Перша світова війна. Битва під Старими Петликівцями 1915 р.
Угорська історіографія, оперта на джерельну базу свідчень учасників боїв, досить детально описує розгортання бойових дій, які активізувалися в результаті Горлицького прориву на підступах до села, його околицях та приселищних територіях Осівець у вересні 1915 р.
Пересування австро- угорських військ у досліджуваному напрямку почалося по лінії Івангород-Краків-Ярослав -Львів до Нижніва з 7 по 12 вересня 1915 р., розвантаження і зосередження військ відбувалося в Коропці. Зокрема сюди прибув 14 піхотний полк. Спочатку його планували направити до Сербії, але тиск Росії на північ від Бучача привів до зміни планів. В результаті гонвед було передано в розпорядження армії Пфланкер-Балтін, що розташувалася на схід від Дністра. 13 вересня пізнім вечором австро-угорські війська після довгих, часом 45-ти кілометрових маршів розташувався табором у Бучачі, Зеленій та Переволоці. На наступний день, 14 вересня о 19:00 командування проінформувало про таку ситуацію: «На північ наші війська, що воюють уздовж Стрипи, переживають кризу в Бурканові. Спираючись на Стрипу, будемо атакувати противника та змусити відступити з Бурканова". Власне, тому і розпочалася битва під Старими Петликівцями 15 вересня о 6 год.
І. та III. батальйони, що розміщувалися на південь від села Зелена були згруповані для нападу, II. батальйон марширував до призначеного йому місця в резерві. Атака здійснювалася в загальному напрямку Бобулинці (висота 382), праворуч 14 піхотного полку рухався 93-й полк, ліворуч 16-й об’єднаний піхотний полк, що приєднався в Старих Петликівцях.
Війська угорців проходили через 4 села паралельно до південного краю Чорного лісу. О 9:00 вони сильним артилерійським вогнем атакували росіян. Незабаром російська піхота також почала відстрілюватися, але змушена була відступити на північ від села Старі Петликівці, точніше, відступили лише передні частини, тоді як на північних висотах Чорного лісу росіяни протистояли настільки сильно, що з 11 години дальше просування їхнього противника було практично не можливим. Росіяни внесли в лави угорців паніку та сум'яття, і ті могли проводити лише окремі атаки. Тим не менше хоча повільно, але неухильно просуваючись вперед, о 22. 00 угорці заволоділи висотою на північний схід від Білявинець, а росіяни відступили на південний схід до 380 висоти. Впродовж ночі угорське військовокомандування узгодило подальші дії та позиції полку. Вночі розпочалася взаємна перестрілка. 93-й спільний піхотний полк праворуч від 14 піхотноно полку та 16-й об’єднаний піхотний полк зліва зупинилися. 16 вересня о 4.30 після холодної дощової ночі росіяни з Доброго поля несподівано атакували 93 полк з обох боків кургану 93 полк, прорвали їх лінію оборони, стиснувши праве крило полку у бік і назад. Після дуже короткої енергійної стрільби, щоб уникнути остаточного знищення угорці відступили на край лісу, де полк запасу вступив у бій і протягом години бився проти величезної сили противника, незважаючи на те, що 16-й об'єднаний полк зліва відступив назад до західного узбережжя Стрипи. Таким чином, частина полку була повністю ізольована. Приблизно о 6 год. угорці розпочали контратаку дивізії і до 8 години вечора знову заволоділи старою лінією фронту.
Отже, через несподіваний прорив позицій 93-й піхотного полку спочатку ситуація стала настільки критичною, що полк повернувся на стару лінією зі своїм головнокомандуючим, бригадним генералом Анталом Краммом та підполковником Золтаном Гічі, а пізніше до нього приєднався резервний полк і частина лінії повернулася.
Під час бою стався кумедний випадок: для офіцерів двоє солдатів несли сніданок. В той час росіяни вже були на угорських позиціях і в загальному сум’ятті у сутінках солдати разом зі сніданком потрапили в полон. В той же час атака угорців з краю лісу, була настільки несподіваною для росіян, що ті у паніці покинули полонених із казанками та кинулися тікати. Угорські офіцери споживали холодний сніданок о 9 год. та раділи, що не опинилися у російському полоні.
Деталі боїв оживають із свідчення учасників битви біля Старих Петликовець. У своєму щоденнику генерал-лейтенант 14 піхотного полку Ласло Комівса записав:
"16 вересня.
Після холодної дощової ночі близько 5-ї години ранку, ще в сутінках, російські війська піднялася і зайняли позиції праворуч від лінії 93 піхотного полку угорців. Потужна і несподівана атака похитнула лінію 93 полку і він утік без будь-якого опору. Росіяни переслідували нас. Праве крило нашого 93 полку вело відчайдушний рукопашний бій з ворогом і частину російської лінії вдалося повернути. Росіяни тиснули на праве крило 93 полку. Як результат, воно опинилося під загрозою знищення. Тим часом угорська лінія ліворуч була перервана в декількох місцях за рахунок переваги ворога. 4 сотня вже була частково розбита, воїни зранені та захоплені в полон. Півтори сотні солдат офіцерам вдалося вивести з оточення через глибоку канаву наповненою водою. Вони дійшли до рівної місцевості та разом з іншими під дуже сильним ворожим вогнем спробували дістатися до села Старі Петликівці. Приблизно на відстані 3 км ми втратили дуже багато загиблими та пораненими на відкритій місцевості. За допомогою сержанта Вербочки вдалося затягнути пораненого непритомного лейтенанта Белу Штайнера до села, де його заховали в хаті. Приблизно за 300 кроків від села було знайдено прапорщика Каткіна, що лежав пораненим; один із поранених патрульних 16-го паралельного спільного стрілецького полку доставив його у село. Тим часом наше становище в вже стало безвихідним, ми були повністю оточені росіянами і село перебувало під сильним вогнем. Єдиним виходом була переправа через річку Стрипу у західну частину поселення. Росіяни здійснювали потужний обстріл річки, внаслідок чого багато, хто пропав у воді. Рештки вцілілих зібралися на узліссі західної сторони Стрипи, і незабаром пішли в атаку, росіяни відступили і ми заволоділи селом. Пізніше я дізнався, що лейтенант Штайнер, який ховався в одному з будинків, не потрапив у полон, але зумів дістатися до місця розташування угорців. На краю лісу я зібрав кількох моїх офіцерів та бригаду - приблизно 20-30 людей і ми вирушили до полку. Я знайшов лейтенантів Елемера Оцкея та Імре Біттера в окопах на краю лісу з командою близько 90-100 людей. О 15 годині вдалося вийшли на зв’язок з більшістю полку, який вже залишився без командування. Ми пішли туди, як резерв і командування було відновлено. Я взяв на себе командування об'єднаними 2 та 3 сотнями кількістю 174 чоловік, в той час як генерал-лейтенант Елемер Оцкай очолив об'єднані 1 та 4 сотні. З 18 офіцерів нашого батальйону в цей день було втрачено 11 чоловік (загиблими, пораненими, зниклими безвісти). О 20 годині наша комбінована ескадра зайняла позицію на краю лісу. Протягом ночі одна сотня під командуванням прапорщика, інша - під моїм були відправлені на підсилення лінії фронту. 17 вересня, поле бою постало перед нами у повному жаху: мертві та поранені лежали скрізь. Поранені сильно страждали вночі від холоду, більшість із них були не в змозі надіти вбрання, зняте вдень, і в холодну ніч тремтіли та ридали на вогкій землі. Ми намагалися допомогти їм нашим невеликим запасом рому, поки змучені, поранені перевізники змогли доставити провіант та медикаменти. Недалеко від моєї сотні лежали 3 трупи російських офіцерів та велика кількість рядових. Ворог теж мав значні втрати. О 8 годині ранку ми просунулися вперед близько 1000 кроків, але ворога не було цілий день і наступної ночі. 18 вересня нас замінили о 1 годині і ми вирушили до Зеленої, куди прибули о 4 годині та зупинилися в таборі для відпочинку. Сюди ж були доставлені російські військовополонені. Із стану ув'язнених російських осіб, і за їхнім зізнанням, було встановлено, що весь склад був п’яний, тільки таким чином їх можна було заставити до контратаки».
Безжальна м'ясорубка війни нестримно котилася до Осівець.
Немає коментарів:
Дописати коментар