Таємниця 17. Кооперативний рух

Таємниця сімнадцята. Кооперативний рух в с. Осівцях в міжвоєнний період.

 14 березня 1923 року Рада послів великих держав визнала Східну Галичину частиною Польської Республіки. Українські землі, що ввійшли до складу Польщі, становили третину її території. У 20 – 30 рр. ХХ ст. Західна Україна залишалася аграрною окраїною, внутрішньої колонією Польської держави. Уряд ділив територію України на дві частини: Польщу “А”   ( корінні польські землі) і Польщу “Б” (так звані східні креси – Західна Україна і Західна Білорусь). На розвиток Польщі “А” йшла більша частина капіталовкладань, тут були зосереджені основні галузі промисловості, тоді як Польща “Б” служила ринком збуту продукції польської та іноземної промисловості і джерелом дешевої сировини. Уряд свідомо гальмував промислове будівництво в Польщі "Б".
Для того, щоб захистити себе від намірної експлуатації з боку поляків осівчани активно включилися в кооперативний рух, який на той час набирав розвою на галицьких землях у складі Польщі. Кооперативи створювалися як самоврядне об’єднання осіб, які добровільно співпрацюють для їх взаємного соціального, економічного і культурного розвитку.  Одним із ініціаторів кооперативного руху в Осівцях був парох Володимир Гнатів. В 20 рр. ХХ ст. на території Східних кресів кредитові кооперативи  прийняли назву «Українська Райфайзенка». Українська Райфазенка була також і в с. Осівці.
Цей кредитовий кооператив названий ім'ям німецького громадського діяча і економіста  Райфайзена Фрідріха Вільгема (1818—1888 рр.), засновника кредитних кооперативів у Німеччині.
В Галичині Райфайзенки появилася з ініціативи Д. Савчака, який опрацював для них статут. Його заходами Галицький сейм ухвалив кредити на організацію Райфайзенок і створив для них  1899 р. організаційний і контрольний орган  Патронат хліборобських спілок. Оскільки керівником став  поляк Ф. Стефчик, на Галичині Райфайзенки називали «касами Стефчика». Тут можна було українському селянинові  взяти кредит під невисокий процент.
Осівецька Райфайзенка належала до Ревізійного союзу Українських кооперативів- провідної установи організаційно-ідейного об'єднання західно-української кооперації у Галичині з осідком у Львові. Збереглися дані, що з Бучача в село приїжджав час від часу представник цієї організації.
 Шлях для розвитку української кооперації у селі розчищувало роль в деякій мірі Братство тверезості на статутах. Один із склепів, що містився  в колишній  корчмі Крігеля, по середині села, десь у 1935-1936 рр. став  виконувати важливу роль для української громади уже як читальний будинок, де знайшли приміщення усі національні організації. Ідея бойкоту державної монополії на торгівлю алкоголем та тютюном привела до ліквідації кількох єврейських склепів у селі, що виключно держалися на торгівлі тютюном і горілкою. Закрили також менші склепики,  а натомість розрослися місцеві українські кооперативи. Наприклад, в селі діяв кооператив «Злагода».

 Він займався реалізацією товарів, за нижчими цінами, ніж пропонували у своїх кооперативах польські та єврейські торговці. Члени  кооперативу належали до «Просвіти» і  «Лугу».  Ці організації діяли як єдине ціле. В  1938 р. «Просвіта» була перенесена до будинку кооперативу  «Згода». Кажуть, він знаходився біля костьолу. В селі продовжувала  існувати заснована в 1880 р. громадська позичкова каса з капіпалом 1101 злотий. В основному,  позику брали ті люди, які збиралися емігрувати в пошуках кращої долі до Америки.
Кооперативний рух у цей період був способом економічного захисту інтересів тієї частини українців, які у міжвоєнний період опинилися у складі Польської держави.