Таємниця 82. Меморіальна дошка А.Д.Дюженкову

Хто це такий? Герой, не герой, але для нашого дослідження цікавий тим, що " наслідив" в Осівцях. На його честь в 1983 р. ? на вулиці Гора, неподалік від якої точилися запеклі бої  під час радянсько-німецької війни у квітні 1944 р. встановлено меморіальну дошку ще за життя. Чим заслужив? Радянська пропаганда та створення міфу про "визволителів"  українського народу із  гітлерівської окупації.
А.Д. Дюженков служив у 299 мінометному полку, який у квітні 1944 р. на території с.Осівець брав участь у жорстоких боях з гітлерівськими  військами.

 Як парторг батареї він вів щоденник бойових дій та пересування його військової одиниці,  завдяки чому зібрав інформацію, на основі якої написав книгу видану у 1983 р. " От Перми до Праги: Записки парторга".

Книга, звичайно, наскрізь просякнута  ідеалізацією подвигів  радянського солдата, але вона одна із тих небагатьох джерел, де згадуються  Осівці.
Та не згадати їх було неможливо, оскільки тут по р.Стрипі проходила лінія радянсько-німецького фронту. Під час боїв село буквально було стерто з лиця землі. Населення, правда, евакуювали. Обидві сторони понесли великі втрати.

Німецькі війська відступили на зх. берег Стрипи і зайняли позиції в лісі. Відступаючи підірвали міст. Якраз роботи по відновленню переправи описує А.Дюженков у розділі " Осівці".

Автор не посоромився описати мародерство радянських солдат в Осівцях, прикрасивши його гумором та ніби-то доброзичливим ставленням місцевого населення. Можливо бабуся і залишилася живою пожертвувавши останньою куркою.

Старожилів  свідчать, що насправді осівчанам було не до сміху від радянського мародерства з розбоєм, були випадкиі розстрілів мирного населення.
Андрій Дутка мав пасіку. Одного дня він на ній застав радянського бійця за дуже цікавим заняттям. Молодий червоноармієць великими каменюками розбивав вулики.
- Що ти робиш?- звернувся до нього Андрій.-Якщо хочеш меду я наберу тобі скільки скажеш.
У відповідь отримав автоматну чергу в живіт.
- Мы тут теперь хозяева,-заявив радянський "визволитель"
Андрій помирав два дні, важко мучився від ран.
Залишив неповнолітніх дітей у важкі часи рости без батька.
Розповіла дочка Андрiя Дерецька Юстина Андріївна

Зведена радянськими солдатами переправа була знищена після першого ж бою самими будівельниками, щоб перешкодити контратаці німецьких військ.

Проте бої врешті  закінчилися  для німецьких частин поразкою і 299  мінометний полк направився в сторону Буданова.

Отак, коротко... Трохи призабув до 1983 р.
До речі, у 1982 р. він відвідав Осівці, про що також написав у своїй книзі. Начальство колгоспу  ім. М.Горького на чолі з головою В.І.Болячком більше ніж старанно готувалося зустріти шановного гостя.
На той час А. Д. Дюженков сам очолював один із машинобудівних заводів Московського раднаргоспу.

Спочатку у клубі села для гостей було влаштовано концерт  із виступами ветеранів та спогадами про бої в с.Осівці, а після-пишний бенкет.  Колишньому парторгу не міг не сподобатися прийом, який йому організували небагаточислені комуністи села з управляючої  верхівки, але старше покоління, не зважаючи на те, що звучало зі сцени Осівецького клубу, прикрашене радянською романтикою-основним ідеологічним харчем для підростаючого покоління, знало правду і сприймало це помпезне дійство стримано.
Перед А. Д. Дюженковим уже постав пейзаж відбудованого села Осівці після воєнних руйнувань. Природа залікувала рани війни і бойові окопи важко було відшукати. Осівці уже майже сорок років жили  мирним життям.