Пацифікація у Галичині як репресивна акція була проведена польською владою у вересні-жовтні 1930 р. за ініціативою Юзефа Пілсудського із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення Галичини. Вона була здійснена у відповідь на активну антипольську терористичну діяльність Організації Українських Націоналістів і супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. Перед проведення пацифікації українсько-польські стосунки значно загострилися. Протоколи доносів голові Бучацького повіту від коменданта поліції Михайла Бачинського з Осівець, свідчать про те, що 29 червня 1930 р. тут склалася настільки критична ситуація у сфері міжнаціональних відносин, що ледве не вибухнув збройний конфлікт. Кровопролиття відвернули жінки, діти і люди старшого віку. У них, за законом, не можна було стріляти. Вони оточили колом збунтовану українську молодь. Це не дало можливості представникам польської влади відкрити вогонь.
Під час пацифікації польська поліція в першу чергу нищила кооперативи, приміщення українських національних організацій та греко-католицькі церкви, тобто била просто серце української громади села. «В днях 10-12 жовтня зпацифіковано кооперативи в Бобулинцях, Осівцях, Зеленій. В Осівцях, дім в якому була кооперативна і сметанкова станиця, а була це приходська дяківна,- розвалено до основ, на подвір’ї валялися рештки ваги, порубана кружлівка, подіравлена бочка від нафти, вітер розвіяв рештки книговодства» - свідчить Степан Шипилявий в статті «Національно-економічне відродження Бучаччини». В приміщені на дяківці містилася також читальня та бібліотека, яка разом з кооперативом найбільше постраждала від пацифікації. Польські вояки вривалися до домівок українців і вчиняли погроми в будинках та побиття людей. Ці події підтверджені архівними матеріалами.
Немає коментарів:
Дописати коментар