У 18-19 ст. у селі на фоні нужденного життя селян панувала безпросвітна темрява суцільної безграмотності. Селяни не вододіли навіть елементарними навиками письма, рахунку і читання. Про це свідчать документи, де селяни замість підписів ставили хрестики.
Перші спроби змінити ситуацію на краще були здійснені австрійськими імператорами-просвітниками Марією - Терезією 1740-1780рр.) та Йосифом ІІ (1780-1790рр.) Вони провели ряд реформ у дусі Просвітництва, одна із яких реформа освіти. Зокрема було створено семінарію для греко-католицьких священників ім. святої Варвари (Барбаріум). З того часу греко-католицькі священики стали найосвіченішими представниками серед українців села. Усвідомлюючи свою віповідальність за долю українських селян, вони взяли на себе справу налагодження освіти в українському селі та стали лідерами національного українського відродження у Західній Україні.
В авангарді національного відродження с. Осівці стояв греко-католицький священник Володимир Гнатів.
Станом на 1832 р. в селі діяла етатова (державна) однокласова школа – з польською мовою викладання, в якій працював один вчитель. Та більшість дітей українських селян с. Осівець до школи не ходили. Зимою діти не мали взуття: у хаті було декілька дітей шкільного віку і одна пара чобіт на всіх. Весною та осінню батьки займали дітей працею при господарстві: на полі, городі, на випасі худоби, пильнувати немовлят. Були батьки, які недооцінювали вартості шкільної освіти. Проте існував шкільний закон, який зобов’язував батьків відправляти дітей у школу, а якщо вони не виконували цей припис, то адміністративна влада накладала на них штрафи. Та школа, де ледве можна було навчитися читати, писати і рахувати, діяла радше як засіб полонізації місцевого населення.
Після закінчення І світової війни на руїнах Австро-Угорщини постала відновлена Друга Річ Посполита. За рішенням держав-переможців Східна Галичина з переважаючим українським населенням війшла до неї .
Становище в розвитку освіти в нових умовах у селах Східної Галичини також бажало кращого.
У 1924 р. У Польщі вийшов закон
Lex Grabski. Свою назву отримав від імені міністра освіти тогочасної Польщі Станіслава Грабовського. Згідно із його положеннями, заяви батьків визначали характер мовного викладання у школах. Для українців, мова яких була віднесена до мов національних меншин, було потрібно 40 заяв для заснування школи українською мовою, натомість для утворення польської школи було достатньо 20-ти заяв. В утраквістичній (двомовній) школі навчання фактично проводилось польською мовою. У села Східної Галичини спеціально присилали вчителів-поляків.
У 1925 р. розгорілася справжня війна серед польських та українських мешканців Осівець з приводу мови навчання в школі села. Українці села подали декларацію до Міністерства освіти про введення української мови викладання в осівецькій школі.
У відповідь польське населення села написало протест.
В результаті було залишено польську мову викладання, а українська (русинська) мова була введена як окремий предмет.
На зміну етатовій однокласній школі з польською мовою викладанння, яка існувала ще з часів з 1912 р. Австро-Угорської імперії в 1925 р. прийшла школа етатова 3-класова утраквістична, а 1938 р. - 4 класова утраквістична, тобто двомовна з українською та польською мовами викладання. У мовному питанні, здавалося, поляки пішли українцям на уступки, надавши можливість українським дітям вивчати рідну мову. Реалії життя були іншими. «Учителі-поляки постійно були керівниками місцевої школи. Траплялися інколи українські учителі, але вони довго не загрівали місця, їх переносили або в корінну Польщу, або звільняли з праці. Доки існувала Польща завжди була обсаджена польськими учителями, якщо не рахувати малих виїмків: коротко вчителював в Осівцях Михайло Крижанівський десь у роках 1923-1924», - згадує Петро Рогатинський, який сам був учнем Осівецької школи з 1921 р.до 1925 р.
Документи свідчать, що крім Крижанівського Володимира 1894 р.н. в Осівцях працював вчителем Знаміровський Кароль 1898 р.н. інспектором Осівецької школи був Йозеф Вагнер, його заступником Блонський Станіслав, які звітували Крижановському Теодору.
В цей період великий вплив на поширення культури серед селян мали греко-католицькі священники.Становище в розвитку освіти в нових умовах у селах Східної Галичини також бажало кращого.
У 1924 р. У Польщі вийшов закон
Lex Grabski. Свою назву отримав від імені міністра освіти тогочасної Польщі Станіслава Грабовського. Згідно із його положеннями, заяви батьків визначали характер мовного викладання у школах. Для українців, мова яких була віднесена до мов національних меншин, було потрібно 40 заяв для заснування школи українською мовою, натомість для утворення польської школи було достатньо 20-ти заяв. В утраквістичній (двомовній) школі навчання фактично проводилось польською мовою. У села Східної Галичини спеціально присилали вчителів-поляків.
У 1925 р. розгорілася справжня війна серед польських та українських мешканців Осівець з приводу мови навчання в школі села. Українці села подали декларацію до Міністерства освіти про введення української мови викладання в осівецькій школі.
В результаті було залишено польську мову викладання, а українська (русинська) мова була введена як окремий предмет.
На зміну етатовій однокласній школі з польською мовою викладанння, яка існувала ще з часів з 1912 р. Австро-Угорської імперії в 1925 р. прийшла школа етатова 3-класова утраквістична, а 1938 р. - 4 класова утраквістична, тобто двомовна з українською та польською мовами викладання. У мовному питанні, здавалося, поляки пішли українцям на уступки, надавши можливість українським дітям вивчати рідну мову. Реалії життя були іншими. «Учителі-поляки постійно були керівниками місцевої школи. Траплялися інколи українські учителі, але вони довго не загрівали місця, їх переносили або в корінну Польщу, або звільняли з праці. Доки існувала Польща завжди була обсаджена польськими учителями, якщо не рахувати малих виїмків: коротко вчителював в Осівцях Михайло Крижанівський десь у роках 1923-1924», - згадує Петро Рогатинський, який сам був учнем Осівецької школи з 1921 р.до 1925 р.
Документи свідчать, що крім Крижанівського Володимира 1894 р.н. в Осівцях працював вчителем Знаміровський Кароль 1898 р.н. інспектором Осівецької школи був Йозеф Вагнер, його заступником Блонський Станіслав, які звітували Крижановському Теодору.
На початку ХХ ст. по архівних документах уже бачимо, що переважна більшість селян володіли грамотою. У всякому разі у документі не ставили хрестик, а могли записати своє прізвище та ім'я. Проте на письмі у киричному шрифті часто можна спостерігати проскакування латинських літер. Це наслідок полонізації українського населення, адже в утраквістичрих школах поряд з українською вивчалася і польська мова і на їх вивченні робився особливий акцент.
А у донесеннях про діяльність українських національних товариств навпроти кожного прізвища вказується "читає і пише". Це вже було незначне, але зрушення у питанні поширення грамотності в середовищі українського селянства.
Постійно писали петиції про покращення освіти в середовищі українського селянства до австрійського уряду представники " Рідної школи".
Отже, спільними стараннями українських національних організацій справа освіти українського селянина була зрушена з мертвої точки.
Середня школа була побудована в селі у 1953 р., уже за радянських часів. Вона дала змогу стовідсоткового надання середньої освіти українською мовою навчання всім мешканцям села.
Немає коментарів:
Дописати коментар