Інтерв’ю з онуком Явдохи Ярославом Пастернаком
- Ярослав, ми знайомі з дитинства і навіть трохи рідня по лінії тітки Ірини, яка вийшла заміж за Андрія Олійника. А батько Андрія - Стах Олійник та мій дід Василь Олійник- рідні брати. Літом батьки тебе з Галею відправляли з Бучача в Осівці на відпочинок і «на службу», бо в селі і для дітей знайдеться робота.
- Так, особливо цікаво було пасти корову на стависку біля Стрипи. А ще змалку бабця Явдоха брала мене з собою на весілля, бо була варилихою.
- Пам’ятаю, що найвдаліше весілля було з нею. Весілля- від слова веселитися, а в неї чудово виходило розважати людей, вміла заспівати кожному. Дещо пам’ятаю. Гляне на сімейну пару і співає:
Подивіться, люди,
яка то різниця.
Чоловік, як смичок.
Жінка, як копиця.
Моєму брату якось заспівала:
Кучерявий баранець,
кучеряві вівці.
Кучерявий наш Василько
на цілі Осівці.
- Бабуся Явдоха вміла підмітити у кожному щось особливе в зовнішності або в характері і на ходу складала про нього співанку:
А я його поцілую
так, як підмалюю,
а він мене тим писищем
так, як ходачищем.
На весіллі було прийнято пересміюватися співанками між гостями молодої і молодого, то, пам’ятаю, вона співала:
А ми нашу молоду
гарно прибирали,
а ви свого молодого
навіть не вмивали.
Але це ніде не записувалося, тому забувається, тим більше що її творчість була стихійною.
- Знаю, що доля бабці була досить складною: сама ростила трьох дітей: Ірину, Зеновія і Василя.
- Так. Мій дідусь Теодозій був поранений під час боїв в селі. По річці Стрипа проходила лінія фронту. Німці сиділи в лісі, а радянські - в селі. Сім’я Пастернаків із сусідами ховалися у погребі на їхньому подвір’ї. У радянських і німців була домовленість про припинення вогню в обід на декілька годин. В цей час вони навіть разом купалися в Стрипі, а люди виходили із своїх схованок, щоб порати худобу, в кого була, і хоча б принести води. Але одного разу радянські порушили цю домовленість. Кулеметчик із даху церкви розстріляв німців, які вийшли купатися. З того часу вогонь не припинявся в домовлений час, але худобу треба було порати і води принести, тому дід пішов до криниці по воду і, на жаль, його поранив снайпер в стегно.
- Тоді загинув брат моєї бабці Юстина Олійник- Гаврило.
- Моєму дідусеві поталанило більше в цьому випадку, але не на довго. Радянські війська весною 1944 року відтіснили німців і зайняли село, почалася мобілізація чоловіків в армію. Правда, осівецьких чоловіків мобілізували уже з села Говилова, оскільки всіх мешканців села радянські евакуювали туди перед своїм наступом. Пораненого діда везли в Говилів на корові, бо коня і лоша забрали на потреби фронту. Оскільки дід Теодозій був покалічений і не придатний до військової служби, то його відправили на примусові роботи в глиб Росії, в Тамбовську область. Там він загинув на лісоповалів, про що написав у листі один з односельців.
- Щось пам’ятаєш про походження діда?
- Прадід Степан походив із села Мозолівка. Його направили працювати дяком в Осівці. З розповідей мого батька Зеновія сім’я була небідна по тогочасних мірках. Мали 12 моргів поля та власний магазин, побудували хату біля церкви.
У прадіда було четверо дітей. Стрий Михайло (Мінко) вивчився у Львові та згодом жив у Польщіу м. Катовіци, де працював гірським інженером на шахтах. У 1939 році на вакації приїзджав у Осівці з сім‘єю на власному автомобілі. Внаслідок наступу визволителів змушений був повертатись до Польщі і через брак пального покинути авто, яке заховали в стодолі, а згодом конфіскували визволителі. Другий стрий Євгеній навчався в Бучацькій гімназії. Під час І світової війни, коли російські війська відступали, вони взяли гімназистів разом з вчителями у заручники і вивезли в Росію. Пізніше родина через Червоний Хрест знайшла Євгена в Ростові-на-Дону. Там він працював інженером Ростовводоканалу. Тета Слава (Ярослава) присвятила своє служінню Богу. В монашому житі завли її сестра Килистина. Під час війни, коли село Осівці згоріло мого батька Зеновія та тету Ірину батьки віддали до Бучача в захоронку до сестер монахинь, де служила тета Слава. Захоронка знаходилась в приміщенні теперішньої поліклініки.
Довідка про Сестру Килистину
Ярослава Пастернак сестра Килистина служила у Заліщицькому монастирі Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, який був заснований у 1911 році. по вул. Грюнвальдській (нині - вул. С.Крушельницької). Цей будинок подарував Сестрам міщанин п. Семенович. При ньому діяла захоронка, фундаторами якої були п. Антон (1826 – 1914) та п. Юлія (1832 – 1915) Чайківські. Сестри також опікувалися дитячим притулком, який протягом був споруджений у 1936 – 1937 рр. Генеральною директоркою притулку призначена на той час Сестра настоятелька Вероніка, а Сестра Килистина Пастернак з ішими сестрами жили тут і відповідали за виховання дітей. З 1913 р. постійним гостем захоронки Сестер Служебниць стає директор Заліщицької вчительської семінарії Осип Маковей-український поет, прозаїк. прекладач, літературокнавець, критик, громадсько-політичний діяч, досі гордість Заліщик. Так, за його підтримки та з ініціативи колишнього його учня, семінариста Івана Малюка (с. Ворвулинці Заліщицького району, громадський діяч, емігрував у США), на базі захоронки було організовано дитячий хор. Діти виступали не лише на сцені Народного дому в Заліщиках, але й у сусідніх селах. У той час для молодого хору О. Маковей написав слова пісні „Привітайте щиро” і скомпонував до неї музику. Окрім цього, Сестри організовували виступи дітей на відзначення роковин Т.Г. Шевченка, разом з юними артистами готували святкування Дня св. Миколая тощо. Одним із культурно-освітніх заходів, які проводили Сестри, були екскурсії для дітей міста та околиць, зокрема піші походи. 1944 р., коли через місто проходив фронт, у притулку перебувало 18 дітей. Проте лихоліття війни змусило Сестер разом з їхніми вихованцями втікати з міста і шукати собі захисту у навколишніх селах, зокрема Печорні та Добровлянах. Від березня до серпня того ж року Сестри і діти перебували в селянських родинах. Лише наприкінці року дитячий притулок перенесено в інший будинок, що його згодом було перетворено на інтернат, у якому діти перейшли на державне утримання. У 1944 р. радянська влада забрала монастир у свою власність, а в наступних, 1945 і 1946 рр, новий директор школи попросив монахинь-наставниць знайти собі іншу роботу, оскільки релігійне виховання йшло всупереч новій комуністичній ідеології. Через масові переслідування та арешти вони, маючи медичну та іншу освіту, змушені були йти працювати в медичні заклади, санаторії тощо. Цікавим є і той факт, що окремі із Сестер у той час отримали від держави квартири. Зокрема, с. Килистина Пастернак працювала медсестрою в інфекційній лікарні і з двоюрідною сестрою Євгенією жила в своєму помешканні по вул. Степана Бандери, №81 (1945 – 1986 рр.) З проголошення Незалежності України УГКЦ вийшла з підпілля і їй держава почала віддавати втрачену власність. Взимку 1998 р. Сестрам повернено помешкання колишнього монастиря. Восени 2000 року після ремонту він почав діяти. Килистина з відновила монашество в 1991 р. і з 1991 до 1994 року була Сестрою Служебницею (https://ssmi-ua.org/domy_zalichyky.html)
- Наймолодший був наш дід Теодозій. Його залишили на господарстві. Одружився з Явдохою Гардзіль з Білявинець. Вона отримала дві морги поля в придане.
- Про бабусину родину щось знаєш?
- Так вона походила з Білявинець із родини Гардзіль.
- Один із Гардзілів - Гриць був січовим стрільцем (Бучач і Бучаччина ст. 431). Це, напевно, з їх родини?
- Вірогідно, брат мого прадіда по бабиній лінії. У прадіда Гардзіля Антона було п’ять дочок.
- Тут на цьому фото, ймовірно, 1938 року моя бабця Явдоха Пастернак з двома дітьми: дочкою Іриною (1932 р.н.) та сином Зеновієм (1935р.н.) - моїм батьком, пізніше ще народився Василь (1940) і своїми чотирма сестрами (Юстина, Маринка, Катерина, Анна)
- Досить цікава історія твоєі родини. З таких родинних історій складається жива історія України. Спасибі, Ярославе, за твій внесок в збереження історії села, за фото та інтерв’ю. Ще якусь бабину співанку скажеш?
- Треба пригадувати…
І ви, шановні читачі-осівчани, якщо пам’ятаєте співанки баби Явдоха Пастерначки пишіть. Треба зберегти для історії хоча б рештки іі творчості. Явдоха Пастернак - це наша осівецька Маруся Чурай. Вона так само складала пісні, що зараз сприймаються як народна творчість.
Немає коментарів:
Дописати коментар