Таємничі Оssowce: Таємниця 32. Ценські

Таємниця тридцять друга. Походження роду Ценських.

Ценські гербу Помян - це стара родина комесів - управителів окремим адміністративним округом. Перші згадки про цей рід сягають 13 століття. Початково вони називали себе Хебдами і були однією із найзнатніших і заможних куявсько-сєрадзьких родин. Хебди - вірні прибічники Локетка (1260-1333 рр.) були пречетні до возведення і утвердження його на троні.

Владислав І Локетек

Прізвище цих останніх власників с. Осівці походить від родового села Ценя.

Першим задокументованим Хебдою із Ценя був Ярослав, який помер у 1393 році. Під кінець 17 ст. Ценські переселилися на Східні Креси.
Протягом 18-20 ст. Ценські були дідичами великих маєтностей у Галичині. Після трьох поділів Польщі у складі Австрійської імперії Ценські отримали графський титул. У Польщі такого титулу не існувало -вся шляхта на основі "золотої шляхетської демократії" вважалася рівною між собою.
Багато століть Ценські захищали інтереси Королівства Польського та Речі Посполитої, проливали кров на полях битв, боронили свої маєтки, займали значні урядові та релігійні посади.
В пам'яті роду збереглася інформація про деяких із них. Одним найдавніших родоначальників від джерел роду був Марціян Ценський.
Відомо про Яна, який служив королівським ротмістром. Войцех "Потенга" був командиром коронних військ, воював із шведами і власними коштами виставив полк із 750 вершників. Каспер як релігійний діяч займав пост декана краківського РКЦ.
Найбільше збереглося інформації про Марціна (?- 1703) - сєрадзького хоружого, підкоморія, навіть до нашого часу дійшли деякі артифакти. Це той, кому Краківський музей завдячує цінним експонатом-годинником 17 ст.

Марцін Ценський мав під своїм знаменом 100 вершників і брав участь майже у всіх військових кампаніях польського короля Яна Собеського (1674-1696 рр.):

громив турків під Віднем 1683 р., воював в Угорщині і під Хотином, брав участь у боях під Журавнами та Парканами. Єронім також був учасником оборони Відня. Казимир приєднався до повстання Тадеуша Костюшка 1794 р., яке було викликане поділами Польщі. У 1772 р. та 1793 р. скориставшись послабленням Польського королівства його землі поділили між собою Австрія, Росія і Пруссія. Таким чином Річ Посполита перестала існувати. Після повстання, яке зазнало поразки, відбувся третій поділ Польщі у 1795 р.

Тадеуш Костюшко
Відомо, що Ян Непомуцем побував у Сибіру.

Алекс (1683, Львів) подався у монахи, був капеланом, помер від інфекційної хвороби.

Войцех займав посаду стольника брацлавського, був дідичем Чернелиці та господарем в місцевому замку. Крім того він придбав с. Вікно, яке стало основним гніздом Ценських до 1939 р. Миколай ніс військову службу. Маурицій Юзеф воював під знаменами гетьмана Ревуцького.

Удальрик Миколай, переселився у с. Вікно і від нього ведеться уже ближча історія Ценських:
Людомир- дідусь Вітольда Ценського. Далі пішли дядьки Вітольда.
Лешек (1851 — 1913) — польський політик, посол до Галицького Сейму.

Тадеуш Целестин (1856-1925) — галицький польський політик та громадський діяч. Сенатор Другої Речі Посполитої. Він був найвідомішим і найбагатшим із Ценських. Тадеуш Ценський (1856-1925 рр.) приклав багато зусиль для відновлення Польської держави після І світової війни, за що зазнав гонінь від австрійських властей.

30 років незмінно обирався головою Заліщицької повітової ради.
Ян (1905-1992)-польський релігійний діяч, священник, єдиний (таємний) єпископ латинського обряду на території України в радянські часи.

Із встановленням радянської влади в Західній Україні Ян залишився у своїй парафії у Золочеві. Він врятував життя енкаведистові пораненому в лісі, вилікував його від ран. А той взяв Яна під свою опіку. Ксьондзові було дозволено служити в своїй парафії. Українці також ставилися до нього з повагою. Родичі нічого не знали про Яна і змогли зустрітися з ним лише після падіння СРСР. Він уже був тяжко хворим, але відмовився від їхньої допомоги. Єва живим його не застала, хіба що побувала на його гробівнику.

Рідний брат Яна Володимир (1897-1983рр.) теж служив пробощем костелу св. Марії Магдалини та капеланом сестер монастиря Sacre Coeur в довоєнному Львові. Тут він приймав біженців-поляків з навколишніх територій, які рятувалися від більшовицького терору. Навесні 1940 р. його арештували більшовики тавідправили до тюрми на Луб'янці. Після амністії у 1941 р. Володимир передислокувався з польською армією в Середню Азію, де став капеланом Війська Польського при армії Андерса. Він був призначений відповідальним за евакуацію в Іран поляків, депортованих в радянську Азію. З цього питання капелан співпрацював із Жуковим і старався отримати дозвіл на вивезення якомога більшої кількості поляків з "радянського раю". Саме він знайшов сім'ю осівецьких Ценських у засланні і допоміг їм реабілітувати своє здоров'я після важких років непосильної праці та голоду. Завдяки його старанням вони залишилися живими та змогли переїхати в Іран, де після голодування в Казахстані були забезпечені всім необхідним для життя, а дівчата навіть отримали змогу продовжити навчання. Крім того Володимир сприяв об'єднанню сім'ї Ценських, приклавши зусилля для того, щоб розшукати Вітольда та дати йому інформацію про місцезнаходження дружини та дочок.

Володимир Ценський
Після закінчення війни В. Ценський виїхав у Англію, а далі - в Нормандію, де до кінця життя служив при монастирі.
У Людомира було дев'ятеро дітей. Багато із його нащадків полягли у маштабних війнах ХХ століття, що значно підірвало генофонд роду.

Ценські не залишили після себе ні замків, ні палаців. Вони були, але час немилосердно поступив із ними.
До початку 19 ст. Ценські жили у Чернелицькому замку. Від нього зараз залишилися лише руїни.

Войцех Ценський - дідич Чернелиці та інших маєтностей, набув від Миколи Потоцького Вікно. Останнім мешканцем Чернелицького замку був його син, також полковник Маурицій Юзеф Ценський. По смерті Мауриція родина перебралася до збудованої у 1816 році його сином Удальриком Миколаєм вікнянської садиби, а залишений єврейським орендарям замок почав занепадати, перетворюючись на руїну.

Реконструкція Чернелицького замку

При переїзді до Вікна Ценські перевезли з Чернелицького замку унікальну мистецьку галерею (твори Кранаха, Рубенса, ван Реймерсвале, Рафаеля, Менґса тощо), книгозбірнюта архів. Біля нової садиби було закладено парк із оранжереєю.

Це маєток Станіслава Ценського - батька Вітольда в с. Вікно, де він народився. У цьому домі частим гостем був Іван Франко, з яким дружив Людомир Ценський - батько Станіслава, дідусь Вітольда.

Зокрема, відомо, що у жовтні 1884 р. Людомир забрав Івана Франка до себе в маєток на три дні із коломийської тюрми.

Останнім власником маєтків у Вікнах був ксьондз Ян Ценський.

Осівецький палац після ІІ світової війни було стерто з лиця землі.

Осівецький палац

Місце, де він розташовувався.

Ще один палац Ценських знаходився у с. Пеняки.

Цей найбагатший маєток Дідушинських став власністю Тадеуша Ценського у 1894 р. після його одруження на дочці графа Дідушицького Володимира-засновника Природничого музею у Львові, як посаг дружини Марії.

Палац був зведений у 1776 р., а в 1914 р. австріські війська його спалили та зрівняли з землею у рамках каральної акції австрійської влади проти Тадеуша за його антигабсбургську політику.

Палац Тадеуша Ценського у Пеняках.

То ж залишилися після Ценських на колишніх Східних Кресах лише могили. У с. Вікно, збереглася усипальниця роду Ценських. Ще один склеп знаходиться в с. Осівці із епітафією, на якій вказано ім'я Ценських. Але це радше нагадування про перебування у селі цієї графської родини. Їхнього захоронення тут нема.