Фото 1936 року. с. Осівці з вікна школи
Народна пам'ять зберегла перекази про те, що князь Володимир приїзджав до села і зупинявся біля джерела над Стрипою, оскільки Осівці знаходилися у складі Київської Русі.
За описом розселення східнослов'янських племен у "Повісті Минулих Літ" с. Осівці належало до земель тиверців. Це плем'я Володимир Великий підкорив і приєднав до Київської Русі у 981 р.
В часи роздробленості с. Осівці територіально належало до Теребовлянського князівства, яке стало уділом Ростислава Володимировича. Із заснуванням м. Галич землі тиверців почали називати Галичиною. Село Осівці є частиною історії Галичини. Воно із 40 рр. ХІІ ст. ввійшло до складу Галицького князівства, де утвердився Володимирко Володарович, а в 1199 р. стало частиною об'єднаного Галицько-Волинського князівства.
У 1238 р. дружина галицького князя Лева Даниловича Констанція запросила у князівство домініканців. За етнічним походженням домініканські ченці - месіонери були поляками і німцями. В к. ХІV ст. почали формуватися передумови для набуття земельної власності окремими монастирями. Були випадки, що домініканським монастирям дарували цілі села. В цей час Осівці стали власністю одного із домініканських монастирів розміщеного в селі. Домініканці продовжували утверджуватися на Галичині після смерті останнього правителя Галицько-Волинської держави Юрія ІІ-Болеслава. З 1340 р. до 1349 р. в Східній Галичині правив воєвода Дмитро Детько, який був васалом литовського князя Любарта. Після смерті дружини Любарта Агафії - доньки попереднього князя Андрія Юрійовича у Казимира ІІІ - польського короля з'явилися підстави захопити Галичину як родича Юрія ІІ-Болеслава. З 1340 року точилася війна за галицько-волинську спадщину. У ній Казимир ІІІ від узяв під свою руку Галичину. Після його смерті у 1370 році Галичина відійшла до Угорщини. З 1387 р. галицькі землі знову були приєднані королевою Ядвігою до Королівства Польського. З цього часу польська шляхта почала випрошувати собі у володіння землі на новоприєднаних землях Галичини. І вже з початку наступного століття ми зустрічаємо перші писемні згадки про с. Осівці в писемних джерелах (Акти гродські і земські) з іменами власників села - польських шляхтичів. З цього часу можна більш предметно говорити про адміністративно-територіальну приналежність села.
Воно входило до територіального утворення Польської держави-Королівство Русі, яке мало внутрішню автономію. З 1434 р. тут було створено Руське воєводство, яке складалося із 5 земель. Осівці входили до складу Руського воєводства Галицької землі Галицького повіту.
1498, 1500,1519,1549,1575,1590,1594-в літописах зафіксовані згадки про турецько-татарські набіги на Галичину. Ймовірно домініканський монастир в с. Осівці постраждав саме в час першого набігу 1498 р.
1470 по 1487 рр. з перервами Галичина перебувала у складі Угорщини як Руське королівство.
Після Люблінської унії 1569 р. с. Осівці як і всі землі Тернопільщини стали частиною новоутвореної держави - Речі Посполитої.
За описом ? 1578 р. с. Осівці належали до Руського воєводства Галицького повіту Галицької землі. Біля Бобулинець сходилися кордони Галицького Львівського і Теребовлянського повітів. Галицьке староство ділилося на Калуську і Галицьку волості. В Галицькій волості було 12 сіл , в тому числі Осівці.
Проте Річ Посполита зазнала поразки у польсько - турецькій війні 1668-1672 рр. і відповідно до Бучацького мирного договору від 18 жовтня 1672 р. с . Осівці, як одне із сіл Поділля, що дісталося Туреччині, війшло до Чортківської нахії Кам'янецького ейялету Подільського пашалику Османської імперії.
Угода була підписана під "Золотою липою"- деревом, якому зараз 300 років.
Згідно з угодою кордон між польськими і турецькими володіннями пройшов по р. Стрипі: її східний берег належав туркам і західний- полякам. Отже, село Осівці за цим договором опинилося у складі різних держав. За Польщею залишилася лише вулиця Гора (якщо вона існувала в той час). Проте польський сейм не ратифікував цю угоду. А у 1673 р. війська під керівництвом Яна Собеського здобули перемогу над турками під Хотином. Офіційно Поділля було повернуто Речі Росполитій за умовами Карловецького миру 1699 р.
Після припинення існування Речі Посполитої в результаті трьох поділів між Росією, Австрією та Прусією с. Осівці входило до Королівства Галичини і Людомерії, яке було створене в 1772 р. на Галицьких землях як автономія під управлінням поляків у сладі Австрійської вмперії. В цей час домінія з двором та громадою с. Осівці входили до Бережанського повіту. Домінія складалася з одного або кількох сіл, що належали одному власнику, який поєднував на своїй території державну та адміністративну владу та зверхність над підданими. Внаслідок реформи 1870-1880 рр. домінія розпалася на двір і громаду. На чолі громади стояв війт. З 1778 р. главою місцевої домінії став пан Андрій Цивінський-кастелян поліції, який виграв село в карти. Із Йосифінської метрики дізнаємося, що війтом був...
Перший у списку.
З 1810 р. до 1815 р. Осівці знаходилися у складі Російської імперії. Новий переділ спіткав Тернопілля в зв'язку з наполеонівськими війнами. З 1809 р. час ішла війна між Францією і Австрією. Росія спочатку була союзницею Франції, хоча її війська, маючи таємний наказ, не брали участі у боях з австрійцями. Після поразки австрійської армії під Ваграмом біля Відня було підписане Шенбрунське перемир'я між Російською імперією та Австрією.
В першому параграфі демаркаційного акту визначалася лінія кордону. Вона проходила через такі села з австрійської сторони: Гонтова, Вертелка, Нетерпинці, Бзовиця, Сервери, Білків, Остапівці, Озерна, Покропизна, Козлів, Дмуханець, Слобідка, Городище, Плотича, Теофілівка, Слобода, Маловоди, Біла Криниця, Котузів, Гниловоди, Мозолівка, Курдибанівка, Переволока, Зарваниця, Рукомиш, Нагір'янка, Бучач, Жизномир, Сороки, Ліщинці, Русилів, Скоморохи, Потік, Сколець, Губін.
З російської сторони лінія кордону проходила через села: Кобиля, Березовиця, Дітківці, Мшанець, Городище, Норівці, Нестирівці, Кокутківці, Шиповці, Середнє, Вербівка, Цебрів, Должанка, Дамоморин, Забойки, Хобачів, Денисів, Семиківці, Раковець, Соснів, Соколів коло хутора Хатки, Сокільники, Золотники, Королівка, Ласківці, Бурканів, Гайворонка, Вишнівчик, Зарваниця, Сапова, Киданів, Бобулинці, ОСІВЦІ, Білявинці, Петликівці, Зелена, Звенигород, Підзамочок, Трибухівці,
Язловець, Дуліби, Жнибороди, Берем'яни.
Розпорядженням російського царя Олександра ІІ цивільну владу в нашому краї було доручено таємному раднику Тейсу. 1 жовтня 1810 р. він запровадив паспорти.
Тернопільський край у складі Росії був розділений на два циркули: Тернопільський і Заліщицький. У 1814 р. із Тернопільського був виділений Теребовлянський циркул.
Осівці входили спочатку до Тернопільського циркулу, а з 1814 р. - до Теребовлянського.
У 1812 р
розпочалася війна Наполеона проти Росії. Після поразки наполеонівської армії за а рішенням Віденського конгресу 1815 р. Тернопільщина без волинської частини відійшла до складу Австрійської імперії. Акт передачі відбувся 6 серпня 1815 р. Таким чином с. Осівці знову опинилося у складі Австрії.
У Австрійській імперії на повернутих землях після 1815 р. було відновлено попередній адміністративно-територіальний поділ, який існував тут до 1816 р. з невеликою відмінністю: с. Осівці у 1816 р. було переведено з Бережанського до Чортківського округу. В цей час існувала система патронату. Патронами та коляторами називали панів та дідичів, до обов'язків яких входило опікуватися церквою та парафією. За Шематизмами та даними Романа Афтанази прослідковуємо, що у цей час патронами села були пани Цивінські (з 1778 р.до1893р.?, далі їхні нащадки по жіночій лінії до 1919р.? -1924 р.?)
Така адміністративна приналежність села збереглася до початку І світової війни у 1914 р.
Українське населення Галичини було втягнуте у військові дії австрійсько-російського фронту на боці Австрії. Декілька разів Галичина переходила з рук у руки. Зокрема, під час її окупації російськими військами у серпні 1914 р. тут було створене Галицько-Волинське генерал-губернаторство, до якого увійшло с. Осівці у складі Тернопільської губернії Бучацького повіту. З листопала 1915 р. в результаті Горліцької операції село було повернуто до Австро-Угорщини, а в 1916 р. свій контроль знову встановили росіяни внаслідок Брусилівського прориву. ... В час революції 1917 р. Росія вийшла зі складу Антанти і згодом австрійська адміністрація відновила свою діяльність на землях Галичини. Проте в умовах кризи багатонаціональна "клаптикова імперія" тріщала по швах, кожен народ прагнув власної держави. Не відставав і український народ у боротьбі за свої права.
В останні роки І світової війни та після її закінчення історія с. Осівці творилася на тлі боротьби українців за власну державність. 13 жовтня 1918 р. була проголошена ЗУНР на чолі з президентом Є. Петрушевичем. Вона охоплювала території заселені українцями-Галичину, Буковину і Закарпаття. На ці землі претендували також поляки, тому розпочалася польсько-українська війна. 16-18 липня 1919 р. УГА, що захищала ЗУНР відступила за р. Збруч.
У квітні 1920 р. Симон Петлюра підписав з поляками Варшавський договір для організації спільної протидії більшовикам і за військову допомогу уступив землі ЗО УНР Польщі. Проте це не врятувало західноукраїнські землі від більшовицької окупації у серпні 1920 р. У вересні 1920 р. польські війська разом з армією УНР очистили Бучаччину від більшовицьких військ. Відомо, що через Осівці влітку 1920 р. проходив кінний полк армії УНР, який пішов далі через Олешу на Монастириськ.
Більшовицький уряд не збирався втрачати українські землі, тому розгорнулася радянсько-польська війна (квітень-жовтень 1920 р.) Під час наступу більшовиків в напрямку на Польщу на території Галичини було створено Галицьку Радянську Соціалістичну Республіку. До неї разом з Бучацьким повітом входили Осівці. Після відступу Червоної армії 23 вересня 1920 р. ГРСР припинила своє існуіання. Радянсько-польський конфліки закінчився підписанням Ризького мирного договору 1921р ., згідно з яким Галичина передавалася Другій Речі Посполитій-відновленій державі поляків.
У вересні 1921 р. польський уряд створив на території т. зв. Східної Малопольщі 6 воєводств, серед яких Волинське і Тарнопільське. Воєводства складалися з повітів, а ті - з гмін, що об'єднували сільські громади. Тарнопільське воєводство поділялося на 17 повітів. У Бучацькому повіті Тарнопольського воєводства від 26 липня 1934 р. було утворено 12 сільських гмін. Гміна була найменшою адміністративною одиницею в Польщі. Назва походить від німецькогo Gemeinde-спільнота, громада, община. Село Осівці входило до Тарнопольського воєводства Бучацького повіту гміни Старі Петликівці, які були адміністративним центром групи сіл Білявинці, Осівці, Бобулинці, Киданів, Курдибанівка, Добреполе, Нові Петликівці. Площа гміни становила 126,31 км.кв., тут начислювалося 2627 житлових будинків та проживало 12423 мешканців.
Така адміністративна приналежність села існувала до початку ІІ світової війни 1939 року.
В часи ІІ Речі Посполитої до 1926 р. патронами села були нащадки Ігнатія Цивінського: Марія та Олена і зять Александр Потоцький, а після-граф Вітольд Хебда Ценський до 1939 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар