тільки через роки після її зникнення одна бабуся перед смертю розповіла, що вона бачила як Парасковію втопили в старій криниці на вулиці Гора і засипали її.
Криницю розкопали і останки поховали на сільському кладовищі.
В радянські часи посмертно Парасковія Дерецька носила статус "героїні", що постраждала за утвердження радянської влади в Осівцях, але у мешканців села чомусь її подвиг не викликав ейфорії.
Загинуло і пропало ще не мало людей з обох сторін радянсько-українського протиборства покив решті-решт "рубахи", як називали представників радянської влади, перемогли. ОУНівців з УПА і родини тих, хто їх підтримував вивезли у Сибір. На шкільні форми дітей із семи років почепили зірочки з портретом малого Леніна, з 9 років- піонерські галстуки, а з 14 -комсомольські значки. В школах запевняли учнів, що найбільші свята в їхньому житті-це посвячення в жовтенята, піонери та комсомол і, взагалі, їм неймовірно пощастило, що вони народилися і живуть в СРСР, а не в одній із нещасних країн загниваючого імперіалізму. І, можливо, підростаюче покоління у це повіріло б на всі сто, якби не мовчазний скептицизм, з яким сприймалися всі ці радянські шкільні обряди в родинах. Новоспечений піонер із сяючою усмішкою з червоним галстуко ішов вулицею села, але в очах перехожих він не зустрічав аналогічного захоплення і, прийшовши додому, остаточно розумів: нічого особливого сьогодні в його житті не сталося. Батьки справно купували дітям значки і галстуки, класні керівники неодмінно щодня перевіряли їх наявність. Лічені комуністи села користувалися загальною зневагою.
Всі про щось мовчали. Страх їдкою зміюкою оселився в серцях покоління осівчан, що були свідками жорстокого терору проти самостійницької ідеї. Дехто таємно слухав вночі Голос Америки, у навідчайдушніших при застіллі часом проривалися скупі антирадянські вислови, що дуже спантиличувало дітей і заставляло сумніватися в перевагаг радянського суспільства. Багато людей забрали свої таємниці в могилу.
Пройшли десятки років і міна сповільненої дії вибухнула - Радянський Союз припинив своє існування. Таблицю з іменем Парасковії Дерецької зняли із стіни школи, так само як меморіальну дошку із дому, де вона народилася.
Її статус різко змінився з героїні на пересічну людину достойну осуду і забуття.
Непроста історія непростого часу...
Подібні випадки були практично в кожному селі Галичини. Як сприймати те, що відбулося колись давно з вчителькою-комсомолкою в с.Осівці, як ставитися до людини, якої давно нема, до дівчини, що загинула молодою? Хто вона: герой, злочинець, жертва? Кожен вирішує сам. На оцінку цієї події великою мірою впливає те, як склалася історія кожної родини у важкі післявоєнні часи, коли війна в Західній Україні проти радянської влади ще продовжувалася.
Особисто в мене виникає запитання:
Чи варто жертвувати життям-найціннішим, що Бог дав людині не за призначенням - заради скороминучих людських ідей?
Парасковія агітувала населення села вступати в колгосп, а підлітків - створювати основи піонерської організації у селі. Напевно, вона була сміливою і переконаною в правоті своїх поглядів дівчиною, якщо могла піти проти сільської общини, яка у значній частині підтримувала ОУН-УПА.
Невдовзі вона пропала. До 1950 року не знав куди ділася молода вчителька.
Тільки через роки після її зникнення одна бабуся перед смертю розповіла, що вона бачила як Парасковію втопили в старій криниці на вулиці Гора і засипали її.
Криницю розкопали і останки поховали на сільському кладовищі.
В радянські часи посмертно Парасковія Дерецька носила статус "героїні", що постраждала за утвердження радянської влади в Осівцях, але у мешканців села чомусь її подвиг не викликав ейфорії.
Загинуло і пропало ще не мало людей з обох сторін радянсько-українського протиборства покив решті-решт "рубахи", як називали представників радянської влади, перемогли. ОУНівців з УПА і родини тих, хто їх підтримував вивезли у Сибір. На шкільні форми дітей із семи років почепили зірочки з портретом малого Леніна, з 9 років- піонерські галстуки, а з 14 -комсомольські значки. В школах запевняли учнів, що найбільші свята в їхньому житті-це посвячення в жовтенята, піонери та комсомол і, взагалі, їм неймовірно пощастило, що вони народилися і живуть в СРСР, а не в одній із нещасних країн загниваючого імперіалізму. І, можливо, підростаюче покоління у це повіріло б на всі сто, якби не мовчазний скептицизм, з яким сприймалися всі ці радянські шкільні обряди в родинах. Новоспечений піонер із сяючою усмішкою з червоним галстуко ішов вулицею села, але в очах перехожих він не зустрічав аналогічного захоплення і, прийшовши додому, остаточно розумів: нічого особливого сьогодні в його житті не сталося. Батьки справно купували дітям значки і галстуки, класні керівники неодмінно щодня перевіряли їх наявність. Лічені комуністи села користувалися загальною зневагою.
Всі про щось мовчали. Страх їдкою зміюкою оселився в серцях покоління осівчан, що були свідками жорстокого терору проти самостійницької ідеї. Дехто таємно слухав вночі Голос Америки, у навідчайдушніших при застіллі часом проривалися скупі антирадянські вислови, що дуже спантиличувало дітей і заставляло сумніватися в перевагаг радянського суспільства. Багато людей забрали свої таємниці в могилу.
Пройшли десятки років і міна сповільненої дії вибухнула - Радянський Союз припинив своє існування. Таблицю з іменем Парасковії Дерецької зняли із стіни школи, так само як меморіальну дошку із дому, де вона народилася.
Її статус різко змінився з героїні на пересічну людину достойну осуду і забуття.
Непроста історія непростого часу...
Подібні випадки були практично в кожному селі Галичини. Як сприймати те, що відбулося колись давно з вчителькою-комсомолкою в с.Осівці, як ставитися до людини, якої давно нема, до дівчини, що загинула молодою? Хто вона: герой, злочинець, жертва? Кожен вирішує сам. На оцінку цієї події великою мірою впливає те, як склалася історія кожної родини у важкі післявоєнні часи, коли війна в Західній Україні проти радянської влади ще продовжувалася.
Особисто в мене виникає запитання:
Чи варто жертвувати життям-найціннішим, що Бог дав людині не за призначенням - заради скороминучих людських ідей?
Немає коментарів:
Дописати коментар