Відповідно до даних «Повісті минулих літ» на території с. Осівці проживали літописні племена тиверців. Вони локалізувалися в Подністров’ї черезсмужно з уличами. Тиверці тут оселилися пізніше уличів - між 854 (864) і 885 рр.
У повісті минулих літ племена уличів і тиверців згадуються 6 разів: 854 р., 885 р., 907 р., 940 р., 922 р., 944 р. Звістки про ці племена пов’язані або з боротьбою проти них київських князів, або з участю тиверців у походах київських князів на Візантію. Ці дані дають можливість класифікувати тиверців як східнослов'янські племена.
Але питання походження тиверців остаточно не визначено. У статті румунського дослідника А. Болдура “Загадка уличей-тиверцев”, висловлюється думка про фракійське походження народу. Окремі молдавські історики в цій ситуації намагаються зайняти компромісну позицію. Так, І. Г. Хинку відносить уличів до східнослов’янського населення, тиверців же вважає змішаним слов’яно-волоським етносом, при чому волоський ( дако-романський ) елемент був домінуючим. У тому, що уличі й тиверці мають безперечно слов’янське походження впевнені Г. Б. Федоров, Л. Л. Польовий, І. А. Рафалович, П.П. Бирня та В.М. Негруша. Інші вчені вважають, що уличі були племенем іранським за своїм походження (І.П. Русанова) або ж вбачають у них тюркське коріння ( М. І. Артамонов)
Судячи із того, що в межиріччі р.Серету і р. Стрипи виявлено багато поселень липицької культури, яку співвідносять з дако – фракійськими племенами та враховуючи те, що в сукупності з пшеворською культурою (яка репрезентує давніх слов’ян - венедів) вона трансформувалася в черняхівську культуру подністровського типу, представлену слов’янськими племенами антів, можна зробити висновок про те, що тиверці є субстратом дако-фракійських та слов’янських племен.
Щодо конкретно осівчан як складової племені тиверців, то на питання їхнього етногенезу розкриває знахідка
давньої кераміки на території села. Вона належить до подністровського варіанту черняхівської культури, яка формувалася на основі липицької. Черняхівська культура подністровського типу мала тісні зв'язки з культурою карпатських курганів та формувалася на основі липицької із впливами пшеворської. Я. Пастернак, який досліджував осівецькі знахідки у праці «Moje badanie terenowe w 1936 r.», надруковану у 1939 році у виданні НТШ "Z otchłani wieków" t. XI. співвідносить липицьку культуру із костобоками - гетськими племенами фракійського походження, споріднених з даками, які у VI—IV ст. до н. е. проживали на півночі Балканського півострова та пониззі Дунаю. У таких висновках свого колегу в цей час підтримує М. Смішко. Липицьку культуру і культуру підкарпатських курганів дослідник співвідносить етнічно з дакійськими племенами, проте на його думку «липицька культура - це не нова етнічна експансія у Верхнє Подністров’я в добу полів поховань, це тільки нове культурне обличчя племені, що жило тут здавна». Тобто тут етнос сформувався по типу болгар: прийшлі племена перейняли мову і культуру автохтонних мешканців.
Проте на цьому етногенез давніх тиверців не закінчився. На нашу думку, в умовах відкритості тогочасного простору та багатовікової мішанини народів, не правомірно говорити про приналежність тиверців до якоїсь однієї етнічної групи. Етногенез тиверців відбувався при участі багатьох народів: скіфів, сарматів, венедів, костобоків, антів, а також прийшлих з Балтики готів, з Азії - гунів. Відповідно всі вищеперечислені народи справили певний вплив на формування етнічного обличчя тиверців, що безпосередньо відноситься до осівчан. Наприклад, дослідниця культури полів поховань Махно Є. доводить, що липицька культура має тісні зв’язки з однієї сторони з із скіфськими часами, з іншої з пам’ятками часів Київської Русі.
Із тих небагатьох випадків, коли Осівці привертали до себе увагу науковців, відомо, що перед ІІ світовою війною на г. Бручевиця було знайдено сарматське захоронення?, яке досліджував польський історик Сулимирський.
Звернемося до такого важливого історичного першоджерела як Біблія. В ній іде мова про Тираса — сьомого наймолодшого син Яфета, внука Ноя. «Оце нащадки синів Ноєвих: Сима, Хама та Яфета. А їм народились сини по потопі: Сини Яфетові: Ґомер, і Маґоґ, і Мадай, і Яван, і Тувал, і Мешех, і Тирас» Буття 10:2, Літопис1:5. Взявши до уваги давню назву Дністера – Тирас, сміємо висловити версію, що назва річки пішла від імені біблійного Тираса, сина Яфета, онука Ноя. Від нього пішло плем’я тиверці, взявши його ім’я, як засновника роду.Особливо велику роль у творенні місцевого етносу разом із тиверцями відіграли білі хорвати та уличі.
Отже, археологічні знахідки виявлені у с. Осівцях свідчать про те, найдавнішими відомі мешканцями поселення були представники подністровського варіанту черняхівської культури, у формування якої взяли участь венеди, костобоки-гетські племена лако-фракійського походження, скіфи, сармати та анти. Племена, які брали участь у творенні вказаної культури пізніше стали основою етногенезу тиверців. У ІХ-Х ст. тиверці разом із іншими східнослов’янськими племенами злилися в єдину давньоруську народність ввійшовши до складу Київської Русі. Надалі вони ввійшли в перелік племен, які стали основою українського народу. Із заснуванням м. Галич тиверці почали називатися галичанами.
Адміністратор блогу видалив цей коментар.
ВідповістиВидалити