Таємниця 104. Велика пожежа

 

Велика біда впала на село у 1942 році. Пожежа повністю знищила Осівці і сусідні Бобулинці. Про це знаходимо повідомлення у газеті Львівські вісті №227 від 07.10.1942, сторінка 6, де читаємо: «Львів, 6 жовтня. У зв'язку з великою пожежею, яка з непросліджених досі причин навістила два найзаможніші села Бучаччини, а це Бобулинці і Осівці, що майже зовсім вигоріли». За свідченням старожилів причиною пожежі стало необережне поводження дітей з вогнем, які у Білявинцях підпалили стирти. Про винуватців пожежі, думається, спеціально не повідомили місцевій німецькій адміністрації, щоб вберегти від покарання, можливо навіть розстрілу, сім‘і бешкетників, тому в газетах читаємо, що причина пожежі невідома. В той день був сильний вітер і вогонь миттєво добрався до осівецьках хат. Солом’яні  стріхи горіли, як смолоскипи, вітер зривав снопи із дахів палаючих хат і перекидав їх на сусідні. Нічим неможливо було зарадити лихові. Ще в 1939 році більшовики заборонили діяльність усіх українських національних товариств, в тому числі і протипожежних, таких як «Луг» і «Січ», а нові окупанти продовжили цю заборону. Люди зосталися без даху над головою. Проте окупаційний уряд не залишив погорільців напризволяще. Далі у статті сповіщається: «Уряд Губернатора Галицької области виасиґнував 250.000 зол. як першу допомогу пошкодованим та признав достатню кількість будівельного матеріалу на відбудову. Рівночасно з тією акцією допомоги нещасливим жертвам катастрофи, також повітова Делеґатура в Бучачі зорганізувала негайно в обох селах народні кухні та повела акцію дальшої енергійної допомоги. При Делeraтурі створено Комітет допомоги погорільцям Осівців і Бобулинців». 

Така турбота пов’язана із тим, що необхідно було відновити економічну структуру місцевого лігеншафту для постачання продуктів харчування німецьким солдатам на фронт.

Цікаво, що безпосередньо перед цим лихом в Осівцях успішно пройшли  жнива, був зібраний багатий урожай, на радість, перш за все, окупантам, бо село виконало план контингенту. За це на Святі жнив, яке пройшло у Львові в Губернаторській залі,

губернатор дистрикту «Галичина» Карл Отто Густав Вехтер нагородив поряд з іншими також і громаду села Осівець грамотою та оголосив подяку за працю.

В загальному дистрикт «Галичина» станом на 5 жовтня 1942 року виконав план контингенту на 60 відсотків, що констатувалося губернатором як успіх, який пояснюється високою свідомістю українців і розумінням того, що « в той час, коли далеко на Сході змагається німецька армія, охороняючи таким чином між іншим і наші землі від найжахливішого ворога, перед українським Народом стояло в увесь ріст єдине завдання: усіма силами й усіма засобами допомогти німецькій армії й німецькому народові у цьому великанському змаганні» (Львівські вісті №226 від 06.10.1942, сторінка 2;https://libraria.ua/numbers/175/15181/?PageNumber=2&ArticleId=617967&Search=%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B2%D1%86%D1%96). 

Насправді, як свідчать старожили села контингент вибивали з українського селянина репресіми, карали нагайками господаря, якщо сім’я не виконувала плану контингенту. В дистрикті «Галичина» землю було оголошено власністю німецької держави й частину її передано у користування селянам. 31 липня 1941 р. німецька адміністрація дистрикту «Галичина» отримала рішення керівництва армії «Південь», яким передбачалася заготівля 200 тис. т зерна, 25 тис. т м’яса, 15 тис. т. цукру. Селянські господарства розміром до 2,5 га зобов’язані були щорічно здавати «контингент»: 12 ц зерна, 25 ц картоплі. 800 л молока, 200 кг м’яса та інших продуктів. Замість колгоспів та радгоспів створювалися лігеншафти – маєтки. Їх було у Волинській області - 312, Львівській – 214, Станіславській - 295 і Тернопільській - 140. У такому господарстві угіддя поділялися на ланки по 10 родин ( 6 – 7 га на родину). Зібраний уражай практично конфісковувався і вивозився до Німеччини. Оплата селянам за продукцію була символічною. За 160 кг пшениці, 280 кг жита і 80 кг гороху селянин міг отримати лише 165 цигарок, 2,75 л горілки, 1,5 кг залізних виробів, трохи мила, шкіряних виробів і товари домашнього вжитку. До завершення здачі «контингенту» селянам було заборонено продавати свою продукцію. Той, хто не виконував «контингент» оголошувався саботажником і підлягав високому грошовому штрафу. В окремих випадках таких селян відправляли до табору примусової праці (Статистичні дані взяті з http://zno.academia.in.ua/mod/book/tool/print/index.php?id=3433&chapterid=1140 ). 

«Коли бідне гірське село ! дає 114% контингенту, то це геройський чин»(Львівські вісті №227 від 07.10.1942, сторінка 6). А те чи після такого «геройського чину» вижило нещасне село чи страждало від голоду - це вже інше питання. Станом на 1942 рік у більшості українців розвіялася віра на допомогу фюрера в побудові незалежної  України, а Український Центральний комітет продовжував жити ілюзіями, що за допомогою чужих штиків можна збудувати власну державу.

Отже, контингент мешканці села Осівці здали, а їх власні запаси збіжжя на зиму знищив вогонь.

Лихо, яке спіткало Осівці та Бобулинці не залишило байдужими мешканців довколішніх сіл та містечок. Зокрема виявили бажання допомогти мешканцям погорілих сіл студенти м. Бучач. В статті
«Гарний приклад» повідомляється: «Даток на погорільців. Бучач, 14 листопада. Виповняючи наказ місцевого ляндкомісара, учні Торговельної школи в Бучачі, разом з професорами продовж тижня працювали по лігеншафтах Бучаччини. Копали бараболі та буряки. Цими днями прийшли до Дирекції школи гроші в сумі 221 зл., щоб виплатити учням. Учні грошей не прийняли, а одноголосно рішили жертвувати учням з погорілих сіл: Бобулинці та Осівці» (Львівські вісті №261 від 15.11.1942, сторінка 4).

Так спільними зусиллями село вкотре відродилося та ненадовго. В квітні 1944 року в результаті радянсько-німецьких боїв Осівці знову були повністю знищені. Мешканці села повернулися з евакуації із сіл Говилів, Сапова, Ласківці, Буданів і не повірили своїм очам: від Осівець не залишилося каменя на камені. Спочатку осівчани копали землянки, не було навіть на чому зварити їсти, але помалу село знову відбудувалося.