В селі у міжвоєнний період проживали поряд з українцями ще й поляки, євреї та в поодиноких випадках представники німецької нації: зокрема адміністратор панських маєтків Петрашевський з родиною, на хуторі Гупало пан Руперт з донькою, лісничий Фрей.
Садівник Ценський Постолка був чехом за національністю. Його нащадки і зараз проживають у селі.
Невелику частку мешканців села становили євреї, які тримали шинки та займалися торгівлею, тому були заможними людьми. Відомо, що Пельц в часи парцеляції купив 75 моргів панського поля.
Найбільшою національною меншиною села були поляки. Їхня перевага полягала у тому, що вони займали пануюче становище. Українці були у цей час бездержавною нацією і хоча становили більшість у селі, відчували себе пригніченими.
Поляки і українці за національними признаком гуртувалися в організації.
Національні організації на території Східної Галичини створювалися поляками з метою зміцнення тут своїх позицій.
Одна із таких організацій товариство «Добровільної пожежної охорони». Провідничими товариства були в різні роки Мулярчук Йосип, Партіка Іполіт, Зеромський Степан. До гуртка входили не тільки селяни, але й купці та ремісники. Наприклад, серед членів осівецького сільськогосподарського гуртка був коваль ( Жеромський Степан), колодничий (Гурський Михайло), szews (шеф - начальник, який здійснював загальний нагляд за господарством і управлінням) - Пйотрашевський Йосип. Про нього старожили свідчать, що він був орендарем угідь панів Ценських в Осівцях. Серед членів гуртка лише один Партика Іполіт мав загальну освіту. Він працював вчителем в Бобулинцях, а в час ІІ світової війни- в Осівцях. Школа тоді знаходилася у колишньому дворі Ценських. Навпроти інших прізвищ у протоколі графи освіта вказано: «читає і пише». Віковий діапазон гуртківців становив 24-56 років. Всі інші члени товариства були римо-католиками, поляками за національністю або, в більшості випадків, латинниками. Латинниками називали українців, які перейшли у римо-католицизм. Переважна більшість українців села сповідували греко-католицьку віру. Товариство налічувало 30 чоловік. Члени товариства «Добровільна пожежна охорона», як писалось в поліцейському донесенні: «лояльними до польської держави». Польська влада була зацікавлена в існуванні таких товариств найменше з двох причин. По-перше, з політичної точки зору, вони стали осередками організованого польського впливу в українських селах та середовищем гуртування польських осадників та латинників. По-друге, з погляду безпеки такі організації на той час були вкрай необхідні по селах, оскільки часто палали польські скирти на полях та й самі села забудовані дерев’яними хатами із солом'яною стріхою потребували пожежного захисту. Державі дорого обходилися пожежі, які приводили до втрат в сільському господарстві, оскільки уряд їх відшкодовував втрати тодішнім землевласникам та орендарям.
Всі члени товариства одночасно входили до складу землеробського гуртка «Кулко рольниче» .
«Кулко рольниче» - це добровільна соціально-економічна організація польських сільських господарів, створена з метою збільшення і поліпшення сільськогосподарського виробництва і надання послуг в галузі механізації сільського господарства. Перші сільськогосподарські групи у польській території створені в 1862 р. Розрослися і поширилися вони в міжвоєнний період. Це товариство розглядалося польським урядом як засіб реалізації принципів народної демократії в країні, зокрема у селах. Центр організації знаходився у м. Львів на вулиці Коперника будинок 20. В селі Осівцях товариство «Кулко рольниче», як землеробський гурток, був заснований у 1889 році.
Артуром Зарембою Целецьким, послом до Галицького сейму, активним діячем повітової філії « Kółka rolniczego” в Бучачі (пізніше з 1898 року його президент), про що сповістила газета « Kurjer Lwowski” від 4 квітня 1889 року.
Станом на 1937 р. президентом товариства в с. Осівці був Мулярчук Йосип, а його заступником Крижанівський Войцех. Віковий діапазон гуртківців становив 29-51 рік. За віросповіданням всі рольники були римо-католиками, латинниками, за політичними поглядами – проурядові. У доносі бучацькому повітовому старості наголошувалося на лояльному ставленні членів «Кулка Рольничого» до польського панства. Всі, хто входив до цієї організації були також членами товариства «Добровільної пожежної охорони». Гурток «Кулко рольниче» великого успіху серед населення села не тільки українського, але й польського - не мав. Чисельність осівецької філії гуртка коливалася від 10-30 чоловік при тому, що в цей час у с. Осівці, згідно із даними шематизмів, проживало 480 поляків. Польські організації перебували під захистом держави.
Українське населення створювало більш потужні національні товариства, з метою відстоювання своїх національних прав та протистояння колонізаторам. Всього в с. Осівцях нараховувалося 11 українських організацій. Їх можна поділити на декілька категорій:
1.Культурно-освітні:
Читальня імені святого Володимира була москвофільської орієнтації. Вона існувала в часи Австро – Угорщини ентузіазмом місцевого священика і не користувалася значною підтримкою мешканців села. Інша читальня «Скала» мала на меті прилучення місцевого населення до католицизму. Проте найпопулярнішою серед осівчан була читальня «Просвіти», яка потужно впливала на становлення національної свідомості українців всього українського регіону у складі Польщі. Організація «Рідна школа» сприяла становленню української школи.
2 . Молодіжні фізкультурно-спортивні організації «Сокіл» і «Луг» за чисельністю були однакові, проте активніше проявляли себе члени «Сокола». Ці були організації військового спрямування та відверто антипольськими.
3.Сільськогосподарського спрямування: «Сільський господар» з Хліборобським вишколом молоді, де селяни могли долучатися до кращого світового досвіду господарювання.
4.Релігійні товариства: Церковне братство звичайне без статутів, Братство Матері божої Неустаючої Помочі (членів 650) для українців села були засобом національної ідентифікації на відміну від поляків римо-католиків. Через релігійні греко-католицькі організації місцеве населення захищало свої національні інтереси.
5.За здоровий спосіб життя: Братство церковне звичайне, тверезості і Апостольства молитви дбало не тільки про здоров’я та моральний облік односельчан, який базувався на релігійній моралі, але й сприяло економічному утвердженню українців на власній землі через кооперативну діяльність.
Розглянемо культурно-освітні українські національні організації. Одна із них читальня імені святого Володимира, яку заснував парох села Осівці, Вікентій Кузик (був висвячений у 1876 р. та інстальований в Осівці в 1886 р. (Шематизм 1903 р.). Вона носила москвофільську «староруську орієнтацію» на зразок читалень Качковського. Проте після завершення пасторства Кузика в селі Осівцях, у 1920 р., читальня скоро занепала і забулася. Це культурно-освітнє москвофільське товариство носило ім’я свого засновника Михайла Качковського. Москвофільство ( русофільство) як мовно-літературна і суспільно-політична течія, яка знайшла прихильників у середовищі західноукраїнського 1930-х рр. обстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з Росією. Очевидно такі дивні для даного регіону тенденції виникли як засіб протистояння австрійському пануванню та полонізації Галичини. Недовговічність товариства на теренах с. Осівці свідчить про його незначну популярність серед місцевого населення. Товариство трималося лише на ідейному ентузіазмі пароха Вікентія Кузика та групки його однодумців.
Українське населення створювало більш потужні національні товариства, з метою відстоювання своїх національних прав та протистояння колонізаторам. Всього в с. Осівцях нараховувалося 11 українських організацій. Їх можна поділити на декілька категорій:
1.Культурно-освітні:
Читальня імені святого Володимира була москвофільської орієнтації. Вона існувала в часи Австро – Угорщини ентузіазмом місцевого священика і не користувалася значною підтримкою мешканців села. Інша читальня «Скала» мала на меті прилучення місцевого населення до католицизму. Проте найпопулярнішою серед осівчан була читальня «Просвіти», яка потужно впливала на становлення національної свідомості українців всього українського регіону у складі Польщі. Організація «Рідна школа» сприяла становленню української школи.
2 . Молодіжні фізкультурно-спортивні організації «Сокіл» і «Луг» за чисельністю були однакові, проте активніше проявляли себе члени «Сокола». Ці були організації військового спрямування та відверто антипольськими.
3.Сільськогосподарського спрямування: «Сільський господар» з Хліборобським вишколом молоді, де селяни могли долучатися до кращого світового досвіду господарювання.
4.Релігійні товариства: Церковне братство звичайне без статутів, Братство Матері божої Неустаючої Помочі (членів 650) для українців села були засобом національної ідентифікації на відміну від поляків римо-католиків. Через релігійні греко-католицькі організації місцеве населення захищало свої національні інтереси.
5.За здоровий спосіб життя: Братство церковне звичайне, тверезості і Апостольства молитви дбало не тільки про здоров’я та моральний облік односельчан, який базувався на релігійній моралі, але й сприяло економічному утвердженню українців на власній землі через кооперативну діяльність.
Розглянемо культурно-освітні українські національні організації. Одна із них читальня імені святого Володимира, яку заснував парох села Осівці, Вікентій Кузик (був висвячений у 1876 р. та інстальований в Осівці в 1886 р. (Шематизм 1903 р.). Вона носила москвофільську «староруську орієнтацію» на зразок читалень Качковського. Проте після завершення пасторства Кузика в селі Осівцях, у 1920 р., читальня скоро занепала і забулася. Це культурно-освітнє москвофільське товариство носило ім’я свого засновника Михайла Качковського. Москвофільство ( русофільство) як мовно-літературна і суспільно-політична течія, яка знайшла прихильників у середовищі західноукраїнського 1930-х рр. обстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з Росією. Очевидно такі дивні для даного регіону тенденції виникли як засіб протистояння австрійському пануванню та полонізації Галичини. Недовговічність товариства на теренах с. Осівці свідчить про його незначну популярність серед місцевого населення. Товариство трималося лише на ідейному ентузіазмі пароха Вікентія Кузика та групки його однодумців.
На зміну прийшла інша просвітня організація- читальня «Скала».
«Скала» - назва українських товариств у Станиславівській єпархії. Їх почали засновувати як частину Католицької Акції - мирянського руху в Католицькій Церкві з 1922 р. Завданням організації було духовне і моральне відродження суспільства, праця з молоддю в сфері освіти з метою окатоличення. Діяли ці читальні, як правило, під керівництвом місцевих священиків. Проте в селі Осівці читальню «Скала», яка діяла у 1938-1939 рр. очолювала Ямнюк Явдоха у 1938 р. та Орищій Тетяна в 1938 р. До ревізійної комісії читальні входила їмость Надія Гнатів. Всього «Скала» нараховувала 87 членів у 1938 році і 83 – у 1939 р. Схоже, що це було майже повністю жіноче товариство. Члени читальні «Скала» були люди високої моралі, які в політичному житті участі не брали. На той час в селі це була маловпливова і не дуже популярна організація. Діяла читальня під патронатом греко-католицького священика Володимира Гнатіва, в домі якого знаходилася бібліотека.
Керівництвом і членами читальні «Скала» станом на 1938 р. були:
Президент: Ямнюк Явдоха (43 р.)
Віце-президент: Сердечна Домка(36 р.)
Секретар: Злагода Пилип ( 25 р.)
Скарбник: Кудревич Парашка ( 35 р.)
Ревізійна комісія:
Гнатів Надія (40 р. )
Дерецька Христина (34 р. )
Телень Теодора( 30 р. )
Читальня «Скала» 1939 р.
Орищій Тетяна (39 р.)
Сардечна Домка (37 р.)
Злагода Пилип (26 р.)
Кудревич Парашка (36р.)
Члени ради:
Карачка Томас (33 р. )
Томчій Теодора (41 р.)
Яцишин Марія (41 Р.)
Ломага Парашка (33 Р.)
Кудревич Теодора ( 37 р.)
Сидор Оліянка (36 р.)
Члени ревізійної комісії:
Гнатів Надія (43 р.)
Дерецька Христина (36 р.)
Телень Теодора ( 31 р.)
В поліцейських донесеннях про діяльність читальні «Скала» відмічається вороже ставлення її представників до панства польського. Всі члени читальні за віросповіданням - греко-католики, за соціальним становищем - селяни, за національною ознакою - українці, за політичними уподобаннями - прихильники УНДО. Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) на той час було найбільшою українською політичною партією в 1925 р. Об’єднання виступило ініціатором порозуміння між (УНДО) і польським урядом, проводячи в 1935-1938 рр. так звану «політику нормалізації». УНДО поширило свій вплив на основні українські центральні освітні і господарські установи: "Просвіта",Ревізійний Союз Українських Кооператив, «Дністер», тощо. Програма партії, базувалася на ідеології соборності й державності, демократії й антикомунізму. На міжнародній арені УНДО вело боротьбу проти леґалізації чужого панування, а у Варшавському сеймі й сенаті - за виконання Польщею її міжнародних і конституційних зобов'язане, одне із яких надання автономії Східній Галичині, де проживали українці. Це зобов'язання так ніколи не було виконано польським урядом.
Та наймасовішою була читальня культурно-просвітницького товариства «Просвіта», заснованого народавцями (українофілами) у Львові в 1868 р.
Мережа читалень «Просвіти» широко розрослася по краю. В селі Осівцях читальня «Просвіти» існувала ще з 1911р.
Пік популярності товариства «Просвіта» в селі припадає на 1938 рік. В той час її осівецька читальня нараховувала 192 особи. Довгий час, з 1934 р. до 1937 р., президентом читальні «Просвіти» с. Осівці був о. Володимир Гнатів. У 1937 р. її очолював Куруляк Іван, а в 1938 р. - Ломага Андрій. Всі її члени, крім греко-католицького священика та його дружини, були селянами, українцями за національністю, відповідно, греко-католиками за віросповіданням. Це були переважно малограмотні люди, що закінчили 1-2 класи утраквістичної (двомовної польсько-української) школи, крім о. В. Гнатіва, який мав вищу освіту. Віковий діапазон членів товариства в селі був досить широким: сюди входили люди від 25 до 66 років.
Членами першої відомої читальні «Просвіта» в с. Осівці станом на 1911 р. були:
Кафтан Федь
Ганджалас Антін
Фурман Іван
Вонсяк Федь
Біловус Гаврило
Олійник Андрій
Мариняк Василь син Андрія
Мариняк Василь син Петра
Мариняк Василь син Івана
Мариняк Петро
Мариняк Степан
Гринишин Василь
Кіт Янтох
Шимків Янтох
Члени читальні «Просвіти» станом на 1934 р.:
Президент: Гнатів Володимир (42 р.)
Віце-президент: Ямнюк Данило (40 р.)
Секретар: Кафтан Луць ( 26 р.)
Скарбник: Ямнюк Олекса ( 26 р. )
Члени ради:
Пастернак Теодозій ( 30 р.)
Члени ревізійної комісії:
Ямнюк Тимофій (36 р.)
Лисишин Микола ( 42 р.)
Члени читальні «Просвіти» станом на 1936 р.:
Президент: Володимир Гнатів 1890 р.
Віце-президент: Микитів Андрій 1908 р.н.
Скарбник: Паньків Гринько 1913 р.н.
Бібліотекар: Крижанівський Гринько 1912 р.н.
Господарник: Леськів Яків 1899 р. н.
Члени ради:
Ломага Андрій 1904 р.н.
Чорній Семко 1901 р.н.
Кулина Михайло 1905 р.н.
Члени ревізійної комісії:
Карачка Тимко 1906 р.н.
Кафтан Михайло 1902 р.н.
Ямнюк Микола 1903 р.н.
Члени читальні «Просвіти» станом на 1939 р.:
Президент: Ломага Антон (40 р.)
Віце-президент: Пастернак Теодора (34р.)
Скарбник: Паньків Григорій (25 р.)
Бібліотекар: Олійник Станіслав (26 р.)
Господарник: Крижанівський Григорій (26 р. )
Члени ради :
Рогатинський Іван (25 р.)
Ямнюк Гілько (30 р.)
Кафтан Максим (38 р.)
Члени ревізійної комісії:
Мариняк Степан (37 р.)
Чорній Степан (38 р.)
Кафтан Лукаш (31 р.)[12]
Приміщення читальні «Просвіти» на дяківці (невелика споруда біля церкви), була переповнена цікавими послухати новини із світу, що приносили українські краєві газети. Читання газет мало масовий характер. У неділі чи свята хтось голосно читав, а повна оселя слухачів напружено ловила кожне слово. Після прочитаного велися довгі розмови, дискусії, хтось пояснював, розтолковував. Повідомлення про політичні процеси над членами ОУН найбільше привертали увагу осівчан. По хатах велися довгі розмови про недавню війну, де згадували отамана Петлюру, доходили чутки про полковника Коновальця, приходили листи з Канади з вістками про громадянське й національне життя односельчан. Велику роль у житті села відігравали приїзди делегатів повітових організацій на селі з різними організаційними дорученнями й доповідями. Це були представники «Просвіти», «Рідної школи», «Сільського господаря» чи «Союзу кооперативів». Їхні доповіді ставали важливим джерелом інформації для села.
Найсприйнятливішими слухачами всіх цих розмов були діти. У 1926 р. 10-12 річні діти організували святкування роковин ліквідації панщини з використанням української символіки. Польська поліція в с. Білявинцях, попереджена осівецькими латинниками, цілий день ганялася по селу шукаючи «гайдамаків». А ці малолітні "вороги польської державності", 10-12 річні хлопці, заховалися на найвище рештування новобудови церкви і згори спостерігали за розлюченою польською поліцією.
У 1936 р. члени «Просвіти» були понесли адміністративне покарання за проведення нелегальних зборів згідно із статтею 127 карного кодексу Польської держави. Це свідчить про незацікавленість польської влади в існуванні «Просвіти», оскільки вона мала великий вплив на формування національної свідомості українського населення с. Осівців. Повітовий староста Федорович у своїх донесеннях до воєводства характеризує товариство як щиро українську, шовіністичну організацію. В межах організації справді багато робилося для протистояння полонізації та розвою українського духу. Щороку проходили фестини (фестивалі), що були присвячені роковинам Т. Шевченка. При читальні 1938-1939 рр. діяв дитячий садочок, хор і драматичний театр. Оскільки приміщення читальні було невеликим, то приходилося вистави ставити в стодолі. Його перша вистава «Невольник» відбулася в стодолі на приходстві 1928-1929 р.
Таким чином, читальня «Просвіти» в Осівцях стала міцним українським національним осередком на селі. Вона мала надзвичайно потужний вплив на формування націоналістичних ідей та сепаратизму, який зрощував бажання до боротьби за власну державу серед українського населення.
З метою вирішення проблем навчання українського населення та надання моральної і матеріальної допомоги учням і студентам було засноване українське педагогічне товариство «Рідна Школа».
«Рідна Школа» - освітньо-виховне товариство, засноване 1881 р. у Львові як «Руське Товариство Педагогічне». Клопотання РТП до урядових установ до певної міри сприяли ростові числа шкіл з українською викладовою мовою. У 1926 р. товариство прибрало назву «Рідна школа». У міжвоєнний період «Рідна школа» взяла під свою опіку всі приватні школи Галичини. Членство в «Рідній Школі» було одноступневе, товариство очолювала Головна Управа у Львові, обрана на Загальних з'їздах «Рідної Школи». Низовими клітинами були гуртки «Рідної Школи», посередніми організаційними ланками — повітові Союзи кружків.
Народних шкіл було створено небагато (у них вчилося 2 % українських дітей) як через фінансові труднощі, так і перепони з боку польської влади. «Pідна школа» вела також виховно-освітню діяльність для старших за допомогою рефератів, концертів, аматорських і театральних вистав та прилюдних виступів. Відомо, що Осівці відвідували повітові представники цієї української організації. Очевидно під впливом діяльності «Рідної школи» парох В. Гнатів організував в селі курси для неписьменних.
Крім того поширеними серед українців стали спортивно-фізкультурні товариства. Одне із них
товариство «Луг».
На початку ХХ ст. в Східній Галичині стали популярними пожежно-руханкові патріотичні товариства. Одне із них товариство «Луг». У 1930-х роках це була одна з найчисленніших легальних молодіжних громадських організацій на західноукраїнських землях. Організація «Луг» забезпечувала активну участь членів товариства у військовому вишколі (проведення польових занять, стрільб тощо), керувала розвитком спорту серед української молоді. Головною метою товариства було фізкультурно-патріотична підготовка української молоді для майбутньої боротьби за Українську державу. Товариство «Луг» в с. Осівці було засноване в 1927 року і діяло до 1939 року. Очолював його Гнатів Володимир – греко-католицький священник. Усі інші члени «Лугу» були селянами, за політичною приналежністю – члени УНДО. Всього «Луг» в Осівцях станом на 1936 р. налічував 41 особу. В поліцейському доносі вказано, що члени «Лугу» неприхильно ставляться до польського елементу. До товариства входили молоді люди віком від 25 до 34 років.
Членами Товариства «Луг» станом на 1936 р.:
Президент: Володимир Гнатів 1890 р.н.
Віце-президент: Карачка Тимко 1906 р.н.
Секретар: Паньків Гринько 1911 р. н.
Скарбник: Крижанівський Гринько 1910 р.н.
Господарник: Тупа Іван 1910 р.н.
Члени ради:
Кафтан Юліан 1905 р.н.
Чорній Гаврило 1907 р.н.
Микитів Андрій 1907 р.н.
Рогатинський Денис 1907 р.н.
Члени ревізійної комісії:
Пастернак Теодозій 1904 р.н.
Кабан Владислав 1907 р.н.
Ямнюк Гілько 1907 р.н.
Хоча засновувалося товариство як руханково-пожарне, проте до оволодіння навиками пожежників його члени не докладали ніяких старань. Активними луговити були в іншій сфері: вони, організовані на військовий зразок, здійснювали марші та атаки в бойовому строю. Члени товариства «Луг» мали свою військову форму. Поляки села були дуже ображені на луговитів за те, що ті не надали допомоги при пожежі скирт на полях Станіслава Рудрофа в селі Киданів та Освальда Кніпфельберга 4 вересня 1930 р. За підозрами польської поліції цю пожежу влаштували члени товариства «Сокіл». Проте дуже часто власники самі підпалювали свої скирти, бо не могли їх продати, а погорільцям держава виплачувала непогану страховку. Самопідпали у польських фільварках стали особливо поширеними на початку 30-х років ХХ ст. в умовах світової економічної кризи відомої як "Велика депресія". Це були непоодинокі випадки, а загальна тенденція того часу. Очевидно тому польський уряд широко заохочував в цей час заснування протипожежних товариств. Цим скористалися українці і під прикриттям фізкультурно-пожежних товариств створювали свої патріотичні воєнізовані організації. Однак випадок із пожежею свідчить про неприхильне ставлення українців села до євреїв і неприязні стосунки між поляками та українцями. Пожежним товариство рахувалося лише на папері для прикриття перед польською владою справжніх цілей своєї діяльності: здійснювати військовий вишкіл та національно-патріотичне виховання української молоді.
Подібним за своєю метою діяльності та структурою було товариство «Сокіл» рівнозначне в селі із «Лугом» за своєю популярністю. В Осівцях товариство існувало з 1927 р. завдяки старанням Юліана Кафтана та нараховувало в своєму складі 41 людину. В 1930 році сільський філіал організації «Сокіл» в с. Осівці діяв під керівництвом Григорія Кулини.
Членами Товариства «Сокіл» станом на 1930 р. були:
Члени- засновники:
Ямнюк Тимко
Гуменюк Роман
Вовк Андрій
Фурман Андрій
Книжник Федір
Кафтан Юліан
Кафтан Роман
Варварчук Василь
Члени товариства:
Кулина Гринько
Роман Кафтан
Василь Варварчук
Леськів Яків
Олекса Хемій
Кафтан Кость
Дзюбанчин Олекса
Дутка Панька
Ямнюк Гілько
Біловус Дмитро
Мариняк Яким
Паньків Гринько
Мариняк Сафат
Кафтан Луць
Кафтан Максим
Чорній Гаврило
Котик Микола
Мариняк Володимир
Тупа Василь
Пастернак Теодозій
Кабан Володимир
Варварчук Яків
Тилинчук Яків
Книжниківський Гринько
Ганджилас Гринько
Микитів Василь
Кулина Гриць
Олійник Ладзьо
Гуменюк Гринько
Сидор Володимир
Активність членів товариства дуже лякала представників польської влади в селі, оскільки "соколи" часто проводили багатолюдні зібрання. Між членами товариства та комендантом поліції в Осівцях Михайлом Бачинським розгорівся неабиякий конфлікт за те, що він був інформатором польських властей (це підтверджують архівні документи) і не допускав антипольських виступів в селі.
29 червня 1930 року в селі на віче зібралося 1500 чоловік, які очікували представника сейму з Підгаєць Олексу Яворського. Між польськими представниками і осівчанами спалахнув такий конфлікт, що Олекса Яворський взявся за зброю. Дзвін вдарив на сполох. Щоб захистити чоловіків, жінки, діти і люди похилого віку оточили їх: стріляти в людей цих категорій було заборонено законом. Представників «Сокола» польські урядовці звинуватили у спробі організації бунту, побитті поляків та публічних непорядках. На них лягла підозра у підпаля скирт єврейських господарів в Бобулинцях і Киданові.
Як бачимо, найгостріше протистояння між поляками та українцями в Осівцях відображалося в діяльності товариства «Сокіл». Очевидно загострення стосунків між поляками і українцями не були поодиночним явищем. Це була загальна тенденція по всій Галичині. З 16 вересня-30 листопада 1930 року пройшли каральні акції польського уряду проти українців під назвою пацифікація, з метою умиротворення українського населення, в результаті яких постраждали тисячі українців.
Освоїти нові ефективні методи ведення господарства, поділитися своїм землеробським досвідом селянин міг через посередництво організації «Сільський господар», яка була заснована з метою покращення добробуту українських селян через піднесення сільського господарства і захист селянських інтересів. На теринах Східної Галичини це українське господарське об’єднання існувало ще з 1899 р. Проте у 1919—1920 рр. - після захоплення Галичини Польщею окупаційна влада забороняла діяльність товариства, а після відновлення роботи чинила перешкоди його розвитку. Новий етап піднесення у діяльності товариства розпочався у 1927 р. завдяки сприянню Спілки українських агрономів і фінансовій допомозі української кооперації. Напрямками діяльності товариствава передбачали правовий захист селян перед державною і крайовою владою та самоврядуванням, влаштування профільних освітніх курсів і шкіл для селян, засновування дослідних полів, розплідників плодових дерев, зразкових садів, пасік, стаєнь, курників, вівчарень, поширення найновіших сільськогосподарських машин і знарядь (зокрема через спільне користування машинами та реманентом, землевпорядкування сіл, організація садівничо-городницької роботи, видавнича діяльність. В село Осівці часто навідувалися з доповідями представники повітової організації "Сільський господар".
У 1932 р. при «Сільському господареві» організовано Хліборобський Вишкіл Молоді. Для здійснення теоретичного і практичного навчання молодь зорганізувалася у гуртки, окремі для хлопців і дівчат або мішані, віком 12-18 років. Наука тривала 4 роки: восени-взимку - теоретичне навчання, а на весні-влітку - практичне (т. зв. конкурси або змагання). Головним завданням ХВМ було виховати зразкових хліборобів, свідомих своїх громадянських і національних обов'язків.
Молодь набувала практичних навиків сільського господарювання під опікою інструкторів, вишколених на спеціальних курсах, а практику відбували на батьківських полях чи в стайнях. Члени Хліборобського Вишколу Молоді - змагуни для практики отримували від батьків 100 кв. м. землі. Інформацію про свою роботу на землі та спостереження за рослинами, дохід з ділянки змагун записував у книжечку. Вишкіл у Хліборобському Вишколі Молоді давав юнакові чи дівчині необхідні знання для самостійного ведення сільського господарства. Інструкторки секції сільських господинь (1936 -1939 рр.) вели курси хатнього господарства, куховарства, кравецтва, птахівництва тощо. Гурток Хліборобський Вишкіл Молоді діяв також і в с. Осівці.
Населення Галичини завжди відзначалося високим рівнем релігійності. В зв’язку з цим, значної ваги набували церковні товариства. При греко-католицькій церкві с. Осівців діяли Церковне братство звичайне без статутів та Братство Матері божої Неустаючої Помочі (членів 650) ще з часів Австро - Угорської імперії. Релігійні братства були найчисленніші за складом. Цей факт можна пояснити насамперед високою релігійністю селян. Бідному темному, зі всіх сторін пригніченому селянинові захисту не було у кого шукати, окрім як у Бога. Велику роль у залученні людей до релігійних товариств відігравав авторитет пароха, що був найосвіченішою особою в даній місцевості. Завдяки реформам Марії-Терезії та Йосипа ІІ, була створена мережа освітніх закладів для підготовки греко-католицьких церковнослужителів. Таким чном постало нове покоління священиків, яке усвідомлює свій обовʼязок дбати про освіту та добробут українського народу. Греко-католицька віра в Галичині в часи австрійського та польського панування була засобом національної самоідентичності українців. Захист своєї греко-католицької віри для українських галичан означав відстоювання власних національних інтересів, оскільки за етнічною ознакою українці села були – греко-католиками (за незначним винятком тих українців, які перейняли римо-католицьку віру та називалися латинниками), а поляки – римо-католиками.
Церковні братства не тільки опікувалися потребами церкви, але й були способом взаємної підтримки серед українців.
Братство церковне звичайне, тверезості і Апостольства молитви
В часи Австро-Угорської імперії на Східній Галичині не було ні одного села, де б не діяло Братство тверезості. Ці організації були ефективним засобом боротьби українців з пияцтвом, яке стало найбільшою тогочасною проблемою галицьких земель і причиною занепаду селянських господарств. Поширення пияцтва серед українських селян поясювалося тим, що другосортне фільваркове зерно панських господарств, яке не знаходило попиту на ринку перероблялось на горілку. У часи економічної кризи зерно важко було продати, його вигідніше було спрямувати на виробництво оковитої. Держава також сприяла цьому через законодавчу базу: галицькі поміщики мали право пропінації, що дозволяло виробляти і продавати спиртні напої в межах своєї території без сплати податків. Через ці вищевказані чинники гуральництво було високоприбутковою справою, успіх якої напряму залежав від збуту товару. Дбаючи про свої прибутки, поміщики були зацікавлені у тому, щоб селяни купляли горілку. Відомі випадки, коли пан платив селянину за працю не грошима, а горілкою, відсилаючи його до орендаря зі спеціальним квитком. Скуповували у пана зерно, переробляли його на горілку та реалізовували серед селян євреї-орендарі.
В таких умовах фізичне, моральне та духовне здоров’я жителів села допомогло зберігати Братство церковне звичайне, тверезості і Апостольства молитви, (членів 499). Членам Братства заборонялося брати участь у частуваннях, де має місце горілка. Деякі братчики вкладали присягу взагалі не вживати алкогольні вироби. Під впливом діяльності церковних Братств тверезості, а також громадських антиалкогольних організацій, у селах Галичини розвивається таке явище, як протикорчемні плебісцити, які несли за собою заборону продавати алкогольні напої на даній території.
Члени товариства активно проводили боротьбу проти споювання української нації: закривали шинки, організовували лекції про шкідливість тютюнопаління та алкоголю. Братство тверезості було ініціатором ліквідації кількох єврейських склепів з торгівлі тютюном і горілкою. Будинок колишньої старої корчми Крігеля, яку братчики ліквідували у 1935-1936 рр. був реорганізований в читальню «Просвіти», що стала центром всіх українських національних організацій села. На місці колишніх єврейських склепів виростали місцеві українські кооперативи. Отже, Братство тверезості в Осівцях боролося не тільки із шкідливими звичками, що сприяло фізичному і моральному оздоровленню населення села, а ще й сприяло поширенню культури в селі та утвердженню української кооперації, з метою економічного захисту населення від надмірної експлуатації єврейськими торгівцями та польськими можновладцями. Ліквідацією єврейських шинків ці товариства розчищали дорогу для розвитку національної кооперації, а значить - зменшення економічного визиску українського населення, яке раніше змушене було купувати товари в польських та єврейських крамницях за завищеними цінами. Причиною значного успіху в діяльності даних Братств було те, що вони базувались на християнському вченні. Судячи із назви товариства важливе місце у житті церковного Братства тверезості займала молитва.
Таблиця
Кількісний склад українських національних організацій села Осівців
Як бачимо українські національні організації 20-30 рр. ХХ ст. села Осівців відзначалися значною різноманітністю. Вони охоплювали всі сфери життя тогочасного українського села. Найшанованішими серед жителів села Осівців були церковні братства, до них записувалася майже половина мешканців.
Серед культурно-освітніх товариств найвизнанішою стала «Просвіта». Українські національні організації діяли як єдиний організм. Наприклад, «Рідна школа» і «Просвіта» долучалися до боротьби з пияцтвом разом з Братствами тверезості, всі разом сприяли поширенню кооперації серед українського населення, співпрацювали із пожежно-руханковими товариствами. Ці організації були виявом самоусвідомлення себе частиною великого українського народу мешканцями села Осівці зокрема.
«Скала» - назва українських товариств у Станиславівській єпархії. Їх почали засновувати як частину Католицької Акції - мирянського руху в Католицькій Церкві з 1922 р. Завданням організації було духовне і моральне відродження суспільства, праця з молоддю в сфері освіти з метою окатоличення. Діяли ці читальні, як правило, під керівництвом місцевих священиків. Проте в селі Осівці читальню «Скала», яка діяла у 1938-1939 рр. очолювала Ямнюк Явдоха у 1938 р. та Орищій Тетяна в 1938 р. До ревізійної комісії читальні входила їмость Надія Гнатів. Всього «Скала» нараховувала 87 членів у 1938 році і 83 – у 1939 р. Схоже, що це було майже повністю жіноче товариство. Члени читальні «Скала» були люди високої моралі, які в політичному житті участі не брали. На той час в селі це була маловпливова і не дуже популярна організація. Діяла читальня під патронатом греко-католицького священика Володимира Гнатіва, в домі якого знаходилася бібліотека.
Керівництвом і членами читальні «Скала» станом на 1938 р. були:
Президент: Ямнюк Явдоха (43 р.)
Віце-президент: Сердечна Домка(36 р.)
Секретар: Злагода Пилип ( 25 р.)
Скарбник: Кудревич Парашка ( 35 р.)
Ревізійна комісія:
Гнатів Надія (40 р. )
Дерецька Христина (34 р. )
Телень Теодора( 30 р. )
Читальня «Скала» 1939 р.
Орищій Тетяна (39 р.)
Сардечна Домка (37 р.)
Злагода Пилип (26 р.)
Кудревич Парашка (36р.)
Члени ради:
Карачка Томас (33 р. )
Томчій Теодора (41 р.)
Яцишин Марія (41 Р.)
Ломага Парашка (33 Р.)
Кудревич Теодора ( 37 р.)
Сидор Оліянка (36 р.)
Члени ревізійної комісії:
Гнатів Надія (43 р.)
Дерецька Христина (36 р.)
Телень Теодора ( 31 р.)
В поліцейських донесеннях про діяльність читальні «Скала» відмічається вороже ставлення її представників до панства польського. Всі члени читальні за віросповіданням - греко-католики, за соціальним становищем - селяни, за національною ознакою - українці, за політичними уподобаннями - прихильники УНДО. Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) на той час було найбільшою українською політичною партією в 1925 р. Об’єднання виступило ініціатором порозуміння між (УНДО) і польським урядом, проводячи в 1935-1938 рр. так звану «політику нормалізації». УНДО поширило свій вплив на основні українські центральні освітні і господарські установи: "Просвіта",Ревізійний Союз Українських Кооператив, «Дністер», тощо. Програма партії, базувалася на ідеології соборності й державності, демократії й антикомунізму. На міжнародній арені УНДО вело боротьбу проти леґалізації чужого панування, а у Варшавському сеймі й сенаті - за виконання Польщею її міжнародних і конституційних зобов'язане, одне із яких надання автономії Східній Галичині, де проживали українці. Це зобов'язання так ніколи не було виконано польським урядом.
Та наймасовішою була читальня культурно-просвітницького товариства «Просвіта», заснованого народавцями (українофілами) у Львові в 1868 р.
Мережа читалень «Просвіти» широко розрослася по краю. В селі Осівцях читальня «Просвіти» існувала ще з 1911р.
Членами першої відомої читальні «Просвіта» в с. Осівці станом на 1911 р. були:
Кафтан Федь
Ганджалас Антін
Фурман Іван
Вонсяк Федь
Біловус Гаврило
Олійник Андрій
Мариняк Василь син Андрія
Мариняк Василь син Петра
Мариняк Василь син Івана
Мариняк Петро
Мариняк Степан
Гринишин Василь
Кіт Янтох
Шимків Янтох
Члени читальні «Просвіти» станом на 1934 р.:
Президент: Гнатів Володимир (42 р.)
Віце-президент: Ямнюк Данило (40 р.)
Секретар: Кафтан Луць ( 26 р.)
Скарбник: Ямнюк Олекса ( 26 р. )
Члени ради:
Пастернак Теодозій ( 30 р.)
Члени ревізійної комісії:
Ямнюк Тимофій (36 р.)
Лисишин Микола ( 42 р.)
Члени читальні «Просвіти» станом на 1936 р.:
Президент: Володимир Гнатів 1890 р.
Віце-президент: Микитів Андрій 1908 р.н.
Скарбник: Паньків Гринько 1913 р.н.
Бібліотекар: Крижанівський Гринько 1912 р.н.
Господарник: Леськів Яків 1899 р. н.
Члени ради:
Ломага Андрій 1904 р.н.
Чорній Семко 1901 р.н.
Кулина Михайло 1905 р.н.
Члени ревізійної комісії:
Карачка Тимко 1906 р.н.
Кафтан Михайло 1902 р.н.
Ямнюк Микола 1903 р.н.
Члени читальні «Просвіти» станом на 1939 р.:
Президент: Ломага Антон (40 р.)
Віце-президент: Пастернак Теодора (34р.)
Скарбник: Паньків Григорій (25 р.)
Бібліотекар: Олійник Станіслав (26 р.)
Господарник: Крижанівський Григорій (26 р. )
Члени ради :
Рогатинський Іван (25 р.)
Ямнюк Гілько (30 р.)
Кафтан Максим (38 р.)
Члени ревізійної комісії:
Мариняк Степан (37 р.)
Чорній Степан (38 р.)
Кафтан Лукаш (31 р.)[12]
Приміщення читальні «Просвіти» на дяківці (невелика споруда біля церкви), була переповнена цікавими послухати новини із світу, що приносили українські краєві газети. Читання газет мало масовий характер. У неділі чи свята хтось голосно читав, а повна оселя слухачів напружено ловила кожне слово. Після прочитаного велися довгі розмови, дискусії, хтось пояснював, розтолковував. Повідомлення про політичні процеси над членами ОУН найбільше привертали увагу осівчан. По хатах велися довгі розмови про недавню війну, де згадували отамана Петлюру, доходили чутки про полковника Коновальця, приходили листи з Канади з вістками про громадянське й національне життя односельчан. Велику роль у житті села відігравали приїзди делегатів повітових організацій на селі з різними організаційними дорученнями й доповідями. Це були представники «Просвіти», «Рідної школи», «Сільського господаря» чи «Союзу кооперативів». Їхні доповіді ставали важливим джерелом інформації для села.
Найсприйнятливішими слухачами всіх цих розмов були діти. У 1926 р. 10-12 річні діти організували святкування роковин ліквідації панщини з використанням української символіки. Польська поліція в с. Білявинцях, попереджена осівецькими латинниками, цілий день ганялася по селу шукаючи «гайдамаків». А ці малолітні "вороги польської державності", 10-12 річні хлопці, заховалися на найвище рештування новобудови церкви і згори спостерігали за розлюченою польською поліцією.
У 1936 р. члени «Просвіти» були понесли адміністративне покарання за проведення нелегальних зборів згідно із статтею 127 карного кодексу Польської держави. Це свідчить про незацікавленість польської влади в існуванні «Просвіти», оскільки вона мала великий вплив на формування національної свідомості українського населення с. Осівців. Повітовий староста Федорович у своїх донесеннях до воєводства характеризує товариство як щиро українську, шовіністичну організацію. В межах організації справді багато робилося для протистояння полонізації та розвою українського духу. Щороку проходили фестини (фестивалі), що були присвячені роковинам Т. Шевченка. При читальні 1938-1939 рр. діяв дитячий садочок, хор і драматичний театр. Оскільки приміщення читальні було невеликим, то приходилося вистави ставити в стодолі. Його перша вистава «Невольник» відбулася в стодолі на приходстві 1928-1929 р.
Таким чином, читальня «Просвіти» в Осівцях стала міцним українським національним осередком на селі. Вона мала надзвичайно потужний вплив на формування націоналістичних ідей та сепаратизму, який зрощував бажання до боротьби за власну державу серед українського населення.
З метою вирішення проблем навчання українського населення та надання моральної і матеріальної допомоги учням і студентам було засноване українське педагогічне товариство «Рідна Школа».
«Рідна Школа» - освітньо-виховне товариство, засноване 1881 р. у Львові як «Руське Товариство Педагогічне». Клопотання РТП до урядових установ до певної міри сприяли ростові числа шкіл з українською викладовою мовою. У 1926 р. товариство прибрало назву «Рідна школа». У міжвоєнний період «Рідна школа» взяла під свою опіку всі приватні школи Галичини. Членство в «Рідній Школі» було одноступневе, товариство очолювала Головна Управа у Львові, обрана на Загальних з'їздах «Рідної Школи». Низовими клітинами були гуртки «Рідної Школи», посередніми організаційними ланками — повітові Союзи кружків.
Народних шкіл було створено небагато (у них вчилося 2 % українських дітей) як через фінансові труднощі, так і перепони з боку польської влади. «Pідна школа» вела також виховно-освітню діяльність для старших за допомогою рефератів, концертів, аматорських і театральних вистав та прилюдних виступів. Відомо, що Осівці відвідували повітові представники цієї української організації. Очевидно під впливом діяльності «Рідної школи» парох В. Гнатів організував в селі курси для неписьменних.
Крім того поширеними серед українців стали спортивно-фізкультурні товариства. Одне із них
товариство «Луг».
На початку ХХ ст. в Східній Галичині стали популярними пожежно-руханкові патріотичні товариства. Одне із них товариство «Луг». У 1930-х роках це була одна з найчисленніших легальних молодіжних громадських організацій на західноукраїнських землях. Організація «Луг» забезпечувала активну участь членів товариства у військовому вишколі (проведення польових занять, стрільб тощо), керувала розвитком спорту серед української молоді. Головною метою товариства було фізкультурно-патріотична підготовка української молоді для майбутньої боротьби за Українську державу. Товариство «Луг» в с. Осівці було засноване в 1927 року і діяло до 1939 року. Очолював його Гнатів Володимир – греко-католицький священник. Усі інші члени «Лугу» були селянами, за політичною приналежністю – члени УНДО. Всього «Луг» в Осівцях станом на 1936 р. налічував 41 особу. В поліцейському доносі вказано, що члени «Лугу» неприхильно ставляться до польського елементу. До товариства входили молоді люди віком від 25 до 34 років.
Членами Товариства «Луг» станом на 1936 р.:
Президент: Володимир Гнатів 1890 р.н.
Віце-президент: Карачка Тимко 1906 р.н.
Секретар: Паньків Гринько 1911 р. н.
Скарбник: Крижанівський Гринько 1910 р.н.
Господарник: Тупа Іван 1910 р.н.
Члени ради:
Кафтан Юліан 1905 р.н.
Чорній Гаврило 1907 р.н.
Микитів Андрій 1907 р.н.
Рогатинський Денис 1907 р.н.
Члени ревізійної комісії:
Пастернак Теодозій 1904 р.н.
Кабан Владислав 1907 р.н.
Ямнюк Гілько 1907 р.н.
Хоча засновувалося товариство як руханково-пожарне, проте до оволодіння навиками пожежників його члени не докладали ніяких старань. Активними луговити були в іншій сфері: вони, організовані на військовий зразок, здійснювали марші та атаки в бойовому строю. Члени товариства «Луг» мали свою військову форму. Поляки села були дуже ображені на луговитів за те, що ті не надали допомоги при пожежі скирт на полях Станіслава Рудрофа в селі Киданів та Освальда Кніпфельберга 4 вересня 1930 р. За підозрами польської поліції цю пожежу влаштували члени товариства «Сокіл». Проте дуже часто власники самі підпалювали свої скирти, бо не могли їх продати, а погорільцям держава виплачувала непогану страховку. Самопідпали у польських фільварках стали особливо поширеними на початку 30-х років ХХ ст. в умовах світової економічної кризи відомої як "Велика депресія". Це були непоодинокі випадки, а загальна тенденція того часу. Очевидно тому польський уряд широко заохочував в цей час заснування протипожежних товариств. Цим скористалися українці і під прикриттям фізкультурно-пожежних товариств створювали свої патріотичні воєнізовані організації. Однак випадок із пожежею свідчить про неприхильне ставлення українців села до євреїв і неприязні стосунки між поляками та українцями. Пожежним товариство рахувалося лише на папері для прикриття перед польською владою справжніх цілей своєї діяльності: здійснювати військовий вишкіл та національно-патріотичне виховання української молоді.
Подібним за своєю метою діяльності та структурою було товариство «Сокіл» рівнозначне в селі із «Лугом» за своєю популярністю. В Осівцях товариство існувало з 1927 р. завдяки старанням Юліана Кафтана та нараховувало в своєму складі 41 людину. В 1930 році сільський філіал організації «Сокіл» в с. Осівці діяв під керівництвом Григорія Кулини.
Членами Товариства «Сокіл» станом на 1930 р. були:
Члени- засновники:
Ямнюк Тимко
Гуменюк Роман
Вовк Андрій
Фурман Андрій
Книжник Федір
Кафтан Юліан
Кафтан Роман
Варварчук Василь
Члени товариства:
Кулина Гринько
Роман Кафтан
Василь Варварчук
Леськів Яків
Олекса Хемій
Кафтан Кость
Дзюбанчин Олекса
Дутка Панька
Ямнюк Гілько
Біловус Дмитро
Мариняк Яким
Паньків Гринько
Мариняк Сафат
Кафтан Луць
Кафтан Максим
Чорній Гаврило
Котик Микола
Мариняк Володимир
Тупа Василь
Пастернак Теодозій
Кабан Володимир
Варварчук Яків
Тилинчук Яків
Книжниківський Гринько
Ганджилас Гринько
Микитів Василь
Кулина Гриць
Олійник Ладзьо
Гуменюк Гринько
Сидор Володимир
Активність членів товариства дуже лякала представників польської влади в селі, оскільки "соколи" часто проводили багатолюдні зібрання. Між членами товариства та комендантом поліції в Осівцях Михайлом Бачинським розгорівся неабиякий конфлікт за те, що він був інформатором польських властей (це підтверджують архівні документи) і не допускав антипольських виступів в селі.
29 червня 1930 року в селі на віче зібралося 1500 чоловік, які очікували представника сейму з Підгаєць Олексу Яворського. Між польськими представниками і осівчанами спалахнув такий конфлікт, що Олекса Яворський взявся за зброю. Дзвін вдарив на сполох. Щоб захистити чоловіків, жінки, діти і люди похилого віку оточили їх: стріляти в людей цих категорій було заборонено законом. Представників «Сокола» польські урядовці звинуватили у спробі організації бунту, побитті поляків та публічних непорядках. На них лягла підозра у підпаля скирт єврейських господарів в Бобулинцях і Киданові.
Як бачимо, найгостріше протистояння між поляками та українцями в Осівцях відображалося в діяльності товариства «Сокіл». Очевидно загострення стосунків між поляками і українцями не були поодиночним явищем. Це була загальна тенденція по всій Галичині. З 16 вересня-30 листопада 1930 року пройшли каральні акції польського уряду проти українців під назвою пацифікація, з метою умиротворення українського населення, в результаті яких постраждали тисячі українців.
Освоїти нові ефективні методи ведення господарства, поділитися своїм землеробським досвідом селянин міг через посередництво організації «Сільський господар», яка була заснована з метою покращення добробуту українських селян через піднесення сільського господарства і захист селянських інтересів. На теринах Східної Галичини це українське господарське об’єднання існувало ще з 1899 р. Проте у 1919—1920 рр. - після захоплення Галичини Польщею окупаційна влада забороняла діяльність товариства, а після відновлення роботи чинила перешкоди його розвитку. Новий етап піднесення у діяльності товариства розпочався у 1927 р. завдяки сприянню Спілки українських агрономів і фінансовій допомозі української кооперації. Напрямками діяльності товариствава передбачали правовий захист селян перед державною і крайовою владою та самоврядуванням, влаштування профільних освітніх курсів і шкіл для селян, засновування дослідних полів, розплідників плодових дерев, зразкових садів, пасік, стаєнь, курників, вівчарень, поширення найновіших сільськогосподарських машин і знарядь (зокрема через спільне користування машинами та реманентом, землевпорядкування сіл, організація садівничо-городницької роботи, видавнича діяльність. В село Осівці часто навідувалися з доповідями представники повітової організації "Сільський господар".
У 1932 р. при «Сільському господареві» організовано Хліборобський Вишкіл Молоді. Для здійснення теоретичного і практичного навчання молодь зорганізувалася у гуртки, окремі для хлопців і дівчат або мішані, віком 12-18 років. Наука тривала 4 роки: восени-взимку - теоретичне навчання, а на весні-влітку - практичне (т. зв. конкурси або змагання). Головним завданням ХВМ було виховати зразкових хліборобів, свідомих своїх громадянських і національних обов'язків.
Молодь набувала практичних навиків сільського господарювання під опікою інструкторів, вишколених на спеціальних курсах, а практику відбували на батьківських полях чи в стайнях. Члени Хліборобського Вишколу Молоді - змагуни для практики отримували від батьків 100 кв. м. землі. Інформацію про свою роботу на землі та спостереження за рослинами, дохід з ділянки змагун записував у книжечку. Вишкіл у Хліборобському Вишколі Молоді давав юнакові чи дівчині необхідні знання для самостійного ведення сільського господарства. Інструкторки секції сільських господинь (1936 -1939 рр.) вели курси хатнього господарства, куховарства, кравецтва, птахівництва тощо. Гурток Хліборобський Вишкіл Молоді діяв також і в с. Осівці.
Населення Галичини завжди відзначалося високим рівнем релігійності. В зв’язку з цим, значної ваги набували церковні товариства. При греко-католицькій церкві с. Осівців діяли Церковне братство звичайне без статутів та Братство Матері божої Неустаючої Помочі (членів 650) ще з часів Австро - Угорської імперії. Релігійні братства були найчисленніші за складом. Цей факт можна пояснити насамперед високою релігійністю селян. Бідному темному, зі всіх сторін пригніченому селянинові захисту не було у кого шукати, окрім як у Бога. Велику роль у залученні людей до релігійних товариств відігравав авторитет пароха, що був найосвіченішою особою в даній місцевості. Завдяки реформам Марії-Терезії та Йосипа ІІ, була створена мережа освітніх закладів для підготовки греко-католицьких церковнослужителів. Таким чном постало нове покоління священиків, яке усвідомлює свій обовʼязок дбати про освіту та добробут українського народу. Греко-католицька віра в Галичині в часи австрійського та польського панування була засобом національної самоідентичності українців. Захист своєї греко-католицької віри для українських галичан означав відстоювання власних національних інтересів, оскільки за етнічною ознакою українці села були – греко-католиками (за незначним винятком тих українців, які перейняли римо-католицьку віру та називалися латинниками), а поляки – римо-католиками.
Церковні братства не тільки опікувалися потребами церкви, але й були способом взаємної підтримки серед українців.
Братство церковне звичайне, тверезості і Апостольства молитви
В часи Австро-Угорської імперії на Східній Галичині не було ні одного села, де б не діяло Братство тверезості. Ці організації були ефективним засобом боротьби українців з пияцтвом, яке стало найбільшою тогочасною проблемою галицьких земель і причиною занепаду селянських господарств. Поширення пияцтва серед українських селян поясювалося тим, що другосортне фільваркове зерно панських господарств, яке не знаходило попиту на ринку перероблялось на горілку. У часи економічної кризи зерно важко було продати, його вигідніше було спрямувати на виробництво оковитої. Держава також сприяла цьому через законодавчу базу: галицькі поміщики мали право пропінації, що дозволяло виробляти і продавати спиртні напої в межах своєї території без сплати податків. Через ці вищевказані чинники гуральництво було високоприбутковою справою, успіх якої напряму залежав від збуту товару. Дбаючи про свої прибутки, поміщики були зацікавлені у тому, щоб селяни купляли горілку. Відомі випадки, коли пан платив селянину за працю не грошима, а горілкою, відсилаючи його до орендаря зі спеціальним квитком. Скуповували у пана зерно, переробляли його на горілку та реалізовували серед селян євреї-орендарі.
В таких умовах фізичне, моральне та духовне здоров’я жителів села допомогло зберігати Братство церковне звичайне, тверезості і Апостольства молитви, (членів 499). Членам Братства заборонялося брати участь у частуваннях, де має місце горілка. Деякі братчики вкладали присягу взагалі не вживати алкогольні вироби. Під впливом діяльності церковних Братств тверезості, а також громадських антиалкогольних організацій, у селах Галичини розвивається таке явище, як протикорчемні плебісцити, які несли за собою заборону продавати алкогольні напої на даній території.
Члени товариства активно проводили боротьбу проти споювання української нації: закривали шинки, організовували лекції про шкідливість тютюнопаління та алкоголю. Братство тверезості було ініціатором ліквідації кількох єврейських склепів з торгівлі тютюном і горілкою. Будинок колишньої старої корчми Крігеля, яку братчики ліквідували у 1935-1936 рр. був реорганізований в читальню «Просвіти», що стала центром всіх українських національних організацій села. На місці колишніх єврейських склепів виростали місцеві українські кооперативи. Отже, Братство тверезості в Осівцях боролося не тільки із шкідливими звичками, що сприяло фізичному і моральному оздоровленню населення села, а ще й сприяло поширенню культури в селі та утвердженню української кооперації, з метою економічного захисту населення від надмірної експлуатації єврейськими торгівцями та польськими можновладцями. Ліквідацією єврейських шинків ці товариства розчищали дорогу для розвитку національної кооперації, а значить - зменшення економічного визиску українського населення, яке раніше змушене було купувати товари в польських та єврейських крамницях за завищеними цінами. Причиною значного успіху в діяльності даних Братств було те, що вони базувались на християнському вченні. Судячи із назви товариства важливе місце у житті церковного Братства тверезості займала молитва.
Таблиця
Кількісний склад українських національних організацій села Осівців
Серед культурно-освітніх товариств найвизнанішою стала «Просвіта». Українські національні організації діяли як єдиний організм. Наприклад, «Рідна школа» і «Просвіта» долучалися до боротьби з пияцтвом разом з Братствами тверезості, всі разом сприяли поширенню кооперації серед українського населення, співпрацювали із пожежно-руханковими товариствами. Ці організації були виявом самоусвідомлення себе частиною великого українського народу мешканцями села Осівці зокрема.
Немає коментарів:
Дописати коментар