У 1936 р. під час будівництва хати Петра Галицького було викопано два давні горщики. Вони знаходилися на глибині 1,5 – 2,0 метра. Війт сповістив про знайдені артефакти у Львів до Наукового Товариства імені Т. Шевченка, яке відігравало на той час роль своєрідної академії наук на західноукраїнських землях. За це він отримав 100 злотих, а Галицький нічого...
На краєзнавчому сайті Бучацького району була поміщена інформація про те, що ці знахідки були передані у Тернопільський краєзнавчий музей. Під час відвідування музею ні в експозиції, ні в фондах музею горщиків, про які твердить вищенаведене джерело, не були виявлені. Завідувач відділу давньої, середньовічної і нової історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею Гаврилюк Олег Миколайович порадив нам, для вияснення питання, звернутися в Інститут українознавства у Львові. Звідти ми отримали таку відповідь: «Два горщики розкопані Я. Пастернаком у 1936 р. у Вашому селі, ймовірно, знаходяться у Львівському історичному музеї, оскільки усі археологічні експонати з Музею НТШ у 1940 р. були передані до Історичного музею у Львові. Можливо, вони взагалі не збереглися, як не збереглися десятки тисяч інших речей з розкопок довоєнного періоду. З повагою д. і. н., проф. Ситник Олександр Степанович - Інститут українознавства». Наші пошуки продовжилися. Із Львівського історичного музею завідувач відділом археології Зарубій Емілія Іванівна нам відписала: «У Львівському історичному музею немає описаних Вами горщиків і, на жаль, ми не маємо інформації щодо того, де вони можуть перебувати».
Ми припустили, що повинні зберегтися хоча б описи цих горщиків та, можливо, їх фото або замальовки. Під час дослідження було виявлено, що першими, хто вивчали осівецькі знахідки були вчені – археологи НТШ Ярослав Пастернак та Маркіян Смішко. Тут уже справи пішли краще. Далеко не прийшлося ходити. Потрібна інформація була знайдена в Інституту археології АН України, який розташовується навпроти нашого дому.
У статті М. Smiszko «Duze naczynia baniaste okresu rzymskiego w Malopolsce Wschodniej», надрукованій у польському виданні «Wiadomosci archeologiczne» T.XVI у 1939 р. містяться таблиці із зображенням стародавнього осівецького посуду[45, табл. ХХХ].
Виявилося, що осівецькі знахідки являють собою піфосовидні посудини, які використовують для збереження припасів продуктів та зерна. Це великі, товстостінні, добре обпалені посудини з горизонтально формованими широкими масивними вінцями, випуклими боками і днищами на плоскому піддоні, цілком пласкою, не профільованою поверхнею. Своєю формою вони нагадують бутель.
Одна із знайдених в с. Осівці посудин - горщик, виготовлений на колесі, з глини та грубозернистим піском. Розміри дна відносно малі – діаметр 18 см, повністю пласке знизу та увиразнено в профілі плиткою. Черевце (боковина посудини) видовжене знизу, досягши найбільшої випуклості, звужується в шийці з двохсторонніми краями. Над найбільшою випуклістю черевця бачимо на поверхні дві смужки заглибленого орнаменту: нижній складається з трьох горизонтальних ліній, а верхній – з подібних мотивів, викладених в тій самій послідовності, з різницею тільки у висоті хвилястої лінії (3,7 см). На нижній поверхні посуду в деяких місцях є слабкі, випадково видряпані горизонтальні лінії, що з’явилися під час виготовлення на гончарному колесі. Висота 68 см, внутрішній діаметр 39,5 см, ширина країв 6 см.
Друга посудина - менший піфосовидний горщик виготовлений на колесі з такого самого матеріалу, що й вищезгаданий. Дно повністю пласке та не прикметне в профілі, а знизу має виразні відтиски деревини. Черевце, звужене внизу, в місці найбільшої випуклості посудини закінчується двосторонньо викладеними горизонтальними краями. Поверхня гладка, матова і не оздоблена, з кількома випадковими невиразними лініями, виритими на нижній частині посуду. Висота горщика 50 см, діаметр дна 11,5 см, внутрішній діаметр 27 см, ширина країв 4 см.
Зразки з Осівець мають в глині невелику кількість домішків грубих зерен муки і кварцу, внаслідок чого їх поверхня є досить гладкою.
Пастернак Я. повідомляє, що давній посуд, випадково знайдений в прошарку пізньої римської доби в с. Осівцях, відданий до музею в Тернополі.
Круг пошуку замкнувся. Дуже жаль, але осівецькі артефакти, схоже, безповоротно втрачені під час ІІ світової війни та смутних часів на Галичині після її закінчення.
Проте постала ще одна таємниця: індетифікації осівецьких знахідок.
Ярослав Пастернак після перших досліджень осівецьких горщиків зробив висновок про їх приналежність до липицької археологічної культури, про що він сповістив у статті «Moje badanie terenowe w 1939 r.» у польському виданні «Z otchłani wieków» Т. XI.
На початку 60 р. ХХ ст., перебуваючи в еміграції, у своїй праці «Археологія України» Я. Пастернак співвідносить давній посуд виявлений в с. Осівці уже з археологічною культурою прикарпатських могил. Він пише: «Поселення з керамікою прикарпатських могил виявили К. Гадачек в урочищі Грабарка біля Неслухова (Камінка Струмілова), Т. Сулімірський у Новосілці Костюковій (Заліщики) та в Грицівцях (Збараж) і ми в Осівцях (Бучач). Господарські залишки на цих поселеннях засвідчують хліборобство, як головне зайняття їхніх мешканців. Розвиненим було також гончарство, а побічним було скотарство».
У статті «Бучаччина крізь серпанок тисячоліть» на початку 70 р. ХХ ст. Я. Пастернак причисляє давню кераміку с. Осівців знову до липицької археологічної культури та датує знахідки І-тям ст. н.е., посилаючись при цьому на свою першу статтю з цієї теми «Moje badanie terenowe w 1936 r.», надруковану у 1939 році у виданні НТШ "Z otchłani wieków" t. XI. Вчений співвідносить липицьку культуру із костобоками - гетськими племенами фракійського походження, споріднених з даками, які у VI—IV ст. до н. е. проживали на півночі Балканського півострова та пониззі Дунаю. У таких висновках свого колегу в цей час підтримує М. Смішко. Цей відомий український археолог на підставі прикмет знайдених артефактів у селі Осівцях, датував зразки такого роду піфсовидного посуду з пласкими краями пізньою римською добою (І-ІІ ст. н.е) та відніс їх до дакської групи пам’яток фрако-римського прошарку липицької археологічної культури пізнішого періоду.
Продовжуючи дослідження ми зіткнулися з великим різноманіттям в ідентифікації досліджуваних артефактів. Наприклад, українські археологи В.В. Ауліх, І. П. Герета, С. І. Пеняк віднесли знахідки до черняхівської археологічної культури.
Український археолог Баран В. Д. у праці «Поселення перших століть нашої ери біля села Черепин» піфосовидні посудини с. Осівець відносить до археологічної культури полів поховань Подністров’я.
Маркіян Смішко в радянський період своїх досліджень, в 50-60 рр. ХХ ст. у статті «Доба полів поховань в західних областях УРСР» ділить час існування цієї культури на два періоди: ранній - з липицькою та переворською (пшеворською) групами пам’яток та пізній - з пам’ятками черняхівського типу і підкарпатських курганів. У цій статі М. Смішко уточнює, що знахідки в с. Осівцях, слід відносити до пам’яток культури полів поховань пізнього типу, тобто черняхівського.
Ще у 1932 р. М. Смішко виділив липицьку археологічну культуру як самостійну із культури полів поховань. Хоча липицьку культуру і культуру підкарпатських курганів дослідник співвідносить етнічно з дакійськими племенами, проте на його думку «липицька культура - це не нова етнічна експансія у Верхнє Подністров’я в добу полів поховань, це тільки нове культурне обличчя племені, що жило тут здавна».
Інша дослідниця культури полів поховань Махно Є. доводить, що ця культура має тісні зв’язки з однієї сторони з із скіфськими часами, з іншої з пам’ятками часів Київської Русі.
Отже, вчені-археологи відносять археологічні пам’ятки с. Осівці до культури полів поховавнь: М. Смішко, В. Баран, Є. Махно. Проте Я. Пастернак співвідносить їх із першим раннім періодом цієї культури- липицьким (І-ІV ст.н. е), а пізніше дослідивши детальніше до пізнім періодом - прикарпатських могил ( підкарпатських курганів за термінологією М. Смішко). Всі інші - з пізнім - з черняхівським (ІV-VІІ ст. н.е.). В. В. Ауліх, І. П. Герета, С. І. Пеняк прямо причисляють їх до черняхівської культури, виділяючи її як самостійну із культури полів поховань.
Такий різнобій думок пояснюється тим, що вищеперечислені культури у Подністров’ї досліджені недостатньо і багато знахідок мали випадковий характер, як наприклад в Осівцях. Інша причина полягає в тому, що в Подністровському регіоні липицька та черняхівська культури зазнали настільки значного взаємовпливу та інших сторонніх впливів, що деякі дослідники їх об’єднують в одну культуру полів поховань. В даному випадку липицька культура стала підґрунтям для творення черняхівської. Другою людністю, з якою зіткнулись на берегах Дністра носії липицької культури, були пшеворські племена. Якщо в придніпровському районі черняхівська культура формувалася на основі зарубинецької культури, то в подністровському - в основному, на основі липицької та пшеворської культур. Такого погляду про переростання липицької культури в черняхівську дотримувався в своїх працях М. Брайчевський.
Всі дослідники осівецьких артифактів зійшлися принаймні у тому, що глечики належать до пізнього етапу культури полів поховань. Тільки Я.Пастернак співвідносить їх із культорою прикарпатських могил (підкарпатських курганів), а всі інші - до черняхівської культури.
Культура карпатських курганів, як і черняхівська, належить до "культур римських впливів". Хронологічні рамки культури карпатських курганів досить чітко визначаються у межах III — початку V ст. н.е.
На думку більшості дослідників, носії культури карпатських курганів являли собою змішану етнічну групу, в якій переважав фракійський (гето-дакійський) компонент. На фінальній стадії черняхівської культури пам'ятки типу Черепин поширюються з Дністра на правий берег Пруту, в область культури карпатських курганів. Мабуть, карпатське населення було одним із останніх уламків "вільних даків", котрі зберегли самобутність серед германських племен, але не встояли перед слов'янською асиміляцією. Отже, з часом черняхівська культура Подністров'я поглинула культуру карпатських курганів (вона ж-підкарпатських курганів, вона ж - прикарпатських могил - за різною термінологією).
Враховуючи дослідження М. Брайчевського, стосовно осівецьких горщиків все-таки слід говорити про їх приналежність до
ПОДНІСТРОВСЬКОГО ВАРІАНТУ ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ІV-VІІ ст., який сформувався на основі попередніх культур - пшеворської та липицької.
Щодо етнічної приналежності вищепречислених племен, то пшеворська археологічна культура відповідає венетам, липицька співвідноситься з гетами, дако – фракійськими племенами, найчастіше з костобоками, черняхівська археологічна культура ототожнюється з антами. У групах пам’яток культури поховань прослідковуються скіфські мотиви. Тобто всі ці давні племена (венеди, костобоки, скіфи, анти) причетні до формування етнічного обліку осівчан, які у ІV-ІХ ст. були частиною літописного племені тиверців.
Немає коментарів:
Дописати коментар