Бойові дії в Осівцях після Горлицького прориву (2-10 травня 1915 р.)
Бойові дії в Осівцях після Горлицького прориву були зосереджені за оволодіння висотами 301, 382 та 321.
Битви були досить виснажливими та не надто результативними, що характерно, як для великих так і малих операцій І світової війни: території м’ячиком перелітали то до однієї, то до іншої сторони, ненадовго закріплюючи результат та зумовлюючи лише великі людські втрати. Бої припинялися із закінченням боєприпасів в однієї із сторін і велися із дивовижною впертістю. Загалом наступ австро-угорських військ розпочатий під Горліце тривав. Вражає те, з якою поетичністю, захоплені військовою романтикою, учасники битв описують бої на висотах села Осівці. Проте великий ентузіазм у бою закінчувався не меншим розчаруванням через розуміння марноти людських втрат.
Із щоденника лейтенанта 2 батальйону 14 піхотного полку Давида Анталя.
« У сутінках 15 вересня угорських вояків 2 батальйону 14 піхотного полку вишикували біля 301-ї висоти в селі Осівці коло каплиці. Солдатам пообіцяли, що вони відпочинуть після цілоденного маршу пізніше у відповідному місці. Перед батальйон сидів в окопах, як запасна частина в с. Старі Петликівці. Місцеві щедро приносили нам їжу та питво (ми були першими "Nasi Vojáci", яких вони зустріли за 13 місяців), потім ми цілий день в бойовому порядку рухалися за артилерійськими та піхотними формуваннями- втомлива процесія. Та рано було говорити «слава Богу», бо ледве ми почали готуватися до відпочинку, коли кавалерійський посланець прийшов із наказом вирушати на зайняття бойових позицій».
II батальйон 14 піхотного полку з 16-м об’єднаним полком повинні були зайняти 384 та 321 висоти під командуванням Балінта Фоха, тоді як 5 сотня залишалася в резерві при каплиці.
Укріплення на висоті Бобулинці 384
Укріплення на висоті Бобулинці 384 Військо попрямувало глибокою дорогою між двома висотами. Через кожні 16 футів командири повідомляли командування полку про своє розташування на місцевості.
«Коли ми вишикувалися на пагорбі, то почули гуркіт телефонної лінії, яка мала з'єднати штаб групи з батальйоном, це нагадало нам, що всі наші зв’язки із зовнішнім світом були перервані. Ніч минула з ретельним копанням та ще більш ретельним прокляттям безнастанного дощу. Починало світати як плити опустилися в твердий ґрунт. Всі чекали світанку, щоб зорієнтуватися в зоні зайнятій у повній темряві".
Помилок нічного розташування під проливним дощем все-таки не вдалося уникнути: на 384-й висоті ліворуч 6 і 8 сотні зайняли неправильні позиції. Однак угорці не встигли змінити розташування, бо посланець вигукнув: «Росіяни йдуть!»
«Жахливий злив куль линув на нас, і ніби кожна грудочкана 384 висоти ожила: росіяни енергійно мчали вниз у величезному рої. Повертаючись до наших сотень, ми побачили, що ворог метушиться не лише на 384, але й по всій місцевості перед нами. На деякий час нас захоплює панорама, пейзаж величезного руху, що нагадує описи Данте і жах переповнює наш мозок. Я наказую вести загальний вогонь один, два, три рази десять разів голосом, який гримить за фоні реву снарядів, тріскання гвинтівок та перезарядів. Із хвилі ворожого строю чуби, наче дозріле зерно під лезом, випадають із величезної маси супротивників, але потік куль не припиняється. Оскаженілий ворог швидко рухається вперед, він хоче змести нас за будь-яку ціну. Місце, тих, хто загинув, займають 5 інших, їхня маса котиться все ближче і ближче, посилаючи перед собою тисячі і тисячі куль, які ріжуть, розколюють землю перед нами, поруч з нами і позаду нас, скиглячи мерзенним свистом»,- так красиво описує лейтенант жахливий танець смерті у приселищній території Глибокій с. Осівці.
Угорці під натиском ворога почали відступати, коригуючи свою лінію і намагаючись зайняти похилий край долини перед собою, щоб закріпитися. 384 висоту захопили росіяни, а більша частина 6 сотні змушена бігти назад, поки не досягне мертвого простору. Свої позиції не покинула лише одна група, що стояла у болоті, близько 30-35 людей і стріляла з дикою відчайдушністю. Цю групу очолював прапорщик Широкий, він не відступав поки всі боєприпаси не закінчились і, недочекавшись підмоги, змушений був приєднатися до 8 сотні зі своїми зраненими людьми. Коли шум від стрілянини стих на мить, людська стихія страждань вступила в силу: стогін, ріки крові, страшне видовище пошматованих тіл, гарячкова самопожертва і безмежне бажання жити. Тим часом росіяни підкріпили свій наступ артилерійським вогнем і угорці в паніці почали відступати.
« Я побачив замішання праворуч, переляканих воїнів, що тікають з нашого найближчого сусідства. Жорстокі і хоробрі бійці мого загону тремтять, скляними очима безпомічно дивлячись один на одного у бездумності відчаю. Думки безпорадності штурмують мій мозок, але одна думка як спалах сірника повернула мене до реальності: «Тепер ти повинен бути спокійним, зараз ти повинен бути розумним, тепер ти повинен бути на місці керманича цих маленьких матросів, які лякаються бурі, ти повинен допомогти цим людям, бо ім страшно! " Моє обличчя налилося кровю, у напівнепритомній гарячці я наказую інстинктивно, хрипко, механічно і мій екіпаж виконує мої накази з точністю не зважаючи вже на зливу куль з трьох сторін. Наче все це відбувається уві сні! Моментально ті, хто спершу захотіли втекти зі страху знову були на своїх місцях, а в інший момент праве крило закріпилося на своїх позиціях; розпач замінила мужність, страх - найдивовижніша зневага до смерті, параліч перетворився на живу безмежну енергію. Наче якась священна радість переповнила нас усіх, у вирі куль мої воїни стояли на своїх позиціях, очі випромінювали почуття гідності, вони стріляли із захоплюючим запалом та впевненістю. У пекельному шумі, у маренні відчайдушної боротьби за життя вони не чули шипіння снарядів, що прагнули знищити іх, - не відчували болісних ран. Той, хто був поранений, продовжував стріляти із палаючими очима. Одного мого солдата, Каролі Согора, поранили в голову, обличчя в нього було в крові. Він на кілька моментів зник у прикритті, а потім з’явився з білою пов’язкою на голові і знову взявся до справи. В результаті нашої короткої, але інтенсивної стрільби ворог відступив від нашого правого крила і частково окопався. Росіяни, які переслідували тих, хто відступав, віддалялися якомога далі від наших позицій або ховалися у закинуті шанці»,- замість сухих фактів та статистики маємо ще свідчення переживань людини, яка опинилася в самому горнилі війни.
В результаті інтенсивної атаки боєприпаси вичерпалися і бій набрав форми перестрілки. Настав відносний спокій. Резерв угорців, якого вони так чекали, не надходив, боєприпаси закінчувалися. Тим часом небезпека захоплення залишків угорських позицій стала все більш загрозливою, оскільки вони були відгороджені і росіяни могли оточити та захопити їх в полон.
« І дивно, що тепер, коли обстріл притих думка про небезпеку захопила нас більше, ніж тоді, коли реальність була набагато суворішою. Моє серце стислося, коли ворожа група опинилася у верхній частині прикриття праворуч від нас і почала кричати, щоб ми пошкодували себе і припинили подальше кровопролиття. Всього кілька вогняних черг було достатньо, щоб переконати їх думати по-іншому», - чорний гумор війни.
Проте ситуація була важкою і безнадійною не тільки в угорців. Росіяни також перебували у важкому становищі, у деяких вояків закінчилися набої і вони подавали знаки, що готові здатися в полон. Після паузи російська атака все ж була відновлена, а угорські резервні частини так і не підійшли. Виснажені воїни не могли продовжувати бою. З наближенням вечора угорське командування дало наказ: «Відступити всім з усіх позицій у тил через 15 хвилин і окопатися вночі на краю села Осівці».
Невдале завершення операції для угорців пояснювалося тим, що три полки праворуч змушені були відступити, а резерв не прийшов на допомогу, бо вже під час рейду більша частина його була захоплена росіянами в полон. Проте 4-та угорська артилерія захопила бронеавтомобіль противника, який атакував іх із правого крила. Один із 4 захоплених в полон росіян загинув у штабі командира групи внаслідок російського пострілу з 384 висоти. Угорські втрати були великими, в багато разів більшими, ніж у росіян, трупи яких щільно лежали на полі бою. Проте 14 піхотний полк вдалося врятовати від знищення і він отримав подяку за те, залишався на своїх позиція протягом усього дня. Росіяни відступали в Добре поле, а угорці повернулися на окраїну села Осівець.
Виснажені угорські полки були відправлені у казарми в с. Зелена, а 18 вересня їх змінили свіжі війська, в трму числі 1-а кавалерійська дивізія. В результаті подальших наступних дій австро-угорських військ росіяни відступили до річки Серет.
На могилі лейтенанта Гежи Кайаби.
